A PHP Error was encountered

Severity: Warning

Message: Trying to access array offset on value of type bool

Filename: friendly_urls/index.php

Line Number: 2449

Казки на ніч українською мовою ᐈ Казки для дітей на Дерево Казок https://derevo-kazok.org/ Читати онлайн 【казки українською мовою】 на сайті ⏩ Дерево Казок ⭐ Більше 3000 авторських та народних 【казок на ніч】 для дівчаток та хлопчиків ✔️ derevo-kazok.org Sat, 06 Aug 2022 05:19:15 +0300 en-ru MaxSite CMS (http://max-3000.com/) Copyright 2024, https://derevo-kazok.org/ <![CDATA[Яйце (Сергій Баруздін)]]> https://derevo-kazok.org/page/jajce-sergij-baruzdin https://derevo-kazok.org/page/jajce-sergij-baruzdin Sat, 06 Aug 2022 05:19:15 +0300 Яйце (Сергій Баруздін)

Курка знесла яйце.

– Дякую! – сказало яйце.

Але вже за п'ять хвилин:

– Мамо, ти не так сидиш!

Курка посунулася.

Через дві години курка встала, щоб поклювати зерна.

– Будь ласка, не йди! – зажадало яйце.

Курка повернулася.

– Ти знову не так сидиш! – сказало яйце.

Курка посунулася.

Це почув півень. Він був не дуже розумний. Але навіть він не витримав:

– Послухайте, люб'язне, – сказав він. – Яйця курей не вчать.

Обсудить]]>
<![CDATA[Як Джек ходив щастя шукати (англійська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/jak-dzhek-hodiv-shhastja-shukati-kazka https://derevo-kazok.org/page/jak-dzhek-hodiv-shhastja-shukati-kazka Tue, 07 Jun 2022 01:32:19 +0300 Жив на світі хлопчик. Звали його Джек. Одного чудового ранку рушив він щастя шукати. Не встиг далеко відійти – назустріч йому кіт.

Як Джек ходив щастя шукати (англійська казка)

– Куди йдеш, Джеку? – спитав кіт.

– Іду щастя шукати.

– Можна й мені з тобою?

– Атож! – відповів Джек. – Разом буде веселіше.

Як Джек ходив щастя шукати (англійська казка) – 2

І пішли вони далі, стриб-скок, стриб-скок.

Недовго йшли – назустріч їм собака.

– Куди йдеш, Джеку? – питає собака.

– Йду щастя шукати.

Як Джек ходив щастя шукати (англійська казка) – 3

– Можна й мені з тобою?

– Ходімо! – відказав Джек. – У гурті воно веселіше.

І пішли вони далі разом, стриб-скок, стриб-скок. Недовго йшли – назустріч їм коза.

– Куди йдеш, Джеку? – спитала коза.

– Йду щастя шукати.

– Можна і мені з тобою?

– Авжеж, – відповів Джек. – У гурті воно веселіше.

Як Джек ходив щастя шукати (англійська казка) – 4

І пішли вони далі разом, стриб-скок, стриб-скок. Недовго йшли – назустріч їм віл.

– Куди йдеш, Джеку? – запитав віл.

– Йду щастя шукати.

– Можна і мені з тобою?

– А чого ж ні! – відповів Джек. – Чим більша компанія, тим веселіше.

І пішли вони далі разом, стриб-скок, стриб-скок.

Недовго йшли – назустріч їм півень.

Як Джек ходив щастя шукати (англійська казка) – 5

– Куди йдеш, Джеку? – питається півень.

– Іду щастя шукати.

– Можна і мені з тобою?

– Звичайно, – відповів Джек. – Чим більша компанія, тим веселіше.

І пішли вони далі разом, стриб-скок, стриб-скок.

Так і йшли, аж тут сутеніти стало. Почали вони думати: де ж їм ночувати? Коли бачать – край дороги будинок.

Як Джек ходив щастя шукати (англійська казка) – 6

Джек наказав друзям не галасувати, а сам тихенько підкрався й зазирнув у вікно. Бачить, за столом сидять розбійники і лічать гроші.

Вернувся Джек до своїх друзів і наказав їм: як подасть знак, то щоб усі щосили кричали. От усі приготувалися. Тут Джек подав знак – і: кіт занявкав, собака загавкав, коза замекала, віл заревів, півень закукурікав.Такий галас зняли, що розбійники перелякались і втекли. Тоді Джек із друзями спокійно зайшли в дім.

Та Джек все ж побоювався, що розбійники вночі можуть повернутися. І коли настав час спати, Джек влаштував кота в кріслі, собаку посадив під стіл, козу вивів на горище, вола заховав у підвалі, півневі звелів злетіти на дах. А сам ліг у ліжко.

Як Джек ходив щастя шукати (англійська казка) – 7

Бачать розбійники – світло в домі погасло, і послали вони туди одного з своїх по гроші. Та він одразу переляканий прибіг назад й почав розповідати, якого страху натерпівся:

– Увійшов я в дім, – каже, – тільки-но хотів сісти у крісло, а там уже якась стара сидить і в’яже. Як штрикне мене шпицями!

А це був кіт, ви ж знаєте.

– Підходжу до столу, хочу наші гроші забрати, а під столом чоботар. Як шпигоне мене шилом!

Як Джек ходив щастя шукати (англійська казка) – 8

А це був собака, ви ж знаєте.

– Кинувся на горище, а там хтось зерно молотить. Як вперіщить мене ціпом – ледве з ніг не збив!

А це була коза, ви ж знаєте.

– Нарешті, спускаюсь у підвал, а там – дроворуб. Як угріє мене обухом! Ледве втік.

А це був віл, ви ж знаєте.

– Та все б нічого, якби не карлик на дахові. Як закричить: "А подать-но його сюди! А подать-но його сюди!.." А я навтіки, та й до вас...

Як Джек ходив щастя шукати (англійська казка) – 9

А це півень кричав:"Ку-ку-рі-ку-у"! – ви ж знаєте.

Ось так Джеку з компанією дісталися усі розбійницькі гроші. І з того часу жили вони, не тужили.

Обсудить]]>
<![CDATA[Пихатий півень (Василь Сухомлинський)]]> https://derevo-kazok.org/page/pihatij-piven-vasil-suhomlinskij https://derevo-kazok.org/page/pihatij-piven-vasil-suhomlinskij Mon, 06 Jun 2022 23:39:08 +0300 Пихатий півень (Василь Сухомлинський)

Ходить півень по подвір'ю.

Побачив райдугу барвисту на небі.

Побачив і сміється:

– У мене хвіст такий само барвистий – кращий, ніж райдуга.

Та ось пішов дощ. Замочив пихатому півневі хвоста.

Звис хвіст аж до землі.

Соромно стало півневі.

Втік він на сідало й більше ніколи не хвалився.

Обсудить]]>
<![CDATA[Бременські музиканти (Брати Ґрімм)]]> https://derevo-kazok.org/page/bremenski-muzikanti-brati-grimm https://derevo-kazok.org/page/bremenski-muzikanti-brati-grimm Mon, 07 Mar 2022 18:29:14 +0300 Бременські музиканти (Брати Ґрімм)

Один чоловік мав осла, який багато років покірно возив йому лантухи до млина. Та під старість сили покинули осла, і він став нездатний до роботи. Тоді господар почав думати, як би здихатися його, щоб не годувати. Зрозумів осел, що лихим вітром віє, втік від господаря та й подався до Бремена. Там думав він стати вуличним музикою. От пройшов він трохи і бачить – лежить при дорозі пес–гончак, висолопив язика і насилу дихає, наче після важкої гонитви.

– Агов, Хапку, чого ти так важко сопеш? – запитав осел.

– Ох, – відповів пес, – старий я став, що не день, то більш занепадаю на силі, на полювання ходити вже не можу, от мій хазяїн і надумав мене вбити. А я втік од нього. Але як же мені тепер на хліб собі заробити?

– Знаєш що, – сказав осел, – я йду ось до Бремена, хочу там стати музикою. Гайда зі мною, то й ти влаштуєшся музикантом. Я гратиму на лютні, а ти битимеш у барабан.

Пес радісно погодився, і вони пішли далі разом. Недовго вони йшли, коли дивляться – сидить при дорозі кіт, і такий сумний, наче три дні не їв нічого.

– Ось і кіт–воркіт! – гукнув осел. – Гей, старий воркоте, чого скривився, наче середа на п'ятницю?

– А чого ж мені веселому бути? – відповів кіт. – Постарів я, зуби затупились, уже радніший би на лежанці погрітися, ніж ганятися за мишами, – от хазяйка, бач, і надумала мене втопити. Я ледве втік од неї. І що тепер мені робити? От коли б хто дав добру пораду.

– Гайда з нами в Бремен, ти ж мастак давати нічні концерти, от і станеш вуличним музикантом.

Котові це сподобалося, і вони пішли далі втрьох. Ось ідуть троє втікачів повз одну оселю, а там на воротях сидить півень і кукурікає, аж луна розлягається.

– Чого розкукурікався, наче тебе ріжуть? –запитав осел. – Що там таке сталося в тебе?

– Та це я кукурікаю на гарну годину, – відказав півень, – бо завтра неділя, завітають гості, і наша господиня звеліла куховарці відрубати мені ввечері голову, а завтра зварити суп, гостей частувати. От я і горлаю, поки ще можу.

Бременські музиканти (Брати Ґрімм) – 2

– Слухай, гребенястий, – мовив осел, – ходімо з нами в Бремен. Все–таки краще, ніж отут прийняти смерть. Голос у тебе гарний, а як підеш із нами, то ми разом утнемо такої музики, що буде любо слухати.

Півневі сподобалася рада, і вони вже учотирьох рушили далі.

Але Бремен був далеко, за один день не дійти. Надвечір вони добулися до великого лісу і вирішили там переночувати. Осел і пес лягли під великим деревом, кіт заліз на гілля, а півень вилетів на самий вершечок, бо там почував себе найбезпечніше.

Але перш ніж заснути, він пильно озирнувся на всі чотири боки, і йому видалося, ніби вдалині блимає світельце. Він гукнув до своїх товаришів, мовляв, десь тут недалеко є оселя, коли видно світло.

– То чого ж ми тут сидимо? – сказав осел. – Ходімо туди, бо притулок під деревом зовсім нікудишній.

Пес додав, що на вечерю не завадило б кілька маслаків та трохи м'яса на них, і друзі вирушили в дорогу, туди, де блимало світло. Що ближче вони підходили, то все яснішало, більшало те світло, аж нарешті опинилися біля розбійницького дому – це тут так яскраво світилося.

Осел, як найбільший серед них, підійшов до вікна і заглянув у дім.

– Ну, сірий, що ж там видно? – запитав півень.

– Ого, що я бачу! – відповів осел. – Стіл накритий білою скатертиною, на столі предобрі наїдки й напої, а навколо сидять розбійники і п'ють–їдять собі.

– От би й нам так! – сказав півень.

– Добре було б, що й казати! – погодився осел.

І почали вони радитись, як їм звідтіля розбійників прогнати. Думали, думали і нарешті придумали: осел передніми ногами стане на підвіконня, пес вискочить на осла, кіт – на пса, а півень злетить котові на голову. Постававши так, вони в один голос завели свою музику: осел ревів, пес гавкав, кіт нявчав, півень кукурікав. Потім усі як гукнуть крізь вікно в кімнату, аж шибки забряжчали.

Від цього ґвалту перелякані розбійники посхоплювалися з–за столу, бо думали, що то якась мара, і, до краю перелякані, дременули в ліс.

А наше товариство посідало собі за стіл і почало напихатися так, ніби хотіло наїстись на цілий місяць.

Коли ті четверо музикантів наїлись, то погасили світло і полягали спати, кому де зручніше. Осел ліг на купі гною, пес – за дверима, кіт – на припічку біля теплого попелу, а півень – на сідалі. А що в дорозі всі добре натомилися, то скоро міцно поснули.

Десь після півночі розбійники побачили здалеку, що світло в домі погасло і все начебто затихло, то отаман і каже:

– Та чого ми полякалися?

І послав одного глянути, що там у домі робиться.

Той пішов і роздивився, що біля хати все тихо, зайшов на кухню засвітити світло, побачив, як у темряві світяться котові очі, і подумав, що то дві жарини. Тоді взяв сірника і хотів запалити та й тицьнув коту в око. Але кіт таких жартів не любив. Він стрибнув розбійнику просто в обличчя, засичав, почав дряпатись. Розбійник страшенно злякався, кинувся навтікача, а за дверима пес схопився й угородив йому зуби в ногу. Розбійник – надвір, а тут осел як хвицне його. А від галасу прокинувся й півень на сідалі та як крикне: «Кукуріку! » Тікає розбійник щодуху, прибігає до отамана та й каже:

– Ох, пане отамане, там таке робиться! В хаті сидить страшнюча відьма! Як засичала на мене, як учепилась довгими пазурами – всю пику подряпала, а в дверях чоловік з ножем як штрикне мене в ногу! А надворі якесь чорне чудовисько як уперіщить мене довбнею! А вгорі сидить, мабуть, суддя, бо кричить: «Розбишаку сюди!» То я ледве вирвався.

Відтоді розбійники боялися і близько підійти до свого дому.

А наші четверо музикантів так уподобали те місце, що не захотіли більше нікуди йти.

Читати казку "Бременські музиканти" іншими мовами:

Слухати казку "Бременські музиканти" Братів Ґрімм

Обсудить]]>
<![CDATA[Гаманець з двома грішми (румунська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/gamanec-z-dvoma-grishmi-rumunska-kazka https://derevo-kazok.org/page/gamanec-z-dvoma-grishmi-rumunska-kazka Fri, 01 Nov 2019 23:46:46 +0300 Румунська народна казка про гаманець з двома грішми

Були собі дід та баба. Баба мала одну курку, а дід одного півня. Бабина курка неслася двічі на день, і в баби було повно яєць, а дідові вона не давала жодного. Набридло це дідові, він їй і каже:

– Дай мені, бабо, хоч покуштувати яєчко.

– Отакої! – відповіла баба, а була вона, треба сказати, страх яка скупа,– Якщо тобі забаглося яєць, набий свого півня, щоб він нісся. Я свою курку набила, вона й почала нестися.

Дід повірив бабі, піймав півня і став його бити, приказуючи:

– Або ти будеш, нестися, або геть з мого двору, щоб і харчів не переводив.

Півень вирвався з дідових рук і втік світ за очі. Ходив він, мов неприкаяний, доки не знайшов на дорозі гаманець з двома грошами. Як знайшов, схопив його в дзьоб і вертається до дідової хати. Коли назустріч йому карета з паном. Глянув пан на півня, побачив у його дзьобі гаманець і каже кучерові:

– Злізь і подивися, що у півня в дзьобі!

Кучер зліз із козлів, підкрався до півня, піймав його, забрав із дзьоба

гаманець і віддав панові. Пан узяв гаманець, заховав у кишеню й поїхали вони далі. А півень розгнівався, кинувся за каретою й заходився кричати:

Чи ти пан, чи купець,

Віддай з грошами гаманець!

Кукуріку!

Пан дуже здивувався, а коли вони їхали повз криницю, звелів кучерові:

– Вкинь цього клятого півня в криницю!

Кучер знову піймав півня й кинув у криницю. Бачить півень, що потрапив у велику халепу, та й думає: що робити? Заходився він пити воду, і пив її, доки не випив усієї криниці. Потім вилетів з криниці, знову наздогнав карету й заходився кричати:

Чи ти пан, чи купець,

Віддай з грошами гаманець!

Кукуріку!

Пан ще більше розлютився й каже:

– От чортів півень! Ну, зачекай же, я тобі покажу, нещасний забіяко! Коли приїхали додому, пан звелів куховарці спіймати півня, кинути в натоплену піч і закрити кам’яною заслінкою. Як пан сказав, так куховарка й зробила. А півень у печі заходився поливати себе водою. І поливав, доки не вилив на жар усю воду, яку випив у криниці, й не погасив вогню. Та ще й на зло старій відьмі залив долівку в хаті. Потім відштовхнув заслінку, живий-здоровий виліз із печі, підбіг до пайового вікна й давай дзьобати в шибку та кричати:

Румунська народна казка про гаманець з двома грішми-2

Чи ти пан, чи купець, Віддай з грошами гаманець! Кукуріку!

– Це не півень, а якась напасть на мою голову! – закричав пан.– Гей, кучере! Спіймай його й кинь у череду, може, худоба його затопче й порятує нас від цієї халепи.

Спіймав кучер півня, кинув у череду. І треба було бачити, з якою радістю півень ковтав бугаїв, волів, корів і телят! Ковтав, доки не проковтнув усю череду. Потім підійшов під панське вікно, розкинув крила до сонця, аж смеркло на панському подвір’ї, і знову за своє:

Чи ти пан, чи купець,

Віддай з грошами гаманець!

Кукуріку!

Побачив пан таку дивину, розгубився, вже не знає, що й робити, як проклятого півня спекатися. Думав він, думав і придумав таке: «Укину я півня в льох з грішми; він почне ковтати їх, удавиться, ось я й позбудуся його!»

Сказано – зроблено. Схопив пан півня за крило, кинув у льох з грішми. А грошей у пана було стільки, що він їм і ліку не знав. Півень заходився жадібно ковтати монети і ковтав, доки всі скрині не спорожнив. А потім тільки йому відомо, як він виліз звідти, став під пановим вікном і почав:

Чи ти пан, чи купець,

Віддай з грошами гаманець!

Кукуріку!

Пан нарешті зметикував, що з півнем йому ніяк не впоратися, і віддав йому гаманець. Той зрадів, узяв його й пішов до дідової хати. Побачила птиця на панському дворі такого вдатного півня, і вся до єдиної пішла за ним слідом. Глянеш збоку – весілля та й годі! Засмутився пан, побачивши, як його птиця двір покидає, але полегшено зітхнув та й каже:

– Пропади вони всі пропадом! Добре, що хоч того півня спекався!

А півень ішов-виступав, ведучи панську птицю, доки до дідової хати не добрався. А коло воріт затягнув своєї пісні: «Кукуріку! Кукуріку!»

Дід, зачувши півня, вибіг надвір, глянув за ворота і власним очам не повірив. Півень був як гора! Слон поряд із ним видався б блохою. А за півнем – сила-силенна птиці, та все гарної, чубатої, гребенястої. Дід розчинив ворота навстіж, а півень і каже:

– Стели мені, господарю, рядно посеред двору!

Крутнувся дід, постелив рядно. Махнув півень крильми, і в дідовому подвір’ї та на леваді стало тісно від худоби, а на ряднині виросла ціла гора грошей. Побачив дід таке багатство, геть розгубився, все свого півня цілує та гладить.

А баба тільки очі заздрісно витріщила на дідове щастя й мало не лусне зі злості.

– Дай, діду,– каже вона,– і мені трохи золотих монет.

– А що ти мені порадила, коли я просив у тебе яєчок? – відказує дід.– Тепер і ти набий свою курку, нехай вона принесе тобі золотих монет. Бо я набив півня, ось він і приніс мені стільки добра.

Спіймала баба свою курку за хвоста і давай її бити, аж шкода було дивитись. Вирвалася курочка з бабиних рук і подалася на шлях. Ішла вона, йшла, доки не знайшла намистинку. Знайшла й проковтнула. Повернулася вона додому до баби і ще коло воріт почала: «Куд-кудах!» Баба зраділа, вибігла курку зустрічати. А курка перестрибнула через ворота, шмигнула повз бабу й сіла на гніздо. Посиділа з годину, потім як схопиться та як закудкудакає. Баба, звісно, хутчіше туди – подивитися, що чубаточка знесла! А курка знесла намистину. Як заходилася баба бита свою курку, то била її доти, доки не забила на смерть! Так і залишилася скупа баба без нічого.

А дід розбагатів, величезну хату собі збудував, сад розвів і зажив відтоді заможно й розкішно. Змилостивився він над бабою, взяв її птахівницею. І куди б дід не йшов, то скрізь при ньому півень – у золотому намисті і в золотих чобітках з острогами.

Обсудить]]>
<![CDATA[Кмітливий осел (таджицька казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/kmitlivij-osel-tadzhicka-kazka https://derevo-kazok.org/page/kmitlivij-osel-tadzhicka-kazka Sat, 06 May 2017 03:53:29 +0300 Кмітливий осел (таджицька казка)Був собі селянин та й мав він двох волів і одного осла. Щоранку нав’ючував селянин осла пшеницею, запрягав волів і рушав у поле.

Якось увечері після роботи один із волів повернув голову до осла, який солодко спав поруч, і поскаржився:

– Ти, друже, щасливіший від нас, і господар не так гнобить тебе: відвезеш зранку в поле пшеницю, а звідти дров привезеш – і вільний. А воляча доля, – хоч розступися, сира земле. Наша мука куди більша. Щодня хазяїн спрягає нас і від ранку до вечора оре. Досить нам трішки загаятися, то так уперіщить, аж кості заниють. Тяжка наша доля.

Подумав осел і каже:

– Коли зробиш, як скажу, позбудешся муки.

– Скажи, друже,– попросив віл.

Осел і порадив:

– Сьогодні ввечері й завтра вранці нічого не їж, вдай із себе хворого. Хазяїн подумає, що ти заслаб і не поведе в поле.

Ця річ сподобалася волові. Прийшов селянин, укинув у ясла полови й сіна. Осел й один віл їдять собі з охотою, а другий віл, наче нездужає, навіть не дивиться на їжу.

Уранці селянин спостеріг те ж саме й подумав, що віл захворів.

– Що я маю тепер робити? Одного вола не запряжеш,– сказав він. Та раптом погляд його впав на осла.

Той був угодований, гладкий.

– Є вихід,– зрадів селянин, погнав у поле осла та вола, спріг і став орати.

Кмітливий осел (таджицька казка)Працював осел до вечора, стомився вкрай, все тіло йому боліло.

«Таки воли терплять тяжкі муки», – подумав осел.

А як згадав про наступний день, аж затремтів. Та виходу

не було. «Чого хотів, те й маєш»,– казав він собі й терпів отак кілька днів.

Але якось увечері в голові в нього майнула думка, від якої осел аж заревів і звернувся до «хворого» вола.

– Друже, сьогодні я підслухав розмову нашого господаря з господинею. Хазяїн казав: «Коли наш віл не одужає й далі не їстиме, заріжемо його, м’ясо, продамо, а замість того вола купимо іншого». Моя рада така: їж з великою охотою, покажи, що ти вже одужав.

Віл не думав і не гадав, що так обернеться. Але, вдячний ослові за турботу, одразу взявся виконувати його пораду. Як тільки селянин приніс покорм, віл заходився смачно наминати, показуючи, що він уже здоровий.

Побачив це селянин, неабияк зрадів, а вранці взяв його в поле.

Минуло кілька днів. Віл знову почав нарікати ослові на своє безталання. Довго думав осел, але як зарадити приятелеві, не знав.

– Ти дуже хочеш позбутися гніту нашого господаря? – спитав якось увечері осел.

– Звичайно, хочу! – сказав віл.

– То давай утечемо.

– Куди втечемо? – спитав віл.

– Підемо знайдемо якесь далеке пасовище.

Віл завагався:

– Радиш ти мудро, але як би на тому пасовищі не потрапити вовкові чи левові в зуби?

– Щось придумаємо.

Тої ж ночі обидва втекли з дому. Перебули ніч за селом, а вранці рушили в дорогу. Ідуть собі, а з покрівлі побачив їх півень і гукає:

– Куди це ви йдете?

Осел і каже:

– Ми втекли від господаря і йдемо шукати собі притулку.

– А чи не взяли б ви й мене з собою, бо господар хоче мене зарізати й з’їсти.

– Що ж, ходи,– мовив осел,– сідай на мене. Утрьох усе-таки веселіше, ніж удвох.

Отак ідуть вони втрьох. Коли це з одного двору вибігла миша й питає:

– Куди ви прямуєте?

Осел і каже:

– Ми втекли від господаря і йдемо жити на волі.

А миша їм каже:

– Була у мене хатка, але кілька днів тому господар приніс кота. Не сьогодні-завтра я потраплю до котячих лап і пропаду.

- А що, коли б і я пішла з вами?

Кмітливий осел (таджицька казка)– Що ж, ходи, – мовив осел,– вилазь на мене.– Приліг він на бік, а миша скік йому на спину.

– Навіщо нам оті немічні дармоїди? – буркнув невдоволено віл.

– Не турбуйся,– мовив осел,– Друг, великий він чи малий, завжди стане в пригоді.

Ішли вони кілька днів, аж дісталися до підгір’я. А там паші – скільки оком глянь.

– Отут ми й спинимося,– сказав осел,– Ліпшого пасовища й шукати годі.

Усі пристали на його раду, оселилися там і якийсь час жили собі спокійно.

Найдужче був задоволений осел. Напасшись досхочу, він качався по траві, або вибрикував. Лише одного йому бракувало: друзі заборонили йому ревіти, щоб, бува, не почули вовки.

Нарешті терпець ослові увірвався:

– Я не можу більше витримати, хочу ревіти й годі,– і так заревів, аж луна горами пішла.

Почула те ревіння зграя вовків, що никали, шукаючи здобичі. Ватаг їхній вибрав одного найдужчого й найспритнішого вовка й сказав:

– Це ослячий голос. Піди й дізнайся, що то за звір, де він, сам чи з друзями.

Пішов вовк на ослячий рев. Побачив його з дерева півень і сповістив інших. Розсердився віл і каже ослові:

– Бач, не послухав мене і накликав лихо на наші голови.

– Не хвилюйся, друже,– мовив осел, – якось викрутимося, тільки заховайся і не виходь, доки не покличу.

Віл заховався. Наблизився вовк, побачив угодованого гладкого осла. «Піду,– думає,– сповіщу приятелів». Та потекла слина вовкові з рота, от він і каже собі: «Спочатку поласую сам, а там якось уже буде». Підійшов до осла й гукнув:

Кмітливий осел (таджицька казка)– Настав твій кінець, віслюче, я тебе з’їм.

– Гаразд, нічого не вдієш,– каже осел.– Тільки починай іззаду, там найм’якше, я ляжу на спину, А ти кусай.

– Лягай,– погодився вовк.

Осел ліг і задер ноги.

– Кусаю, – сказав вовк і тільки-но нахилив голову, а осел як стисне її ногами та як загукає:

– Гей, людино-богатирю, виходь і бий. Гей, царю підземний, рий могилу, а ти, голосистий муедзине, сповісти про похорон.

Примчав віл і заходився колоти вовка гострими рогами, вибігла мишка і ну ритися під ним, а півень як загорлає:

– Ку-ку-рі-і-ку-у-у.

Вовк, увесь закривавлений, ледве вирвався. Щодуху кинувся до лісу, примчав до своїх і каже:

– Тікайте, бо з’явилися чотири богатирі, один в’яже, другий б’є, третій яму копає, а четвертий панахиду править.

Злякалися вовки й навтікача. Відтоді жоден з них не з’являвся в тих краях, а осел, віл, миша й півень безпечно прожили там весь свій вік.

* Муедзин – служитель при мечеті, який згукує мусульман до молитви.

Обсудить]]>
<![CDATA[Півень та його товариші (таджицька казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/piven-ta-jogo-tovarishi-kazka https://derevo-kazok.org/page/piven-ta-jogo-tovarishi-kazka Sat, 06 May 2017 03:34:13 +0300 Півень та його товариші (таджицька казка)Постарів голосистий півень. І ось господар надумав його зарізати, почастувати гостя. Втік тоді півень з двору й подався на прощу. Дорогою стрів кота й питає:

– Куди ти, котику, йдеш?

А кіт йому:

– Як був молодий і спритний та добре мишей ловив, то господар мене шанував. А як постарів, з двору прогнав.

– Ходімо разом, – каже півень.

От чимчикують вони, коли це стрічають осла.

Став їм оселі своє горе виповідати:

– Постарів я, і мене господар вигнав.

– Ходімо з нами на прощу, – кажуть йому півень і кіт.

Ідуть вони яке втрьох, аж ось назустріч собака. Став і собака бідкатися:

– Як був молодий та садибу стеріг, то й жалували мене.

А як постарів – місця в дворі не знайшлося.

– То ходімо з нами на прощу, – запропонувало йому товариство.

Ідуть вони, йдуть, та й застала їх ніч. Спинилися на нічліг під чинором. Коли це бачать – у темряві вогник блимає. Вирішили піти на той вогник. Підходять ближче, а то в хаті світиться. Вилр собака на осла, кіт на собаку, півень злетів на кота й заглянув у вікно. А там повна хата злодіїв. Як загорлає півень, а з ним і його товариші, то злодії з переляку покидали все в хаті й драла звідти.

Увійшла наше товариство до хати.

– Пошукаю пшона, подзьобаю,– просокорів півень.

– Знайду молока, похлебчу,– пронявкав кіт.

– Погризу кісток,– облизнувся собака.

– А я пошукаю ячменю,– озвався осел.

Повечеряли вони, що кому смакувало, та й повкладалися спати. Осел у сінях під дверима ліг, кіт на печі, собака у дворі, а півень на дереві примостився.

А злодії тим часом набралися відваги й послали з-поміж себе одного піти подивитися, хто там у їхній хаті. Зайшов той тихенько в хату та рукою на піч шарнув, а звідти щось як зашипить та кігтями йому межи очі. Кинувся до дверей, а там щось як заходилося того дубасити! Вискочив надвір, та щось його за ногу вхопило й не пускає. А з дерева вже й поминальну молитву співають. Ледь живий прибіг той злодій до своїх. Як розказав, якого страху зазнав, то злодії, не довго думаючи, подалися світ за очі. А півень, кіт, осел і собака лишилися в тій хаті й спокійно доживали собі віку.

Обсудить]]>