A PHP Error was encountered

Severity: Warning

Message: Trying to access array offset on value of type bool

Filename: friendly_urls/index.php

Line Number: 2449

Казки на ніч українською мовою ᐈ Казки для дітей на Дерево Казок https://derevo-kazok.org/ Читати онлайн 【казки українською мовою】 на сайті ⏩ Дерево Казок ⭐ Більше 3000 авторських та народних 【казок на ніч】 для дівчаток та хлопчиків ✔️ derevo-kazok.org Mon, 08 Aug 2022 16:56:37 +0300 en-ru MaxSite CMS (http://max-3000.com/) Copyright 2024, https://derevo-kazok.org/ <![CDATA[Балакуча черепаха (Євген Яновський)]]> https://derevo-kazok.org/page/balakucha-cherepaha-yevgen-janovskij https://derevo-kazok.org/page/balakucha-cherepaha-yevgen-janovskij Mon, 08 Aug 2022 16:56:37 +0300 Жила собі в лісі на дубі білка, а біля річки в піску – черепаха.

Балакуча черепаха (Євген Яновський)

От якось кличе білка черепаху до себе в дупло в гості:

– Приходь до мене, горішків погриземо!

– Та як же я прийду, ти ж он як високо живеш?..

– А ти чіпляйся за мій хвіст та тримайся за нього міцніше, от і доберешся!

Витягла черепаха шию, схопила ротом білчиного хвоста, лапи підібгала, щоб не бовталися — об гілки не чіплялися. Білка поскакала з сучка на сучок, з гілки на гілку, а черепаха ззаду теліпається, черевцем кам'яним об кору постукує, але нічого, тримається.

Раптом летить повз дуб лелека, приятель черепахи, вони на річці жаб разом ловили.

Балакуча черепаха (Євген Яновський) – 2

– Здрастуй, кумонько, де це тебе занесло?

– Здрастуй... – Тільки-но черепаха рота роззявила, як одразу ж білчиного хвоста випустила і на землю – геп!

Забилася черепаха, розсердилася і до себе на річку поповзла.

На другий день приходить білка до черепахи:

– Чого ж ти сердишся, кумонько? Не моя то провина, що ти впала й забилася: тримати б тобі язика за зубами, усе б і обійшлося... Полізли знову!

Балакуча черепаха (Євген Яновський) – 3

І полізли вони з сучка на сучок, з гілки на гілку... Вже й дупло білчино близько, але тут, як на біду, пролітала поруч ворона: пером чорна, на язик гостра.

Каже ворона Білці:

– Що це ти за мокрий кругляк тягнеш?

Не стерпіла черепаха образи — та як закричить вороні:

– Сама ти круг...

Ну й звісно, знову впала на землю. Забилася ще сильніше, ніж минулого разу.

Балакуча черепаха (Євген Яновський) – 4

Приходить білка до черепахи в третій раз:

– Дуже мені хочеться тебе горіхами пригостити. Такі вони, кумонько, смачні, такі солодкі!.. Вже зроби ласку, помовч хоч годинку. А як заберемося на дуб, тоді з ким хочеш балакай.

Знову полізли. Тримається черепаха, нікому по дорозі не відповідає.

Ось і дупло. Вхопилася білка за поріг лапками, хвіст підтягує, черепасі киває:

– Ось ми і вдома!

Тут би черепасі ще трішки потерпіти, поки всередину не потрапила, але ні, не втрималася, відгукнулася:

– Ну, то й доб... – та й впала вниз. Лежить черепаха під дубом, так соромно їй стало, що попленталась геть...

Правду кажуть: "Поки справу не зроблено – мовчи!"

Обсудить]]>
<![CDATA[Не хочу й не буду (Святослав Рунге)]]> https://derevo-kazok.org/page/ne-hochu-j-ne-budu-svjatoslav-runge https://derevo-kazok.org/page/ne-hochu-j-ne-budu-svjatoslav-runge Thu, 30 Jun 2022 21:49:53 +0300 Квочка, розпушивши пір'я і обійнявши крилами гніздо із соломи, грілася на сонечку. Але вона не просто грілася, вона висиджувала курчат, що мали от-от з'явитися на світ.

Раптом одне яйце вискочило з-під крила та й пострибало навколо гнізда, обертаючись немов дзиґа.

Не хочу й не буду (Святослав Рунге)

Курка наздогнала втікача й повернула його на місце. Потім вона почала перераховувати майбутніх діток, увесь час плутаючись, тому що неслухняне яєчко стрибало, крутилося й перескакувало з місця на місце.

У цей час у двір вийшов Півень. Він ніс курці букет польових квітів.

– Як, ще ніхто не вилупився? – здивувався Півень. – Але ж пора вже!

Не хочу й не буду (Святослав Рунге) – 2

З гнізда знову викотилося неслухняне яйце.

– Ось, подивися, викапаний ти! Такий само гультяй та гайсало! – Курка крилом підхопила яєчко й обережно опустила його до гнізда.

А Півень сказав:

– Піду-но я принесу тобі зеленого горошку. Га? З грядки! – І він поважно пішов.

Не хочу й не буду (Святослав Рунге) – 3

Нарешті шкаралупки почали з тріском ламатися. Крак! Крак! Звідти з веселим криком вистрибували абсолютно однакові пухнасті грудочки. Розрізнити їх можна було лише за бантиками. Майбутні курочки були з бантиками на голові. А майбутні півники – з бантиками на шиї – замість краваток.

– Здрастуй, мамо Курка!

– Привіт! Ух, як тут гарно!

– А як просторо!

– У мене у шкаралупі все тіло затерпло!

Так курчата кричали на різні голоси, і тільки одне курча залишалося у яйці й не поспішало виходити зі свого будиночка.

Не хочу й не буду (Святослав Рунге) – 4

– Ну, виходь уже! – квапила його мама Курка. – Ми всі на тебе чекаємо!

У відповідь пролунав тоненький скрипучий голосок:

– Не хочу й не буду!

Курка нічого не зрозуміла. Як це – "не хочу й не буду"?

Не хочу й не буду (Святослав Рунге) – 5

– Не хочу разом з усіма! – пропищало Яйце. – Я не буду курчам! Не буду! Не буду!

На додачу Яйце почало повчати Курку. І кудкудакає вона не так як треба, і гніздо не так робить, і зерно не так клює...

– Востаннє питаю: чи вийдеш ти звідти? – розсердилася Курка.

– І не збираюся! – відповіло Яйце.

– Ну от що, дітки, досить із ним панькатися, – сказала мама Курка. – Нехай посидить сам і подумає про свою поведінку. А ми підемо. Пошукаємо жуків та хробаків. А потім я навчу вас будувати гнізда з соломи. А ще ми просто будемо гуляти!

Не хочу й не буду (Святослав Рунге) – 6

Мама Курка з курчатами пішли.

А у двір повільно вийшов Кіт.

– Яка краса! Яка ідеальна форма! – замурчав Кіт, побачивши Яйце. – Ви – сама досконалість! – Він облизнувся й одразу запропонував: – Давайте разом пограємо!

– Із задоволенням! – погодилося Яйце. – Тільки в що?

– Давайте пограємо у кота-мишки! – сказав Кіт.

– Ха-ха! Ви, мабуть, вважаєте мене дуже дурним? – відповіло Яйце. – Гадаєте, що я дозволю вам так просто мене зловити й з'їсти, як мишку?

– Як вам не соромно! – обурився Кіт. – По-перше, я не їм сирі яйця. От якщо там яєчня або омлет, тоді інша справа. Крім того, котом будете ви, а мишкою – я. І ви будете мене наздоганяти й їсти.

– Котом буду я? – зраділо Яйце. – Це ж інша справа. Згоден!

Не хочу й не буду (Святослав Рунге) – 7

– Нічого не вийде, – сумно сказав Кіт. – Я забув, що у вас немає ніг. Як же ви будете наздоганяти?

– Як це немає? Є! – із шкаралупки вискочили курчачі ніжки.

– А де ж черевце? – розсудливо зауважив Кіт. – Як ви мене спіймаєте та будете їсти, якщо у вас немає черевця?

– Є черевце! – полетіли уламки шкаралупи, і тепер тільки на голові у курчати залишалася біла шапочка. Це був півник із бантиком на шиї.

Не хочу й не буду (Святослав Рунге) – 8

– Оце інша справа! – промуркотів Кіт і простягнув пазуристу лапу, щоб схопити курча.

На щастя, у цей момент у дворі з'явився Півень із букетом зеленого горошку. Він кинувся на Кота й прогнав його.

– Ще трохи, і Кіт би тебе з'їв! – закричав Півень. – Дурне курча! Без голови на плечах!

– Є голова! – вигукнуло курча і скинуло з голови останню шкаралупку. Тепер воно нічим не відрізнялося від своїх братів.

– Хоч ти й наймолодше, але балувати ми тебе не будемо, – суворо сказав Півень.

Не хочу й не буду (Святослав Рунге) – 9

– Тату! Тату! Здрастуй, тату! – застрибали навколо Півня курчата.

– Здрастуйте, діти! – сказав Півень.

– А ми підемо гуляти? – запитало батька молодше неслухняне курча.

– Це залежить від твоєї поведінки, – сердито відповів Півень. І вже трохи м'якіше додав: – Підемо!

Не хочу й не буду (Святослав Рунге) – 10

– Ох, мало не забув! – вигукнув Півень і підніс курці букет із зеленого горошку. – Ось, тільки-но з грядки!

Обсудить]]>
<![CDATA[Тигрів племінник (Єва Василевська)]]> https://derevo-kazok.org/page/tigriv-pleminnik-yeva-vasilevska https://derevo-kazok.org/page/tigriv-pleminnik-yeva-vasilevska Wed, 29 Jun 2022 01:22:10 +0300 Одного разу смугастий кіт побачив намальованого тигра. "Це ж треба, – здивувався він, – а ми з ним схожі! У нього вуха сторчма – і у мене. У нього вуса настовбурчуються – і у мене теж. Він смугастий – і я смугастий!"

Тигрів племінник (Єва Василевська)

Подивився кіт на малюнок, покрутив його з усіх боків, подумав і вирішив: "Ну, якщо я вже і не справжній тигр, то, принаймні, тигрів племінник!"

І з тих пір став він дуже задаватися. Ще б пак! Адже всі коти й кішки, що жили в будинку, – а їх тут водилося чимало: на першому поверсі – сіра кішка, на другому – біла, на третьому – чорна з чорним кошеням, на четвертому – рудий кіт, були звичайнісінькі коти, не те що він, смугастий кіт – тигрів племінник!

Якось увечері зібралися коти на даху, стали розмовляти про всяку всячину, кожна про своє.

Тигрів племінник (Єва Василевська) – 2

Згадала біла кішка, яке смачне молоко нещодавно пила, – обірвав її смугастий.

Захотілося рудому коту-мисливцеві про свої пригоди розповісти – і його смугастий урвав. Нікому не дає слова мовити і все торочить: "Мій дядько тигр!.. Ми з дядьком тигром!.. Ми п'ємо тільки вершки! Ми полюємо тільки на великого звіра! Ми з ним..."

Тигрів племінник (Єва Василевська) – 3

Але тут чорне кошеня, яке разом зі своєю мамою жило на третьому поверсі, не змогло більше стримати цікавості і, хоча воно жах як боялося смугастого, запитало:

– А який він із себе, твій дядько тигр?

Тигрів племінник (Єва Василевська) – 4

– О!.. – поважно відповів смугастий. – Мій дядько тигр найбільший, найгарніший, найспритніший від усіх звірів!

Тоді чорне кошеня набралося хоробрості та знову запитало:

– А де він живе? Чи не можна нам познайомитися з ним?

– Чому не можна? Можна, звичайно, але... – зніяковів смугастий.

Справа в тому, що він і сам не знав, де живе тигр. Адже він бачив його тільки на малюнку.

Тигрів племінник (Єва Василевська) – 5

А чорне кошеня усе допитувалося:

– То де ж він живе, твій дядько тигр?

І було б смугастому непереливки, якби не прийшов йому на допомогу рудий кіт. Він був справжній мисливець і знав усі навколишні вулиці й провулки.

– Я знаю! – закричав він. – Тигр живе у зоопарку. Там повно всяких звірів, великих і маленьких. Особливо ж багато горобців. Я вже давно збираюся туди на полювання.

Тигрів племінник (Єва Василевська) – 6

– Так, мій дядько тигр живе у зоопарку, саме це я і хотів сказати, – промовив смугастий, – тільки мене весь час перебивають.

– Давайте підемо до зоопарку! – запропонував рудий кіт. – Подивимося на дядька тигра, а заразом я й пополюю!

Наступного дня з самого ранку вирушили коти в дорогу. Пробігли три дахи, обігнули два будинки і через дірку в паркані пробралися до зоопарку.

Тигрів племінник (Єва Василевська) – 7

– Тепер ти йди перший, – сказав рудий кіт смугастому. – Сам шукай свого дядька, адже ти краще від нас знаєш, який він із себе.

– Звичайно! – відповів смугастий. – Він найбільший, найгарніший, найспритніший від усіх звірів! Ходімо!

Тигрів племінник (Єва Василевська) – 8

І пішли коти шукати тигра. Попереду крокує тигрів племінник, за ним чорна кішка з кошеням, за нею сіра, за сірою біла, а рудий кіт раз у раз відстає від усіх – за горобцями ганяється.

– Стійте! Дивіться! – раптом закричало чорне кошеня. – Хто це там вилазить із води? О! Який товстий! А живіт мало по землі не волочиться! Це, напевно, і є твій дядько тигр?

– Ти що! Хіба не бачиш – у нього шкура гладенька, а ми, тигри, у смужку! Ходімо!

Тигрів племінник (Єва Василевська) – 9

Йдуть коти далі. Раптом рудий кіт зупинився.

– Подивіться, – каже, – там за деревами он який звір видніється.

Подивилися коти – побачили чотири ноги, високі, тонкі, та хвіст із чорною китицею на кінці.

Подивилися вище – побачили шию, довгу-довжелезну.

Глянули ще вище – і там ще шия.

Задерли коти голови високо-високо і бачать – над верхівками дерев двоє ріжок стирчать!

Тигрів племінник (Єва Василевська) – 10

– Оце ж вимахав! – каже рудий кіт. – Це, випадково, не твій родич тигр?

– Ще чого! – пирхнув смугастий. – У цього звіра навіть кігтів немає – якісь копита! Ходімо!

Йдуть коти по алеї, завернули праворуч, ліворуч – дивляться: прямо перед ними у клітці стоїть звір! Вуха сторчма, вуса настовбурчуються, і весь він суцільно смугастий.

Тигрів племінник (Єва Василевська) – 11

– Ось він, мій дядько тигр! – закричав смугастий кіт. – Ви сідайте тут подалі й чекайте. Я з ним привітаюся, побалакаю, а потім, може, і вас познайомлю.

Сіли коти подалі й чекають. А смугастий прямісінько до клітки пішов. Йде, і щось йому лячно: адже такий величезний і грізний на вигляд виявився його дядько. Підійшов він ближче, ніг під собою від страху не відчуває. А той втупився у нього своїми жовтими очима.

– Здрастуйте, дядько тигре, – ледве вимовив кіт. – Я... – і більше нічого не може сказати з переляку.

Тигрів племінник (Єва Василевська) – 12

А тигр як вдарить хвостом об землю, як відкриє рота – тільки блиснули величезні ікла, та раптом щось загуло, загриміло, наче покотилися по бруківці порожні діжки, наче грім загуркотів, наче...

Схопилися коти, кинулися бігти стрімголов – хто швидше. І біла кішка, і сіра, і чорна з чорним кошеням, і рудий кіт.

Тигрів племінник (Єва Василевська) – 13

А попереду швидше від усіх мчав тигрів племінник. Зі страху він навіть не розчув, що сказав йому тигр.

А сказав він всього лише: "Прррррррр-ривіт!"

Обсудить]]>
<![CDATA[Чому жаба без хвоста (африканська народна казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/chomu-zhaba-bez-hvosta-afrikanska-narodna-kazka https://derevo-kazok.org/page/chomu-zhaba-bez-hvosta-afrikanska-narodna-kazka Mon, 23 May 2022 15:11:22 +0300 У давні часи усі звірі дражнили жабу через те, що в неї немає хвоста:

– Гей, ти, безхвоста! – кричали їй услід.

Чому жаба без хвоста (африканська народна казка)

Жаба ладна була віддати усе на світі, тільки б у неї був хвіст, як у інших звірів.

– Попроси у всевладного Ньянми, – порадила їй корова. – Він усе може.

Чому жаба без хвоста (африканська народна казка) - 2

І жаба попросила Ньянму, щоб у неї був хвіст.

– Добре, будеш ти з хвостом! – сказав Ньянма. – Але за це ти повинна будеш охороняти мій колодязь, у якому ніколи не висихає вода.

Чому жаба без хвоста (африканська народна казка) - 3

– Я згодна, тільки дай мені хвіст, – відповіла жаба.

– Ось, тримай! – сказав Ньянма і простягнув жабі дуже гарний хвіст.

Чому жаба без хвоста (африканська народна казка) - 4

Нарешті жаба стала хвостатою! Тепер ніхто не дражнитиме її.

На прощання Ньянма сказав:

– Тримай колодязь у чистоті, щоб кожен подорожній мій утамувати спрагу.

– Добре. Кожному, хто захоче, я дам напитися з твого колодязя.

Чому жаба без хвоста (африканська народна казка) - 5

З того часу жаба стала пихатою й поважною. Ще б пак: адже тепер вона була з хвостом і стерегла колодязь самого Ньянми!

Одного разу, під час дуже спекотного літа, коли довго не було дощів, усі колодязі навколо висохли. І тільки у колодязі Ньянми була вода, тому що він був найглибший.

Чому жаба без хвоста (африканська народна казка) - 6

Першим прийшов напитися буйвіл. Почула жаба його кроки і закумкала:

– Хто це йде каламутити воду у колодязі Ньянми?

– Це я, буйвіл.

Чому жаба без хвоста (африканська народна казка) - 7

– Забирайся геть! – закричала жаба. – Ходять тут різні. Немає води. Висох колодязь.

І буйвіл пішов ображений, так і не напившись.

Чому жаба без хвоста (африканська народна казка) - 8

Прийшла до колодязя вівця. Жаба почула її кроки і знову закумкала:

– Хто це йде каламутити воду у колодязі Ньянми?

– Це я, вівця.

Чому жаба без хвоста (африканська народна казка) - 9

– Забирайся геть! – закричала жаба. – Немає води. Висох колодязь.

І вівця пішла, засмучена й так і не напившись.

Підійшла до колодязя корова. Почула її жаба і забурчала:

– Геть, геть іди! Поприходили. Немає води. Висох колодязь.

Чому жаба без хвоста (африканська народна казка) - 10

І пішла сумна корова, так і не напившись.

Пішли звірі до Ньянми, почали йому скаржитися:

– Гинемо від спраги! Допоможи! Жаба, яку ти поставив стерегти колодязь, не дає нам води!

– Гаразд, – сказав Ньянма, – я сам піду й перевірю.

Чому жаба без хвоста (африканська народна казка) - 11

І пішов до колодязя. Почула жаба чиїсь кроки і закумкала:

– Хто це йде каламутити воду у колодязі Ньянми?

– Це я, Ньянма! – суворо сказав Ньянма.

Чому жаба без хвоста (африканська народна казка) - 2

Але жаба навіть не подивилася на того, хто прийшов, і за звичкою закричала:

– Забирайся геть! Ходять тут різні. Немає води. Висох колодязь.

Чому жаба без хвоста (африканська народна казка) - 13

Почув ці слова Ньянма і розлютився не на жарт:

– Не потрібен мені такий сторож! Є вода у моєму колодязі!

Схопив він жабу за хвіст і викинув геть. А хвіст залишився у нього в руці.

Чому жаба без хвоста (африканська народна казка) - 14

З того часу живе жаба без хвоста. Вона й хотіла б знову стати хвостатою, та тільки Ньянма їй більше не вірить.

Обсудить]]>
<![CDATA[Мороз і вітер (коряцька казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/moroz-i-viter-korjacka-kazka https://derevo-kazok.org/page/moroz-i-viter-korjacka-kazka Tue, 17 Jan 2017 13:50:45 +0300 Мороз і вітер (коряцька казка)На березі моря жили два брати – Мороз і Вітер. Якось Вітер питає в Мороза:

– Послухай-но, мабуть, на всій землі немає нікого дужчого за нас із тобою?

– Мабуть, є!

– А хто?

– Сохолилан, Воронів син, і сам Ворон.

– Що ж він може зробити, коли я поллю водою, а ти заморозиш?

– Він перехитрить нас!

– Ану спробуймо!

Подув Вітер, зашуміло море, набігли хмари, і полив дощ, зірвалася хуртовина. Тундра обледеніла. Почали вимирати звірі й олені.

Побачив Сохолилан хуртовину і сховався в лісі. Лежить він у полозі і каже старшій доньці:

– Сходи, доню, поглянь, яка погода!

Вийшла дочка з яранги, підхопила її хуртовина й понесла. Послав Ворон середню доньку. Підхопила хуртовина середню доньку і понесла. Послав Ворон найменшу – і третю доньку понесла хуртовина.

Чує Ворон, як виє хурделиця, та й каже до жінки:

– Мабуть, гарна погода, я чую, доньки грають і співають.

Виглянула стара із яранги.

– Дивися, старий, немає доньок, їх, мабуть, Вітер поніс!

Вийшов Ворон надвір і закричав:

– Ага, он вони що роблять, он вони що роблять! Хочуть бути сильнішими за Ворона. Чо-чо-чо!

Надів старий штани. Підійшли до нього дві мишки. Він знову закричав:

– Чо-чо-чо!

Підійшли до нього два ведмеді – білий і чорний. Одяг старий кухлянку, загукав:

– Чо-чо-чо!

Підійшли до нього дві росомахи. Надів старий торбаз. Потім запряг двох мишок у байдару і поїхав до Вітра з Морозом.

Побачили Ворона Вітер з Морозом і почали сміятися: старий Ворон їде що-небудь канючити, доведеться дати все, що захоче,– все одно забере.

Прийшов Ворон у ярангу, а брати сміються й питають:

– Ну, де твій син Сохолилан? І де твої доньки?

– У мене все загинуло,– і син, і доньки, і ярангу мою кудись занесло, і їсти нічого. Мабуть, і ми із старою помремо!

А ввечері Ворон сказав господарям:

– Вночі не виходьте з яранги – у мене дуже злі собаки!

– Які собаки? – запитують брати. Розреготалися і сказали: – Старий зовсім з глузду з’їхав!

А той вийшов на вулицю і крикнув:

– Ну, мишки, ідіть в амбар до господарів, гризіть і точіть одяг, щоб до ранку тільки пилюка з нього лишилася! Ведмеді й росомахи, ви любите попоїсти. З’їжте всі їхні запаси.

Повернувся до яранги, а брати й питають:

– Ну як твої собаки?

Нічого не сказав Сохолилан.

Вранці старий Ворон що не побачить, те й просить.

Сміються брати: «Хай старий розважить душу, все одно нікуди не забере».

– Дайте мені ваші торбази й штани.

– Візьми.

Тягає Ворон одяг із яранги. А брати регочуть: «Тягни, старий, на свої нарти,– у тебе собаки великі, усе повезуть!»

Навантажив Ворон байдару, сів і гукнув на мишок. Рвонули вони байдару – тільки снігова курява знялася.

– Ти ба! Глянь-но, брате Вітер! – каже Мороз.

Ахнув Вітер, а тут і їхня череда оленів помчала слідом за Вороном. Побігли брати в амбар, а там сама потерть: ні їжі, ні одягу не лишилося.

– Бач,– мовить Мороз, – я ж казав, що він нас перехитрить! Що ж нам тепер робити? Ні в чому навіть на вулицю вийти! – І засіли брати в землянці.

А Ворон приїхав додому, зварив юшку із старезних кишок, поставив на нарти і поїхав до братів.

– Ну, як ви тут живете?

Мовчать брати. Тоді Ворон забив вихід із землянки, залишив тільки маленьку щілину.

– Може їсти хочете?

Брати давно голодні, попідставляли роти, та й відскочили з ошпареними губами

– Ну, іще хочете?

І почав Ворон лити в щілину.

Лив-лив і налив повну землянку. Просять брати змилуватись над ними.

– Ні, вас не можна випускати на волю, бо ви всіх людей і звірів занапастите в тундрі! – відповідає Ворон.

Ще й тепер, коли брати розсердяться, подмуть у щілину, зірветься хуртовина, але вже не така страшна, як раніше бувало.

Обсудить]]>
<![CDATA[Кінь та ізюбр (бурятська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/kin-ta-izjubr-burjatska-kazka https://derevo-kazok.org/page/kin-ta-izjubr-burjatska-kazka Sun, 08 Jan 2017 03:08:29 +0300 Кінь та ізюбр (бурятська казка)Колись у давні-давні часи у красеня ізюбра було аж чотири ока. Він страшенно тим пишався й думав, що бігає найшвидше за всіх.

Одного дня ізюбр зустрів коня та й каже йому:

– Добре ти бігаєш, а проте не так уже й швидко: мене, приміром, ніколи не доженеш!

Призначеного дня зійшлися кінь та ізюбр на розлогій рівнині й поскакали.

Спершу ізюбр мчав попереду, але вершник став поганяти коня, й кінь хутко наздогнав, а тоді й перегнав ізюбра.

Від сорому й жалю ізюбр заплакав. І так довго й гірко він плакав, що виплакав два ока. Відтоді в усіх ізюбрів під очима видко плями від тих виплаканих очей.

А кінь залишився з людиною й досі вірно слугує їй.

Обсудить]]>
<![CDATA[Кальтанісеттський пастушок (італійська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/kaltanisettskij-pastushok-kazka https://derevo-kazok.org/page/kaltanisettskij-pastushok-kazka Wed, 20 Jul 2016 16:40:38 +0300 Кальтанісеттський пастушок (італійська казка)Ось що розповідають у нашій стороні.

Жив колись у селі Кальтанісетті хлопець-пастух на ім’я Мартіно. Бідний він був: ходив у полатаній куртці, драних черевиках і старому повстяному капелюсі. За спиною в нього завжди теліпалась повстяна торбина. Тільки вроду Мартіно мав незвичайну,– мов те сонце в блакитному небі, і вмів він дуже гарно грати на сопілці, а ще краще співати.

Наймався хлопець за пастуха то в одному, то в другому селі. І всюди дівчата просто гинули за ним, парубки – заздрили, а літні люди завжди найпривітніше йому всміхались.

Це й запаморочило молодикові голову, і великі гордощі опанували його душу. Іде він якось натомлений від одного села до другого та й сів на камінь посеред галявини спочити. Витяг з торбини свою сопілку та й заграв, що знав.

Почула те лісова фея і схотіла подивитися, хто це так гарно грає. Пурхнула вона зі стокротки на конюшину, з конюшини на дзвіночок, із дзвіночка – на гвоздику та й прилетіла, мов метелик,– а саме так і літають феї,– до галявиики.

– Ой, який ти щасливий, юначе! – вигукнула фея, побачивши Марті но.– Хто твою гру почує – зачарується, а тебе побачить – замилується.

– Ет, не кажи! Хіба є нещасливіший, ніж я, на світі? Подумай сама: щоб люди змогли побачити мою вроду, я повинен отак никати, як бездомний собака, від села до села. Хіба я не вартий того, щоб люди самі збігались з усіх усюд помилуватися мною? З такою вродою мені тільки золотою статуєю бути. Отоді-то я був би щасливий!

– Гаразд, я дам тобі таке щастя. Це мені неважко.

Фея доторкнулась до Мартіно своєю чарівною паличкою, і тієї ж миті він у чому був, у тому й став весь золотий. І його повстяний капелюх, і полатана куртка, і вільхова сопілка, і навіть камінь, на якому сидів Мартіно,– все стало золотим.

Фея радісно заплескала в свої малесенькі долоньки, засміялась і пурхнула, як метелик, із гвоздички на дзвіночок, із дзвіночка на конюшину, з конюшини на стокротку, а там і геть зникла серед лісових квіток.

А золотий пастушок залишився сидіти сам посеред галявинки на золотому камені.

Здійснилося бажання Мартіно: з ближніх і дальших сіл потяглися люди, щоб помилуватись ним. Вечорами на галявці збирались хлопці з дівчатами і співали веселих пісень. Дехто з хлопців грав на сопілці, а всі танцювали.

Тільки Мартіно стояв непорушно. А як йому кортіло поспівати й потанцювати з хлопцями та дівчатами! Він хотів був піднести сопілку до губів, але золота рука не послухалась його. Хотів заспівати, проте із золотого горла не можна було видушити й звука. Тоді він вирішив потанцювати з котроюсь красунею, проте золотих ніг не можна було зрушити з золотого каменя... Йому раптом стало страшно, і він хотів закричати, але не міг; хотів заплакати – і теж не міг, бо в його золотих очах не було навіть сліз.

Так минали дні за днями, тижні за тижнями й місяці за місяцями.

Рівно через три роки на галявку з квіточки на квіточку, з травинки на травинку знову прилетіла фея.

– От щасливий цей пастух! – сказала фея.– Він здобув усе, чого душа його бажала. Ну, скажи, ти тепер щасливий? Правда ж?

Але статуя мовчала.

– Ой,– вигукнула фея,– я й забула, що поки ти золотий, ти не спроможний відповідати. Стривай, я тебе на хвильку зроблю знову живою людиною.

І фея торкнулася до золотої статуї своєю чарівною паличкою. Тієї ж миті Мартіно як вітром знесло з каменя і він чимдуж кинувся тікати разом із своєю сопілкою та повстяною торбою за плечима.

– Стривай! Стривай! – гукала здивована фея.

Але що гучніш вона гукала, то швидше мигтіли позаду Мартіно його драні черевики.

Обсудить]]>