Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Хамбор і Альбіка (чеченська казка)

Казки про:
1154

Хамбор і Альбіка (чеченська казка) Колись давно мешкали по-сусідству два королі. Згодом чоловіки одружилися, в одного народилася дочка, на ім’я Альбіка, а в іншого – син, якого назвали Хамбор. Із часом дружба правителів тільки міцнішала. Ось тільки володарі постаріли й дедалі рідше їздили в гості.

Під час однієї зустрічі батько Альбіки зітхнув:

– Шлях до тебе неблизький. Із роками ослаб, тому більше не зможу навідувати. Візьми ось цю стрілу. Коли матиму привід для радості, на вістрі виступить крапля молока. Якщо мене спіткатиме лихо, то побачиш краплю крові.

– Дякую, друже. Із нетерпінням чекатиму на гарні звістки.

Відтоді минуло кілька років. Інколи на вістрі з’являлася краплинка молока. Король тішився – товариш щасливий. Одного ж похмурого дня володар побачив на кінчику стріли щось червоне й занепокоївся – приятель у біді.

– Як же підтримати друга? – хвилювався повелитель.

Правитель так засмутився, що захворів. Стривожений Хамбор почав розпитувати батька. Урешті-решт володар розповів правду.

– Тату, чому ж одразу не зізналися? Зараз осідлаю коня й вирушу до сусіднього королівства. Якщо Ваш товариш у скруті, обов’язково допоможу. Якщо все гаразд, перекажу вітання.

– Дякую, синку! – обійняв правитель хлопця на прощання. – Щасливої дороги!

Сміливець, не зволікаючи, подався до сусідів.

Тамтешній король привітно зустрів гостя:

– Як же ти змужнів, Хамборе! Такий радий зустрічі! Як батько, чи не хворіє?

Почувши про причину візиту парубка, повелитель гірко зітхнув:

– Кілька днів тому сталося нещастя: лютий дракон украв доньку. І гадки не маю, де її шукати.

– Обіцяю, що знайду Альбіку, – запевнив відчайдух.

На світанку Хамбор вирушив у мандри. Довго блукав безлюдними землями, поки не побачив стіни невідомого містечка. Вершник не знав, де переночувати, тому довірився своєму коневі. Гривастий попрямував вузенькою стежкою та зупинився біля невеличкої хатинки, де мешкала бабуся. Старенька саме поралася на подвір’ї і люб’язно запросила гостя до оселі.

Повечерявши, мандрівник вирішив прогулятися містом. Його увагу привернув гігантський мармуровий палац, огороджений трьома височезними мурами. Повернувшись до хатинки, допитливий парубок поцікавився в господині:

– Хто мешкає в палаці, який височіє над майданом?

– Жорстокий дракон, який тримає в полоні найпрекраснішу у світі дівчину, на ім’я Альбіка. Лиходій стереже її і вдень, і вночі. А три мури – нездоланна перешкода для зухвальців, які наважаться врятувати бідолашну.

– Саме цю красуню вже давно шукаю, – зрадів хлопець.

– І думати забудь про дівчину. Лютий змій розірве на шматки, – вмовляла відчайдуха старенька.

– Пообіцяв визволити Альбіку й дотримаю слова!

Зітхаючи, бабуся полізла на горище та принесла звідти червону намистинку:

– Тримай цю чарівну річ коло серця. Тоді за потреби перетворишся на будь-якого птаха, тварину чи навіть зернятко. Тільки пильнуй: не можна ставати однією істотою двічі, інакше загинеш.

Хамбор подякував за подарунок і вирушив до палацу. Наблизившись до воріт, вигукнув:

– Хочу стати качкою!

За мить руки перетворилися на крила, ніс – на дзьоб, а шкіра вкрилася пір’ям.

Тим часом із полювання повернувся дракон. Побачивши пташку, лиходій вирішив віднести її полонянці, яка цілими дня тужила.

Альбіка неймовірно зраділа качці, бо знудилася на самоті, а з в’язниці не випускали.

– Хоча б із тобою поділюся горем, – обійняла пернату красуня.

Коли двері за змієм зачинилися, пташка закрякала, а потім промовила:

– Хочу стати людиною!

За мить поряд із дівчиною стояв відважний парубок. Полонянка зойкнула від переляку, але незнайомець заспокоїв:

– Я – Хамбор. Приїхав сюди на прохання твого батька.

Альбіка згадала хлопця, з яким гралася в дитинстві, й дуже зраділа.

– У палаці є таємний хід, але боялася спускатися туди сама. Удвох зможемо вибратися звідси, – пошепки повідомила красуня.

Утікачі без перешкод залишили маєток і побігли до бабусі, де на них уже чекав нагодований і осідланий кінь. Попрощавшись із старенькою, сміливці поскакали з міста.

Невдовзі парубок почув страшенний гуркіт – це дракон кинувся навздогін. Вершник згадав про намистинку, й утікачі перетворилися на голубів. Хитрий змій випустив хижого яструба. Тоді Хамбор і Альбіка стали зайцями, але переслідувач нацькував десяток псів. Коли собаки, здавалось, от-от схоплять вуханів, хлопець вигукнув:

– Перетворімося на зернята!

За мить на снігу розсипалося пшоно, а пси побігли далі. Почекавши, доки засмучений невдачею лиходій повернеться до палацу, втікачі знову стали людьми. Невдовзі їх наздогнав вірний кінь, і мандрівники попрямували додому.

Як же зраділи правителі, побачивши дітей живими та здоровими, а коли дізналися, що Хамбор і Альбіка вирішили одружитися, їхньому щастю не було меж.