Жив один падишах. У нього був єдиний син, на ім’я Абдул.
Син падишаха був дуже дурний і цим доставляв батькові багато клопоту і горя. Падишах наймав Абдулі мудрих наставників, посилав його на науку в далекі країни, але ніщо не допомагало дурному синові. Одного разу прийшов до падишаха один чоловік і сказав йому: Я хочу допомогти тобі порадою. Знайди синові таку дружину, щоб вона могла відгадувати будь – які мудрі загадки. Йому буде легше жити з розумною дружиною.
Погодився з ним падишах і став шукати для свого сина мудру дружину. У цій країні жив один старий. У нього була дочка, на ім’я Магфура. Вона у всьому допомагала батькові, і слава про її красу і розум давно йшла по всьому краю. І хоч була Магфура дочкою простого чоловіка, все ж послав падишах своїх візирів до її батька: вирішив він переконатися в мудрості Магфури і наказав привести її батька до палацу.
Прийшов старий, вклонився падишаху і питає:
– З’явився по твоєму велінню, великий падишах, – що накажеш?
Ось тобі тридцять аршинів полотна. Нехай твоя дочка зшиє з нього сорочки для всього мого війська і залишить ще й на онучі, – каже йому падишах.
Повернувся старий додому сумний. Вийшла йому назустріч Магфура і питає:
– Батьку, чому, ти такий сумний?
Розповів старий дочці про наказ падишаха.
– Не журися, батьку. Піди до падишаха і скажи – хай він перш з однієї колоди вибудує палац, де я буду шити сорочки, та ще й на дрова залишить, – відповідає Магфура.
Взяв старий колоду, прийшов до падишаха і сказав:
– Дочка моя просить тебе вибудувати з цієї колоди палац та ще залишити дров на паливо. Виконай це завдання, тоді і Магфура виконає твою.
Почув це падишах, здивувався мудрості дівчини, зібрав візирів, і вирішили вони одружити Абдулу на Магфурі. Не хотіла Магфура виходити заміж за дурного Абдулу, але падишах почав погрожувати смертю її батька. Скликали гостей з усіх володінь і справили весілля.
Одного разу надумав падишах поїхати по своїх володіннях; взяв він з собою сина. Їдуть вони, їдуть. Нудно стало падишахові, вирішив він випробувати сина і каже:
– Зроби дорогу коротше – нудно мені щось стало.
Абдул зійшов з коня, взяв лопату і почав копати дорогу. Візир став сміятися над ним, а падишахові стало прикро і сумно, що син не може зрозуміти його слів. Сказав він синові:
– Якщо завтра до ранку не додумаєшся, як зробити дорогу коротше, покараю тебе суворо.
Повернувся Абдул додому сумний. Вийшла назустріч йому Магфура і питає:
– Абдул, чому ти такий сумний?
А Абдул відповідає дружині:
– Батько погрожує мене покарати, якщо я не додумався, як зробити дорогу коротше. На це Магфура каже:
– Не журися, це біда невелика. Завтра скажи батькові так: щоб скоротити нудну дорогу, треба зі своїм супутником вести розмови. Якщо супутник вчений чоловік, треба розповісти йому, які є міста в державі, які були битви і які полководці в них відзначилися. А якщо супутник проста людина, то треба йому розповідати про різне ремеслі, про майстерних майстрів. Ось тоді всякому далека дорога буде здаватися короткою.
На другий день рано вранці падишах кличе сина до себе і питає:
– Додумався, як зробити далеку дорогу короткою?
Абдул відповів, як його навчила дружина.
Зрозумів падишах, що це Магфура навчила Абдула такої відповіді. Усміхнувся він, але нічого не сказав.
Коли падишах постарів і помер, то замість нього керувати країною став не Абдул-дурень, а його мудра дружина Магфура.