Було два брати, один бідний, другий багатий. У того багатого були хрестини. Так єго куми кажуть:
– Кликніть того свого брата. А він каже:
– А чого єго кликати, чи він знає людськість, чи що?
Та єго покликали, він сів на лавці, хто приходив, той казав:
– Посуньтеся, посуньтеся.
Та єго так зсунули у кут. Там стояла діжка з борщем, єго притиснули до тієї діжки, а він ту діжку з борщем взяв й вилив. Потім сів собі у колиску, в якій була дитина, яка тільки народилася, та й взяв ту дитину й задушив. Потім встав та й пішов надвір. А вони до дитини: дитина нежива! Та й каже той господар:
– Бачите, казав я вам єго не кликати, бо він немає ні людськості, ні нічого.
Джерело: Записано Осипом Роздольським у с. Боратин (сучасної Львівської обл.), від Кіндрата Сторожука, в 1894 році. Стиль запису збережено.