A PHP Error was encountered

Severity: Warning

Message: Trying to access array offset on value of type bool

Filename: friendly_urls/index.php

Line Number: 2449

Казки на ніч українською мовою ᐈ Казки для дітей на Дерево Казок https://derevo-kazok.org/ Читати онлайн 【казки українською мовою】 на сайті ⏩ Дерево Казок ⭐ Більше 3000 авторських та народних 【казок на ніч】 для дівчаток та хлопчиків ✔️ derevo-kazok.org Thu, 16 Mar 2017 03:19:12 +0300 en-ru MaxSite CMS (http://max-3000.com/) Copyright 2024, https://derevo-kazok.org/ <![CDATA[Павичева дружина (алтайська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/pavicheva-druzhina-altajska-kazka https://derevo-kazok.org/page/pavicheva-druzhina-altajska-kazka Thu, 16 Mar 2017 03:19:12 +0300 Павичева дружина (алтайська казка)Одного разу вибрали птахи павича зайсаном. Павич широко розпушив свій осяйний хвіст, високо задер голову в зеленій шапочці з золотими китичками.

– Зайсан, достеменний зайсан! – загукали птахи.

– Оженити, оженити, оженити треба. Женити його треба, женити! – заторохтіла сорока.

Ось привели до зайсана сіреньку куріпочку.

– Вона своїх дітей добре виховує і твоїм дітям буде гарною матір’ю.

– Ні, не хочу її. Куріпка низько літає.

– Ну синицю візьми. Вона перша в лісі заводить весняної пісні.

– Не хочу. На зріст не вдалася.

Кедрівку не вподобав – ряба. Іволга не вгодила – голос у неї журливий, трясогузка – хвостом трясе.

Лише сорока припала павичу до серця: на ній шуба з білою оторочкою – не намилуєшся. Торохтить-теревенить цілісінький день – із нею не засумуєш.

Після весілля павич вискубав зі своїх грудей зелені пір’їни й поклав їх сороці на спину і на хвіст.

– Це тобі, люба дружино, від мене дарунок.

Зраділа сорока:

– Гей, птиці-ці-ці! Подивіться, яка у зайсана дружина вродливиця-ця-ця!

Летить, новими перами хизується, сяде – зелені пера дзьобом перебирає. Вогнище розкласти їй нема коли, їжу приготувати ніколи. Вранці, ледве засіріє, вискочить із гнізда й пропадає десь до ночі.

– Куди летиш, люба дружино? – запитує павич.

– Лечу, куди хочу-чу-чу!

Над ніч повертається, а павич ізнов:

– Де ти була, рідна сороко?

– Куди душа хотіла, туди я й літала.

Розсердився павич. Ще затемна, поки сорока спала, злетів з гілки, сховався за кущем акації.

Уранці, ледь-ледь небокрай поблід, сорока випурхнула з гнізда, розхристала чорну шубу з білою оторочкою і полетіла, поблискуючи зеленими перами.

Павич, назирці, подався услід. Так прилетів він до людського житла й побачив, що його пишно вбрана подруга опустилася на смітник і заходилася дзьобати покидьки.

– Соромся! – гукнув їй павич.– Чи ж пристало зайсановій дружині живитися покидьками? Негайно лети додому.

Але сорока навіть не обернулася, клює і клює.

Підлетів до неї павич, стукнув дзьобом по голові:

– Ти мені більше не жона!

З тих пір сорока, длубаючись

у покидьках, головою вертить і дітей своїх повчає:

– Один раз клюнь, а п’ять разів озирнись,– бо павич прилетить і по голові дзьобне.

Добре пам’ятають цю науку сорочі діти. Клюнуть один раз і озирнуться, клюнуть удруге і довкіл обдивляться – павича вони остерігаються. Однак з перами зеленими, що павич подарував, не розлучаються.

– Це нам од павича на спогад лишилося. Ми, сороки, як-не-як, а самому павичеві ріднею доводимося. Ми не простого, ми княжого роду!

Обсудить]]>