Жила колись на світі бабуся. Дітей у неї не було, от вона і просила бога, щоб він послав дитятко, хоча б вороненя. Почув це бог і послав їй вороненя. А коли воно виросло і стало вороною, бабуся вирядила її прати. Склала на неї корито, казан, одежу. Ворона полетіла до води. Перш ніж прати, вона зайшла за скелю й перекинулася дівчиною. А яка дівчина була! Красуня!
Почала вона прати. І саме тут на берег вийшов царевич – хотів напитися води. Побачив царевич красуню і відразу закохався у неї. Він сховався за дерево і став стежити за дівчиною. Та допрала, зробилася вороною, взяла випрану одежу та й полетіла геть.
Царевич побіг услід за вороною. Вона залетіла в хатину бабусі; він – за нею.
– Я хочу,– каже,– одружитися з вашою дочкою.
– Я, синочку, маю тільки ворону, в мене немає дочки,– відповідає бабуся.
– Я ворону й прошу.
– Що ж ти будеш із нею робити? Хіба не можеш знайти кращої птиці для їжі? Що ти матимеш із чорної ворони?
А царевич:
– Або ти віддаси мені ворону, або я тебе погублю.
Але бабуся не віддала ворону. Тоді царевич пішов до батька та й просить:
– Я хочу одружитися з вороною, яка живе в одної бабусі. Я тебе благаю, накажи їй віддати за мене ворону І
Звичайно, цар не хотів, щоб дружиною його сина була ворона. Він намовив синових друзів, щоб ті нараяли царевичу одружитися з якоюсь багатою красунею. Але той хотів тільки ворону.
Що робити цареві? Він викликав бабусю до палацу.
– Віддай нам ворону,– звернувся до неї.– Мій син хоче одружитися з твоєю вороною.
– Царевич хоче взяти собі за дружину ворону? – здивувалася бабуся.– Чи таке видано, чи таке чувано?!
Цар почав погрожувати бабусі. Нікуди дітися – понесла та ворону до палацу...
Царевич одружився з вороною. Відгуляли весілля, і бабуся залишилась жити з молодятами в палаці.
У неділю збиралися до церкви. Молода дружина й каже царевичу:
– Ти йди, а я – трохи згодом.
Коли царевич пішов, цариця, Воронина свекруха, взяла різку та й почала бити ворону, приказуючи:
– Паскудниця, паскудниця!
Потім цариця подалася до церкви. Ворона обернулася на дівчину, гарно вбралася, та й собі туди. В церкві вона сіла біля свекрухи. А та її питає:
– Чия ти будеш?
– Я. невістка тої, що б’ється різкою.
Згодом цариця знову питає:
– Чия ти?
– Я невістка тої, що б’ється різкою.
Цариця й каже синові:
– Ось твоя суджена. Де були твої очі? Взяв собі якусь паскудну ворону.
Скінчилася служба в церкві. Дівчина вийшла раніше, перша добралася додому і перекинулася вороною. Через кілька днів царевича запросили на весілля.
– Ти що, не йдеш із тою, що приходила до церкви, а зі своєю вороною? – питає мати.– 3 ким ти підеш?
– Сам,– відповів той.
Царевич пішов на весілля. Свекруха знову почала бити ворону різкою. Потім одяглася й пішла на весілля. Знову стала ворона дівчиною, гарно вдяглася та й собі пішла туди. Сіла біля свекрухи. Та її питає:
– Ти чия?
– Я невістка тої, що б’ється різкою.
Цариця до сина:
– Ось твоя суджена. Чому ти одружився з вороною?
Розсердився царевич:
– Чого ви мене гризете? Це і є моя дружина.
А мати:
– Як же це? Твоя ворона вдома!
– Ось біжіть додому й побачите її крила.
Подалася цариця додому, знайшла крила, вкинула в ніч, і вони згоріли. Дівчина повернулася додому, аж бачить – її крила спалили. Вона кинулася до печі, та свекруха її не пустила. Тіло дівчини почало пухнути, бо то шкіра її згоріла. Тоді цариця покликала слуг; вони змастили тіло дівчини медом і молоком. Пухлини зійшли. І стала дівчина жити зі своїм чоловіком і свекрухою. Добре вони жили, а ми – ще краще.