A PHP Error was encountered

Severity: Warning

Message: Trying to access array offset on value of type bool

Filename: friendly_urls/index.php

Line Number: 2449

Казки на ніч українською мовою ᐈ Казки для дітей на Дерево Казок https://derevo-kazok.org/ Читати онлайн 【казки українською мовою】 на сайті ⏩ Дерево Казок ⭐ Більше 3000 авторських та народних 【казок на ніч】 для дівчаток та хлопчиків ✔️ derevo-kazok.org Thu, 18 Aug 2022 01:20:49 +0300 en-ru MaxSite CMS (http://max-3000.com/) Copyright 2024, https://derevo-kazok.org/ <![CDATA[Про ведмедя (Сергій Баруздін)]]> https://derevo-kazok.org/page/pro-vedmedja-sergij-baruzdin https://derevo-kazok.org/page/pro-vedmedja-sergij-baruzdin Thu, 18 Aug 2022 01:20:49 +0300 Заліз ведмідь у мурашник. Обурився найголовніший мураха:

– Що ж ти, волохатий, робиш? Знову наш мурашник розоряєш?

Про ведмедя (Сергій Баруздін)

Замислився ведмідь. Подумавши, каже:

– А що ж робити? Я вас дуже люблю!

– Від любові всім добре має бути, – каже найголовніший мураха, – а ти?

Подумав ведмідь і відповідає:

– Ну, гаразд, піду на бджолину пасіку. Бджоли не такі образливі!

Обсудить]]>
<![CDATA[Та й поклала кладочку (Василь Сухомлинський)]]> https://derevo-kazok.org/page/ta-j-poklala-kladochku-vasil-suhomlinskij https://derevo-kazok.org/page/ta-j-poklala-kladochku-vasil-suhomlinskij Thu, 07 Nov 2019 00:24:18 +0300 Та й поклала кладочку (В. Сухомлинський)

Біжить лісовою стежечкою маленька мурашка. Біжить вона по їжу, бо вдома дітки маленькі її чекають. Коли це стежечку перетнув струмок. А на тому боці пахучі зернята лежать. Як же добратися до тих зерняток? Бачить мурашка – на березі струмка росте висока стеблина. Зрізала мурашка стеблину – бо в неї зуби такі гострі, як ножі. Впала стеблина через струмок. Перелізла мурашка по ній на той берег. Ось і зернята пахучі. Чекайте, дітки, матуся вже їсти несе.

Обсудить]]>
<![CDATA[Падчах та мураха (інгуська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/padchah-ta-muraha-inguska-kazka https://derevo-kazok.org/page/padchah-ta-muraha-inguska-kazka Fri, 12 Jan 2018 23:36:31 +0300 Падчах та мураха (інгуська казка)Було таке чи ні – хтозна. Якось могутній падчах зібрав своє військо і рушив у похід. На сьомий день дороги один із вершників наїхав на мурашник. І звідти почувся грізний вигук:

– Який то дурень веде військо, не тямлячи дороги?

Падчах почув зухвалі слова, страшенно розлютився і звелів схопити того, хто їх вимовив.

Принесли до падчаха мураху. Падчах поглянув на неї і здивувався:

– Таке мале, а таке сердите!

– Ліпше бути малим, та розумним, аніж великим, та дурним, – відповіла мураха.

– А голова в тебе ого яка велика!

– Отже, є де розумові вміститися!

– А чому в поясі ти мов волосинка?

– Бо справжній джигіт мусить бути тонким у поясі. Я живу не заради черева, завжди їм у міру.

– І скільки ж ти з’їдаєш за рік?

– Досить мені на рік пшеничного зерняти.

– Дурниця! Неправду кажеш!

– Справжній джигіт не може говорити неправду.

– А я можу легко перевірити, чи ти кажеш правду, чи брешеш,– насупив брови падчах. – Звелю тебе у скрині замкнути й покласти туди одне пшеничне зерня. І тоді побачимо, що з тобою стане через рік.

Падчахові воїни тут же замкнули мураху в скриню і поклали туди одне пшеничне зерня.

Минув рік. Падчах зовсім забув про мураху. Нарешті хтось із воїнів нагадав йому. Тоді падчах наказав відімкнути скриню... Він дуже здивувався, коли побачив, що за цілий рік мураха з’їла тільки половину зерняти. Друга половина була цілою.

– Чому ти з’їла тільки половину зерняти? – запитав падчах.

– Бо той дурень, що посадив мене сюди, міг не згадати про мене ще цілий рік. Отож я про всяк випадок приберегла другу половинку зерняти...

* Падчах – падишах, володар, король у країнах сходу.

Обсудить]]>
<![CDATA[Так шахрайці й треба (таджицька казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/tak-shahrajci-j-treba-tadzhicka-kazka https://derevo-kazok.org/page/tak-shahrajci-j-treba-tadzhicka-kazka Sat, 22 Apr 2017 22:15:39 +0300 Так шахрайці й треба (таджицька казка)Була собі лисиця, і така вже хитра: попоїсти любила смачно, а працювати лінувалася.

Одного дня надокучило їй сидіти самій у норі, тож вийшла трохи надвір погуляти. Іде собі дорогою, а назустріч їй черепаха та мурашка.

– Ти хто така? – питає лисиця черепаху.

– Як хто? Черепаха.

– А це що за звір? – кивнула лисиця на мурашку.

– Моя подруга – мурашка.

– Твоя подруга, кажеш? – стала глузувати лисиця,– Хіба ти не плазун?

– Плазун, – підтвердила черепаха.

– А мурашка – комаха! І як це ви з нею подружили?

– Та й що з того, що комаха? Адже вона тварина і я тварина! – відказала на те черепаха.

Почула таку відповідь лисиця і вирішила провчити цих двох нетямущих тварин. І так провчити, щоб запам’ятали її науку на все життя. «Не лисиця буду й не шахрайкою зватимуся, коли цього не зроблю»,– заприсяглася вона.

– Коли так, то і я ваша подруга,– уже вголос проказала шахрайка. – Троє друзів завжди краще, ніж двоє.

Черепаха та мурашка не заперечували, й усі троє рушили в дорогу.

Ішли вони, йшли, доки лисиця привела їх до того місця, де лежало розсипане зерно.

– Яка добірна пшениця! – вигукнула мурашка,– А яке велике зерно! От би мені цю пшеницю додому, на цілу зиму вистачило б!

– То так ти дружбу шануєш, мурашко?! – докорила їй лисиця. – Хіба не знаєш, що друзі все, що знаходять, ділять порівну?

– Правда, правда! – підтвердила черепаха.

– Але цієї пшениці так мало,– вела своє лисиця,– що й ділити нічого. Краще позбираймо її, пошукаймо гарної землі, посіймо, а врожай поділимо на трьох.

Мурашка й черепаха погодилися. Позбирали пшеницю й подалися шукати місця, де б її посіяти. Ішли вони, йшли, поки не спинилися нарешті під високою стрімкою кручею.

– Ось де гарна пухка земля! Тут і посіймо.

Лисиця, черепаха та мурашка поклали пшеницю край лану і стали орати. Та лише взялися до роботи, як лисиця зиркнула на кручу й промовила:

– Здається мені, що ця гора ось-ось упаде на нашу ниву. Якщо це станеться, змарнується уся наша праця. Ви оріть, а я піду кручу потримаю.

Не встигли черепаха з мурашкою й рота розтулити, а лисиця подалася під гору й вклалася спати.

– Схоже, що наша подруга хоче нас перехитрити! – мовила черепаха, витираючи піт,

– Не журися, і на хитруна кара знайдеться,– заспокоїла її мурашка.

Виорали подруги свою ниву, посіяли пшеницю й сіли спочити.

– Славно ми попрацювали,– не могла відірвати очей від ріллі черепаха.

– Тепер і відпочити можна,– додала мурашка.

Так шахрайці й треба (таджицька казка)– А я й трішки з вами не працювала,– прибігла з-під кручі лисиця.– Добре, що вчасно схаменулася: гора вже так була перехнябилася, що, якби не втримала її, так і гепнула б на нас. Не було б навіть над ким поплакати. Наморилася, аж жили тягне.

Минув час. Пшениця зійшла, закущилася, стрілки повикидала, заколосилася, налилася добірним зерном.

Мурашка з черепахою вийшли в поле. Вижали пшеницю, пов’язали в снопи, поскладали в копи, обмолотили. Зерно провіяли, просіяли і тільки-но почали ділити, а лисиця тут як тут.

– Доброго здоров’я, подруженьки! Ой, як мало пшениці,– завиляла хвостом.– На трьох і ділити нічого. Хай краще візьме її хтось один із нас, та й квит.

– Ти не працювала, ти й не візьмеш! – відказала черепаха.– А для нас із мурашкою і це – велике багатство.

– Ні, черепахо, так друзі не роблять! – не погодилася лисиця.– Давайте закладемося. Хто виграє, той і пшеницю забере.

– На яких умовах закладатимемося? – спитала мурашка.

– Підемо всі троє он під той карагач, а звідти побіжимо сюди. Хто примчиться перший, той і пшеницю забере.

– Ти наперед знаєш, що прибіжиш швидше за всіх, тому й закладаєшся. Так не можна! – не погодилася черепаха.

– Хто прибіжить перший, ще не знати. А тому нам треба пристати на лисиччин заклад,– підморгнула черепасі мурашка, а як лисиця рушила до карагача, шепнула щось подрузі на вухо.

Усі троє підійшли до дерева. Звідти до купи пшениці було ступнів триста.

– Приготуйтеся, – сказала хвостата.

Так шахрайці й треба (таджицька казка)Мурашка й черепаха приготувалися.

– Раз, два, три! Біжімо! –

гукнула лисиця й кинулася до купи зерна. А мурашка тієї ж миті вчепилася їй у хвоста. Лисиця хутко добігла до місця.

Поклала на купу свого пухнастого хвоста й розреготалася:

– Таки моя пшениця!

– Не дуже регочи, лисице, забери краще свого хвоста,– гукнула мурашка.– Чому це пшениця має бути твоя, коли я прибігла раніше за тебе?!

– Як це раніше за мене?

– А так, бігла, бігла та й прибігла! – відповіла мурашка.

– Я тобі не вірю! – залементувала шахрайка.

Саме тоді нагодилася черепаха.

– Агей, лисице, що тобі миліше – пшениця чи власна душа?

– Що це означає? – ще дужче розлютилася лисиця.

– Хіба не чуєш, як гавкають собаки? Це тебе шукають два гончаки.

Собак лисиця дуже боялася. Тож тільки-но почула про них, щодуху, не озираючись, чкурнула, куди очі дивляться.

А мурашка й черепаха раді, що спекалися хитрої та лінивої приятельки, мовили:

– Так шахрайці й треба!

Вони поділили пшеницю нарівно, віднесли її додому й цілу зиму мали що їсти.

Обсудить]]>