Ішов світом мандрівник Остап, шукаючи істинної мудрості. За його праведне серце Вищі сили дозволили йому зазирнути за лаштунки потойбіччя, щоб він міг принести живим людям важливу науку.
Спустився Остап до пекла. Йде він похмурими підземеллями і бачить жахливу картину: стоять безкраїми рядами величезні чавунні казани. У них клекоче густа чорна смола, а там сидять сотні людей. Стогнуть вони на весь голос, плачуть, заламують руки, на долю свою гірку жаліються та благають про порятунок.
Стиснулося серце мандрівника від жалості. Підійшов він до одного з казанів ближче, щоб хоч словом розрадити нещасних. Та раптом придивився – і завмер від подиву.
Збоку на кожному казані були невеликі залізні дверцята. І жодні з них не були замкнені! Ба більше – клямки знаходилися зсередини, і щоб вийти на волю, грішнику достатньо було просто простягнути руку, відсунути засув і зробити один крок назовні.
Поруч на теплому камені сидів старий, знудьгований біс. Він не підкидав дров, не махав батогом, а просто дрімав, похитуючи ногою.
– Гей, лукавий! – не витримав Остап. – Що ж це коїться? Люди мучаться, кричать від болю, але ж двері не замкнені! Чому вони просто не вийдуть звідти?
Біс ліниво розплющив одне око, подивився на мандрівника і сухо, скрипуче розсміявся.
– Ех, чоловіче... Ти думаєш, це ми їх тут силою тримаємо? Ми тільки казани поставили, а сидять вони в них із власної волі.
– Як це можливо?! Хто ж захоче добровільно варитися в смолі? – не повірив Остап.
– О, ти дуже погано знаєш людей, – вишкірився біс. – Ці душі все своє земне життя тільки те й робили, що нили та нарікали. Їм завжди хтось заважав, хтось був винен у їхніх бідах. Вони так звикли жалітися, страждати і бути жертвами, що ця смола стала для них найріднішим домом. Вилізти з казана – означає взяти відповідальність за своє життя, змінити його, ступити у невідоме. А для них зробити крок назустріч свободі набагато страшніше, ніж вічно кипіти у звичній, знайомій багнюці.
Остап мовчки схилив голову. Він повернувся на світлий світ, несучи людям найстрашнішу істину: найміцніші грати – це ті, які людина будує для себе сама.