A PHP Error was encountered

Severity: Warning

Message: Trying to access array offset on value of type bool

Filename: friendly_urls/index.php

Line Number: 2449

Казки на ніч українською мовою ᐈ Казки для дітей на Дерево Казок https://derevo-kazok.org/ Читати онлайн 【казки українською мовою】 на сайті ⏩ Дерево Казок ⭐ Більше 3000 авторських та народних 【казок на ніч】 для дівчаток та хлопчиків ✔️ derevo-kazok.org Fri, 09 Dec 2016 18:38:50 +0300 en-ru MaxSite CMS (http://max-3000.com/) Copyright 2024, https://derevo-kazok.org/ <![CDATA[Троє товаришів (казахська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/troye-tovarishiv-kazahska-kazka https://derevo-kazok.org/page/troye-tovarishiv-kazahska-kazka Fri, 09 Dec 2016 18:38:50 +0300 Троє товаришів (казахська казка)Може, було це, а може, ні,– жилися, кажуть, колись, і побраталися козеня, ягня й теля. Одного разу подивилося козеня на далеку гору та й питає:

– Братове, а хто з вас бачив, як сонце ввечері за горою ховається?

– Я бачило, – каже ягня.

– І я бачило,– мовило теля.

– То ходімо втрьох, – запропонувало козеня, – і розвідаємо, де ж усе-таки ховається на ніч сонце.

І того ж дня друзі потай утекли з череди.

Ось ідуть вони степом. Нелегкий шлях, але до гори все ближче й ближче. Радіють друзі. Раптом перед ними арик. Як дістатися на той берег? Козеня й каже:

– Нічого, перестрибнемо!

– Я боюся, – сказало ягня.

– І я боюся, – мовило теля.

– Ех ви, боягузи,– сміється козеня,– А ось я нічого не боюся.

Розігналося козеня і враз перестрибнуло на другий берег.

Плигнуло за ним і ягня,– добре плигнуло, тільки заднє копитце замочило.

Потупцювало, потупцювало на місці теля, – нічого не вдієш, і собі плигнуло. Плигнуло – та шубовсь у воду! Ледь-ледь не захлинулося. Друзі за вуха витягнули.

Козеня й каже:

– Ми тебе, телятко, від смерті порятували. Тепер ти маєш віддячити нам за послугу. Підвези нас на спині до гори.

Сіли верхи на телятко пустуни, ідуть, сміються.

Минуло небагато часу. Замекало жалібно теля:

– Важко мені. Я вам не верблюд. Довезу до каменя, що біліє попереду, а там годі, злазьте.

Доїхали до каменя, а це зовсім не камінь – якийсь мішок на землі валяється. Туго-туго чимось напханий. Напевно, якийсь мандрівник загубив свою поклажу. Розв’язали мішок, а в ньому чотири звірячі шкури: барсова, ведмежа, вовча і лисяча.

– Непогана знахідка, знадобиться, – сказало козеня.

Пішли далі вже з мішком. Ось уже гора майже поряд, рукою подати. Під горою стоїть біла юрта. А в юрті шум і гамір, пісні та дзвін домбри. Постояли мандрівники, перезирнулися і – що буде, те буде! – відчинили двері.

Бачать: у юрті бенкет іде. Барс кумис п’є, товстий ведмідь халву смокче, сивий вовк бурсака уминає, руда лисиця на домбрі грає та приспівує:

Тринди-трин, домбра моя!

Зараз ми одна сім’я.

Завтра – знову вороги:

Кожен шкуру бережи!

Зайшли до юрти наші мандрівники, та так і завмерли на порозі: докумекали, що потрапили в біду. А лісові звірі як побачили нежданих гостей, то й очиська у них спалахнули: така ласа вечеря їм сама до рота іде! Підморгнула лукаво лисиця хижакам і, облизуючись, привітно заторохкотіла:

– Ласкаво просимо, дорогі гості! Сам аллах послав вас на наш святковий бенкет. Сідайте якнайближче до вогнища, дітки. Зараз ми вас почастуємо... А поки що чи не зіграєте ви нам на домбрі, чи не потішите пісенькою?

Ягня похнюпилося – і мовчить. Теля позадкувало – і теж мовчить. Тоді козеня й каже:

– Давай-но сюди домбру! Проспіваю вам та й зіграю.

І вдарило воно по струнах:

Тринди-трин, домбра моя! Хай не жде ведмідь добра. Барса ми не боїмося,

І ведмедя престарого,

І лисицю преруду,

Й вовка ми не боїмося.

Як накинемося втрьох,

Не врятує їх і бог!

Слухають звірі – що за зухвала пісенька!

– Та хто ви такі? – заричав барс.

– Ми – мисливці степові, – відповідає козеня.

– А куди прямуєте? – заревів ведмідь.

– Несемо товар на базар.

– А який у вас товар? – прошамкав вовк.

– Звірячі хутра.

– А де ж ви їх узяли? – дзявкнула лисиця.

– З ваших родичів зняли, – каже козеня й витрушує з мішка всі чотири звірячі шкури.

Закам’яніли зубаті розбійники від страху, потім завили кожен по-своєму й дременули хто куди.

А побратими залишилися в чужій юрті хазяйнувати. Смачно наїлися, відпочили й стали думати, що робити далі.

Козеня каже:

– Добре, що ми цих розбійників налякали, але погано буде, коли вони, отямившись, назад повернуться. Тоді вже ми не зберемо своїх кісток. Краще тікаймо звідси додому. В своїй череді ми й справді ніякого звіра не боїмось. В своїй череді джигіти-чабани нас нікому не дадуть скривдити.

Недовго вмовляло козеня своїх вірних товаришів.

– Ти правду, брате, кажеш,– мовило ягня.

– Правда твоя,– і собі теля додало.

За хвилину вони вже далеко були від білої юрти і ще далі від гори. Попереду бігло козеня, слідом за ним – ягня, а теля – позаду.

Надвечір поспіли додому. Чабани так зраділи, що й не сварили їх.

От як усе добре вийшло.

Одне погано: так і не дізналися троє друзів, куди ховається сонце на ніч.

Обсудить]]>
<![CDATA[Чорне теля (польська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/chorne-telja-polska-kazka https://derevo-kazok.org/page/chorne-telja-polska-kazka Fri, 08 Jan 2016 23:31:46 +0300 Чорне теля (польська казка)Вже ніхто не може сказати, коли й де це діялось. Люди собі як люди позабували. Вже мало є в світі таких, які щось про це пам’ятають.

А було воно так.

Далеко від міст і сіл, серед мазурських лісів, над невеличким озером стояла бідна хатина. Жили в ній Ясек з Катажиною. Обоє були молоді та працьовиті й жили в згоді, хоч у них частенько не було чого їсти й злидні не раз заглядали до хати. Землі в них було мало, та й та неродюча, отож Ясек ловив і продавав у місті рибу.

Незабаром знайшлася в них дитинка, і жити стало ще тяжче. Катажина була жінка хазяйновита: свою роботу робила, ще й чоловікові допомагала.. Такої жінки не було, мабуть, у всьому селі.

Помалу Ясек з Катажиною стяглися й купили собі корову. Вже й телятко мало бути. Саме тут Ясек мусив іти з рибою на базар у місто.

От він і каже:

– Катажино! Ти ж гарненько пильнуй, щоб корова, бува, теля не задавила.

Тільки Ясек зник за поворотом, Катажина присіла на порозі хлівця. Коли гульк – вже й телятко є. Таке гарне, здоровеньке, тільки чорне, як смола. Катажина, правда, здивувалася трохи, що теля таке чорне, бо досі бачила лише рябеньких телят, але не дуже сушила цим собі голову.

Та не минуло й кількох хвилин, як цікаві кумасі позбігалися в двір і давай заглядати в хлівець. І відразу всі зацокотіли:

– Рятуйте, яке чорне теля!

– Що воно за знак, Катажино? Чого то ваше теля наче із смоли витяглії? Може, це нечиста сила?

Катажина перелякалася не на жарт.

– Та хай бог милує! – замахала вона руками. – Казна-що вигадуєте!

Потім набралася духу й зазирнула в хлівець. Глянула на теля та аж

засміялась.

– Яка там нечиста сила! Звичайнісіньке теля.

Та кумасі ніби й не чули й міркували собі далі. Нарешті найстарша з них пильно придивилася до теляти й каже:

– Їй-богу, правда, Катажино! Кажу вам, правда. Це не теля. Це нечиста сила... Гляньте, як у нього очі горять! Як воно брикає! Це чорт, кажу вам.

Катажина спершу не хотіла й слухати. Та жінки так цокотіли, що вона злякалась.

Ще б пак! їй казали, що теля треба зараз же зарізати й кинути в озеро, бо як ні – в селі почнуться пожежі. Нічого не вдієш – мусила Катажина поступитися.

Завбачливі кумасі зараз же покликали кульгавого Мацея, який жив у мазанці біля лісу, й Катажина сама попрохала, щоб він забив теля.

Надвечір повернувся додому Ясек.

Побачивши чоловіка, Катажина кинулась йому назустріч і гукнула:

– Ясеку! Є теля! Та хвалити бога, що все вже скінчилось...

– От і добре! – зрадів Ясек.– Тепер у нас буде телятко.

– Ой, любий мій, не радій,– заплакала Катажина.– Це не теля було, а чорт...

– Що ти кажеш? Хто?!

– Ну, той... Нечиста сила. Чорне було, як смола. Я попрохала його забити.

Ясек аж зупинився й рота роззявив.

– Що ти верзеш, жінко?!

– Щоб я завтрашнього дня не дочекалась... Це був чорт. Сусідки бачили... Мацей забив... Я прохала... Вже телятка нема!

Уперше в житті Ясек розсердився на жінку.

– Яка ж ти дурна! Звідки ж ти знала, що то був чорт?

– То не я. То все вони... сусідки...– плачучи сказала Катажина.– Вір мені, мій любий.

Ясек нічого не відповів. Скинув з плечей великого козуба, в якому носив рибу в місто, й поставив на землю. В козубі він приніс трохи солі й борошна.Чорне теля (польська казка)

Потім вийняв з кишені гроші, які вторгував за рибу, й віддав Катажині.

Катажина перелякалася.

– Що це ти надумав, Ясеку?

– Йду...– відповів Ясек рішуче.

– Куди?! – ще дужче злякалась вона.

– Йду в світ... Шукатиму дурніших від тебе. Як знайду, повернуся, а як не знайду, більш мене не побачиш.

– Ясеку!..– голосила Катажина, біжучи за ним. – Не йди! Краще побий мене, тільки не йди.

Та Ясек і слухати не хотів. Він помандрував світ за очі, такий лихий, як ніколи. А дорогою надумав, що не повернеться додому, доки не знайде аж трьох людей, дурніших від його Катажини.

Не встиг він одійти від дому, як почало смеркати. Ясек побачив па луці копицю сіна, заліз у неї й заснув.

Прокинувся ще до схід сонця. Протер заспані очі. потягнувся, позіхнув. Потім розчесав пальцями довге волосся, надів баранячу шапку, схопив свою сукувату палицю й рушив далі. Йдучи, він думав про жінку та дитину. Сумно йому було за ними. Але нічого не вдієш – Ясек слів на вітер не кидав.

Ішов він, ішов, минав села одне за одним. Вже йому Їсти захотілося. Бачить – стоїть при дорозі корчма. Звернув у неї. Постукав у двері, а за ними щось гупає. Не дочекавшись відповіді, Ясек зайшов до хати.

– Добридень, люди добрі! – гукнув він з порога.

Ніхто не відповів.

Ступив Ясек ще кілька кроків і побачив дивне диво. На ослінчику сидить чоловік, на голову в нього щось напнуте, наче мішок, а гладка жінка товче його по голові праником. Чоловік аж стогне, але терпить.

– Здоровенькі були, люди добрі! – повторив Ясек.

Жінка покинула свою роботу і глянула на нього.

– Здорові були й ви! – відповіла вона й знов почала товкти чоловіка по голові.

– Що це ви робите, жінко? – аж злякався Ясек.

– Ти що, не бачиш – я чоловікові сорочку пошила? Тепер оце б’ю, щоб сорочка через голову налізла. Тільки треба добре бити,– каже жінка. – Голова мусить тісно проходити, щоб до людини не пробралася якась зараза.

– Та покиньте вже товкти! Ви ж так чоловіка уб’єте.

– Не бійся: нічого йому не буде! Це ж не перша сорочка. Зате від зарази його вбережу.

«От дурна баба!» – подумав Ясек.

Він стяг мішок і побачив червоне, спітніле обличчя. Корчмар ледве дихав.

Ясек скинув з себе ремінця, зміряв корчмареві голову, витяг з кишені ножика й вирізав у полотні дірку.

«Ну, нарешті я знайшов людину, ще дурнішу від моєї Катажини»,– подумав він.

Корчмар з подяки почастував Ясека всім, що в нього було найкращого. Ясек з’їв обід, з’їв вечерю. На ніч його не пустили з корчми. Лише на другий день ти пішов далі.

Тепер йому наче легше стало на серці. Навіть шкода було Катажину, яку він так скривдив.

Отож Ясек ішов дорогою, стиха наспівуючи пісню, щоб себе підбадьорити.

Коли це чує якийсь галас. Глянув Ясек – власним очам не вірить. На клуні стоїть якийсь чоловік і на вірьовці тягне по драбині вола. Жінка, двоє наймитів і ціла купа дітей підштовхують вола ззаду.

Ясек аж зупинився.

– Господарю, що це ви робите?! – гукнув він.

– А тобі що до цього, волоцюго? Йди своєю дорогою, бо собаками нацькую.

– Хіба не бачиш? Вола тягнемо на стріху! – обізвалася жінка.

– Та бачу... Але навіщо?

– Нехай віл з’їсть траву, що там виросла. Невже ти не чув, що блискавка може спалити ту будівлю, на стрісі якої росте трава? Отож ми вбережемо клуню від пожежі та й вола нагодуємо, бо па луках трави обмаль – не вродила... Ну, ж, Мацеку, Кубо... Підштовхуйте! Разом... Гей- гоп! Гей-гоп!

Ясек так і покотився з реготу.

– Ой люди, люди! Віл упаде із стріхи й голову собі розвалить. Або ви задушите його цією вірьовкою.

– То що ж мені робити? – спитав чоловік з люттю. – Коли ти такий розумний, порадь мені!

– Ану злазь! – гукнув Ясек, і чоловік слухняно зліз на землю..

– Дай косу.

Чоловік приніс косу.

Ясек виліз на стріху, скосив траву і дав її волові. А чоловік дивився на це, витріщивши очі.

– Ну, я вже знайшов другу людину, дурнішу від моєї жінки,– шепнув Ясек задоволено. – Та чи швидко знайду третю?

І він знову рушив з піснею в дорогу.

Заночував у лісі, а коли ранком вийшов на дорогу, побачив невеличку садибу. На подвір’ї поралась якась жінка. Вона щохвилини заходила в хлів з великим ситом і зараз же виходила звідти – ніби щось носила, але в ситі нічого не було видко.

Ясек підійшов ближче, привітався й спитав з цікавістю:

– Жінко, що то ви носите в цьому ситі?

– Оце ми хлівець побудували, а в ньому темно,– відповіла жінка. – Боялися віконце прорубати, бо сонце може висушити молоко в кози. А коза все одно дає молока менше й менше... В дій темряві сліпне. То я ловлю світло й ношу його ситом у хлівець.

Ясек глянув і побачив, що в хлівці справді немає віконечка. Шкода йому стало бідну тварину.

– Ану дай сюди свердел, пилку та сокиру! Побачиш, що я зроблю. Коза твоя не осліпне.

Жінка з острахом подала те, що він казав. Ясек вирізав у стіні дві дірки, й зараз же в хлівці зробилося ясно та весело, а коза аж очі примружила від світла й сонця.

– Ну, я вже знайшов третю людину, дурнішу від моєї любої Катажини! – зрадівши, гукнув Ясек.

З радощів він обняв жінку й щодуху побіг дорогою до свого села.

Аж на п’ятий день повернувся він додому, веселий і щасливий.

Відтоді Ясек ніколи не сварився із своєю Катажиною, і воші жили в добрій згоді.

Обсудить]]>