Жив собі в одному місті купець Каленик. Був він такий жадібний, що, здавалося, міг би взимку сніг продавати, а влітку – торішній вітер. Нікого він не жалів: вдів обдурював, сиріт обважував, а за мідну копійку ладен був рідного батька в найми віддати.
Одного темного вечора сидів Каленик у своїй крамниці, золото в скриньках перераховував. Аж раптом двері рипнули, і зайшов дивний панич. Одягнений багато, але з-під капелюха ріжки стирчать, а замість чобіт – копита по підлозі цокають. Зрозумів купець, що то сам біс завітав.
– Здоров був, Каленику! – шкірить ікла нечистий. – Душ я вже по світу наскуповував багацько, дівати нікуди. А тепер маю новий наказ: скуповувати людську совість, бо це нині найрідкісніший товар. Продай мені свою! Дам за неї величезну скриню найчистішого золота.
У Каленика аж очі заблищали. "Скриню золота за те, чого не видно і що хліба не просить? Оце так удача!" – подумав він.
Але вигляду не подав. Почав закочувати очі, зітхати та брови супити:
– Ох, пане бісе... Совість – це ж найсвятіше, що в людини є! Як же я без неї людям в очі дивитимуся? Та нехай уже, відірву від серця, якщо так просиш і так щедро платиш.
Біс радо підставив свій чорний оксамитовий мішок. Каленик зробив вигляд, що дістає щось глибоко з-за пазухи, покректав, важко зітхнув і щільно стуленим кулаком "кинув" щось невидиме у мішок. Біс миттю затягнув його золотим шнурком, залишив на столі обіцяну скриню з червінцями й дременув під землю, задоволено потираючи волохаті лапи.
Прибігає він до самісінького пекла, гордо стає перед головним чортом і хвалиться:
– Дивись, володарю! Я купив совість у найскупішого купця на всій землі! Оце так здобич, ніхто такої не має!
Розв’язали вони мішок, зазирнули всередину... а там – порожньо. Навіть пилинки немає. Тільки луна від пекельного реготу покотилася склепінням.
Головний чорт аж за черево схопився, сльози втираючи:
– Ой, дурню ти, дурню! Та в цього Каленика совісті зроду-віку не було! Він її ще в материнській утробі на хитрощі виміняв! Ти ж, телепню, цілу скриню золота за порожнечу віддав!
Довго ще в пеклі з того біса сміялися, а сам він від сорому аж почервонів ще дужче. А хитрий купець Каленик перелічив своє нове багатство і тільки посміявся у вуса. Бо як то кажуть: де совісті нема, там і сам чорт у дурнях лишиться!