Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Ошуканий пан (українська народна казка)

Казки про:
2050

Ошуканий пан (українська народна казка)Був у селі пан, і ніхто не міг його ошукати, ані змудрувати. Але приходить його орендар з корчми і каже:

– Прошу пана, в мене є такий Іван, що ошукає вас.

– Ех, що ти говориш, – каже пан. – У мене не такі газди були, а жоден не ошукав ані змудрував. Як мене твій Іван змудрує, то дам тобі сотку.

– А як не змудрує, – каже орендар, – то я панові дам свою сотку.

– Ану, припровадь того Івана до мене, – каже пан орендареві.

Приходить Іван. Поцілував пана в руку та й каже:

– Берімо, пане, собі по коневі і їдьмо в світ обоє.

Та й сів пан на білого коня, а Іван на чорного. їдуть, їдуть, нема села, вже ніч, треба ночувати.

Аж приїхали в ліс. Пан запитує:

– Ну, хто буде пасти коні?

– Пан буде пасти, – каже Іван.

– Чому? – пан на те. – Най би Іван пас, не я.

– Ні, я не буду пасти, – каже Іван. – Мій кінь чорний, і ліс чорний, його вовк не уздрить. А панів кінь білий, то його вовк уздрить і з'їсть.

«Що ж робити? Треба пасти», – каже собі пан. Іван ліг спати, а пан завертає коні та й пасе. Настав день, посідали вони на коней і їдуть.

Але їдуть, їдуть, в’їхали до лісу, виїхали з лісу і знову в ліс заїхали на другу ніч, у ліс березовий. Тоді пан каже:

– Чуєш ти, Іване, дай мені твого чорного коня, я тобі дам білого.

– Добре,– каже Іван.

– Ну, Іване, я пас тієї ночі, тепер ти паси цієї ночі, бо я хочу спати.

– А що ж мені до того? Я маю білого коня та й ліс білий, вовк його не буде бачити, а панів кінь чорний, то його вовк уздрить і з'їсть.

Мусить пан і цієї ночі пасти.

Пан пас, а як побачив, що Іван заснув, то зайшов й Іванового коня зарізав. Іван виспався, а коли встав і побачив, що його кінь зарізаний, взяв і пайового коня зарізав. Пан пробудився аж удень та й каже:

– Пора, Іване, їхати.

– Не знати, пане, – каже Іван, – на чому будемо їхати, бо нема коней, звір подушив.

Взяли сідла на плечі й рушили пішки. Приходять до одного села і просяться на ніч, та ніхто не хоче їх прийняти. Пішли вони до двора, і їх там прийняли. Взяли пана до покою на вечерю, а Івана до пекарні. Іван повечеряв у пекарні, але ще був трохи голодний. А пан добре повечеряв у покою межи панами, але каже:

– Я буду спати лишень там, де мій Іван спить, бо боюся, щоби він не лишив мене з компанії.

І дали їм таку станцію, де були поскладані горшки з молоком. Пан ліг і заснув. А Іван устав, з кожного горшка сметану з’їв. А в той горнець, що призначений був на сметанку, накришив хліба; свого пана понамащував сметаною по голові, по тварі, а сам ліг спати. Встає рано ключниця сметанку збирати, а сметанки нема. Вона тоді наробила крику, що пан з кожного горшка поз’їдав сметану. І дають про те знати до того пана, що його був двір. А той пан каже:

– То не може бути, щоб пан збиткував, то, певне, Іван з'їв сметану.

Приводять їх обох до пана. Пан дивиться, Іван чистий, а його пан обльопаний сметаною. Пан домовий звелів Івана й Іванового пана вибити і вигнати за браму (Івана менше били, а його пана більше).

Ідуть вони, вже додому вертаються. Та Іван іде скачучи, а пан іде плачучи. Іван іде та збирає по дорозі згублене пір'я. А пан запитує:

– Нащо ти, Іване, збираєш?

– Буду собі крила робити, – каже Іван, – й буду додому летіти.

А пан зачав і собі пір'я збирати, каже:

– Я теж буду летіти, я тебе не лишуся.

Назбирали – пан повні кишені, а Іван трошки в пазуху.

Приходять до міста. Іван мав грейцар і купив собі горнятко. А до того горнятка купив собі за другий грейцар дьогтю. А пан вже так обдерся в дорозі, що не мав ані грейцара. Та й каже корчмареві:

– Дай мені дьогтю.

– Я не маю нічого, – каже корчмар, – і не дам тобі нічого свого.

А Іван каже:

– Що пан мав корчмарем короводитися, най корчмар дозволить панові помочити руки в дьогтю.

І корчмар панові дозволив, пустив його до бочки з дьогтем, і той помочив обидві руки аж до плечей. Вийшли з міста в ліс. Приходять під дуба та й посідали собі. Каже Іван панові:

– Ліпи пір'я до рук.

Пан поприліплював пір'я до обох рук і питає Івана:

– А ти чому не мастиш руки дьогтем?

– Я допіро на дубі ліпити буду, – каже Іван.

– А що ж ти на дуба полізеш?

– Коли ж би я з землі на крилах піднісся? Я мушу з дуба летіти.

– То й я з тобою на дуба лізу, – каже пан. – Я тебе не лишуся.

Вилізли на дуба і пан, і Іван. Та й каже пан:

– Ну, роби собі крила.

– Я буду перший раз, – каже Іван, – несмарований летіти. Як на дорозі ослабну, то посмарую. Зачав Іван махати руками, нібито хоче летіти. А пан каже:

– Ну, най я вперед лечу, бо ти умієш летіти і мене лишиш.

– Ей, ні, – каже Іван, – най я вперед лечу.

Нарешті Іван погодився: най пан летить наперед, а він лишиться ззаду.

Пан збив крильми і на землю впав. А Іван за паном помалу зліз з дуба. Та й пішли обоє просто додому.

Так орендар дістав від пана сотку, бо Іван його остаточно в дорозі ошукав.