A PHP Error was encountered

Severity: Warning

Message: Trying to access array offset on value of type bool

Filename: friendly_urls/index.php

Line Number: 2449

Казки на ніч українською мовою ᐈ Казки для дітей на Дерево Казок https://derevo-kazok.org/ Читати онлайн 【казки українською мовою】 на сайті ⏩ Дерево Казок ⭐ Більше 3000 авторських та народних 【казок на ніч】 для дівчаток та хлопчиків ✔️ derevo-kazok.org Wed, 21 Dec 2016 14:33:00 +0300 en-ru MaxSite CMS (http://max-3000.com/) Copyright 2024, https://derevo-kazok.org/ <![CDATA[Речі, що говорять, туга зелена і нудота звичайна (Марина Кірносова)]]> https://derevo-kazok.org/page/rechi-shho-govorjat-tuga-zelena-i-nudota https://derevo-kazok.org/page/rechi-shho-govorjat-tuga-zelena-i-nudota Wed, 21 Dec 2016 14:33:00 +0300 Речі, що говорять, туга зелена і нудота звичайна (Марина Кірносова)Жила-була звичайнісінька дівчинка Таня. Ходила до школи і в художній гурток, гуляла з друзями й читала багато книжок. Була привітною та добре вихованою. І ніколи б не подумала, що з нею може статися така історія ...

Повернулася якось Таня зі школи, а настрій гірше нікуди. Цілий день не задався. То книжку порвала випадково, то на зошит сік пролила (і як взагалі можна додуматися над зошитом його пити), щоденник забула вдома (бо рюкзак вранці наспіх збирала, а не ввечері). Чорнильна ручка посадила величезну пляму прямо на новеньку білу блузочку. А перед останнім уроком Таня посварилася відразу з двома подружками! Ну як тут не засмутитися! Сльози самі двома струмками ллються і смуток жахливий ...

– Ууууу ... Яка я нещасна ... Ось як мені не щастить ...– цілу годину ревіла Танюша.

– Уууу ... Які ми нещасні ... Жити з такою сумною дівчинкою! Вона зараз нас затопить ... Ми розсохнемося від вологи і загинемо ... Але ж ми ще зовсім нові ... УУУУУУУУУУ ...– пролунало по колу кімнати.

– Хто це? – Таня так злякалася, що слізки відразу висохли.

– Уууууууу .... – продовжувало роздаватися в її кімнаті. Здавалося звук йде звідусіль.

– Ххттто ц-це? – тремтячим голосом промовила дівчинка.

– Це твої меблі! Я наприклад, диван, на якому ти сидиш! Я не бажаю більше сліз! Я зараз зовсім промокну!

– Нам, книжковим полицям, дуже сумно ... Книжки не люблять вогкості ... Вони люблять, щоб їх читали ... Притому в гарному настрої!

– А мені так погано, що здається мої ніжки зараз зламаються ...– Вперед кімнати вийшов стілець.

– А мені так важко, що я не можу рухатися ... Ууууу ...– завив письмовий стіл.

– А стіл і не повинен рухатися,– розгублено промовила Танюша.

– Я не повинен рухатися, як сумно ... Уууууу ...– стіл застогнав ще голосніше.

– А раніше ви не розмовляли,– сказала дівчинка.

– А раніше і не дуже-то хотілося. Ми взагалі-то мовчуни. Не любимо говорити. Але коли в тебе вселилася туга зелена і нудота звичайна, ми не стрималися ... Дуже вже це заразне. Енергія туги накопичується шарами і поширюється на всі навколо– пояснив диван.

– Ніхто в мене не вселявся!

– Вселився! – ствердно відповіла шафа. – Туга зелена і нудота звичайна– дві сестри. Самі по собі вони жити не можуть, як віруси. І весь час шукають дівчаток і хлопчиків, у яких зіпсувався настрій, до них то легко причепитися.

– Тому тобі сумно і ти ниєш вже цілу годину! А толку? Краще то від цього не стало. За цей час можна було щось корисне зробити,– докірливо зауважив диван.

– А як же їх прогнати? – запитала Таня.

– Тільки хорошим настроєм і корисними справами !!! – зашуміли всі речі відразу.

– Ну тоді я ... Піду подзвоню подружкам і помирюся з ними!

Через двадцять хвилин усміхнена дівчинка повернулася в свою кімнату.

– А у мене прекрасний настрій!

Тільки речі більше не розмовляли.

Обсудить]]>
<![CDATA[Будильник (Олег Шелепало)]]> https://derevo-kazok.org/page/budilnik-oleg-shelepalo https://derevo-kazok.org/page/budilnik-oleg-shelepalo Wed, 03 Aug 2016 12:21:34 +0300 Будильник (Олег Шелепало)У Василька в кімнаті жив великий червоний Будильник з тендітним білим капелюшком. Своїм дзвіночком Будильник радісно повідомляв хлопчика про початок кожного нового дня.

Але Василько не любив свого Будильника. Завжди щосили бив його по капелюшку, примушуючи замовкнути.

Одного вечора хлопчик засидівся біля телевізора аж до опівночі. Коли ж уранці його розбудив дзвінок, він неабияк розсердився і кинув у Будильника подушкою.

Той упав і цього разу образився так, що більше не захотів служити такому жорсткому господареві.

– Зламався, – байдуже мовив Василько, не почувши звичного цокання, – треба здати в ремонт.

Та навіть годинникар не зміг примусити Будильник запрацювати знову. Все наче справне, а стрілки ані руш.

Василько почав запізнюватися у садочок, за що його часто сварила вихователька.

Так минув тиждень. Того дня Василько пішов у гості до бабусі і розповів їй історію з Будильником.

– Ай-я-я, ти дуже образив його, – похитала головою бабуся. – А Будильник же був тобі другом.

– Але я вже все зрозумів і хочу помиритися з ним, – мовив хлопчик.

– Якщо ти справді все зрозумів, то будь тепер лагідний і терплячий з Будильником. Лише так зможеш повернути його дружбу.

Василько послухався бабусю. Прийшов додому, перш за все витер з Будильника пилюку, чого ніколи не робив раніше. Потім акуратно поставив на найпочесніше місце в кімнаті, тобто, на свій стіл.

Майже одразу почулося рівномірне цокання.

– Він пробачив мені! – зрадів хлопчик.

Тоді накрутив Будильника на сьому ранку і спокійно заснув...

Дзвіник пролунав несподівано. Василько схопився на ноги, але побачив, що на годиннику всього лише третя година ночі.

Схопив подушку, щоб кинути в Будильника, та вчасно згадав застереження бабусі. Тому тільки легенько натиснув на білий капелюшок, вимкнувши дзвінок.

Будильник тієї ночі дзвонив ще кілька разів раніше, ніж треба. Він наче дражнив Василька: “Тобі не подобається? А що відчував я, коли ти мене ображав?”

Та хлопчик витримав це випробування, і, врешті – решт, подружився з Будильником назавжди. Він більше не запізнювався у садочок і ніколи не сердився на свого веселого дзвінкого друга.

Обсудить]]>
<![CDATA[Казка про казку (Олег Шелепало)]]> https://derevo-kazok.org/page/kazka-pro-kazku-oleg-shelepalo https://derevo-kazok.org/page/kazka-pro-kazku-oleg-shelepalo Sat, 30 Jul 2016 12:30:28 +0300 Казка про казку (Олег Шелепало)Якось семирічному Миколці подарували Казку. І була та Казка не проста, а чарівна. Хто її прочитає, стає добрішим і кращим.

Та хлопчик лише переглянув малюнки книжечки і відклав у бік. Вирішив прочитати пізніше.

Через кілька днів йому подарували настільний футбол, і він закинув Казку в іграшкову шафу.

– Ой! – скрикнула вона, боляче вдарившись.

– Хто тут? – озвався хрипкий голос.

– Це я, чарівна Казка. Хто мене прочитає, стає добрішим і кращим. А ти хто?

– Я – безколісний автомобіль Гуркотун.

– А чому ти тут опинився?

– Поки був справний, – мовив автомобіль, – хлопчик грався зі мною. Потім відлетіли колеса, і я потрапив у шафу.

Казка зітхнула:

– У мене схожа історія. Миколка тільки мої малюнки переглянув. Сьогодні ж у нього з’явилася нова іграшка, і я взагалі стала непотрібною.

Казка роздивилася довкола і побачила в шафі багато інших іграшок. Були тут поломані автомобілі, літаки, розкидані солдатики, деталі конструктора.

– От якби хлопчик прочитав мене, – засумувала Казка, – все було б по іншому.

– А ти примусь його своїми чарами, – запропонував хтось із темряви.

– Не можна, це він повинен зробити сам.

Тоді іграшки спільними зусиллями відхилили двері, і Казка сковзнула на підлогу.

У цей час до кімнати ввійшов Миколка, здивувався і цього разу закинув Казку в найдальший куток шафи.

Пролунав дзвінок. Хлопчик побіг відчиняти двері.

– Матері немає? – запитала з порогу сусідка. – А я хотіла залишити у вас Наталочку. Може хай побуде з тобою годинку?

– Залишайте, – знехотя мовив хлопчик.

Він завів дівчинку до кімнати, а сам дістав футбол.

Наталочка присіла на стільчик і почала з цікавістю роздивлятися довкола.

У шафі заворушилась чарівна Казка.

– Ану, випустіть мене ще раз.

Іграшки знову відхилили дверцята. А Наталочка це помітила і підійшла до шафи...

Миколка продовжував грати у футбол, коли щось голосно заскреготіло і впало.

– Що там таке? – невдоволено озирнувся він.

На підлозі лежав кузов Гуркотуна, а кабіну тримала Наталочка.

– Я хотіла погратися, – приготувалася плакати дівчинка.

– Тільки не рюмсай, – підвівся хлопчик, – зараз відремонтую.

Він підняв кузов, легко прилаштував до нього кабіну, і сльози на очах Наталочки вмить висохли.

– А де його колеса? – запитала вона.

Миколка зітхнув, але знайшов коліщата й приладнав до машини.

– Як гарно у тебе виходить! – зраділа Наталочка. – Справимо ще отой літачок. Він такий гарний, а без крилець.

– Відчепись, у мене немає часу.

Дівчинка ображено надула щічки, та в цей час побачила Казку, що саме вислизнула з шафи. Підняла її і почала розглядати малюнки.

– Ти вмієш читати? – запитала в Колі.

– Аякже, – навіть не обернувся той.

– Почитай мені будь ласка, – попросила Наталочка.

– Казав же – в мене немає часу!

– Значить ти не вмієш читати.

– Хто? Я?

– Ти!

– А ось послухай, – хлопчик взяв Казку в руки.

Він збирався прочитати лише кілька рядків, але одірватися від книжечки вже не зміг і дочитав до кінця.

Пізніше Миколка з Наталочкою полагодили всі іграшки і дбайливо склали їх у шафу.

Обсудить]]>
<![CDATA[М’ячик (Олег Шелепало)]]> https://derevo-kazok.org/page/mjachik-oleg-shelepalo https://derevo-kazok.org/page/mjachik-oleg-shelepalo Sat, 30 Jul 2016 12:27:35 +0300 М’ячик (Олег Шелепало)Жив собі м’ячик – великий пустун і розбишака. Цілісінький день нічого не робив, тільки заважав усім та жартами недобрими допікав.

Якось М’ячик вийшов на прогулянку. Прямує собі доріжкою, аж бачить – у піску копирсається маленька Лопатка.

– Що ти робиш? – зупинився М’ячик.

– Будую місто, – відповіла Лопатка. – Ось і вежа одна вже готова.

М’ячик побачив високу піщану споруду і стрибнув просто на неї:

– Гоп – ля!

І, сміючись, подався далі.

Раптом зустрів Пензлика. Той щось старанно малював на великому аркуші паперу.

– Що ти малюєш? – підкотився до нього М’ячик.

– Хіба не бачиш? Закінчую картину.

Бешкетник знову не втримався і скочив на папір:

– Гоп – ля!

І посеред картини залишилася велика чорна пляма.

Ледве встиг М’ячик утекти від розлюченого Пензлика, коли дивиться – Молоточок вистукує по дощечці.

– Навіщо ти стукаєш?

– Забиваю цвяхи.

Розбишака одразу стрибнув і вибив у нього цвях.

– Гоп – ля!

... Але сам утекти не встиг. Потрапив просто під удар.

– Ба – бах!

І розлетівся М’ячик на дрібні клаптики.

Обсудить]]>
<![CDATA[Біб, соломинка та вуглинка (японська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/bib-solominka-ta-vuglinka-kazka https://derevo-kazok.org/page/bib-solominka-ta-vuglinka-kazka Wed, 27 Jul 2016 21:48:08 +0300 Біб, соломинка та вуглинка (японська казка)Жила собі колись бабуся.

Якось задумала вона наварити бобу, тож намочила його у воді.

Трохи згодом дивиться – біб уже розм’як і набух. Бабуся заходилася пересипати його в казанок – одна зернина впала на землю й покотилася у куток саду.

«Добре, що тільки одна зернина випала»,– подумала бабуся й пішла по солому на розпал.

Раптом дмухнув вітер – і одна соломинка полетіла до бобу.

«Добре, що тільки одну соломинку понесло з вітром»,– подумала бабуся й почала варити біб.

Як розпалила вогонь, з нього випала червона вуглинка й покотилася до бобу та соломинки.

Через якийсь час біб, соломинка та вуглинка вирушили на прощу до храму Ісе.

Ідуть та йдуть, аж бачать – перед ними річечка.

– От тобі й маєш! – промовили біб та вуглинка.

– Не журіться, я – найдовша, а тому буду мостом. Ви перейдете й мене перетягнете,– сказала соломинка й перекинулася одним кінцем на протилежний берег.

Перший хотів іти через місток біб. Але вуглинка закричала:

– Я перша! Я перша!

– Ні, я перший! Я перший! – заперечив біб.

– Та не сперечайтеся! Визначіть першого жеребкуванням! – порадила соломинка.

Біб і вуглинка послухалися.

– От бачиш – таки на моє вийшло! – сказала вуглинка і ступила на соломинку. Та ненароком глянула вниз – і голова в неї пішла обертом, бо вона страх не любила води. Ноги в неї задерев’яніли, вона не могла й кроку ступити.

– Іди! Чого стала? – підганяла її соломинка. Бо вона не зносила жару.

Але вуглинка стояла як укопана.

А тим часом соломинка загорілась і переламалася посередині.

Бовть! – і вуглинка з соломинкою попадали у воду.

Біб спостерігав цю пригоду, та й ну сміятися:

– Ха-ха-ха!..

Так реготав, що шкурка на животі у нього луснула.

– Ой, болить! Ой, болить!..– простогнав він.

Мимо йшла дівчина.

– Що сталося? – запитала вона.

– Капосна вуглинка впала в річку, а я сміявся, і в мене луснув живіт.

– Як мені тебе жаль! Проте не треба сміятися з інших.

Дівчина роздобула голку з чорною ниткою і зашила бобові живіт. Кажуть, тому й досі на ньому видно чорну смужку.

Обсудить]]>
<![CDATA[Дружба олівця та ручки (Єременко Анастасія)]]> https://derevo-kazok.org/page/druzhba-olivcja-ta-ruchki-yeremenko-anast https://derevo-kazok.org/page/druzhba-olivcja-ta-ruchki-yeremenko-anast Sun, 13 Dec 2015 19:23:24 +0300 Дружба олівця та ручки (Єременко Анастасія)Жив був простий олівець. Одного разу зустрів він красиву ручку. Вона була рожева й блискуча. Підійшов олівець до ручки та каже:

– Давай товаришувати!

– Не хочу, – відповіла ручка. Ти такий простий, а я блискуча та красива.

Засмутився олівець і пішов своєю дорогою. Раптом він помітив, що на дорозі щось блищить. Підійшов ближче і побачив, що це калюжа рожево-бличкучих чорнил, які залишила після себе красива ручка. Він обмастився в цій калюжі й теж став красивим. В цей час проходила та сама ручка. Вона побачила красеня олівця і сказала:

– Давай товаришувати!

Олівець погодився. І стали вони ходити разом, гратися, веселитись. Одного разу на прогулянці вони попали під дощ. Чорнила з олівця змились, він став простим. Ручка розсердилась на олівця, і пішла від нього. Після цього їй зустрілись інші красиві олівці та ручки, але ніхто не хотів з нею товаришувати. Вони відповідали нашій Ручці, що вони красивіші за неї. Ручка засумувала. Вона побачила простого олівця, попросила у нього пробачення і запропонувала:

– Давай будемо вірними друзями!

Олівець теж попросив пробачення за брехню. І стали вони жити в красивому пеналі. Так закінчилася казка.

Єременко Анастасія, 13 років, м. Київ

Обсудить]]>
<![CDATA[Хто найголовніший? (Бондаренко Павло)]]> https://derevo-kazok.org/page/hto-najgolovnishij-bondarenko-pavlo https://derevo-kazok.org/page/hto-najgolovnishij-bondarenko-pavlo Wed, 09 Dec 2015 03:48:39 +0300 Хто найголовніший (Бондаренко Павло)Коли батько ввечері зачиняє двері гаража,всі інструменти оживають і починають сперечатися.

– Я тут головніший,– вихвалявся Паяльничок,– бо я виконував сьогодні найважливішу роботу – запаював проводи.

– Ні,– заперечив Ключик,– я закрутив безліч великих гайок тому я головніший.

– Ви нічого не тямите,– поважно втрутилася в розмову Електродрель,– я просвердлила стільки отворів, що й досі голова крутиться. Тому я – головніша.

Тут знявся такий галас! Сперечались Молотки з Пилками, Викрутки з Ножами, Домкрат з Точилом. Кожен вважав себе найголовнішим.

– Ви всі великі хвастуни,– закінчив розмову Світильник,– головніша від усіх нас - Людина. Ми лише знаряддя праці в її руках.

Бондаренко Павло, 8 років, с. Піща Шацького р-ну Волинської обл.

Обсудить]]>