A PHP Error was encountered

Severity: Warning

Message: Trying to access array offset on value of type bool

Filename: friendly_urls/index.php

Line Number: 2449

Казки на ніч українською мовою ᐈ Казки для дітей на Дерево Казок https://derevo-kazok.org/ Читати онлайн 【казки українською мовою】 на сайті ⏩ Дерево Казок ⭐ Більше 3000 авторських та народних 【казок на ніч】 для дівчаток та хлопчиків ✔️ derevo-kazok.org Sat, 02 Apr 2022 04:20:34 +0300 en-ru MaxSite CMS (http://max-3000.com/) Copyright 2024, https://derevo-kazok.org/ <![CDATA[Лебідь, щука і рак (українська народна казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/lebid-shhuka-i-rak-ukrayinska-kazka https://derevo-kazok.org/page/lebid-shhuka-i-rak-ukrayinska-kazka Sat, 02 Apr 2022 04:20:34 +0300 Лебідь, щука і рак (українська народна казка)

Плавав лебідь біля берега. Зігнувши шию, дивився у воду. А назустріч йому – щука. Зупинилась і питає:

– Скажи, будь ласкавий, де ти буваєш, коли річка замерзає?

– А для чого це тобі знати?

– Та я хотіла б на зиму кудись утекти, а то під льодом задихаюся без свіжого повітря.

– Я на зиму відлітаю до теплих країв та живу там до весни.

– Візьми і мене з собою! – попросила щука.

– Домовились.

Почув їхню розмову рак і каже:

– Можна і мені з вами?

– Добре, якщо дуже хочеш.

Минуло літо, настала осінь. Лебідь і говорить:

– Будьте готові на завтра. Після обіду вилітаємо.

Щука сказала ракові збиратися. Рак подумав, подумав і мовить:

– А як же ми, сестро, будемо жити без їжі? Давай візьмемо з собою харчів.

– І куди ми їх покладемо?

– Давай складемо все на віз та упряжемось у нього.

Рак і щука знайшли воза, поскладали туди харчі та чекають лебедя. Другого дня прилетів лебідь і каже:

– Ну, ви готові? А то я вже лечу!

– Готові, готові, тільки ти, будь ласка, допоможи нам віз вести.

– Добре. Чіпляйте мені мотузку за ногу.

Рак прив’язав лебедя за ногу. Свою мотузку взяв у клешні, а щука за третю вчепилася зубами.

– Ну, разом! Рушай!

Рак посунув назад, щука стрілою розігналась у воду, а лебідь підлетів вгору. Обірвались всі три мотузки і віз залишився на тому ж місці, де й стояв.

Хто з них був винен, а хто правий, цього ніхто не знає. Тільки жабки добре насміялись і немало дивувались, чого рак і щука не за своє діло брались.

Обсудить]]>
<![CDATA[За щучим велінням (російська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/za-shhuchim-velinnjam-rosijska-kazka https://derevo-kazok.org/page/za-shhuchim-velinnjam-rosijska-kazka Wed, 23 Feb 2022 03:01:13 +0300 За щучим велінням (російська казка) Був собі старий чоловік. І було в нього три сини: двоє розумних, а третій – Омелько-дурник. Ті брати працюють, а Омелько цілісінький день лежить на печі, знати нічого не хоче.

Одного разу поїхали брати на базар, а невістки й кажуть:

– Піди, Омельку, по воду.

А він їм з печі:

– Не хочу.

– Піди, Омельку, бо як повернуться брати з базару, гостинців тобі не дадуть.

– Ну, гаразд.

Зліз Омелько з печі, взувся, вдягся, взяв відра та сокиру й пішов до річки. Прорубав кригу, зачерпнув відра й поставив їх, а сам дивиться в ополонку. І побачив Омелько в ополонці щуку. Приловчився та й вхопив щуку в руку:

– Ото буде юшка добра!

Коли це щука проказує людським голосом:

– Відпусти мене в воду, Омельку, я тобі стану в пригоді!

А Омелько сміється:

– Та як же ти мені станеш у пригоді? Ні, понесу тебе додому, звелю невісткам юшку зварити. Добра буде юшка!

Щука знову просить:

– Омельку, Омельку, відпусти мене в воду, я тобі зроблю все, що тільки схочеш.

– Гаразд, тільки покажи спочатку, що не дуриш мене, тоді відпущу.

Щука його питає:

– Кажи, Омельку, чого ти зараз хочеш?

– Хочу, щоб відра самі пішли додому й вода не розхлюпалася б...

Щука йому каже:

– Запам'ятай мої слова: коли тобі чогось схочеться, промов тільки:

За щучим велінням, за моїм хотінням...

Омелько й каже:

– За щучим велінням, за моїм хотінням – ідіть самі, відра, додому!..

Тільки проказав – відра самі й пішли на гору. Тут Омелько пустив щуку в ополонку та й пішов за відрами. Ідуть відра селом, народ дивується, а Омелько йде ззаду, посміхається. Зайшли відра до хати, самі стали на лавку, а Омелько поліз на піч. По якійсь годині невістки кажуть йому:

– Омельку, чого ти лежиш? Пішов би дров нарубав.

– Неохота...

– Як не нарубаєш, брати з базару повернуться, гостинців тобі не привезуть.

Не хоче Омелько з печі злазити. Згадав він про щуку і каже:

– За щучим велінням, за моїм хотінням – піди, сокиро, дров нарубай, а дрова – самі до хати йдіть та в піч кладіться!..

Сокира вистрибнула з-під лавки – й на двір, та ну дрова рубати, а дрова самі до хати йдуть і просто в піч лізуть.

По якійсь годині невістки знову кажуть:

– Омельку, немає вже дров у дворі. Поїдь до лісу, нарубай.

А він їм з печі:

– Хіба ви самі не можете?

– Як це так – не можемо? То не наша справа – в ліс по дрова їздити!

– А мені неохота...

– Ну, то не буде тобі гостинців.

Нічого не вдієш. Зліз Омелько з печі, взувся, зодягся. Взяв мотузку та сокиру, вийшов у двір і сів у сани.

– Відчиняйте ворота, молодиці!

Невістки йому кажуть:

– Що ж ти, дурнику, сів у сани, а коня не запріг?

– Не треба мені коня.

Невістки відчинили ворота, а Омелько й каже потихеньку:

– За щучим велінням, за моїм хотінням – їдьте самі, сани, до лісу!..

Сани самі й поїхали у ворота, та так швидко – кіньми не догнати!

А до лісу довелося їхати через місто, і тут він багатьох людей позачіпляв, позабивав. Народ кричить: «Держи його! Лови його!» А він одно – сани поганяє.

Приїхав до лісу:

– За щучим велінням, за моїм хотінням – нарубай сокиро, дровець найсухіших, а ви, дрова, самі валіться в сани, самі в'яжіться!..

Сокира почала рубати, колоти сухі дрова, а дрова самі в сани валяться та мотузкою в'яжуться. Потім Омелько звелів сокирі вирубати ломаку – таку, щоб насилу підняти. Сів на дрова:

– За щучим велінням, за моїм хотінням – їдьте, сани, додому...

Сани й помчали додому. Знову проїжджає тим містом, де він допіру позачіпляв, позабивав багато людей, а там вже на нього чекають. Ухопили Омелька з саней, лають його та б'ють.

Бачить він, що кепська справа, та потихеньку:

– За щучим велінням, за моїм хотінням – ану, ломако, обламай їм боки!

Ломака вискочила та й пішла дубасити. Народ геть-чисто розбігся, а Омелько приїхав додому й знову заліз на піч. Почув згодом цар про Омелькові витівки та й посилає по нього свого офіцера – знайти Омелька й привезти до палацу. Приїздить офіцер у те село, заходить до тої хати, де Омелько живе, та й питає:

– Ти Омелько-дурник?

А він з печі:

– А тобі нащо?

– Одягайся швидше, я повезу тебе до царя.

– Та мені неохота...

Розсердився офіцер і вдарив його по щоці.

А Омелько й каже потихеньку:

– За щучим велінням, за моїм хотінням – ломако, обламай йому боки...

Ломака вискочила та як почне офіцера чухрати, насилу той утік. Цар здивувався, що його офіцер не зміг упоратися з Омельком, і посилає свого найбільшого вельможу:

– Привези до мене дурника Омелька, а як не привезеш – голову з пліч зніму.

Накупив найбільший вельможа родзинок, чорносливу, пряників, приїхав у те село, ввійшов до тої хати та й почав невісток розпитувати, що саме Омелько полюбляє.

– Наш Омелько любить, щоб з ним ласкаво говорили та червоний жупан подарували – тоді він усе зробить, чого просять.

Найбільший вельможа дав Омелькові родзинок, чорносливу, пряників та й каже:

– Омельку, Омельку, чого ти лежиш на печі? Їдьмо до царя.

– Мені й тут тепло...

– Омельку, Омельку, цар тебе добре почастує, – поїдьмо, будь ласка!

– А мені неохота...

– Омельку, Омельку, цар тобі червоний жупан подарує, шапку й чоботи.

Омелько подумав-поміркував:

– Ну, гаразд, ти собі наперед їдь, а я за тобою вслід.

Поїхав вельможа, а Омелько полежав ще трохи й каже:

– За щучим велінням, за моїм хотінням – ану, пічко, їдь до царя!..

Тут у хаті кути затріщали, стеля захиталася, стінка вилетіла – і піч сама пішла по вулиці, по дорозі, прямісінько до царя.

Цар у вікно виглядає, дивується:

– Що за чудасія?!

Найбільший вельможа йому відповідає:

– Та це Омелько на печі до тебе їде.

Вийшов цар на ґанок:

– Щось на тебе, Омельку, скарг багато. Ти народу чимало позачіпляв.

– А навіщо вони під сани лізли?

В ту хвилину глянула у віконце царська дочка – Мар'я-царівна. Омелько побачив її у віконці та й каже тихенько:

– За щучим велінням, за моїм хотінням – нехай царська донька мене покохає...

І ще каже:

– Їдь, пічко, додому!

Піч повернулася й пішла додому, ввійшла до хати й стала на старе місце. Омелько знову лежить собі, вилежується.

А в царському палаці крик та сльози. Мар'я-царівна за Омельком нудьгує, не може без нього жити, благає батька, щоб віддав її за Омелька.

Забідкався цар, затужив, а потім розгнівався дуже і на Омелька, й на дочку. І каже він знову найбільшому вельможі:

– Їдь приведи до мене Омелька живого чи мертвого. А як не приведеш – голову зніму.

Накупив найбільший вельможа вин солодких та різних наїдків, поїхав у те село, ввійшов у ту хату і став Омелька частувати, пригощати. Омелько напився, наївся, захмелів і ліг спати. А вельможа його – на віз та й повіз до царя.

Цар спересердя наказав прикотити велику бочку з залізними обручами. Посадили в ту бочку Омелька і Мар'ю-царівну, засмолили бочку і в море кинули.

Прокинувся згодом Омелько, бачить – темно, тісно.

– Де ж це я?

А йому відповідають:

– Ой лишенько, Омелечку! Нас у бочці засмолили, кинули в синє море!

– А ти хто?

– Я Мар'я-царівна.

Тут Омелько й каже:

– За щучим велінням, за моїм хотінням – вітри буйні, викиньте бочку на сухий берег, на жовтий пісок!

Вітри буйні повіяли. Синє море схвилювалося, викинуло бочку на сухий берег, на жовтий пісок. Омелько й Мар'я-царівна вийшли з неї.

– Омелечку, де ж ми житимем? Збудуй хоч якусь хатинку.

– А мені неохота...

Тут вона ще дужче просити почала. От він і каже:

– За щучим велінням, за моїм хотінням – збудуйся, кам'яний палаце з золотою покрівлею!..

Тільки він це проказав – з'явився великий кам'яний палац з золотою покрівлею. Навколо – зелений сад: квіти розцвітають, пташки цвірінчать, співають. Мар'я-царівна з Омельком увійшли до палацу, посідали біля віконечка.

– Омелечку, а чи не можна тобі красунчиком стати?

Тут Омелько не довго думав:

– За щучим велінням, за моїм хотінням – стати мені добрим молодцем, вродливим та розумним!..

І став Омелько такий, що ні в казці сказати, ні пером описати.

А в той час їхав цар на полювання й бачить – стоїть палац там, де досі нічого не було.

– Це який такий нечема без мого дозволу на моїй землі палац поставив?!

І послав спитати – хто такі?

Посланці побігли, стали під вікном, питаються.

А Омелько їм відповідає:

– Кличте царя до мене в гостину, я сам йому скажу.

Приїхав цар до нього. Омелько його зустрічає, у палац веде, до столу саджає. Стали вони бенкетувати. Цар їсть, п'є та дивується:

– Хто ж ти такий, хлопче, добрий молодче?

– А чи пам'ятаєш ти Омелька-дурника, що до тебе на печі приїздив, а ти його з своєю дочкою звелів у бочці засмолити та в море кинути? Я – той самий Омелько. Схочу – все твоє царство спалю та потрощу за ту твою ласку!

Цар дуже злякався, став перепрошувати:

– Одружись з моєю дочкою, Омелечку, бери моє царство, тільки мене не губи!

Тут учинили бенкет на весь світ. Одружився Омелько з Мар'єю-царівною і став царством правити.

От і казці кінець, а хто слухав – той молодець!

Читати казку "За щучим велінням" іншими мовами:
Обсудить]]>
<![CDATA[The Swan, the Pike and the Crayfish (ukrainian folk tale)]]> https://derevo-kazok.org/page/the-swan-the-pike-and-the-crayfish-ukrainian-folk-tale https://derevo-kazok.org/page/the-swan-the-pike-and-the-crayfish-ukrainian-folk-tale Mon, 11 Jul 2016 11:59:36 +0300 The Swan, the Pike and the Crayfish (ukrainian folk tale)One day, a Swan, his neck craned and his eyes on the water, was floating along close to the river bank. A Pike, swimming past just then, stopped at the sight of him.

"Tell me, Swan, where do you go when the river freezes?" he asked.

"What do you want to know that for?”

"Because I’d like to go off somewhere for the winter. I sometimes find it hard to breathe under the ice, with no fresh air coming in.”

" I fly to warmer parts as soon as it gets cold and stay there till springtime," the Swan said.

"Please, Swan, take me with you.”

"All right, I don't mind. It's more fun to go together.”

They went on talking about it, and a Crayfish who lived in the same

river overheard them and said:

"Please, Swan, take me along too."

"All right, I don't mind. The more of us there are the more fun it will be. We won't be leaving till autumn. I’ll come and tell you when it's time for us to be taking off."

The Swan did not doubt that the Pike and the Crayfish, like himself,

could fly just as well as they could swim.

Autumn arrived, and the Swan said to the Pike:

"The time has come for us to fly to warmer climes, so be ready to leave tomorrow. We'll set out after dinner."

The Pike passed this on to the Crayfish, and the Crayfish thought it over and said:

"What will we do without food on the way, Pike? Let’s take enough along to last us to the end of the journey.”

"How’ll we carry it all?" the Pike asked.

"In a cart. We’ll harness ourselves to it, all three of us – we'll ask the Swan to help us – and pull it together!"

The Pike and the Crayfish got themselves a cart, plaited three ropes of grass and waited for the Swan, who did not come till the following day.

"Are you two ready to join me?" he asked. "I’m leaving at once."

"We are, we are! Only do please help us pull the cart. Let’s all three of us harness ourselves to it.”

"All right! Just tie me to the trace by the leg."

The Crayfish slipped the first rope .round the Swan’s leg and pulled it tight, seized the second one with his claw, and threw the third to the Pike, who caught it between his teeth.

"All together now. Go!" the Crayfish cried, and the three friends started off, the Crayfish moving jerkily backwards as was his wont and helping himself with his tail, the Pike plunging headlong into the water, and the Swan flapping his wings as he strained to fly up into the air.

And – oh horror of horrors! – the ropes broke, and the cart never budged from the spot. Which of the three was more to blame, the Crayfish, the Pike or the Swan, no one knew or cared, and only the frogs laughed and laughed and could not stop laughing. They thought it very funny indeed that the Crayfish, the Pike and the Swan did not know any better than to harness themselves to the same cart!

Обсудить]]>