A PHP Error was encountered

Severity: Warning

Message: Trying to access array offset on value of type bool

Filename: friendly_urls/index.php

Line Number: 2449

Казки на ніч українською мовою ᐈ Казки для дітей на Дерево Казок https://derevo-kazok.org/ Читати онлайн 【казки українською мовою】 на сайті ⏩ Дерево Казок ⭐ Більше 3000 авторських та народних 【казок на ніч】 для дівчаток та хлопчиків ✔️ derevo-kazok.org Tue, 17 May 2022 03:38:57 +0300 en-ru MaxSite CMS (http://max-3000.com/) Copyright 2024, https://derevo-kazok.org/ <![CDATA[Як посварилися дві кішки (ефіопська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/jak-posvarilisja-dvi-kishki-efiopska-kazka https://derevo-kazok.org/page/jak-posvarilisja-dvi-kishki-efiopska-kazka Tue, 17 May 2022 03:38:57 +0300 Жили колись дві кішки, дві подружки. Були вони нерозлучні, скрізь ходили разом і постійно ластилися одна до одної.

Як посварилися дві кішки (ефіопська народна казка)

Якось уночі, зголоднівши, вони застрибнули через вікно на кухню до одного багатія і побачили на столі м'ясо. Подружки аж замуркотіли від утіхи, схопили кожна по шматку та й вистрибнули надвір. Раптом одна з них побачила, що у її подруги шматок більший, ніж у неї.

– Давай розділимо м'ясо порівну, – запропонувала вона, а тоді й з'їмо.

Як посварилися дві кішки (ефіопська народна казка) – 2

Але подружка відповіла:

– З чого б це? У мене великий шматок, а у тебе маленький. Кому який дістався, той нехай такий і їсть.

– Ах так! – розлютилася друга кішка і дряпнула подругу по носі. Та дряпнула її у відповідь і вже за мить вони обидві зчепилися і почали битися й кататися по землі.

Вони й не помітили, що за кущем причаївся шакал.

Як посварилися дві кішки (ефіопська народна казка) – 3

Втомившись, кішки припинили бійку, але від ненависті не могли навіть дивитися одна на одну.

Тут шакал вийшов з-за куща й запитав:

– Чому ви так посварилися?

– Пане шакале! Вночі, ризикуючи життям, я роздобула великий шматок м'яса, а їй дістався маленький. І вона заперечує проти того, щоб я з'їла свій, чесно здобутий шматок м'яса!

Як посварилися дві кішки (ефіопська народна казка) – 4

А кішка у якої був маленький шматок, сказала:

– Хіба це чесно? Схопила найбільший шматок – і не хоче ділитися!

Шакал послухав кішок та й говорить:

– Хіба ви не знаєте, що у цих місцях я – суддя? Принесіть ваги, я розділю м'ясо по-справедливості, а заразом і розсуджу, хто з вас правий, а хто винен.

Як посварилися дві кішки (ефіопська народна казка) – 5

Кішки побігли по ваги та миттю принесли їх.

Шакал сів під деревом і поклав м'ясо на ваги.

– Ох, цей шматок трохи важчий! – і шакал відхопив від великого шматка чималий кусень.

Як посварилися дві кішки (ефіопська народна казка) – 6

– Гм... все одно, він іще великий... – і він відкусив іще раз. Тепер ваги наче урівноважилися, але шакал ніяк не заспокоювався і по черзі кусав то від одного шматка, то від другого.

Кішки уважно дивилися, як їхнє м'ясо потроху зникає у пащі шакала. І, поки воно не зникло зовсім, сказали:

– Пане суддя! Ми у захваті від вашого суду. Віддайте нам те м'ясо, що залишилося, ми помиримося.

Як посварилися дві кішки (ефіопська народна казка) – 7

– Пізно! Раніше треба було миритися! Що ж ви, вважаєте, що я оце возився з вами пів ночі і весь ранок, а тепер маю через вас ходити голодний? Ще чого! – і він проковтнув останній шматочок м'яса.

Так і розійшлися кішки ні з чим, не дивлячись одна на одну.

Обсудить]]>
<![CDATA[Замбія та його подарунки (американська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/zambija-ta-jogo-podarunki-amerikanska-kazka-1 https://derevo-kazok.org/page/zambija-ta-jogo-podarunki-amerikanska-kazka-1 Wed, 09 Mar 2022 21:34:28 +0300 Замбія та його подарунки – американська казка

В одному селі, що знаходилося поряд із джунглями, у білошкірих батьків народився чорношкірий хлопчик на ім’я Замбія. Мама з татком дуже любили малюка, що ріс слухняним і чемним. Якось на день народження мама придбала йому прекрасну червону сорочку і замшеві бірюзові штанці. А татко приніс з базару чудову синю парасольку від сонця з ручкою із слонової кістки й дивовижно тонкої роботи чобітки з м’якої шкіри із загнутими догори носами.

На все село не було щасливішого за маленького Замбію хлопчака. Не гаючи ні хвилини, він одягнув подаровані речі й подався гуляти вулицями. Але там у той час не виявилося нікого, хто б належним чином оцінив обновки Замбії: всі працювали на бавовняних плантаціях, що належали батькам малюка. Замбії нічого більше не залишалося, як піти погуляти в джунглі.

І от серед високих пальм, на яких висіли ще зелені кокоси, Замбія зустрів великого і страшного тигра-людожера.

– О, який чудовий цей ранок! – вигукнув тигр.

Як відомо, всі діти розуміють мову звірів. То вже потім, коли підростуть, вони її забувають. Але Замбія був іще маленьким, тому зрозумів слова тигра.

– Сніданок сам прийшов до мене, та ще й так прекрасно одягнений! – вигукнув людожер.

– Але, містере тигр, ваша ясновельможносте, я ж не сніданок! – заперечив Замбія.

– А ось тут ти помиляєшся! – оскалився тигр, оголюючи свої хижі ікла.

– Прошу вас, містере тигр, не їжте мене! – заблагав Замбія.

Замбія та його подарунки – американська казка – 2

– А за це я вам дам мою червону сорочку. Одягнувши її, ви станете наймоднішим у цих джунглях звіром.

– Давай, – милостиво погодився тигр.

Він одяг красиву червону сорочку Замбії й подався своєю дорогою, муркочучи собі під ніс щось про наймоднішого в цих джунглях звіра.

А маленький Замбія пішов далі, але щастя в його душі поменшало, разом з відданою червоною сорочкою.

Незабаром йому зустрівся лев із кошлатою гривою. Побачивши Замбію, він вискочив назустріч і прогарчав:

– Як довго я на тебе чекав, маленький пухкий хлопчику!

– Але навіщо ви зволили на мене чекати, містере лев? – дивуючись, запитав Замбія.

– А ти сам здогадайся! – з усмішкою рикнув лев.

– Невже ви хотіли мене привітати з днем народження? – здивовано проговорив Замбія.

– Який дурний пухкий хлопчик! – ще більше оскалився лев.

– Ні, звичайно. Я хотів тебе з’їсти. До того ж моє бажання від нашої балаканини нітрохи не згасло, а навпаки – розпалилося.

– Не робіть цього, будь ласка, містере леве! – слізно попрохав Замбія.

– А я дам вам за це свої замшеві бірюзові штанці. Ви станете наймоднішим левом у наших джунглях.

– Гаразд, – погодився цар звірів, – давай свої брюки. Може, хоч так моя левиця погодиться зі мною розмловляти. Бо сердиться вона на мене за щось – сам не знаю, за що.

Замбія та його подарунки – американська казка – 3

Він натягнув замшеві бірюзові штанці і, весело розмахуючи хвостом з китицею, сховався в густих заростях джунглів, муркочучи собі під ніс щось про наймоднішого лева.

А маленький Замбія, пригнічений іще більше черговою втратою гардероба, побіг далі. Але, мабуть, той день був не найвдалішим для прогулянок у джунглях.

Малюкові знову зустрівся небезпечний хижак. Цього разу то була чорна як ніч пантера. Вона несподівано вийшла з тіні і постала перед Замбією, наче згусток темряви, в якому виблискували зелені очі та хижо біліли страшні ікла.

– Здрастуй, маленький хлопчику, – прошепотіла пантера.

– Куди це ти прямуєш?

– Здрастуйте, пані пантеро, я тут просто так гуляю! У мене сьогодні день народження і я одягнув найкращі речі. Та на шляху мені зустрілися тигр з левом, яким я віддав частину речей, тому що вони хотіли мене з’їсти! – пожалівся Замбія.

– Яке ж щастя, що вони тебе не з’їли! – зраділо промуркотіла пантера.

– Так, пані, це дійсно чудово...

– Тепер ти дістанешся мені! – продовжила пантера.

Тут Замбія і зрозумів, що не друг йому зустрівся, а ще один хижий і підступний ворог.

– Не їжте мене, пані! Краще візьміть ось цю парасольку, – пробелькотів хлопчик, простягаючи подарунок батька.

– Вона коштовна і хороша, у неї навіть ручка із слонової кістки.

– Гм, парасолька дійсно чудова, – промовила пантера.

– Що ж, так тому й бути: іди собі, а парасолю мені давай.

Замбії шкода було розлучатися з парасолькою, але жити хотілося більше. Тому вже без парасолі він покрокував стежкою, нарікаючи на те, що обрав не найкраще місце для прогулянок. Але не встиг він пройти і дюжини кроків, як перед ним вигулькнув шакал. Побачивши Замбію, він радісно заскавчав:

– А хто це в нас тут такий апетитний?

– Ні, містере шакал, я нітрохи не апетитний! Я б навіть сказав, що я занадто не апетитний! – запротестував Замбія.

– А я з тобою категорично не згоден! – у свою чергу запротестував шакал.

– Мені здається, що ти найсмачніший хлопчак на всю округу.

– Ні, ні і ще раз ні!

– Але послухай: перемовлятися, як оце зараз ми з тобою, – марна справа! – вигукнув шакал.

– Мені здається, що є лише один спосіб дізнатися правду...

Замбія та його подарунки – американська казка – 4

– Так? І що ж це за спосіб? – поцікавився Замбія. Йому теж було цікаво дізнатися, смачний він чи ні.

– Покуштувати тебе на смак! – гаркнув шакал, оголивши свої хижі ікла.

– Не куштуйте мене, містере шакал! – попросив його Замбія.

– Ось, краще заберіть ці дивовижної тонкої роботи чобітки з м’якої шкіри із загнутими догори носами.

– Який мені зиск від твоїх чобітків, якщо у мене чотири лапи, а їх усього два? – здивовано запитав шакал.

– Але, містере шакал, вам не обов’язково носити їх на лапах! – заперечив Замбія.

– Ви їх можете одягти на вуха! З такою прикрасою ви станете наймоднішим у наших краях хижаком.

– Мабуть, ти маєш рацію, – зрадів шакал.

– Це чудова ідея! Давай сюди швидше свої чобітки та забирайся геть.

Шакал схопив чобітки з м’якої шкіри із загнутими догори носами і повісив їх на вуха.

Потім подивився на своє відображення в калюжі й був страшенно задоволений.

– Тепер я наймодніший шакал у всіх джунглях! – радісно заволав він і зник у кущах.

А бідний маленький Замбія, який на свій день народження залишився без подарунків, сидів голяка біля річки, на пісочку, і гірко плакав...

Аж раптом він почув страшний рев. Хлопчикові стало цікаво і він подався на звук. Із кожним кроком рев посилювався і ставав дедалі страшнішим, але цікавість маленького Замбії виявилася сильнішою за страх.

Тому він ішов і йшов, аж поки не побачив на галявині забіяк: тигра, лева, пантеру і шакала.

Річ у тому, що вони зустріли одне одного і нумо сперечатися: хто ж із них наймодніший у джунглях. Ясна річ, ніхто не хотів визнавати найвродливішим когось іншого, окрім себе. Отож хижаки завели бійку: тягали одне одного за хвости і намагалися повідкушувати.

Раптом лев, який уважається царем усіх звірів, дико заревів і, розкидавши інших хижаків, прокричав:

– Виходь, маленький шахраю, я тебе одразу відчув!

Замбія обімлів зі страху, оскільки зрозумів: звертаються саме до нього.

– Виходь і нічого не бійся! – наказав лев.

Замбія те й зробив.

– Послухай, людське дитинча, – звернувся до нього лев.

– У моєму царстві досі не траплялося такого, щоб хижаки чубилися через кольорові ганчірки. Це доля людей, а не звірів! Забери оті лахи назад – від них лише неспокій.

Хижаки слухняно познімали із себе речі Замбії й віддали хлопчикові.

– Сьогодні я тебе відпускаю, маленький Замбіє, – мовив лев, – оскільки у тебе день народження. Але пам’ятай: джунглі – не місце для дитячих прогулянок!..

Сказавши так, лев прихопив інших хижаків і зник у заростях джунглів. А Замбія одягнувся і поспішив додому.

Обсудить]]>
<![CDATA[Мудра курка (таджицька казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/mudra-kurka-tadzhicka-kazka https://derevo-kazok.org/page/mudra-kurka-tadzhicka-kazka Sat, 22 Apr 2017 22:12:52 +0300 Мудра курка (таджицька казка)Один шакал дуже зголоднів. Підбіг він до кишлаку розвідати, чи не поталанить йому чимось поживитися.

Глянув, аж під деревом порпається курка.

«Ось і здобич!» – зрадів шакал і став підкрадатися до курки. Але та вгледіла нападника, залопотіла крильми й злетіла на дерево.

– Агей, курко, хіба ти не чула новини? – гукнув з-під дерева шакал,– Між птахами й звірами оголошено мир. Тепер усі ми Друзі, товариші й брати. Забудь усе, що між нами було, спускайся на землю, погомонімо собі ладком.

Курка витягла шию й стала роззиратися: то вниз погляне, то в один бік, то в другий. Раптом червоне намисто в неї на шиї затремтіло.

– Що з тобою, курочко гарнесенька? – питає шакал,– Чого ти боїшся?

– Як же мені не боятися, коли з кишлаку мчить зграя собак? – відказує та.– А хто не боїться кусливих псів?

Зачувши про собак, голодний шакал дременув до лісу.

– Агей, шакале, ти куди? Хіба не оголошено миру між птахами й звірами? – гукнула курка йому навздогін.

– Мені здається, що собаки про це ще не знають,– відказав той, і дужче наліг на ноги.

Отак мудра курка врятувалася від голодного шакала.

Обсудить]]>
<![CDATA[Мудра наука (таджицька казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/mudra-nauka-tadzhicka-kazka https://derevo-kazok.org/page/mudra-nauka-tadzhicka-kazka Fri, 31 Mar 2017 03:13:17 +0300 Мудра наука (таджицька казка)Був собі лев – цар звірів, та такий старий і немічний, що не мав уже навіть сили вполювати здобич. Тож підкликав якось до себе своїх царедворців лиса та шакала й каже:

– Багато літ харчувалися ви з мого дастархана, їли хліб і всякі ласощі. А нині, коли я зробився старий та немічний, мусите годувати мене й себе.

Лис покірно поцілував землю перед володарем і пішов у степ. Там зустрів він газель і сказав їй:

– Наш пресвітлий володар занедужали і зареклися ніколи більше не проливати крові своїх підданих і навіть не торкатися до їхнього м’яса. Тож маємо піти і скласти подяку всьому царському роду за таку ласку.

Газель погодилася, й вони обоє подалися до левового двору.

Як тільки підійшли до володаря, лис покірно схилив голову, а за ним і газель, схилилася у вдячному поклоні. Лев одним помахом лапи роздер їй горло.

– А тепер нехай наш придворний чашник розділить цю трапезу.

Шакал уклонився низько й промовив:

– Легені, печінка, нирки, туша і груднина мають належати його пресвітлій величності, голова і шия – чашникові та вбогим, ніжки – всім іншим.

Розлютився лев, роздер шакала, повиламував йому зуби, вирвав язика й сказав:

– І ти хотів цим язиком ділити м’ясо моїх підданих, а цими зубами гризти їхні кістки?

Тоді зиркнув на лиса й звелів:

– Тепер ти сповни мою волю.

Лис низько вклонився і мовив:

– О преславний охоронцю звірів усього світу! Легені, печінка, серце і нирки газелі хай будуть вам на сніданок, туша, груднина й окіст – це ваш обід, голова, шия і ніжки – ваша вечеря, а для нас, смиренних рабів ваших, досить того, що ваша пресвітла величність живі та здорові.

Почув ці слова лев, розреготався й спитав:

– О мій розумний візире, хто ж навчив тебе так справедливо ділити?

– Потрощені шакалові щелепи й вирваний язик, ясновельможний,– відповів лис.

* Дастархан – скатертина.

Обсудить]]>
<![CDATA[Підступна лисиця (таджицька казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/pidstupna-lisicja-tadzhicka-kazka https://derevo-kazok.org/page/pidstupna-lisicja-tadzhicka-kazka Fri, 31 Mar 2017 03:07:51 +0300 Підступна лисиця (таджицька казка)Було це чи ні, одначе кажуть, що жила колись дуже розумна й дуже хитра лисиця. Та одного разу не поталанило їй на полюванні. Вибиваючись з останніх сил, металася вона сюди-туди, а здобич роздобути ніяк не могла. А виголодалася так, аж у голові запаморочилося. Тож сіла на камені біля криниці відпочити, глянула вниз, а там на дні біліє щось таке велике, кругле, наче кульмич.

Лисиця, не довго думаючи, скочила в криницю, та вдарилася головою об щось тверде й зомліла. А як очуняла, побачила, що то не кульмич, а великий камінь.

Бачить лисиця, живій з криниці не вибратися, зітхнула тяжко і з жалем звела угору очі. Раптом біля криниці з’явилася тінь якогось звіра, а невдовзі розляглося шакаляче виття.

«Ага,– промовила сама до себе, – то я, славетна хитрунка, сидітиму тут у криниці й чекатиму смерті, а якийсь придуркуватий шакал безтурботно швендятиме по білому світу? Ні, я цього не допущу!» Лисиця підвелася й гукнула:

– Агей, хто ти такий? Чого не покличеш якого сердеги, аби прийшов погамувати трохи свій голод?!

– Ой, лисице, ти що там робиш? – заглянув до криниці шакал.

– Хіба не бачиш? – відповіла й тицьнула писком кілька разів об камінь,– Кульмичем ласую.

Шакал пильно придивився й справді угледів щось біле, дуже схоже на кульмич.

– Лисичко,– мовив благально,– дай мені хоч шматочок.

Вік бога молитиму, аби ти багато літ прожила, горя-лиха не знаючи.

– Та що вже з тобою вдієш? Та й не годиться ображати таких друзів, як ти. А цим кульмичем ми обоє поласуємо, ще й лишиться, залазь сюди та й їж.

Голодний шакал вмить скочив у криницю, вдарився об камінь головою і зомлів.

Зареготала лисиця на радощах, що ще один звір потрапив у біду.

А в цей час неподалік походжав лев.

«Цікаво, чого це вона так радіє?» – сказав сам до себе й підійшов до криниці.

«Мене спіткало таке страшне лихо, а цей левисько вільно й безтурботно никатиме по світу!..» - подумала хитрунка, завваживши звіра біля криниці, а вже вголос промовила:

– О, славетний володарю всіх звірів на світі, дуже добре, що ви надійшли! Я сховала була якось для вас великого кульмича, а сьогодні хотіла його забрати й віднести вам, та як не тужилася, навіть з місця зрушити його не змогла. Покликала на допомогу шакала, але й удвох упоратися не можемо.

Глянув лев униз і справді побачив щось дуже схоже на кульмич.

– Нічого, я сам його заберу,– сказав і стрибнув у криницю.

Але цього разу лисиці не вдалося поглумитися з легковірного звіра. Лев зрозумів, що та затягла його в пастку. Настовбурчив гриву й накинувся на лисицю. За мить від тої не лишилося й сліду.

Обсудить]]>
<![CDATA[Гадюка та ворона (туркменська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/gadjuka-ta-vorona-turkmenska-kazka https://derevo-kazok.org/page/gadjuka-ta-vorona-turkmenska-kazka Thu, 30 Mar 2017 03:19:53 +0300 Гадюка та ворона (туркменська казка)Давно колись високо в горах жила на одній скелі ворона. А недалеко від неї в норі оселилася гадюка. Тільки-но ворона виведе пташенят, гадюка їх одразу й поїсть. Довго так велося, все та гадюка їла ворониних діток. Замучилася ворона, стало їй життя не миле. Несила вже зносити таку наругу. А був у неї приятель – шакал. Якось, коли прийшов він до ворони в гості, та тяжко зітхнула й розповіла йому, як збиткується над нею гадюка. От шакал і радить їй:

– Переселися деінде, то й матимеш порятунок.

– Ні, друже шакале, не покину я цього місця; або сама загину, або гадину вб'ю.

– Як же ти її уб'єш?

– Коли засне.

– Нічого в тебе не вийде,– промовив шакал.– Краще полети в село та вкрадь у когось хустку або сорочку. За тобою поженуться, а ти й кинь те, що вкрадеш, на гадюку. Люди, щоб забрати свою одежину, уб'ють гадюку, а тобі порятунок буде.

Ото й полетіла ворона в село. Аж там молодиця білизну пере. Вкрала ворона якусь хустину, полетіла, а люди – за нею. Ворона кидь її на гадюку, а люди прибігли і вбили гадину.

Так ворона врятувалася від гадюки й стала жити щасливо.

Обсудить]]>
<![CDATA[Страшна гусінь (африканська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/strashna-gusin-afrikanska-kazka https://derevo-kazok.org/page/strashna-gusin-afrikanska-kazka Mon, 09 May 2016 02:55:49 +0300 Страшна гусінь (африканська казка)Колись дуже давно гусінь заповзла до хати зайця, коли того не було вдома. Повернувшись, заєць побачив слід на землі й закричав:

– Гей, хто там у моїй хаті?

Гусінь відповідає страшним голосом:

– Це я – непереможна дочка страхітливого велетня, який перебив усіх у вашій долині! Я вганяю носорога в землю і розтоптую слона, як коров’ячий кізяк!

Похнюпився заєць і пішов геть, бідкаючись: «Що я, такий малий, можу зро-бити з чудовиськом, яке розтоптує слона, як коров’ячий кізяк?»

Зустрівши шакала, він попросив його піти разом з ним і поговорити зі стра-ховиськом, яке зайняло його хатку. Шакал погодився, а коли вони підійшли до дверей, голосно загавкав:

– Гав! Гав! Хто там у хаті мого приятеля?

А гусінь відповідає страшним голосом:

– Це я – непереможна дочка страхітливого велетня, який перебив усіх ворогів у вашій долині! Я вганяю носорога в землю і розтоптую слона, як коров’ячий кізяк!

Злякався шакал та й утік. А заєць подався знову шукати допомоги. Коли це назустріч йому леопард. Заєць і його просить піти з ним і поговорити зі страховиськом. Леопард погодився і, коли вони підійшли до хатки, загарчав:

– Грр! Грр! Хто там у хаті мого приятеля?

А гусінь і йому відповідає страшним голосом:

– Це я – непереможна дочка страхітливого велетня, який перебив усіх ворогів у вашій долині! Я вганяю носорога в землю і розтоптую слона, як коров’ячий кізяк!

Злякався леопард та й утік. Потім заєць попросив носорога допомогти йому, але коли той почув, що страховисько може увігнати його в землю, то теж перелякався і втік.

Пішов заєць до слона. Почувши, що страховисько може розтоптати його, як коров’ячий кізяк, слон так злякався, що навіть іти разом із зайцем не захотів.

Аж тут заєць помітив жабу, що стрибала неподалік, і попросив у неї допомоги. Жаба погодилась і, підскочивши ближче до хатки, голосно заквакала:

– Ква! Ква! Ква! Хто там у хатці мого приятеля?

Коли вона почула з хатки ту ж саму відповідь, що й інші, то заквакала ще гучніше:

– Це я, богатирка і стрибуха! Ноги мої – як стовбури найтовстіших дерев, а мій язик – найотруйніший у світі!

Почувши ці слова, гусінь затремтіла і пробелькотіла:

– Вибачте мені, я тільки гусінь...

Тут усі звірі, які зібралися поблизу, схопили її, витягли з хатки, а потім почали сміятися зі свого страху.

Обсудить]]>