Ошуканий пан (українська народна казка)

***

Ошуканий пан (українська народна казка) Був у селі пан, і ніхто не міг його ошукати, ані змудрувати. Але приходить його орендар з корчми і каже:

 – Прошу пана, в мене є такий Іван, що ошукає вас.

 – Ех, що ти говориш, – каже пан. – У мене не такі газди були, а жоден не ошукав ані змудрував. Як мене твій Іван змудрує, то дам тобі сотку.

 – А як не змудрує, – каже орендар, – то я панові дам свою сотку.

 – Ану, припровадь того Івана до мене, – каже пан орендареві.

 Приходить Іван. Поцілував пана в руку та й каже:

 – Берімо, пане, собі по коневі і їдьмо в світ обоє.

 Та й сів пан на білого коня, а Іван на чорного. їдуть, їдуть, нема села, вже ніч, треба ночувати.

 Аж приїхали в ліс. Пан запитує:

 – Ну, хто буде пасти коні?

 – Пан буде пасти, – каже Іван.

 – Чому? – пан на те. – Най би Іван пас, не я.

 – Ні, я не буду пасти, – каже Іван. – Мій кінь чорний, і ліс чорний, його вовк не уздрить. А панів кінь білий, то його вовк уздрить і з'їсть.

 «Що ж робити? Треба пасти», – каже собі пан. Іван ліг спати, а пан завертає коні та й пасе. Настав день, посідали вони на коней і їдуть.

 Але їдуть, їдуть, в’їхали до лісу, виїхали з лісу і знову в ліс заїхали на другу ніч, у ліс березовий. Тоді пан каже:

 – Чуєш ти, Іване, дай мені твого чорного коня, я тобі дам білого.

 – Добре,– каже Іван.

 – Ну, Іване, я пас тієї ночі, тепер ти паси цієї ночі, бо я хочу спати.

 – А що ж мені до того? Я маю білого коня та й ліс білий, вовк його не буде бачити, а панів кінь чорний, то його вовк уздрить і з'їсть.

 Мусить пан і цієї ночі пасти.

 Пан пас, а як побачив, що Іван заснув, то зайшов й Іванового коня зарізав. Іван виспався, а коли встав і побачив, що його кінь зарізаний, взяв і пайового коня зарізав. Пан пробудився аж удень та й каже:

 – Пора, Іване, їхати.

 – Не знати, пане, – каже Іван, – на чому будемо їхати, бо нема коней, звір подушив.

 Взяли сідла на плечі й рушили пішки. Приходять до одного села і просяться на ніч, та ніхто не хоче їх прийняти. Пішли вони до двора, і їх там прийняли. Взяли пана до покою на вечерю, а Івана до пекарні. Іван повечеряв у пекарні, але ще був трохи голодний. А пан добре повечеряв у покою межи панами, але каже:

 – Я буду спати лишень там, де мій Іван спить, бо боюся, щоби він не лишив мене з компанії.

 І дали їм таку станцію, де були поскладані горшки з молоком. Пан ліг і заснув. А Іван устав, з кожного горшка сметану з’їв. А в той горнець, що призначений був на сметанку, накришив хліба; свого пана понамащував сметаною по голові, по тварі, а сам ліг спати. Встає рано ключниця сметанку збирати, а сметанки нема. Вона тоді наробила крику, що пан з кожного горшка поз’їдав сметану. І дають про те знати до того пана, що його був двір. А той пан каже:

 – То не може бути, щоб пан збиткував, то, певне, Іван з'їв сметану.

 Приводять їх обох до пана. Пан дивиться, Іван чистий, а його пан обльопаний сметаною. Пан домовий звелів Івана й Іванового пана вибити і вигнати за браму (Івана менше били, а його пана більше).

 Ідуть вони, вже додому вертаються. Та Іван іде скачучи, а пан іде плачучи. Іван іде та збирає по дорозі згублене пір'я. А пан запитує:

 – Нащо ти, Іване, збираєш?

 – Буду собі крила робити, – каже Іван, – й буду додому летіти.

 А пан зачав і собі пір'я збирати, каже:

 – Я теж буду летіти, я тебе не лишуся.

 Назбирали – пан повні кишені, а Іван трошки в пазуху.

 Приходять до міста. Іван мав грейцар і купив собі горнятко. А до того горнятка купив собі за другий грейцар дьогтю. А пан вже так обдерся в дорозі, що не мав ані грейцара. Та й каже корчмареві:

 – Дай мені дьогтю.

 – Я не маю нічого, – каже корчмар, – і не дам тобі нічого свого.

 А Іван каже:

 – Що пан мав корчмарем короводитися, най корчмар дозволить панові помочити руки в дьогтю.

 І корчмар панові дозволив, пустив його до бочки з дьогтем, і той помочив обидві руки аж до плечей. Вийшли з міста в ліс. Приходять під дуба та й посідали собі. Каже Іван панові:

 – Ліпи пір'я до рук.

 Пан поприліплював пір'я до обох рук і питає Івана:

 – А ти чому не мастиш руки дьогтем?

 – Я допіро на дубі ліпити буду, – каже Іван.

 – А що ж ти на дуба полізеш?

 – Коли ж би я з землі на крилах піднісся? Я мушу з дуба летіти.

 – То й я з тобою на дуба лізу, – каже пан. – Я тебе не лишуся.

 Вилізли на дуба і пан, і Іван. Та й каже пан:

 – Ну, роби собі крила.

 – Я буду перший раз, – каже Іван, – несмарований летіти. Як на дорозі ослабну, то посмарую. Зачав Іван махати руками, нібито хоче летіти. А пан каже:

 – Ну, най я вперед лечу, бо ти умієш летіти і мене лишиш.

 – Ей, ні, – каже Іван, – най я вперед лечу.

 Нарешті Іван погодився: най пан летить наперед, а він лишиться ззаду.

 Пан збив крильми і на землю впав. А Іван за паном помалу зліз з дуба. Та й пішли обоє просто додому.

 Так орендар дістав від пана сотку, бо Іван його остаточно в дорозі ошукав.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)