Давно-давно, ще за старих часів жив один цар. І дуже він ненавидів старих людей. Коли людина ставала немічною, він наказував її вивозити в дрімучі ліси і там покидати. А в одного царевого слуги був старенький батько.
От він взяв його на плечі та й поніс у ліс, щоб там залишити на поталу хижим звірам. По дорозі царський слуга втомився і сів відпочити. А батько сказав йому, що багато років назад він ніс сюди свого батька. Тому не треба радіти з чужої біди, бо й до тебе вона прийде. Син задумався і сказав:
– А й справді і мене така доля чекає в майбутньому. Я цього дуже не хочу.
Забрав він свого батька додому і помістив у невелику хижку. Коли поряд нікого не було, він випускав свого тата погуляти, а потім знову ховав.
Одного разу цар вирушив у похід. Слуга у скриню заховав батька і повіз з собою. Довгий час були в поході і не стало в них води. Де не копали, а води не знайшли. Люди вже почали помирати від спраги. Тоді слуга звернувся до свого тата, попросив допомоги. Старий чоловік, сказав, що треба пустити вперед бика. Де той буде бити рогом землю, там треба копати колодязь. Слуга зі своїми супутниками взялися копати саме в тому місці, де бив рогом і ратицями бик. За якийсь час віднайшли воду. Всі напилися досхочу.
Коли вирушили в дорогу, то батько порадив синові висипати в це місце зернятка пшениці, а коли будуть вертатися з походу, зберуть гарний врожай. І ще багато мудрих порад давав батько синові.
Коли верталися назад, то зібрали такий урожай пшениці, що все царство можна було прогодувати. Живі й неушкоджені вони повернулися додому. А поведінка слуги здавалася цареві дивною. Тому одного разу він закликав його і став розпитувати. Юнак сказав, що розповість усе, якщо цар простить йому за непослух. Цар пообіцяв просити. І слуга розповів, що тільки поради його батька допомогли їм в тяжкому поході.
Відтоді заборонив цар кидати старих людей у дрімучому лісі. А на честь слуги, який слухав мудрих батьківських порад, влаштували пишний бенкет.