Мавпеня Мишко разом із слоненям Носиком грали у футбол.
– Бух! – Мишко вдаряє по м’ячу. Той летить у ворота.
– Тух! – слоненя відбиває м’яч хоботом.
– Фу-ух! – і м’яч, наче ракета, піднімається вгору.
– Ой-ой-ой! – кричить папуга Пуга, якого м’яч збиває у повітрі.
– Плюх! – робить Пуга і падає на землю…
Ой, ні, вибачте! Насправді, Носик встигає підхопити Пугу в повітрі. Але наляканий папуга довго лається. Він лається так довго, що починає вечоріти, а повітря стає холодним. Всі дивуються. Адже у теплих краях холодне повітря не віє.
Мишко піднімає голову й дивиться на небо. А небо дивиться на Мишка і плює чимось мокрим і холодним.
– Це сніг! Справжній сніг! – злякався Пугу. – Я бачив по телевізору. Але у нас снігу не буває! Ми не звикли до холодів. Ми всі замерзнемо! Що будемо робити?
– Як що? – спокійно відповів Мишко. – Дай-но мені свій телефон.
І він зателефонував своєму знайомому – козеняті Боді. Бодя жив у далекій зимовій країні. Але він був справжнім другом Мишка. І знав, як допомогти.
Невдовзі і Носик, і Пугу, і навіть пташка Секретар отримали теплі светрики з козячої вовни. Мама Боді їх дуже майстерно плела!
Тепер звірята і птахи з теплої країни не лякаються холодів.