Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Хлопчик, який вдивляється в темряву (Олена Скуловатова)

Казки про:
186

Хлопчик, який вдивляється в темряву (Олена Скуловатова)

Маленька Яринка жила з мамою та татом в новій трикімнатній квартирі. Дівчинці подобався світлий інтер'єр та сонечко, що заглядало у вікна. Але ввечері, коли приходив час лягати спати, маленька сумувала.

Раніше вони жили в гуртожитку, спали втрьох на розкладному дивані й вона звикла тулитися до теплої маминої спини. Тепер мала власну кімнату. Там було багато повітря та місця для ігор, проте, вночі, залишаючись наодинці, Яринка думала про страхи.

Щойно світло згасало, великий плюшевий ведмідь перетворювався на монстра з ртутними очима, ляльки на скелети, а за шторами ховалися привиди. Яринка залазила під ковдру й лежала так всю ніч.


***


Одного разу мама, як завжди, почитала Яринці казочку, прочинила двері балкону, щоб було не спекотно спати й побажавши: «На добраніч», − вийшла вимкнувши світло. Дівчинка хотіла швидко сховатися під ковдру з головою, коли раптом почула дивний звук. Він не лякав її, навпроти зачаровував мелодією. Вона прислухалася. Хтось грав не сопілці. Яринка сіла на ліжку, спустивши ніжки додолу, тоді скочила й пішла на балкон.

Підійшовши до поруччя, побачила, що на сусідньому балконі стоїть хлопчик. Яринка заслухалась, такою дивовижною була його гра. Коли мелодія стихла, дівчинка почала плескати в долоньки. Вона хотіла винагородити музиканта.

− Привіт. Ти чого ще не спиш? − звернувся до неї хлопчик.

− Я почула твою музику й прийшла. А сам, чого ще не в ліжку?

− Вдивляюся в темряву.

− Що робиш?

− Колись, коли я був маленьким, як ти, то дуже боявся залишатися вночі у кімнаті один. − Яринка подумала, що він не набагато старший, але промовчала, бо сама ж щойно боялася. − Мені скрізь ввижалися страхи. Одного разу я втомився боятися й вирішив поглянути на них. Мені було дуже моторошно, але я розплющив очі та зробив це.

В моїй кімнаті стояв великий іграшковий кінь. Вночі він перетворювався на людожера. Кінь став першим, на кого я поглянув скрізь темряву. Дивився до тих пір, аж поки людожер знову не перетворився на коника. Тоді встав з ліжка і зазирнув під нього. Завжди боявся, що там хтось живе, але коли придивився, виявилось, що нікого там немає.

Так робив з кожним предметом, який мене лякав. Коли в кімнаті не лишилося страхів, я вийшов надвір, ми тоді жили в приватному будинку, тож я мав для дослідження чималу площу. Поступово, день за днем, я вдивлявся в темряву. І, знаєш, одного разу відчув, що страхів не залишилося, натомість темрява дарує мені чудові образи. З того часу я вдивляюся в неї, щоб побачити цікаві історії про інші світи, загадкових істот та веселі пригоди. Якщо не будеш боятися, то розповім тобі якось.

− Я нічого не боюся. Тепер теж вдивлятимусь в темряву, як ти. Розкажи історію, будь ласка, − Яринка сіла на плетене крісло, що стояло на балконі та підтягнула ніжки, а хлопчик перехилився зі свого балкону, щоб вона краще його чула.

− Я розповім тобі про піратів та таємничі острови, а потім ти підеш спати й вже ніколи не бачитимеш страхів, а лишень чарівні історії. Домовилися?

− Так.

З того часу в Яринки з'явилася таємниця − темрява приховує багато цікавих речей, тож варто подолати страхи та вдивитися в неї.