Severity: Warning
Message: Trying to access array offset on value of type bool
Filename: friendly_urls/index.php
Line Number: 2449
Раптом одне яйце вискочило з-під крила та й пострибало навколо гнізда, обертаючись немов дзиґа.
Курка наздогнала втікача й повернула його на місце. Потім вона почала перераховувати майбутніх діток, увесь час плутаючись, тому що неслухняне яєчко стрибало, крутилося й перескакувало з місця на місце.
У цей час у двір вийшов Півень. Він ніс курці букет польових квітів.
– Як, ще ніхто не вилупився? – здивувався Півень. – Але ж пора вже!
З гнізда знову викотилося неслухняне яйце.
– Ось, подивися, викапаний ти! Такий само гультяй та гайсало! – Курка крилом підхопила яєчко й обережно опустила його до гнізда.
А Півень сказав:
– Піду-но я принесу тобі зеленого горошку. Га? З грядки! – І він поважно пішов.
Нарешті шкаралупки почали з тріском ламатися. Крак! Крак! Звідти з веселим криком вистрибували абсолютно однакові пухнасті грудочки. Розрізнити їх можна було лише за бантиками. Майбутні курочки були з бантиками на голові. А майбутні півники – з бантиками на шиї – замість краваток.
– Здрастуй, мамо Курка!
– Привіт! Ух, як тут гарно!
– А як просторо!
– У мене у шкаралупі все тіло затерпло!
Так курчата кричали на різні голоси, і тільки одне курча залишалося у яйці й не поспішало виходити зі свого будиночка.
– Ну, виходь уже! – квапила його мама Курка. – Ми всі на тебе чекаємо!
У відповідь пролунав тоненький скрипучий голосок:
– Не хочу й не буду!
Курка нічого не зрозуміла. Як це – "не хочу й не буду"?
– Не хочу разом з усіма! – пропищало Яйце. – Я не буду курчам! Не буду! Не буду!
На додачу Яйце почало повчати Курку. І кудкудакає вона не так як треба, і гніздо не так робить, і зерно не так клює...
– Востаннє питаю: чи вийдеш ти звідти? – розсердилася Курка.
– І не збираюся! – відповіло Яйце.
– Ну от що, дітки, досить із ним панькатися, – сказала мама Курка. – Нехай посидить сам і подумає про свою поведінку. А ми підемо. Пошукаємо жуків та хробаків. А потім я навчу вас будувати гнізда з соломи. А ще ми просто будемо гуляти!
Мама Курка з курчатами пішли.
А у двір повільно вийшов Кіт.
– Яка краса! Яка ідеальна форма! – замурчав Кіт, побачивши Яйце. – Ви – сама досконалість! – Він облизнувся й одразу запропонував: – Давайте разом пограємо!
– Із задоволенням! – погодилося Яйце. – Тільки в що?
– Давайте пограємо у кота-мишки! – сказав Кіт.
– Ха-ха! Ви, мабуть, вважаєте мене дуже дурним? – відповіло Яйце. – Гадаєте, що я дозволю вам так просто мене зловити й з'їсти, як мишку?
– Як вам не соромно! – обурився Кіт. – По-перше, я не їм сирі яйця. От якщо там яєчня або омлет, тоді інша справа. Крім того, котом будете ви, а мишкою – я. І ви будете мене наздоганяти й їсти.
– Котом буду я? – зраділо Яйце. – Це ж інша справа. Згоден!
– Нічого не вийде, – сумно сказав Кіт. – Я забув, що у вас немає ніг. Як же ви будете наздоганяти?
– Як це немає? Є! – із шкаралупки вискочили курчачі ніжки.
– А де ж черевце? – розсудливо зауважив Кіт. – Як ви мене спіймаєте та будете їсти, якщо у вас немає черевця?
– Є черевце! – полетіли уламки шкаралупи, і тепер тільки на голові у курчати залишалася біла шапочка. Це був півник із бантиком на шиї.
– Оце інша справа! – промуркотів Кіт і простягнув пазуристу лапу, щоб схопити курча.
На щастя, у цей момент у дворі з'явився Півень із букетом зеленого горошку. Він кинувся на Кота й прогнав його.
– Ще трохи, і Кіт би тебе з'їв! – закричав Півень. – Дурне курча! Без голови на плечах!
– Є голова! – вигукнуло курча і скинуло з голови останню шкаралупку. Тепер воно нічим не відрізнялося від своїх братів.
– Хоч ти й наймолодше, але балувати ми тебе не будемо, – суворо сказав Півень.
– Тату! Тату! Здрастуй, тату! – застрибали навколо Півня курчата.
– Здрастуйте, діти! – сказав Півень.
– А ми підемо гуляти? – запитало батька молодше неслухняне курча.
– Це залежить від твоєї поведінки, – сердито відповів Півень. І вже трохи м'якіше додав: – Підемо!
– Ох, мало не забув! – вигукнув Півень і підніс курці букет із зеленого горошку. – Ось, тільки-но з грядки!
Обсудить]]>Були собі котик та півник. Котик було на скрипочці грає, а півник пісеньки співає. Котик було йде їсти добувати, а півник вдома сидить та хати глядить. То котик було, йдучи, наказує:
– Ти ж тут нікого не пускай, та й сам не виходь, хоч би хто й кликав.
– Добре, добре! – каже півник. Замкне хату та й сидить, аж поки котик повернеться.
Навідала півника лисиця та й надумала його підманути. Підійде під віконце, як котика нема дома, та й підмовляє:
– Півнику, півник, вигляни у віконце!
У мене золота пшениця, холодна водиця.
А півник їй:
– То-ток, то-ток, не велів коток!
Бачить лисиця, що так не бере, прийшла раз уночі, насипала півникові попід вікном пшениці, а сама засіла за кущем.
Пішов котик, а півник подивився у віконце, побачив розсипану пшеничку та й міркує:
— Швиденько поклюю, ніхто мене не побачить, то й котикові не скаже.
Тільки півник за поріг вийшов, а лиска за нього та й помчала.
А півник кричить:
— Котику-братику,
Несе мене лиска
За високі гори, за темні ліси.
Порятуй мене!
Котик поки почув, то вже й спізнився лиску доганяти. Вернувся додому та плаче, а потім узяв скрипку, писану торбу та й пішов до лисиччиної хатки. А в лисиці було чотири дочки та один син.
Зібралася стара лисиця на влови, а дітям наказала нікого не пускати, півника глядіти та окріп гріти, щоб ото вже, як повернеться, їжу варити. А котик підійшов під вікно та й почав грати й приспівувати:
Ой у лиски, в лиски новий двір
Та чотири дочки на вибір,
П'ятий синок ще й Пилипок.
Вийди, лисе, подивися:
Чи хороше граю!
От найстарша лисичівна не втерпіла та до менших:
– Ви тут посидьте, а я піду подивлюсь, що воно там так гарно грає?
Тільки вона вийшла, а котик її схопив та в писану торбу.
А сам знову грає:
Ой у лиски, в лиски новий двір
Та чотири дочки на вибір,
П'ятий синок ще й Пилипок.
Вийди, лисе, подивися:
Чи хороше граю!
Не втерпіла й друга лисичівна та й собі вийшла, а він і ту схопив та в писану торбу. Так усіх лисенят виманив.
А потім почепив торбу на сухій вербі, сам у хату, знайшов півника, розв’язав, взяли вони вдвох усю лисиччину страву поїли, горщика з окропом вивернули, а самі втекли додому. Та вже потім півник довіку слухав котика.
Обсудить]]>Жила собі на світі убога жінка, і був у неї маленький півник. Порпався він якось у смітті і раптом... знайшов алмазний півкрайцар.
Під той час мимо йшов турецький султан. Він побачив у півника алмазний півкрайцар і сказав йому:
— Дай мені твій алмазний півкрайцар!
Наїжився півник:
— А я не дам! Він і моїй господині здасться.
Але турецький султан силоміць забрав у півника півкрайцар, приніс його додому і заховав у свою скарбницю.
Розсердився півник, вискочив на тин і закричав:
— Кукуріку! Турецький султане, віддай мені мій алмазний півкрайцар!
Щоб не чути півника, турецький султан замкнувся у своєму палаці і наказав слугам добре позачиняти всі Вікна і двері.
Тоді півник спурхнув на вікно, почав дзьобом стукати в шибку, лопотіти крилами і кричати:
— Кукуріку! Турецький султане, віддай мені мій алмазний півкрайцар!
Розгнівався турецький султан і наказав слузі:
— Слуга, слуга, спіймай півня і, щоб він не кричав, кинь його в колодязь.
Слуга спіймав півника і кинув його в колодязь. Але півник у колодязі сказав:
— Водичко, водичко, влийся вся в моє черевце!
І в колодязі не стало води — вона наповнила півника від шпор аж до гребеня.
Півник тоді знову спурхнув на вікно турецького султана.
— Кукуріку! Турецький султане, віддай мені мій алмазний півкрайцар! — закричав він.
Ще більше розгнівався турецький султан і наказав своєму слузі:
— Іди, слуга, спіймай півня, кинь його в піч — у самий вогонь.
Слуга спіймав півника і кинув його в піч — у самий вогонь. Але півник знов почав приказувати:
— Вода, вода, вилийся з мене, мерщій залий, погаси вогонь!
Вода вмить залила вогонь і погасила його. І півник, наче нічого й не сталося, знову спурхнув на вікно.
— Кукуріку! Турецький султане, віддай мені мій алмазний півкрайцар! — дзвінко прокричав півник.
Ще більш розлютився турецький султан:
— Іди, слуга, спіймай півня, кинь його у вулик — нехай його бджоли покусають.
Слуга спіймав півника, кинув його у вулик до бджіл.
— Бджоли, бджоли, сховайтеся в моєму пір’ячку, сховайтеся в моїх крильцях!
Сховалися в пір’ячку, сховалися в крильцях бджоли, і півник знову спурхнув на вікно турецького султана.
— Кукуріку! Турецький султане, віддай мені мій алмазний півкрайцар!
Турецький султан вже й не знав, що йому діяти з півником,
— Іди, слуга, — крикнув султан, — принеси півня, я сяду на нього, придушу — тоді йому вже заціпить!
Слуга спіймав півня. Турецький султан сів на нього, добре-таки притиснув.
Тоді півник знову завів своєї:
— Пір’їночки мої, крильця мої, відпустіть усіх бджілок, нехай вони покусають турецького султана! Нехай вони покусають турецького султана!
Вилетіли бджоли, кинулися на турецького султана. Підхопився султан, затанцював, застрибав.
— Ой-ой! Бодай йому трясця, отому півневі! Віднесіть його до скарбниці, нехай він там розшукає свій алмазний півкрайцар!
Понесли півника до скарбниці. Там він знову завів своєї:
— Черевце моє, поглинь усі грошенята, що султан награбував!
Троє корит з грішми було в турецького султана, і всі чисто поглинув півник.
Поніс він їх додому і віддав своїй господині, а вона пороздавала їх біднякам, та й себе не скривдила — і живе собі в розкошах і понині, коли ще не померла.
Півкрайцар — старовинна угорська монета, дорівнює півкопійці.
Обсудить]]>Виліз півник на кущ. ліщини і став горіхи їсти. А курочка під кущем тупцює й просить:
– Півнику, півнику, дай і мені горішка!
Скинув півник одного горіха.
З’їла курочка й знову просить:
– Півнику, півнику, дай і мені горішка!
Набридло півникові по одному горішку кидати. Скинув він цілу гілку та й вибив нею курочці око. Прибігла курочка з плачем додому, скаржиться бабі:
– Бабусю, бабусю, покарай півника за те, що він мені око вибив!
Покликала бабуся півника й ну лаяти:
– Ти навіщо курочці око вибив?
А півник виправдується:
– Я не винен: то ліщина зламалася, а й сам мало не вбився
Пішла бабуся до ліщини і ну її лаяти:
– Ти чого зламалася і мало півника не вбила? Через тебе він курочці око вибив!
Ліщина виправдовується:
– Я не винувата, бабусю, – мене коза погризла.
Покликала бабуся козу і ну її лаяти:
– Козо, козо, ти навіщо ліщину погризла? Ліщина зламалася, півник мало не впав, а курочці гілка око вибила.
Коза виправдується:
– Не лай мене, бабусю, я не винувата. Мене пастух не пасе.
Стала бабуся пастухів лаяти:
– Чому ви кози не пасете? Коза ліщину погризла, ліщина зламалася, півник мало не впав і курочці око вибив.
Пастухи й собі виправдовуються:
– Ми не винні. Як же ми ту козу пасти будемо, коли ми вовка боїмося.
Пішла бабуся до вовка і взялася його лаяти:
– Ти навіщо пастухів лякаєш? Пастухи не напасли кози, коза ліщину погризла, ліщина зламалася, півник мало не впав і курочці око вибив.
А вовк як гляне скоса на бабусю та як завиє:
– Не лайся, бабусю! Знай, що і я живий і мені щось їсти треба!
Обсудить]]>– Де ж тобі, такому малому, та жорно відібрати? – каже дід.
– Нічого, що малий. Все одно відберу!
І рушив півник до маєтку. Іде лісом та й співає. А назустріч йому біжить лисиця.
– Півнику, півнику, куди це ти йдеш, співаючи? – питає лисиця.
– Жорно відбирати, панський маєток руйнувати!
– Візьми і мене з собою! – каже лисиця.
– Лізь мені у воло.
Лисиця як розженеться – І плиг півникові у воло Іде півник далі лісом, іде та й співає. А назустріч йому вовк. Вовк і питає:
– Півнику, півнику, куди це ти йдеш, співаючи?
– Жорно відбирати, панський маєток руйнувати.
– Візьми й мене з собою,– каже вовк.
– Лізь мені у воло
Заліз вовк півникові у воло. Іде півник далі, співає. Зустрівся з ведмедем.
– Півнику, півнику, куди це ти йдеш, співаючи?
– Жорно відбирати, панський маєток руйнувати.
– Візьми й мене з собою!
– Лізь мені у воло Заліз і ведмідь у воло.
Став півник товстий та великий, як діжка.
Іде півник далі.
Підійшов до воріт маєтку, вилетів на тин та як заспіває:
– Кукуріку!
Я цей маєток за вітром пущу.
А цього пана повік не прощу.
Кукуріку!
Вийшов пан і слухає: хто це так співає? Слухає-слухає, а півник усе співає та й співає:
– Кукуріку!
Я цей маєток за вітром пущу.
А цього пана повік не прощу.
Кукуріку!
Розгнівався пан, велить спіймати півника і до гусей укинути: «Хай його гуси за ніч защипають». Не встигли півника до гусей вкинути, як він і каже:
– Лисице, лисице, лізь із вола, передави усіх гусей! Подушила лисиця усіх гусей, підрилася під хлів і втекла у
ліс. Вранці звелів пан наймитам півника з хліва викинути, думав – він уже мертвий. Відчинили двері, а півник – пурх над головами наймитів, вилетів на тин і ну співати:
– Немає вже в пана гусей, немає вже в пана гусей!
Пан ще більше розгнівався:
– Киньте його до стайні. Хай його коні затопчуть!
Не встигли вкинути, як півник і каже:
– Вовче, вовче, вилазь із вола, дави коней!
Виліз вовк із вола і порізав усіх коней! Потім підрився під стайню й утік до лісу.
Вранці посилає пан наймитів подивитися, чи ще живий півник.
Ледве встигли двері прочинити, як півник через голови – пурх! Сів на тину й співає:
– Немає вже в пана коней! Немає вже на чому панові у гості їздити!
А пан і каже:
– Вкиньте його до биків, хай вони його за ніч заколють!
Вкинули до биків. А півник знову:
– Ведмедю, ведмедю, лізь із вола, ріж биків!
Прийшов пан – усі бики порізані. Півник – пурх у двері, та на тин і ну кукурікати:
–. Немає в пана вже биків, немає в пана вже биків!
Тут пана й страх пойняв. Велить він наймитам півника схопити і в колодязь укинути: «Хай він утопиться!» Вкинули півника в колодязь, ще й накрили – щоб не вилетів. А півень і каже:
– Воло, воло, пий воду! Воло, воло, пий воду!
Випило воло всю воду, колодязь зовсім висох. Наступного ранку іде пан подивитися на півня, кличе наймитів, щоб викинули його мертвого. Відсунув кришку, а півень знову – пурх! І вже співає на тину:
Немає вже в пана води й на чай! Немає вже в пана води й на чай!
Пан і не второпає, що йому робити, страх його зовсім пойняв. Велить наймитам добре піч натопити. «Вкиньте його в піч, хай він там згорить!» Вкинули півника в піч, а він як закричить:
– Воло, воло, лий воду! Воло, воло, лий воду!
Загасив піч, усі кімнати затопив, немає панові куди й подітися. Півник вилетів на тин і знову співає:
– Попалив пан дрова, а печі нетоплені! Попалив пан дрова, а печі нетоплені!
Пан зі злості не знає, що вже й робити: «Убийте його і зваріть». Наймити не йдуть, бояться: що це за півень – коней, корів погубив, кімнати затопив! Тоді пан сам ухопив сокиру і пішов півня рубати.
Півник як закукурікає:
– Сокиро, сокиро, рубай панові голову!
Сокира зарубала пана, а півник забрав жорно й повернувся до діда та баби.
Здихалися вони і маєтку, і пана. А дід з бабою ще й досі живуть, пироги жують і горя не знають.
Обсудить]]>Одного разу дід захворів. І пішов до баби просити, щоб вона йому одне яєчко дала, бо він дуже голодний. А баба й каже йому:
– Ти ж маєш півня, хай він тобі знесе яйце або заріж його.
Стислося дідові серце. Повернувся він до своєї хати і каже півневі:
– Ну от, ти їси та п’єш – а що ми маємо з того? Іди краще між люди, може, десь служити наймешся.
Пішов півень світом та все журиться: де його ту службу знайти? Аж зустрічає вовка. І питає його:
– Куди ви, дядьку вовче, йдете?
– Та йду їсти шукати.
Півень і каже йому:
– То ходімо разом, веселіше буде.
Ідуть вони удвох, ідуть, вовк уже ледве ноги волочить – так утомився.
І питає його півень:
– Дядьку вовче, то ви вже пристали і йти не можете?
– Так,– відповідає вовк,– пристав.
– Тоді залазьте в мене.
Вовк шусть – і вже в півневі сидить. Пішов півень далі, аж тут лисицю здибав.
– Куди ви зібралися, тітко? – питає він її.
– Та йду їсти шукати.
– То ходімо разом, веселіше буде.
Ідуть вони світом, ідуть, лисиця аж шкутильгати стала – так підбилася від довгої дороги. І питає її півень:
– То що, не можете йти – натрудили ноги? Тоді залазьте в мене, понесу вас.
Лисиця скік – та й уже в півневі. Пішов півень далі. Аж бачить: вода тече. От він і питає її:
– Водо, куди пливеш?
– Та пливу світ за очі.
– Ходімо разом, веселіше буде.
Іде півень, іде, а вже вода поруч нього ледь дзюркотить – так зморилася. І півень її питає:
Не можеш, водо, пливти – сили тебе зраджують?
– Так,– відповідає вода,– втомилася.
– Тоді запливай у мене, понесу тебе.
Вода плюсь – та й уже в півневі хлюпає. А півень далі світом іде та й бачить: рій бджолиний летить. От він і питає його:
– Куди це путь держиш, рою?
– Та нове дупло шукаю.
– То ходімо разом, веселіше буде.
Ішли вони так, ішли, аж і бджолиний рій уже з сил вибився. То півень і каже йому:
– Залітай у мене, і тебе понесу.
Залетіли бджоли в півня. А півень далі пішов і дістався до якогось замку. Там росло високе дерево. А вже темно зробилося. От півень і вискочив на те дерево, вмостився на гілці й заснув. Так і переспав усю ніч.
А як тільки світати почало, заспівав на все горло:
– Кукуріку, пан під коритом!
Прокинувся пан у замку, зірвався з ліжка: як це про нього, про пана такого, хтось там сміє отаке співати? Прислухався пан, аж півень знову своєї:
– Кукуріку, пан під коритом!
Розсердився дуже пан, гукнув свого слугу, а той наказав наймитам того співака зловити й між коней кинути – хай затопчуть. Ринули наймити, схопили півня, кинули його між коней і стайню замкнули. А півень і каже:
– Дядьку вовче, вилазьте та коней приборкайте, щоб мене не затоптали.Вийшов вовк, розправився з кіньми, викопав діру під стіною, і півень та вовк утекли надвір.
А вранці, ще сонце не сходило, півень уже знову співає на дереві:
– Кукуріку, пан під коритом!
Пан схопився з ліжка, гукнув свого слугу і наказав, щоб наймити негайно пішли подивилися, що там роблять коні, чого те створіння знову на волі горлає. Метнулися наймити до стайні, відчинили двері: аж там усі коні неживі лежать. Сказали про це панові, пан ще дужче розсердився й закричав:
– Зловіть його і киньте між гусаків – хай заклюють!
Побігли наймити, схопили того півня й кинули між гусаків. А півень каже:
– Тітко лисице, вийдіть та злючих гусаків приборкайте.
Вийшла лисиця, розправилася з гусаками, підкопала під стіною діру, і півень та лисиця втекли з хліва. Вранці півень знову співає:
– Кукуріку, пан під коритом!
Пан дуже розлютився й наказав, щоб наймити подивилися, що там гуси роблять. Подивилися наймити і розповіли йому все. Розкричався пан та звелів добре піч напалити і в неї того непоштивого співця кинути – хай там спечеться. Погналися наймити за півнем, упіймали його та й жбурнули в піч. А він і каже:
– Водо, вийди та піч погаси.
Вода вийшла, розлилася по черені й погасила піч. Другого ранку прийшли наймити подивитися, чи півень уже спечений, аж він собі надворі співає:
– Кукуріку, пан під коритом!
Розлютився пан, розсердився, сам побіг за тим пересмішником, а коли схопив його, то не мав куди та під сорочку засунув. А півень і каже:
– Бджоли, виходьте, пана жигайте.
Загудів, заворушився бджолиний рій та й ну пана жигати, та й ну жигати. А пан у крик, проситися почав. Півень тоді й каже до пана:
– А що даси, щоб тебе бджоли не жалили?
Пан відповідає йому:
– Стільки дукатів, скільки піднімеш.
Півень відпустив бджіл, а пан дав йому стільки дукатів, що він ледве підняв: понапихав їх під крила, навіть поковтав чимало. І поспішив із тими грішми додому. Прийшов до дідової хати та й ще здалеку закукурікав:
– Кукуріку, розстеляй, діду, плахту велику!
Дід зрадів незмірно, заметушився, гукає:
– Мій півник прийшов, подарунки приніс!
Розстелив дід плахту, півень висипав на неї дукати – не вмістилися всі. Ще одну і ще одну дід розстелив – аж три плахти дукатів насипав йому півень. Веселий дід, півня добре годує і сам має що їсти.
Почула баба, що в діда стільки грошей завелося, прийшла до нього та й просить:
– Дай мені, діду, кілька дукатів.
– Не дам,– каже дід,– ти ж мені навіть одного яєчка не дала, коли я тебе просив.
Повернулася баба додому та й каже своїй курці:
– Іди у світ, десь наймися служити, грошей мені принесеш.
Вийшла курка з двору, дійшла до гною й почала гребтися. Знайшла
щербатий гріш, гарненько сховала його та й сокоче: «Ко-ко-ко!» Ще погреблася – іржавого цвяха знайшла і його сховала й побігла додому. Прибігла до бабиної хати й гукає:
– Кудкудак, розв’язуй, бабо, клумак, розстеляй на подвір’ї не три плахти – чотири! Ко-ко-ко, розстеляй широко!
Баба рада, розстеляє плахти, ще й натягує їх, щоб ширші були. Курка над одною потрусилася – щербатий гріш витрусила, над другою – іржавий цвях випав, над третьою та четвертою плахтою трусилася, трусилася нічого не витрусила. Тоді баба питає її:
– І це все?
– Більше нема,– відповідає курка.
– Тю-тю.– їй баба на це,– то не було чого й з дому іти.
Отак півень дідові багатство приніс, а курка бабі щодня одне яєчко зносить.
Обсудить]]>Ідуть – суворо наказують:
– Ми підемо далеко, а ти лишайся домувати, та голосу не подавай; коли прийде лисиця, у віконце не виглядай.
Пронюхала лисиця, що котика і дрозда вдома немає, прибігла до хатинки, сіла під віконце й заспівала:
Півнику, півнику,
Золотий гребенику,
Масляна голівонька,
Шовкова борідонька,
Визирни в віконце,
Почастую пшóнцем.
Півник і виставив голівоньку у віконце. Лисиця схопила його в кігті, понесла до своєї нори. Закричав півник:
Несе мене лисиця —
За ліси-темниці,
За прудкії ріки,
За високі гори…
Кіт, дрізд, порятуйте мене!
Котик і дрізд почули, кинулись наздоганяти лисицю й відібрали півника.
Наступного разу котик і дрізд пішли до лісу дрова рубати й знову наказали:
– Ну, тепер, півнику, не визирай у віконце, ми ще далі підемо, не почуємо твого голосу.
Вони пішли, а лисиця знову прибігла під хатину й заспівала:
Півнику, півнику,
Золотий гребенику,
Масляна голівонька,
Шовкова борідонька,
Визирни в віконце,
Почастую пшóнцем.
Півник сидить мовчки. А лисиця знову:
Ішли жниці,
Розсипали пшеницю,
Кури клюють,
Півням не дають…
Півник і виставив голову в віконце:
– Ко-ко-ко! Як не дають?!
Лисиця схопила його в кігті, понесла до своєї нори. Закричав півник:
Несе мене лисиця —
За ліси-темниці,
За прудкії ріки,
За високі гори…
Кіт, дрізд, порятуйте мене!
Котик і дрізд почули, кинулися наздоганяти лисицю. Кіт біжить, дрізд летить… Догнали лисицю – кіт дере, дрізд клює, й відняли півника.
Скоро чи ні, зібралися котик і дрізд до лісу дрова рубати. Йдучи, суворо наказали півнику:
– Не слухай лисицю, не виглядай у віконце, ми ще далі підемо, не почуємо твого голосу.
І пішли котик і дрізд далеко в ліс дрова рубати. А лисиця – тут як тут: сіла під віконце і співає:
Півнику, півнику,
Золотий гребенику,
Масляна голівонька,
Шовкова борідонька,
Визирни в віконце,
Почастую пшóнцем.
Півник сидить мовчки. А лисиця – знову:
Ішли жниці,
Розсипали пшеницю,
Кури клюють,
Півням не дають…
Півник усе мовчить. А лисиця – знову:
Діти бігли,
Горіхів насипали,
Кури клюють,
Півням не дають…
Півник і вистромив голову в віконце:
– Ко-ко-ко! Як не дають?!
Лисиця схопила його в кігті міцно, понесла до своєї нори, за темні ліси, за прудкі ріки, за високі гори…
Хоч скільки півник кричав, кликав – котик і дрізд не почули його. А коли повернулись додому – півника нема.
Побігли котик і дрізд по лисичих слідах. Кіт біжить, дрізд летить. Прибігли до лисичої нори. Котик настроїв гусла і почав тренькати:
Трень-брень, гуслонька,
Золотії струноньки…
Чи вдома лисичка-кумонька,
Чи у своїй теплій нірочці?
Лисиця слухала-слухала і думає: «Дай-но гляну – хто так хороше на гуслах грає, солодко наспівує».
Узяла й вилізла з нори. Кіт і дрізд її схопили – і ну бити-лупцювати. Били, поки вона п’ятами не накивала.
Взяли вони півника, посадили в кошик і понесли додому. І відтоді стали жити-поживати, і нині живуть.