У вишневому садочку,
На високому горбочку
Стоїть хатка невеличка,
І маленьке зайченя
в цій домівці прожива.
Любить гратись та співати,
Новий день всім звеселяти.
Тато й мама його люблять,
Обіймають і голублять.
Та в одну чудову днину,
У прекрасную годину,
Коли квіточки буяли,
Коли джмелики літали,
В дім до них прийшла біда.
Лиска хитра й молода,
Біля них тут походжає
І у вікна заглядає.
– Хто тут, хто тут поживає
І добра всім наживає?
Буде це тепер мій дім!
Буду жити тепер в нім!
– Ох, лисице, ти й хитрунка!
Всім відома нам пустунка!
Тільки хатка наша це!
От тобі моє слівце!
Тато заєць не злякався,
Швидко з силами зібрався.
Він за поміччю подався
Та й привів своїх знайомих,
Добрих песиків проворних.
– Геть від зайців, лиско!
Ти їх не чіпай!
Злих ніхто не любить!
Тож мерщій тікай!
Злякалася злодійка,
Від страху затремтіла
І в темний ліс побігла,
Що й сліду не лишила.
Сім’я собі щасливо і далі тут жила.
Добро і міцна дружба все зло перемогла!