A PHP Error was encountered

Severity: Warning

Message: Trying to access array offset on value of type bool

Filename: friendly_urls/index.php

Line Number: 2449

Казки на ніч українською мовою ᐈ Казки для дітей на Дерево Казок https://derevo-kazok.org/ Читати онлайн 【казки українською мовою】 на сайті ⏩ Дерево Казок ⭐ Більше 3000 авторських та народних 【казок на ніч】 для дівчаток та хлопчиків ✔️ derevo-kazok.org Fri, 22 Dec 2017 01:30:42 +0300 en-ru MaxSite CMS (http://max-3000.com/) Copyright 2024, https://derevo-kazok.org/ <![CDATA[Щедрий і скнара (узбецька казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/shhedrij-i-sknara-uzbecka-kazka https://derevo-kazok.org/page/shhedrij-i-sknara-uzbecka-kazka Fri, 22 Dec 2017 01:30:42 +0300 Щедрий і скнара (узбецька казка)Сталося колись так, що, подорожуючи безлюдним степом, зійшлися щедрий і скнара. Жодного разу скнара не розв’язав власного бурдюка з водою, не розкрив торби з харчами, їв і пив те, чим частував його щедрий.

Але одного дня в щедрого не стало ані хліба, ані води. Здорожені, спинилися вони в безводному, пустельному краю перепочити. Скнара наточив зі свого бурдюка піалу води й напився, дістав з торби хліба й пожував. Голодний і спраглий, щедрий заволав:

– Приятелю, почастуй і мене!

Але скнара обурено відмовив:

– А я не бажаю опинитися в твоєму становищі.– Тоді виліз на верблюда і покинув свого супутника напризволяще в безлюдному краю. А щедрий не мав сили навіть рушити в дальшу путь. Щоб хоч трохи погамувати голод і спрагу, він вирвав якусь бадилинку й пожував її. А та травичка була чарівна: пожувавши її, людина починала розуміти мову всілякої звірини і навіть рослин.

Тим часом зайшов вечір, щедрий приліг на піщаному горбі, але голод і спрага не давали йому заснути. Коли зовсім споночіло, поблизу проповзли дві черепахи.

– От дива, – мовила старша,– цей телепень ось-ось помре від спраги, а до колодязя нема й півгодини ходу.

– Хто їх збагне, тих людей,– погодилася менша черепаха.– Цей дурень конає із голоду, а поряд з колодязем стоїть юрта кочовика, якби він туди подався, мав би і молоко, і м’ясо.

Щедрий не вірив власним вухам. Та все-таки виліз на верблюда і заквапився до криниці. Там він досхочу напився води, а гостинний кочовик почастував мандрівника смачною вечерею. Уранці щедрий, закупивши в господаря всілякого харчу, рушив у дорогу. Слідом за ним подався і скнара, що також ночував поблизу.

Коли щедрий розраховувався з кочовиком за м’ясо, скнара підгледів, що його колишній супутник має важкого гаманця, й задумав недобре діло. Незабаром вони дісталися до якогось

кишлаку, і щедрий ліг перепочити. Щойно він заснув, скнара витягнув у нього гаманця, забрав верблюда і втік.

Гірко зажурився щедрий. Та що вдієш! Виламав собі замашну ломачку і, спираючись на неї, рушив далі. Минаючи якийсь дувал, зачув балачку двох сорок.

– Звідки ти тягаєш до свого гнізда золоті монети? – допитувалась одна сорока в другої.

– А он під тою високою тополею живе кріт,– відказала приятелька,– він знайшов скарб семи падишахів. Кріт сліпий, от я й тягаю в нього гроші з-під носа.

Щедрий кинувся до тополі і викопав скарб семи падишахів.

Незабаром він дістався до міста й зупинився в караван-сараї. Над своїми грошима щедрий ніколи не трусився,– такої вже вдачі був, – тому радо обдаровував кожного бідолаху, роблячи його щасливим. Побачивши, як забагатів щедрий, як безтурботно роздає старцям милостиню, скнара прямо здурів від заздрощів, утратив сон і спокій. Зважившись на все, він пішов до падишаха і звів наклеп на щедрого:

– О найясніший володарю! У вашому місті, в караван-сараї, поселився страшний розбійник. Накажіть його схопити й кинути до в’язниці.

Падишах, не гаючи часу, вислав варту до караван-сарая, щедрого схопили, скрутили, гроші одібрали, а самого привели до падишаха.

– Ти розбійник! – закричав падишах.– Завтра ти сконаєш на шибениці!

Щедрий почав був розповідати, хто він є і які пригоди з ним стались, але падишах не схотів його слухати. Гроші в нього забрали до падишахової скарбниці, самого кинули у темницю, а скнару вигнали геть.

«Звідки це лихо на мою голову?» – міркував, сидячи в темному зіндані, приголомшений горем щедрий.

У цю мить із нірки шаснули двоє мишенят:

– Падишахова донька осліпла. Шкода такої гарної дівчини,– мовило одне мишеня.

– Хто вилікує принцесу, того падишах з головою засипле золотом,– додало друге мишеня.

– Пхе, дурні люди,– завважило перше мишеня.– Її нема чого лікувати. Треба тільки знайти отару голомозого Абдулли, що пасеться в степу. Там у нього є старий-старий цап. З бороди того цапа треба вискубти дві волосини, спалити, а попіл прикласти принцесі до очей. І все буде гаразд.

Щойно мишенята сховалися до нірки, щедрий заволав:

– Я лікар! Я лікар!

Довго він кричав, але ніхто не зважав на його галасування. Потім якийсь вартовий все-таки наважився потурбувати найяснішого падишаха. Упавши до ніг володаря, він сповістив:


Щедрий і скнара (узбецька казка)

– Якийсь в’язень безперестанку кричить, що він лікар.

– Негайно тягни його сюди.

Щедрого привели до падишаха.

– Це ти, розбійнику? – мовив володар.– Чого галасуєш? Однаково тобі ніщо не допоможе.

– Я не розбійник, – мовив щедрий.– Я великий лікар. Я вилікую вашу доньку.

Падишах не повірив, але все-таки звелів варті вивести щедрого в степ. Там вони знайшли отару голомозого Абдулли, і щедрий видрав у старезного цапа півбороди. Зробивши все, як казало мишеня, він вилікував принцесу. Щасливий падишах насипав щедрому силу-силенну золота й навіть віддав власний халат.

Коли щедрий у новому халаті з важким мішком золота на спині залишав палац, проти нього вийшов скнара і став низенько кланятися.

– Чого тобі? – спитав щедрий.

– Поясни, будь ласка, чого тобі щастя прямо в руки лізе, а на мою голову саме тільки лихо валиться? Я ж тебе голодного і спраглого пркинув на смерть у пустелі, а ти за півгодини вже гостював у кочовика. Я пограбував тебе серед ночі, а ти другого дня ще багатший став. На мій виказ тебе заарештували й кинули до зіндану. І знову, дня не збігло, а ти йдеш собі багатий і щасливий. А мене викинули геть з палацу.

Щедрий стільки зазнав лиха од скнари, що вже й не дивився б на нього, але нічого не міг вдіяти проти власної вдачі. Взяв та й розповів скнарі про дивовижні властивості травички.

Заметушився скнара, забув навіть подякувати щедрому за науку, сів на верблюда й подався в степ. Знайшов ту травичку, пожував і став розуміти мову всіх тварин.

«Не стану я підслуховувати пащекування всілякої дрібноти – черепах, сорок та мишей,– мовив собі в думці,– у дрібних істот – дрібні й таємниці. А великі звірі знають великі таємниці».

Тиняючись у степу, він якось помітив, що з печери вечірньої пори вийшов тигр, лев, вовк та лис.

– От кого треба послухати,– розважив він.

Був скнара боягуз, та жадібність перемогла страх, і він заховався в печеру, де жили хижаки.

Удосвіта звірі знову зійшлися до печери.

– Людським духом тхне,– завважив лев, заходячи до печери.

– Еге ж, схоже, що хтось сюди забрів,– потвердив тигр.

– Це наш обід прийшов до нас власними ногами, – зареготався вовк.

Звірі напали на скнару, пошматували його і з’їли.

Обсудить]]>
<![CDATA[Чудовий сад (казахська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/chudovij-sad-kazahska-kazka https://derevo-kazok.org/page/chudovij-sad-kazahska-kazka Wed, 21 Dec 2016 14:54:18 +0300 Чудовий сад (казахська казка)Жили колись два бідняки: Асан і Хасен. Асан обробляв клаптик землі, Хасен пас свою маленьку отару. Так вони заробляли собі на прожиток. Асан і Хасен були удівцями. В Асана була вродлива й ласкава донька – його втіха, а в Хасена – сильний і слухняний син – його надія.

Якось однієї весни, коли Асан збирався вийти на своє поле, Хасена спіткало велике лихо: вся його отара загинула. Прийшов Хасен до товариша і каже:

– Асане, я прийшов попрощатися з тобою. Отара моя загинула, а без неї невдовзі загину і я.

Почувши ці слова, заплакав Асан і, пригорнувши Хасена до грудей, промовив:

– Друже мій, тобі належить половина мого серця, не відмовляйся ж, візьми й половину мого поля. Заспокойся, візьми кетмень й берися за роботу.

З того часу і Хасен став хліборобом.

Минали дні, минали місяці, минали роки. Якось Хасен перекопував своє поле і раптом почув, що кетмень об щось ударився. Став Хасен квапливо розгрібати землю в цьому місці, й незабаром побачив старий казан, по самі вінця наповнений золотими монетами.

Не тямлячи себе від радості, Хасен схопив казан і кинувся стрімголов до землянки товариша.

– Радуйся, Асане,– кричав він на бігу,– радуйся! І до тебе прийшло щастя! Я викопав на твоїй землі казан із золотом. Тепер ти позбудешся злиднів!

Асан зустрів його привітною усмішкою й сказав:

– Я знаю твою безкорисливість, Хасене, але це твоє золото, а не моє. Ти знайшов скарб на своїй землі.

Чудовий сад (казахська казка)– Я знаю твою великодушність, Асане,– заперечив Хасен, – але, подарувавши землю, ти не дарував мені того, що сховано в її надрах.

– Дорогий друже, – сказав Асан, – усе, чим багата земля, має належати тому, хто цю землю полив потом.

Довго вони сперечались, і нарешті Асан мовив:

– Облишмо це, Хасене! У тебе є жених – син, у мене наречена – донька. Вони давно кохають одне одного. Давай одружимо їх і віддамо їм це золото. Хай наші діти не знають злиднів.

Коли друзі сказали про це дітям, ті замалим не вмерли від щастя. Того ж дня відгуляли весілля. Юнак і дівчина оселилися в землянці Хасена, а Хасен перейшов до Асана.

Наступного дня, тільки-но почало розвиднятися, молодята пішли до батьків.

– Що трапилося, діти? – занепокоєно спитали вони,– Чого ви так рано встали?

– Ми прийшли сказати вам,– відповіли молоді люди,– Що не годиться дітям володіти тим, від чого відмовились їхні батьки. Ми багаті й без золота. Наше кохання цінніше за всі скарби світу.

І вони поставили казан посередині землянки.

Знову зчинилася суперечка про те, кому ж має належати скарб, і тривала вона доти, поки не вирішили всі разом піти до одного відомого мудреця, який жив далеко в степу.

* * *

Йшли вони степом багато днів та ночей і нарешті дісталися до кибитки мудреця.

Кибитка самотньо стояла серед степу, чорна й убога.

Увійшли подорожні до кибитки й привіталися.

Мудрець сидів на клапті старенької повстини. Обабіч нього сиділо четверо його учнів.

– Яка біда привела вас до мене, люди добрі? – запитав мудрець подорожніх.

І ті розповіли йому про свою суперечку. Вислухавши їх, муд-

рець довго сидів мовчки, а потім, звернувшись до старшого учня, запитав:

– Скажи, як би ти вирішив на моєму місці цю суперечку?

Старший учень відповів:

Чудовий сад (казахська казка)– Я наказав би віднести золото ханові, бо він володар усіх скарбів на землі.

Мудрець насупив брови й запитав другого учня:

– Ну, а як би ти розв’язав цю суперечку на моєму місці?

Другий учень мовив:

– Я забрав би золото собі, бо те, від чого відмовляються позивачі, по праву належить судді.

Ще дужче насупився мудрець, але так само спокійно запитав третього учня:

– А яка твоя думка? Третій учень відповів:

– Якщо це золото нікому не належить і всі від нього відмовляються, я звелів би знову закопати його в землю.

Ще похмурішим став мудрець і запитав четвертого, наймолодшого учня:

– А ти що скажеш, моя дитино?

– О мій учителю! – відповів наймолодший учень,– Вибач мене за простоту, але я думаю так: я посадив би за це золото в голому степу тінистий сад, щоб у ньому могли відпочивати й розкошувати втомлені бідняки.

Почувши ці слова, мудрець підвівся з місця і зі слізьми на очах обняв юнака.

– Воістину мають рацію ті, – сказав він,– що кажуть: «Вважай старшим за себе і молодшого, якщо він розумний».

Ти справедливо розсудив, друже мій. Візьми ж це золото, поїдь до ханської столиці, купи там найкращого насіння і, повернувшись, посади сад, про який ти казав. І хай вічно живе серед бідняків пам’ять про тебе і про цих великодушних людей, що принесли золото.

Юнак узяв золото й пішов до ханської столиці.

Довго мандрував він степом і нарешті дістався до столиці ханства. У місті він одразу подався на базар і довго блукав серед галасливої юрби у пошуках торговців насінням, принагідно роздивляючись на ви-ставлені біля крамниць дивовижні речі і яскраві тканини. Раптом за його спиною пролунав дзвін караванних балабон– чиків і почулися пронизливі крики. Юнак озирнувся й побачив: через базарний майдан ішов довгий караван, навантажений незвичайною поклажею: замість тюків з товарами на верблюдів були нав’ючені живі птахи, тисячі птахів, які гніздилися в горах, у лісах, у степах і в пустелі. Птахи билися голівками об верблюжі боки, жалібно квилили. Серце юнака стислося, коли він побачив цю жахливу картину. Проштовхавшись крізь юрбу роззяв, він підійшов до караван-баші й запитав:

Чудовий сад (казахська казка)– Аксакале, хто прирік цих чудових птахів на таку страшну муку і куди ви їдете?

Караван-баші відповів:

– Ми їдемо до хана. Птахи призначені для ханського столу. Хан дасть нам за них п’ятсот червінців.

– А відпустиш їх на волю, якщо я дам тобі вдвічі більше?

Караван-баші глузливо глянув на нього та поплентався далі.

Тоді юнак скинув з пліч мішок і розкрив його перед хазяїном птахів. Караван-баші зупинився, не вірячи своїм очам, і, дотямивши, яке багатство йому пропонують, відразу ж наказав караванникам випустити птахів.

Юнак довго стежив за птахами, та коли вони зникли з очей, підняв з землі порожній мішок і пішов додому. На серці в нього була радість, ноги немов летіли, з уст сама собою лилася весела пісня.

Але чим ближче підходив до рідних місць, тим дужче оволо дівало ним каяття, тим дужче давило груди.

Довго мучився юнак і, стомлений, міцно заснув. Аж бачить він сон: невідомо звідки сіла йому на груди чудова пташка й заспівала дивним голоском:

– О добрий юначе! Забудь свій смуток! Вільні птахи не зможуть повернути тобі золота, зате вони по-іншому віддячать тобі за твоє милосердя. Прокинься швидше і ти побачиш таке, від чого на серці стане радісно.

Сказавши ці слова, пташка пурхнула й полетіла. Юнак розплющив очі і завмер од подиву: степ потопав у пташиному морі.

Птахи розгрібали лапками в землі ямки, кидали в них із дзьоба насіння й загортали крильми.

Юнак поворухнувся, і тієї ж миті птахи стрілами шугнули в небо. І знову день став ніччю, а від помахів пташиних крил по землі пронеслася буря. Але слідом за тим трапилось іще більше диво: з кожної ямки, викопаної птахами, раптом виткнулися зелені пагінці; вони росли все вище і вище та незабаром перетворилися на могутні розлогі дерева.

Величних яблунь було не злічити. Між стрункими стовбурами виднілися виноградники, зарості урюку, сонячні галявини, покриті буйною травою і яскравими тюльпанами. Буле гарно, як у раю.

Чудовий сад (казахська казка)Юнак здивовано озирався на всі боки і ніяк не міг повірити, що бачить сад наяву. Щоб перевірити себе, він голосно крикнув і ясно почув свій голос. Тоді він чимдуж кинувся додому і розповів про все мудрецеві. Вислухавши його розповідь, і мудрець, і його три учні, і Асан з Хасеном, і їхні діти захотіли негайно побачити сад.

Тим часом чутка про чудовий сад прокотилася по всьому степу. Першими у сад прискакали на своїх баских інохідцях вершники-багатії. Але тільки-но вони під’їхали до узлісся, як перед ними постали високі залізні грати на семи замках. Вершники скочили на сідла і спробували через загорожу дотягнутися до золотих яблук. Але кожен з тих, хто доторкався до яблука, відразу втрачав силу і, як мертвий, падав на землю. Побачивши це, вершники злякалися й чкурнули додому.

Потім до саду з усіх кінців рушили юрби бідняків. Коли вони наблизилися, замки впали і ворота широко розчинилися. До саду ввійшли чоловіки, жінки, старі люди й діти. Вони ходили стежками, топтали пелюстки квітів, а пелюстки не в’янули; люди пили воду з ариків, а вода не мутніла; люди зривали з дерев плоди, а плодів не меншало. Цілий день не вщухали в саду звуки домбри, веселі пісні, голосний сміх.

Коли ж настала ніч і на землю спала темінь, з яблук раптом полилося ніжне голубе світло, птахи заспівали тиху солодку пісню. Тоді бідняки полягали на духмяній траві під деревами і міцно-міцно поснули, уперше за все своє життя щасливі й задоволені.

Обсудить]]>
<![CDATA[Щедрість (киргизька казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/shhedrist-kirgizka-kazka https://derevo-kazok.org/page/shhedrist-kirgizka-kazka Tue, 16 Aug 2016 12:55:11 +0300 Щедрість (киргизька казка)Жив собі колись падишах. І було у нього сорок візирів. Якось питає їх падишах:

– Скажіть мені, звідки береться щедрість?

– Щедрість там, де багатство,– відповідають візири.– У кого нема багатства, тому ні на що розщедрюватися.

– Якщо так – ви всі повинні бути щедрими, адже багатством вас не обділено. Протягом сорока днів давайте для людей обід.

Першими давали обід три перші візири хана. На третій день падишах перевдягнувся жебраком, взяв у руку костур, закинув за плечі сакви і прийшов на обід до свого першого візира. Візир побачив жебрака й гукнув слугам:

– Вирядіть його швидше!

Зібрали слуги трохи того-сього, подали жебракові й вивели його за ворота.

Поклав падишах ту їжу в сакви й пішов на обід до другого свого візира. Тут йому винесли трохи овочів, а самого і в двір не впустили.

Прийшов падишах до свого третього візира й проситься переночувати.

– У мене в юрті самі баї та мірзи, ніде тобі постелити,– сказав йому третій візир.

На вулиці й застала ніч падишаха: спотикається він у сутінках. Зрештою прибився до якоїсь хатини. А в тій хатині жили баба з сином.

Вийшов юнак на вулицю, побачив жебрака та й каже матері:

– Хай бідний чоловік заночує у нас.

– Добре, синочку, нехай заходить,– погодилась мати.

Зайшов падишах у хатину. А син того дня отримав плату за своє трирічне наймитування в бая – десять овець.

От він і каже матері:

– Заріжмо для гостя баранчика.

Погодилась мати. Зарізав юнак баранчика, а жебрак і каже йому:

– Я можу їсти лише нирки, іншого м’яса не вживаю.

– Хіба ж можна наїстися двома нирками?! Я поріжу всіх своїх овець, і буде двадцять нирок.

Так він і вчинив: зарізав усіх своїх овець і віддав жебракові нирки.

Жебрак поблагословив господарів, сховав ті нирки в свої сакви і пішов собі далі.

Вранці надів падишах корону, покликав тих трьох візирів, які першими давали обід, і питає:

– Як було на обіді? Чи не ділили на багатих і бідних? Чи приходили їсти жебраки? Чи ви їх гостинно приймали?

– Дуже добре все вдалося,– відповідають візири.– Усіх гостей ми приймали однаково, не ділили на багатих і бідних. Жебракам подавали щедру милостиню, ще й чапани. Усі були дуже задоволені.

Тоді падишах і каже:

– Уночі в мене вкрали десять овець. Знайдіть мої вівці, а злодія приведіть до мене.

Кинулись візири на пошуки. Не довго й шукали: прийшли на базар і схопили юнака, який продавав м’ясо своїх десяти овець, нирки з яких учора віддав жебракові.

Привели юнака до падишаха.

– Знайшлись ваші вівці, – кажуть візири. – І злодія ми впіймали.

Юнак розповів усім про свою вчорашню пригоду.

Показав тоді падишах візирам ту милостиню, яку вони подали йому вчора, й запитав:

– Упізнаєте?

– Це овочі та їжа з наших дасторконів. Ми подали їх учора жебракові,– кажуть вони.

Тоді й розповів їм падишах про свою вчорашню мандрівку в одязі жебрака і про те, як він просив притулку на ніч, а його не впустили в юрту, бо там були мірзи та баї.

– То звідки ж береться щедрість? Ви казали: щедрість там, де багатство. Ні, шановні, щедрість там, де добра душа,– і падишах показав візирам ті двадцять нирок, що їх дав йому вчора наймит.

– Хто ж щедріший: юнак, який зарізав своїх останніх десять овець, щоб нагодувати нирками жебрака, чи ви, багатії, які навіть у юрту його не впустили?

Похнюпились візири, мовчать, кліпають очима від сорому. А падишах призначив юнака-наймита своїм першим візиром.

* Мірза – пан.

* Чапан – ватний халат.

Обсудить]]>
<![CDATA[Дичина, яку мисливець їв багато років (африканська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/dichina-jaku-mislivec-yiv-bagato-rokiv https://derevo-kazok.org/page/dichina-jaku-mislivec-yiv-bagato-rokiv Fri, 08 Apr 2016 17:27:39 +0300 Дичина, яку мисливець їв багато років (африканська казка)Якось мисливець уполював буйвола.

Багато різників прийшло до нього, щоб купити м’яса, але кожному з них мисливець казав:

– Я не продаю цю здобич.

І різники йшли ні з чим, лаючи мисливця за його дурість.

А мудрий мисливець розрізав тушу і роздав м’ясо всім жителям свого села.

– Бог допоміг мені,– сказав він,– тож треба, щоб і мої близькі та друзі поласували плодами моєї праці.

Відтоді селяни щодня давали своєму шляхетному землякові хто трохи м’яса, хто городини.

Отак усе своє життя мисливець прожив у достатку.

Те, що даєш своєму сусідові, колись повернеться тобі.

Обсудить]]>