A PHP Error was encountered

Severity: Warning

Message: Trying to access array offset on value of type bool

Filename: friendly_urls/index.php

Line Number: 2449

Казки на ніч українською мовою ᐈ Казки для дітей на Дерево Казок https://derevo-kazok.org/ Читати онлайн 【казки українською мовою】 на сайті ⏩ Дерево Казок ⭐ Більше 3000 авторських та народних 【казок на ніч】 для дівчаток та хлопчиків ✔️ derevo-kazok.org Thu, 28 Sep 2017 01:25:22 +0300 en-ru MaxSite CMS (http://max-3000.com/) Copyright 2024, https://derevo-kazok.org/ <![CDATA[Хитра перепеличка (узбецька казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/hitra-perepelichka-uzbecka-kazka https://derevo-kazok.org/page/hitra-perepelichka-uzbecka-kazka Thu, 28 Sep 2017 01:25:22 +0300 Хитра перепеличка (узбецька казка)Як було, то вже було. Усі знають, що колись давно жила собі сорока.

Гніздечко її було на самісінькій верхівці дерева, а в гнізді попискували п’ятеро пташенят. Коли сороченята попідростали, дізналася про те зажерлива лисиця й надумала поласувати ними. Прибігла вона під дерево й стала лякати сороку:

– Гей, сороко, викинь одне пташеня, бо як не кинеш – дерево повалю, кісточки твої потрощу, замість одного пташеняти, всіх винищу.

Перелякалася бідолашна сорока й, ридма ридаючи, викинула з кубельця одне пташеня. Схопила лисиця бідолашне пташеня й подалась обідати. Але другого дня вранці знову прибігла під те саме дерево й стала погрожувати:

– Кинь мені ще одне пташеня по-доброму, бо як не кинеш, погано буде.

І знов сорока, сподіваючись, що решта її діток залишаться цілі, віддала друге пташеня. Лисиця вмить проковтнула його, облизалась і ще кудись подалася.

Та з чорного кота білого не зробиться. Минуло чотири дні, і в сороки на четверо пташенят поменшало.

На п’ятий день сорока сиділа в своєму кубельці з останнім пташеням і гірко плакала. Аж тут, не знати звідки, з’явилася перепеличка. Побачила, як сорока плаче, і стала розпитувати, хто її скривдив. Розповіла сорока про свою біду. Дивом дивувалася перепеличка з дурості та боягузтва сороки, але шкода їй стало горопашної матері, й вона порадила таке:

– Не слухай ти тої лисиці. Якщо ще раз прийде до тебе, погрожуватиме й вимагатиме пташеня, скажи їй: «Хочеш дерево звалити – повали, хочеш кістки потрощити – потрощи, але пташеняти не віддам».

Полетіла перепеличка, а тут і лисиця привіялась і знову сороку залякує. Але цього разу сорока відповіла їй так:

– Хочеш дерево звалити – повали, хочеш кістки потрощити – потрощи, а я тебе більше не боюся.

– Сороко! Хто тебе таких слів навчив?

– Перепеличка навчила,– відповіла сорока.

– Яка перепеличка? Де вона?

– Побігла кудись.

Указала сорока, в який бік полетіла перепеличка, і лисиця подалася її шукати. А перепеличка залетіла в луки і, стомившися, заснула в буйнотрав’ї. Тут її схопила лисиця, спритно вистеживши пташку й нечутно підкравшись до неї.

– Що тобі від мене треба? – спитала перепеличка.

– Я тебе з’їм. За те, що навчила сороку не віддавати пташеняти.

– Ну й даремно. Який з мене наїдок, на мені й на палець м’яса немає. А от якщо ти мене не з’їси, я тебе досита нагодую.

– Як? – зраділа лисиця.

– Неподалік від кишлаку я бачила добрий шмат м’яса. Як хочеш, я тебе туди заведу.

Погодилася лисиця й рушила слідом за перепеличкою, що вказувала їй дорогу. Поблизу кишлаку й справді лежав шматок м’яса. Голодна лисиця враз накинулась на нього. А то була принада в пастці, поставленій вівчарями. Клацнула пастка й прищемила лисиці шию.

Оце так позбулися перепеличка й сорока хитрого й підступного ворога.

А вівчарі теж зраділи, знайшовши в пастці лисицю.

Обсудить]]>
<![CDATA[Блішка (таджицька казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/blishka-tadzhicka-kazka https://derevo-kazok.org/page/blishka-tadzhicka-kazka Fri, 24 Mar 2017 02:05:14 +0300 Блішка (таджицька казка)Жили колись дві нерозлучні

подруги – блішка й блощиця. І так уже вони заприязнилися, що, як не бачилися хоч один день, від туги не знали куди подітися. Вилучить, бувало, блішка вільну хвилину й біжить до блощиці. А як стрінуться, довго не зводять одна з одної очей, відтак сідають погомоніти.

Одного дня прийшла блішка до блощиці в гості. Тій забаглося пригостити дорогу подругу, тож налила в казан молока й розпалила в печі. Але дров у хаті було малувато. От вона й каже блішці:

– Ти посидь трішки, а я піду дрівець назбираю.

Сиділа, сиділа блішка, й стала її нетерплячка змагати: «Вогонь у печі палахкотить, гляну, чи молоко не закипіло»,– подумала собі, підскочила до казана, але не втрималася й упала в молоко.

Ось приходить блощиця, а блішки нема.

– Блішко, агей, блішко! – зазира в усі кутки, але марно – від подруги ні слуху ні духу. «Либонь, кудись пішла. Нічого, зараз повернеться», – сказала собі й стала поратися коло печі. Зазирнула до казана, а там плаває в молоці горічерева мертва блішка.

Заголосила блощиця й ну дряпати собі обличчя та рвати волосся.

У цей час на покрівлю її хати сіла сорока. Зазирнула в хату, а там сидить подряпана та обскубана господиня й гірко-гірко плаче.

Ось приходить блощиця, а блішки нема.

– Що з тобою, блощице? Навіщо ти подряпала собі обличчя й геть чисто повиривала волосся? – питає.

Зітхнула, застогнала блощиця та й каже:

Ось приходить блощиця, а блішки нема.

– Хто ж подряпає собі обличчя, як не я? Хто ж повириває собі волосся, як не я? Хто ж заплаче-заголосить, як не я, коли загинула моя сестриця блішка, і я від жалю й скорботи місця собі не знаходжу?

Побачила сорока блощицине горе, і тяжко їй стало на душі.

– Коли ти від жалю за своєю сестрицею подряпала собі обличчя й повиривала волосся, то я обскубу на собі пір’я,– сказала, і пір’я посипалося з неї.

Упала сорока на землю і, плачучи та ридаючи, пострибала до чинора. Побачив її чинор, здивувався вкрай та й питає:

– Ой, сороко! Щодня така гарна, перната прилітала ти до мене, сідала мені на гілку й весело скрекотала, чого ж нині геть обскубана ходиш по землі й за сльозами світу не бачиш?

– Ой, не питай мого болю! – мовила сорока, – Загинула блішка. її подруга блощиця від горя подряпала собі обличчя, повиривала волосся, а я, сорока, вискубла на собі пір’я.

– Коли так, то я, чинор, обтрушу своє листя, – сказав і скинув додолу все листя.

За якийсь час прийшла під чинор коза. Побачила під деревом купу листя й не второпає, що сталося.

– Що з тобою, чиноре? Щодня приходила я сюди й ледве могла поживитися одним-двома твоїми листочками, а нині ти скинув усеньке своє вбрання й голий-голісінький стоїш серед степу?

– Ох, не питай мого болю! – відказав чинор, аж гілля на ньому затремтіло. – Загинула блішка. її подруга блощиця подряпала собі обличчя й повисмикувала волосся, сорока обскубла на собі пір’я, а я, чинор, обтрусив своє листя!

– Коли так, то я обламаю собі роги! – сказала коза, стукнулась рогами об камінь і пішла до струмка попити води.

Побачила її чиста вода, здивувалася вкрай і питає:

– Ой, кізонько бідолашненька, що з тобою сталося, хто поламав тобі ріжки?

– Ет, водице, водице! Навіщо ти мене про це питаєш? – залилася слізьми коза.– Загинула блішка. її подруга блощиця подряпала собі обличчя й повисмикувала волосся, сорока вискубла на собі пір’я, чинор обтрусив своє листя, а я, коза, поламала собі роги.

– Леле! Безталанна блішка! – завирувала вода.– Коли вона загинула, то я, вода, геть скаламучуся.

Отак через нетерплячу, необачну блішку блощиця подряпала собі обличчя й повиривала волосся, сорока обскубла на собі пір’я, чинор обтрусив усе листя, коза поламала роги, а чиста вода скаламутилась.

* Чинор – крислате дерево, родич нашого явора.

Обсудить]]>
<![CDATA[Павичева дружина (алтайська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/pavicheva-druzhina-altajska-kazka https://derevo-kazok.org/page/pavicheva-druzhina-altajska-kazka Thu, 16 Mar 2017 03:19:12 +0300 Павичева дружина (алтайська казка)Одного разу вибрали птахи павича зайсаном. Павич широко розпушив свій осяйний хвіст, високо задер голову в зеленій шапочці з золотими китичками.

– Зайсан, достеменний зайсан! – загукали птахи.

– Оженити, оженити, оженити треба. Женити його треба, женити! – заторохтіла сорока.

Ось привели до зайсана сіреньку куріпочку.

– Вона своїх дітей добре виховує і твоїм дітям буде гарною матір’ю.

– Ні, не хочу її. Куріпка низько літає.

– Ну синицю візьми. Вона перша в лісі заводить весняної пісні.

– Не хочу. На зріст не вдалася.

Кедрівку не вподобав – ряба. Іволга не вгодила – голос у неї журливий, трясогузка – хвостом трясе.

Лише сорока припала павичу до серця: на ній шуба з білою оторочкою – не намилуєшся. Торохтить-теревенить цілісінький день – із нею не засумуєш.

Після весілля павич вискубав зі своїх грудей зелені пір’їни й поклав їх сороці на спину і на хвіст.

– Це тобі, люба дружино, від мене дарунок.

Зраділа сорока:

– Гей, птиці-ці-ці! Подивіться, яка у зайсана дружина вродливиця-ця-ця!

Летить, новими перами хизується, сяде – зелені пера дзьобом перебирає. Вогнище розкласти їй нема коли, їжу приготувати ніколи. Вранці, ледве засіріє, вискочить із гнізда й пропадає десь до ночі.

– Куди летиш, люба дружино? – запитує павич.

– Лечу, куди хочу-чу-чу!

Над ніч повертається, а павич ізнов:

– Де ти була, рідна сороко?

– Куди душа хотіла, туди я й літала.

Розсердився павич. Ще затемна, поки сорока спала, злетів з гілки, сховався за кущем акації.

Уранці, ледь-ледь небокрай поблід, сорока випурхнула з гнізда, розхристала чорну шубу з білою оторочкою і полетіла, поблискуючи зеленими перами.

Павич, назирці, подався услід. Так прилетів він до людського житла й побачив, що його пишно вбрана подруга опустилася на смітник і заходилася дзьобати покидьки.

– Соромся! – гукнув їй павич.– Чи ж пристало зайсановій дружині живитися покидьками? Негайно лети додому.

Але сорока навіть не обернулася, клює і клює.

Підлетів до неї павич, стукнув дзьобом по голові:

– Ти мені більше не жона!

З тих пір сорока, длубаючись

у покидьках, головою вертить і дітей своїх повчає:

– Один раз клюнь, а п’ять разів озирнись,– бо павич прилетить і по голові дзьобне.

Добре пам’ятають цю науку сорочі діти. Клюнуть один раз і озирнуться, клюнуть удруге і довкіл обдивляться – павича вони остерігаються. Однак з перами зеленими, що павич подарував, не розлучаються.

– Це нам од павича на спогад лишилося. Ми, сороки, як-не-як, а самому павичеві ріднею доводимося. Ми не простого, ми княжого роду!

Обсудить]]>
<![CDATA[Сорока та її пташенята (бурятська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/soroka-ta-yiyi-ptashenjata-kazka https://derevo-kazok.org/page/soroka-ta-yiyi-ptashenjata-kazka Sun, 08 Jan 2017 01:45:23 +0300 Сорока та її пташенята (бурятська казка)Одного разу сорока наказала своїм маленьким пташенятам:

– Ви вже дорослі й самі маєте добувати собі їжу.

Сказала так і полетіла разом з пташенятами до лісу підживитися. Проте в лісі пташенята не схотіли самі шукати їжу.

– Краще повернемося додому. Нам було добре, коли ти сама приносила їжу.

– Але ж ви повинні вже самі ловити черв’ячків, метеликів, і я теж колись залишила своє рідне гніздечко. Тоді я була менша від вас,– мовила їм сорока.

– А що як стріла мисливця улучить у нас? – запитали пташенята.

– Цього ви не повинні лякатися. Людина спочатку прицілюється, а потім уже стріляє. Ви встигнете полетіти.

Тоді пташенята кажуть:

– А що як людина поцілить у нас каменюкою?

– Не турбуйтеся, пташенята. Людина повинна спочатку нахилитися і взяти камінь,– каже їм сорока.

– А що як людина триматиме камінь у руці? Що нам тоді робити?

– Якщо ви і про це запитали, то вам нічого боятися,– відповіла сорока своїм пташенятам.

Обсудить]]>
<![CDATA[Хоробрий осел (казахська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/horobrij-osel-kazahska-kazka https://derevo-kazok.org/page/horobrij-osel-kazahska-kazka Fri, 09 Dec 2016 18:34:26 +0300 Хоробрий осел (казахська казка)Набридло ослові вантаж носити. Ото й каже якось він верблюдові – своєму товаришеві:

– Гей, верблюде, набридло мені вантажі носити: живого місця на спині нема! Втечімо від хазяїна, заживемо на волі, як нам заманеться.

Помовчав верблюд та й каже:

– Коли на правду йде, то поганий у нас хазяїн: годує абияк, а працювати примушує багато. Я б з радістю втік, але як?

А осел і каже:

– Я все обміркував, не хвилюйся. Завтра хазяїн примусить нас везти сіль у місто. Спочатку ми йтимемо слухняно й спокійно, а коли зійдемо на гору, впадемо разом і прикинемося, ніби геть із сил вибилися. Хазяїн лаятиме нас, дрючком битиме,а ми – ні з місця! Знесилиться наш хазяїн і піде додому по допомогу. Тоді вже тікай, куди хочеш.

Зрадів верблюд:

– От добре ти надумав, от славно! Так ми й зробимо!

Дочекалися вони ранку. Вранці хазяїн нав’ючив на них мішки з сіллю і погнав у місто.

Півдороги вони йшли, як завжди: верблюд попереду, осел за ним, а позаду хазяїн з дрючком. Та ось зійшли вони на гору, коли це раптом осел з верблюдом упали на землю й прикинулися, що геть вибилися із сил, не можуть уже на ногах стояти.

І почав хазяїн їх сварити:

– От уже ледацюги, їм би тільки лежати! Ану вставайте зараз же, чуєте чи ні?

А верблюд з ослом і вухом не ведуть, лежать, мовби нічого й не чують. Розсердився хазяїн та й ну їх лупцювати.

Ударив він верблюда тридцять дев’ять разів – той анічичирк, та коли замахнувся ще раз – заревів верблюд і підхопився на ноги.

– Так би й давно,– важко зітхнув хазяїн, а тоді заходився біля осла.

Вдарив він його сорок разів – осел і не охнув, ударив п’ятдесят разів – осел і не здригнувся, вдарив шістдесят разів – як лежав осел, так і лежить.

Бачить хазяїн – кепські справи: напевно, віддав богові душу осел. Велика біда, та що поробиш.

Зняв він з осла вантаж, звалив його на верблюда й рушив далі в дорогу.

Насилу ступає верблюд, кляне осла:

– Проклятий осле, через тебе я битий іду, подвійний вантаж несу!

А осел полежав, поки хазяїн з верблюдом зникли за перевалом, потім підхопився й побіг, куди очі бачать.

Біг він три дні, пробіг три гори і три полонини й нарешті дістався до широкої галявини біля річки.

Сподобалась ослові та галявина, тут він і оселився. А тими землями вже багато років правив могутній тигр.

Якось надумав тигр оглянути свої володіння. Вранці вирушив він у дорогу, а опівдні надибав на осла.

Ходить собі осел галявиною, хвостом помахує, траву їсть.

Тигр думає: «Що це за звір? Ніколи не бачив такого».

А осел як зиркнув на тигра, то й обомлів. «Ну,– думає,– все, я пропав! – А тоді подумав про себе: – Ось я йому покажу, все одно помирати».

Підняв осел хвоста, змахнув вухами, роззявив якомога ширше пащу, – та як затрубить на всю свою ослячу горлянку!

В тигра і в очах потемніло. Кинувся він тікати, біжить щосили й озирнутися боїться.

Дорогою зустрів тигр вовка.

– Кого це ти так злякався, повелителю?

Хоробрий осел (казахська казка)– Ой, злякався я звіра. Страшнішого за нього й на світі нема: замість вух у звіра крила, паща – мов яма, а реве він так, що земля двигтить і небо меркне.

– Стривай, стривай,– каже вовк, – та чи не з ослом ти, бува, зустрівся? Так воно і є. Гаразд, завтра ми з тобою скрутимо його арканом.

Наступного дня вовк приніс аркана, один кінець прив’язав до шиї тигра, а другий – до своєї шиї, і так вони рушили на галявину.

Вовк іде попереду, а тигр позаду – все упирається.

Помітив їх осел здалека і знову за своє: хвіст підняв, пащу роззявив – та як зареве!..

А тигр і кричить вовкові:

– Гей, друже, та ти, видно, тягнеш мене на поживу цьому страховиську! – І рвонувся він щосили вбік, з вовка голова й покотилася.

Прибіг тигр додому, не може відхекатись.

У цей час прилетіла до нього сорока. Про все розпитала у тигра, а тоді й каже:

Хоробрий осел (казахська казка)– Зачекай-но хвилинку, я злітаю на галявину, подивлюся, що то за звір там ходить і що він робить. Розвідаю і про все розкажу тобі.

Полетіла сорока на галявину.

А осел побачив її здалека, ліг на землю й простягнув ноги, буцімто мертвий.

Сорока подивилася на нього й зраділа: страшний звір здох!

Сіла вона на осла, ходить по ньому туди й сюди, й мудрує, що б то його таке набрехати тигрові про свою перемогу над страховиськом.

Раптом, на свою біду, побачила вона на землі пшеничне зернятко й уже націлилася дзьобом, але оступилась і попала ослові між ноги.

Отут осел і ожив. Затис він ногами сороку якнайдужче і давай хльостати її хвостом. Хльостав-хльостав – аж пір’я летіло на всі боки. А потім як підкине її копитом – покотилася сорока на край галявини.

Відлежалася вона тут, очумалася і сяк-так, бочком-бочком, крекчучи та охаючи, полетіла назад.

Летить та ще здалека кричить тигрові:

– Тікай звідси якнайдалі, поки живий! Навіки мене скалічив проклятий звір! Гляди, щоб з тобою такого не трапилося.

Злякався тигр. Зібрав він свої пожитки й назавжди пішов у чужі краї.

А хоробрий осел і донині живе на широкій галявині.

Обсудить]]>
<![CDATA[Сорока (латиська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/soroka-latiska-narodna-kazka https://derevo-kazok.org/page/soroka-latiska-narodna-kazka Wed, 23 Dec 2015 13:04:25 +0300 Сорока (латиська народна казка) З хати вийшла жінка з глечиком, поставила його на подвір'ї, а сама повернулася назад.

Прилетіла сорока і почала звідти молоко пити. Господиня вийшла, побачила, підкралася до сороки й ухопила її. Сорока вирвалася, а в господині лише хвіст у руках залишився.

Сорока почала просити жінку:

– Віддай мого хвоста назад.

– А ти віддай молоко, тоді отримуєш свій хвіст, – відповіла їй жінка.

Сорока почала просити в корови молока.

– Принеси мені трави, тоді дам молока, – каже корова.

Полетіла сорока на луки просити трави. Луки не дають.

– Хай напоять нас водою, тоді дамо трави.

Сорока почала просити водовоза. А він у відповідь:

– Хай знесе курочка мені яйце, тоді й напою.

Сорока почала просити в курочки яйце. Курочка знесла яєчко.

Сорока взяла яєчко і віднесла його водовозу. Водовоз дав воду. Сорока віддала воду лукам. Луки дали трави. Траву сорока віддала корові. Корова дала молоко. Молоко сорока віддала господині, а господиня віддала сороці хвоста. Причепила сорока хвоста й полетіла додому в ліс.

Обсудить]]>
<![CDATA[Як черепаха Наталка до школи збиралася (Еліна Заржицька)]]> https://derevo-kazok.org/page/jak-cherepaha-natalka-do-shkoli-zbiralas https://derevo-kazok.org/page/jak-cherepaha-natalka-do-shkoli-zbiralas Fri, 23 Oct 2015 02:37:26 +0300 День 1
Будемо знайомі: Наталка

Черепаха наталка

Як, ви не знайомі з Наталкою? Адже це маленька й розумна черепашка, яка живе у нірці під кущем, на самісінькому березі річки. Якої? Та тієї самої, біля якої живеш ти, мій любий читачу.

Наталка – добра черепашка і має багато друзів і знайомих. А ще вона любить мандрувати, слухати казки і малювати. І, до того ж, про неї відомо стільки кумедних (а, може, повчальних?) історій. Хочете послухати?

День 2
Як Наталка стоніжку танцювати навчала

Стоніжка Ніна

Наталка сиділа на березі і грала на дудочці. Та так ніжно і гарно, що стоніжка Ніна, яка бігла повз неї, поспішаючи у своїх справах, зупинилась і заслухалась.

– Давай потанцюємо, – запропонувала їй черепашка.

– Я не вмію, – сумно зітхнула Ніна. – Коли я подумаю: «Спочатку підніму п’яту і двадцять восьму, а потім сьому і тридцять першу ніжки, вони не піднімаються.

– А ти не думай, – порадила Наталка. – Нехай вони самі розберуться, яка буде танцювати спочатку, а яка – потім.

– Ой, і справді виходить, – зраділа Ніна.

І танцювала довго-довго. Поки не втомилась.

День 3
Як Наталка на риболовлю ходила

Черепаха Наталка сиділа на березі з вудкою в лапах.

– Цікаво, яка риба упіймається на цього товстого черв’яка? – розмірковувала вона, облизуючись.

Але... раптом із води виповз черв’як і швиденько поповз по вудці вгору.

– Ти куди?! – обурилась Наталка.

– Я вирішив, що вода – штука шкідлива. Для мого здоров’я, звичайно, – твердо відповів їй черв’як. – Не хочу більше риболовлею займатися.

І поповз до нірки. А Наталці довелось на базар іти. По рибу.


День 4
Як Наталка обід готувала

Як черепаха Наталка равликовий суп варила

– Що б його на обід приготувати? – запитала себе черепаха Наталка. – Ну, салат із капусти, звичайна річ. А ще що?

Вона зазирнула до холодильника. На тарілці лежав гарненький Равлик.

– Ото пощастило! – зраділа Наталка. – Я зварю равликовий суп.

Вона взяла Равлика і хотіла кинути його в окріп.

– Ой, я нещасний!.. – заплакав Равлик.

Наталка пожаліла бідолашного Равлика і відпустила додому. А замість обіду поласувала морозивом.

День 5
Як Наталка двох жуків помирила

На галявині билися двоє жуків-оленів. Довкола зібралися маленькі павучки, черв’ячки й комашки. Вони з цікавістю спостерігали за бійкою.

У цей час повз них йшла черепаха Наталка.

– Зупиніться, – попросила вона жуків, – ви подаєте малятам поганий приклад.

Але розбишаки не звернули ніякої уваги на її слова. Наталка зітхнула.

– Я згадала, що давно мрію з’їсти забіяку-жука. Хто переможе – того і з’їм.

Жуки затремтіли від жаху і помирились.

– Вдалося, – посміхнулась Наталка. – Поганий мир краще доброї сварки.

І пішла собі далі.

День 6
Як тритон Триша мутанта впіймав

– Наталко, йди-но сюди! Швидше! – кричав Триша, тримаючи лапками величезне рожеве створіння.

– Буду за мить! – відгукнулася Наталка, хутенько працюючи ніжками.

– Поглянь, кого я впіймав, – гордовито оголосив тритон. – Мутанта, мабуть...

Наталка обнюхала чудовисько і чхнула.

– Гумою пахне. А учора тут діти грались. Швидше за все – це звичайна іграшка, – повідомила вона.

– І як же я того не зрозумів, – засмутився Триша. – Все цей клятий нежить...

І пішов лікуватися. Носа закапувати.

День 7
Як Наталка до школи збиралася

– Маю гарний наплічничок для зошитів і книжечок, – виспівувала черепаха Наталка, милуючись своїм новеньким яскравим наплічником.

У двері хтось постукав.

– Хто там? – запитала Наталка.

– Листоноша. Вам пакунок. Від бабусі.

Наталка відчинила двері, взяла пакунок, розгорнула його і... Ні, ви ніколи не здогадаєтесь! Це був точнісінько такий самий гарненький наплічник!!!

За п’ять хвилин Наталка отримала ще два пакунки, а потім ще вісім. (І всі – від люблячих родичів, точнісінько з такими ж наплічниками).

– Що мені робити з цими... – схлипувала Наталка.

А потім вигадала. Вона подарувала їх своїм однокласникам. Відтепер увесь клас дружно співає: «Маю гарний наплічничок...».

День 8
Як Наталка Тришу читати навчила

– Не розумію я ці літери. Як із них слова утворюються? – скаржився черепашці Наталці засмучений Триша.

– Але ж це так легко, – втішала його Наталка. – Треба тільки захотіти зрозуміти.

– А як? – пробелькотів Триша.

– Ну, наприклад, слово «дощ», – пояснювала Наталка. – Послухай, як він шумить у лісі: д-щ, д-щ, д-щ...

– Зрозумів! Зрозумів! – захоплено закричав Триша.

Так Триша навчився читати.

День 9
Як Наталка з географією потоваришувала

Черепаха Наталка вийшла на прогулянку. А назустріч їй – тритон Триша.

– Привіт, Наталко, – гукнув Триша. – Вкажи мені, будь ласка, найкоротший шлях до озера.

– Не можу... – розгубилася Наталка.

– А як називається річка, що до озера тече?

– Не знаю...

– А болото у нас на півдні чи на півночі?

– Хто його зна’...

– Ти що ж, уроки з географії не відвідуєш?

– Не відвідую, – чесно зізналася Наталка.

Їй було дуже соромно. Відтоді Наталка не пропустила жодного уроку географії.

День 10
Як Наталка пуголовку Грицьку допомогла

– Ох, ох...ух, ух...– жалісно стогнав пуголовок Грицько, виглядаючи з води.

– Що з тобою? Чи не захворів? – запитала його добросерда черепаха Наталка.

– Ні, я здоровий. Тільки в школу дуже хочу. А в мене ще лапки не виросли і хвіст не відпав. Коли ще я жабенятком стану, – скаржився сумний Грицько.

Наталка замислилась.

– Не журись, – нарешті сказала вона. – Я знаю, як тобі допомогти. Зараз я наповню водою склянку, посаджу тебе в неї і піду до школи. Будемо разом вчитися, за однією партою.

Грицько відчував себе щасливим. Наталка теж. Адже їй до вподоби допомагати друзям. А вам?

День 11
Як тритон Триша всі літери з’їв

Тритон Триша

Черепаха Наталка поспішала до школи. У наплічнику лежало домашнє завдання: букви «ж», «з» і «с». Тобто: жук, зернятко і суниця.

Наталка поклала рюкзак на парту і пішла погомоніти з сорокою Сонею.

– Наталко, до дошки, – викликав її вчитель Федір Федорович, старий пугач. – Покажи нам своє домашнє завдання.

– Ой, воно зникло, – заплакала Наталка. – Де ж мої жук, зернятко і суниця?

– Це я винен, – підскочив Триша, часто кліпаючи. – Я поснідати не встиг, а воно так смачно з наплічника пахло!

– Не можна брати чужі речі без дозволу, – суворо похитав головою Федір Федорович. – Тепер отримаєш двійку. За поведінку.

І всі з ним погодились.

День 12
Як Наталка до бабусі листа малювала

– Давно вже я не писала своїй бабусі. Сяду і напишу їй довгого листа про все, що зі мною за останній тиждень сталося, – вирішила черепаха Наталка. – Втім, може, краще буде його намалювати? Саме так я і зроблю! – вигукнула вона і дістала фарби.

За годину Наталка відправилась на пошту, тримаючи в лапах величезний конверт.

Стривожена бабуся примчала наступного дня.

– Де твій кат? – закричала вона з порогу.

– Хто-хто? – здивувалась Наталка.

– Той, хто намагався зняти з тебе скальпа, – виймаючи з валізи іграшкового пістолета, відповіла бабуся.

– Та що ти? – розсміялась Наталка. – Я намалювала тобі мого улюбленого вчителя. Це він втлумачив знання в мою нерозумну голову...

– Знаєш, онучко, – промовляла бабуся, збираючись додому, – ти вже краще пиши звичайними літерами. Бо я в малюнках не дуже розуміюся.

Відтоді Наталка пише листи розбірливо й охайно.

День 13
Черепаха Наталка і «чортова» дюжина

– Завтра 13-те. Кажуть, воно нещасливе, – плакався тритон Триша черепашці Наталці. – Я чогось боюся...

– Нісенітниці, – сердито відповіла Наталка. – У ці забобони тільки нерозумні звірята вірять.

– Його ще «чортовою» дюжиною називають, – не слухаючи, стогнав Триша. – Он, сорока Соня розповідала, що 13-го числа минулого місяця ледь не потрапила у пащу до лисиці. Найкращу пір’їну з крильця втратила.

– Ото вже та сорока Соня, – з докором похитала головою Наталка. – Це вона за свою любов до пліток поплатилася. Не треба було поруч із лисицею сидіти і базікати зайве.

– Все одно я бо-ю-у-у-уся, – квилив тритончик. – Якщо день для інших нещасливий, то і для мене...

– Для кого це «для інших»? – взялася в боки Наталка. – Он, у пуголовка Грицька завтра хвіст відпаде. І стане він жабенятком. Так що в нього завтра – дуже щасливий день.

– Справді? – зацікавився Триша. – А Грицько нас на свято запросить?

– Запросить, запросить, – запевнила Наталка. – Його мама вже торт приготувала.

– З кремом? Шоколадний? – не вгамовувався Триша.

– Шоколадний, це точно, – підтвердила Наталка.

– Добре, тоді я додому піду. Спати. Щоб завтра скоріше настало, – сказав Триша.

Тепер тритон не боїться 13-го числа. А що ви про цей день думаєте?

День 14
Наталка каже: «До побачення»

– Час готуватися до зими, – нагадала черепаха Наталка сороці Соні. – Я вже утеплила свою нірку.

– Невже ти будеш спати всю зиму? – з жахом запитала Соня. – Як же ми без тебе? Ми ж засумуємо! Ми ж без тебе пропадемо!

– Я теж хвилююся, – зітхнула Наталка. – Бо хто ж буде за вами доглядати, втішати, виховувати? Але нічого не поробиш...

– Але ми точно будемо за тобою сумувати, – зацокотіла Соня.

– Не треба, – промовила черепашка. – Зима – не час для пригод. Перекажи всім, кого зустрінеш, що я прошу їх поводитися тихо – до наступної весни. Приходьте до моєї нірки, коли розквітнуть проліски. До побачення!

Сорока полетіла, а черепашка зникла у нірці.

До побачення, Наталко! До нових зустрічей!

К І Н Е Ц Ь

Обсудить]]>