До Христового народження в Бога з дияволом була розписка: поки людина жива, вона Божа, а як помре, – дияволова. Бог поклав ту розписку в скриню й кинув її в Ордань-річку.
Народився Христос. Прийшов час хреститься, він пішов до Ордані й прийняв хрещення. Став виходить із води – Ордань загорілась. Згоріла й скриня з розпискою. Пішов Христос у пекло за душами, а диявол не пускає:
– У мене, – каже, – розписка є…
– Ну, покажи, – каже Христос.
Лукавий пірнув раз – не знайшов, пірнув удруге – не знайшов, пірнув утретє, а Господь і заморозив Ордань на три аршини. Товкся той лукавий, товкся і пробив лід рогами… Вискочив із води, а Ордань знову замерзла.
Надворі мороз, вітер – аж дух забився! Лукавий змерз, хотів у воду, так лід товстий. Він і зостався мерзнути.
Христос питає:
– А що, дістав розписку?
– Нема.
Взяв Христос і повипускав душі з пекла.
Від Водохреща до шести тижнів баби не ходять прати сорочок, бо гріх: як баба ляпне сорочкою, то чорт і вскочить в ополонку. Хай краще чорт мерзне: менше людям шкоди.