У дуже давні часи у одного старого чабана був старий і навчений досвідом віслюк. Чабан дуже любив свого віслюка і не пропускав нагоди похвалитися їм:
– Мій осел, хай продовжить Аллах його дні, набагато розумніший від візирів нашого падишаха, – говорив він у всіх кав’ярнях.
Одного разу слова чабана досягли вух царя.
– Як сміє голий чабан порівнювати свого облізлого віслюка з моїми улюбленими візирами ?! – закричав у гніві падишах. – Негайно привести до мене цього зухвалого безбожника!
Варта негайно розшукала старого і доставила його перед грізні очі володаря.
– Ну, – сказав падишах, – дай мені відповідь прямо, як наважився ти, невеликий черв’як, принижувати моїх візирів такими блюзнірськими уподібненнями?
Чабан, анітрохи не зніяковівши, подивився султану в очі і сказав:
– О, наймудріший з мудрих, володар над володарями, шах-ін-шах. Я ж не даремно кажу, що мій осел, благословенний час його народження, розумніший, ніж твої улюбленці візири. Повір мені, що моїми устами говорить так, мало не сам Аллах.
Одного разу я їхав на цьому віслюку через міст, в якому було чимало дірок і щілин. Як не був обережним мій осел, а все-таки потрапив він однією ногою в дірку і пошкодив собі коліно. І з тих пір, скільки б не доводилося мені проїжджати через той міст, мій мудрий осел, нехай буде над ним благословення пророка, ні за що не хотів переходити по тому місцю, де була діра. Він завжди розсудливо обходив її, пам’ятаючи про те, що з ним сталося. Скажи ж тепер, о Царю царів, так чи розсудливо чинять твої візири ?! Я давно живу на світі і бачив своїми очима, скільки ти їх перевішав за надто вже явне злодійство, віроломство і хабарництво.
І жоден з них ніколи не хотів врахувати досвіду своїх попередників і зробити так, щоб зловживання не впадали в очі. Хоч який широкий міст узаконених тобою злодіянь, а все-таки не можуть твої візири спритно обходити на ньому вузькі щілини випущених для виду законів. Як можеш ти, питаю я, порівнювати після цього мого мудрого осла з цими дурнями ?!
Нічого не залишалося зробити падишаха, як погодитися з доводами чабана і, нагородивши його попоною для віслюка, відпустити з палацу.