A PHP Error was encountered

Severity: Warning

Message: Trying to access array offset on value of type bool

Filename: friendly_urls/index.php

Line Number: 2449

Казки на ніч українською мовою ᐈ Казки для дітей на Дерево Казок https://derevo-kazok.org/ Читати онлайн 【казки українською мовою】 на сайті ⏩ Дерево Казок ⭐ Більше 3000 авторських та народних 【казок на ніч】 для дівчаток та хлопчиків ✔️ derevo-kazok.org Wed, 22 Nov 2023 02:23:09 +0300 en-ru MaxSite CMS (http://max-3000.com/) Copyright 2024, https://derevo-kazok.org/ <![CDATA[Хитрий їжак (українська народна казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/hitrij-yizhak-ukrayinska-narodna-kazka https://derevo-kazok.org/page/hitrij-yizhak-ukrayinska-narodna-kazka Wed, 22 Nov 2023 02:23:09 +0300 Хитрий їжак (українська народна казка)

Одного разу бігла лисиця до саду і зустріла по дорозі їжака:

– Добрий день, їжаче!

Відповідає їжак:

– Доброго здоров’я!

– Ходи разом зі мною у виноград.

А він каже:

– Ой страшно, лисичко, бо там господар понаставляв пасток; можем попасти в біду.

– А, я, – каже, – не боюся, я школу закінчила, то дам собі раду!

І пішли.

Наїлися вони винограду і вже повертаються, тут лисичка попалася у сильце.

– Ей, – каже, – їжаче, братчику, рятуй!

– Ой ні, не поможу, бо я казав, що не знаю; та ж ти мені відповідала, що маєш школу закінчену.

– Ой, – каже, – я зі страху геть усе забула.

Бачить їжак, що біда, і почав їй радити.

– Нічого, – каже, – не роби, лиш як ґазда прийде, а ти прикинься неживою – і, може, ця штука удасться.

Заходить господар. Став над лисицею і каже:

– От, – каже, – шкода, що я не був чотири дні у саду. Вже й смердить...

Узявся одною рукою за ніс, а другою лисичку за хвіст та й викинув її через пліт.

Але лисиці лиш цього було треба. Схопилася та й пішла додому.

Четвертої днини іде лисичка знов у виноград. Іде через їжакову нору і знов кличе його у товариство на виноград.

– То ти забула, що з тобою було?

– Ходи, ходи.

Наїлися вони знов винограду та й лише почали вертатися, їжак потрапив у пастку.

– Ей, – каже, – сестричко-лисичко! Рятував я тебе, порятуй і ти мене.

– Ну, чим я тобі поможу? Я тобі не поможу нічим!

Та й іде геть.

– Рятуй, бійся Бога!

Але лисичка і не чує. Їжак заплакав:

– Сестричко! Дуже гарно ми жили, ходи хоч попрощайся зі мною.

Повернулася лисичка, обійнялися.

– Ой, – каже їжак, – поцілуймося обоє, бо знаєш, що смерть мені зараз буде.

І лисиця вивалила язик, хоче їжака цілувати. Тоді їжак зловив лисицю зубами за язик і міцно тримає.

Почала лисиця пищати не своїми голосами так, що учув господар та й прибіг до саду. Є на що подивитися! Узяв він та й задав жару лисиці, а їжака акуратненько витягнув із сильця і пустив у сад, та й від того часу дуже їжаків шанував.

Обсудить]]>
<![CDATA[Як лисиця сама себе перехитрила (Іван Франко)]]> https://derevo-kazok.org/page/jak-lisicja-sama-sebe-perehitrila-ivan-franko https://derevo-kazok.org/page/jak-lisicja-sama-sebe-perehitrila-ivan-franko Sun, 30 Jul 2023 03:45:25 +0300 Як лисиця сама себе перехитрила (Іван Франко)

Ходив собі Вовчик-братик по лісі, ходив, та й спіткала його тяжка пригода. Побачили його ловці-молодці та й почали за ним гнатися. Тікав Вовчик лісом, лісом, а далі прийшлося вибігти на биту дорогу. А дорогою в ту хвилину йшов з поля чоловік з мішком і ціпом. Вовк до нього:

– Дядечку, голубчику! Змилуйся на до мною, сховай мене в мішок! За мною ловці-молодці гоняться, хочуть мені віку вкоротити.

Змилувався чоловік, сховав Вовка в мішок, кинув собі на плечі та й несе. Аж надбігають ловці-молодці.

– А не бачив ти, чоловіче, Вовчика-братика?

– Ні, не бачив.

Ось вони й побігли далі. А коли вже їх не було видно, Вовк із мішка обзивається:

– А що, пішли вже мої гонителі?

– Пішли.

– Ну, тепер випусти мене на волю! Чоловік розв'язав мішок і випустив Вовчика-братика на волю. А той і говорить:

– Ну, чоловіче, тепер я тебе з'їм.

– Ей, Вовчику, Вовчику! Я тебе з такої біди врятував, а ти мене з'їсти хочеш!

– А що, чоловіче! Це так у світі ведеться: старе добро забувається.

Бачить чоловік, що діло погане, та й говорить:

– Ну, коли так, то ходімо далі! Звернемося до звірів, хай розсудять. Коли скажуть по-твоєму, то нехай по-твоєму й буде: з'їси мене.

Як лисиця сама себе перехитрила (Іван Франко) - 2

Пішли далі. Зустрічають стару Кобилу. Чоловік до неї й говорить:

– Будь ласка, Кобило-матусю, розсуди нас. Оце я врятував Вовчика-братика з тяжкої пригоди, а він хоче мене з'їсти.– І розповів усе, як було.

Кобила подумала, подумала та й мовить:

– Вовкова правда, чоловіче! Я жила у господаря дванадцять літ, робила на нього з усієї сили, привела йому десятеро лошат, а тепер, коли я постаріла і до роботи стала нездатна, він узяв та й вигнав мене на голе поле, щоб мене вовки з'їли. Оце вже я тут тиждень днюю і ночую і жду не діждуся, поки прийдуть вовки та й роздеруть мене. Так-то, дядечку, старе добро забувається.

– А бачиш, моя правда! – крикнув Вовк. Засумував чоловік і почав«просити Вовка, щоби пошукати їм ще другого судді. Вовчик погодився. Ідуть, ідуть, надибали старого Пса. Чоловік і до нього звертається зі своїм ділом. Розповів йому все, як було. Пес подумав, подумав та й каже:

– Ні, чоловіче, Вовкова правда. Ось послухай, як зі мною було. Служив я господареві двадцять літ, пильнував його дому й худоби, а коли постарів і голосу у мене не стало, він вигнав мене з двору, і ось я тепер блукаю без захисту. Забувається старе добро, це щира правда! 

– Бачиш, на моє виходить! – крикнув Вовк. Засумував чоловік ще гірше і почав ще раз проситися у Вовка:

– Дозволь мені ще одного суддю розпитати, а тоді вже роби зі мною, що хочеш, коли старого добра не пам'ятаєш.

– Добре.

Пішли вони, аж насупроти їх Лисичка-сестричка.

– Гей, Лисичко-сестричко! – кричить їй здалеку чоловік і кланяється.– Зроби ласку, підійди ближче, розсуди нас з Вовчиком.

Наблизилася Лисичка, розповів їй чоловік, що і як було. А Лисичка не вірить:

– Та не може того бути, чоловіче, аби такий великий Вовк та вліз в оцей мішок!

– Але ж правда! – крикнув Вовк.

– Ні, нізащо не повірю! – уперлася на своєму Лисичка. Як уже чоловік не клявся, як Вовчик не присягався, ні та й ні!

– Не можу цьому повірити, хіба наочно мені покажете, як це було.

Як лисиця сама себе перехитрила (Іван Франко) - 3

– Що ж, це можна,– сказав чоловік та й розставив мішок так само, як тоді, коли саджав Вовка.

– Ось бач, як це було! – сказав Вовк і встромив голову в мішок.

– Як-то, ти хіба тільки голову встромив? – спитала Лисиця.

Вовк уліз у мішок увесь.

– Ну, чоловіче,– промовила Лисиця,– тепер покажи мені, як ти його зав'язував?

Чоловік зав'язав.

– Ну, а тепер, чоловіче, покажи мені, як ти на тоці снопи молотиш?

Чоловікові не треба було цього двічі казати. Як замахне ціпом, як почне лупцювати по мішку. А Лисиця ще й примовляє:

– Ану, чоловіче, а як ти снопи перевертав? Чоловік перевернув мішок на другий бік та як уцідить Вовка по голові – та й забив його на смерть.

– Ну, чоловіче,– мовить Лисиця,– я тебе врятувала від смерті. Що ж ти мені за це подаруєш?

– Дарую тобі, Лисичко-сестричко, мішок курей.

– Добре.

Пішла Лисичка-сестричка з чоловіком до села, стала собі за ворітьми, а чоловік пішов до хати курей шукати. Взяв мішок, почав ловити курей, коли його жінка надходить.

– А що це ти, чоловіче, робиш?

Розповів їй чоловік усе, що з ним було, і з якої біди врятувала його Лисичка, і яку він їй обіцяв плату.

– Добре, що ти живий та здоровий,– мовить жінка.– А щоб Лисиці давати курей, на це я ніколи згоди не дам. Краще ти всади у мішок двох наших собачок – Лиска й Рябка та й дай Лисиці.

Подумав, подумав чоловік та й дослухав жінки. Посадив собак у мішок, виніс за ворота та й мовить:

– На ж тобі, Лисичко-сестричко, оцей мішок курей! Візьми їх на плечі та й неси в ліс, а не розв'язуй біля села, щоб не розлетілися!

Взяла Лисичка мішок, несе, тягне, тягне, далі сіла спочивати за селом на могилі та й думає собі:

«Дай загляну лишень, скільки там тих курей у мішку?»

Розв'язала мішок, та не вспіла гаразд і заглянути, а з мішка як вискочать Лиско та Рябко та за Лисицею. Лисиця тікала щосили, ледве вскочила в ліс та в свою нору. Віддихнувши трохи з переляку, почала сама з собою розмовляти:

– Ви, мої оченьки, що робили, коли за мною ті погані собаки гналися?

– Ми пильно дивилися, щоб ти знала, куди від них найліпше тікати.

– А ви, мої ніженьки, що робили?

– Ми бігли з усієї сили, щоби тебе собаки не могли догнати.

– А ви, мої вушенька, що робили?

– Ми уважно прислухалися, чи не наближаються твої вороги.

– А ти, хвостище, що робив?

Хвостище розсердився, що Лисиця так неласкаво до нього заговорила, та й каже їй на злість:

– А я мотався сюди й туди, зачіпався то за пеньки, то за гіллячки, щоби тебе затримати, щоб тебе собаки зловили.

– А, то ти такий добрий! – крикнула Лисиця.– Геть мені з хати!

Та з тими словами висунула хвіст із нори, ще й кричить:

– Гей, Лиско й Рябко, цю-цю! Нате вам Лисиччин хвіст! Рвіть його!

А Лиско й Рябко мов на те й чекали. Вхопили Лисиччин хвіст, як шарпнули та й витягли цілу Лисичку з нори і тут же її розірвали.

Слухати онлайн аудіоказку «Як лисиця сама себе перехитрилаь» Івана Яковича Франка

Обсудить]]>
<![CDATA[Звідки вітер дме (Борис Заходер)]]> https://derevo-kazok.org/page/zvidki-viter-dme-boris-zahoder https://derevo-kazok.org/page/zvidki-viter-dme-boris-zahoder Sat, 30 Jul 2022 01:15:40 +0300 Звідки вітер дме (Борис Заходер)

Пощастило якось Ведмедеві на полюванні – примудрився він куріпку спіймати.

Хотів бува Ведмідь її одразу з'їсти, але потім передумав.

«Піду-но я, – думає, – пройдуся по лісі, похвалюся. Нехай усі звірі моєю здобиччю помилуються та мені позаздрять. Досить їм мене незграбним та клишавим звати – нехай знають, що я за мисливець!»

Трішки прим'яв Ведмідь куріпку зубами, – і пішов лісом, кущі ламати, дерева валити.

А назустріч йому – Лисичка-кума. Зупинився Ведмідь, лапи в боки, носа задер та й чекає, що йому Лисиця скаже.

А Лисиця, як на лихо, ніби нічого й не помічає. Теж ніс задерла, повітря нюхає, а Ведмедя з куріпкою ніби й не бачить!

Прикро стало Ведмедеві. Підійшов він ближче та й бурчить крізь зуби – адже куріпка в роті:

– Гм-гм! Гм-гм!

Тут Лисиця його помітила.

– А, це ти, Ведмедику? Вітаю! Бач, погода яка гарна! Так хороше! Тільки щось не зрозумію: звідки сьогодні вітер дме? Чи не скажеш?

А Ведмідь знову крізь зуби бурчить – адже куріпка у ньому:

– Гм-гм!

– З півдня, кажеш? – питає Лисиця. – Та ні, наче не з півдня!..

А Ведмідь знову:

– Гм-гм!

– Нічого я, Ведмедику, не розберу, – каже Лисиця. – Каша у тебе в роті, чи що? Чи може зуби загубив? Та не бурчи ти, зроби ласку, а кажи до діла: звідки вітер дме?

Тут вже Ведмідь не втерпів: роззявив пащу так як гаркне:

– Із заходу!

І не встиг він це слово вимовити, куріпка – фрр! – і поминай її як звали!

Став Ведмідь Лисицю лаяти.

– Через тебе, – каже, – я своєї здобичі позбувся! Де вона, куріпка? Де?

А Лисиця – ну реготати! Регоче, а сама за боки тримається, щоб від сміху не луснути.

– Ой, насмішив! Ох, і дивак же ти, клишоногий! Ти куріпку впустив, а я винна! Я тут до чого?

– Та як же, – каже Ведмідь. – Навіщо ти питала, звідки вітер дме? Усе через питання твої!

А Лисиця – знову до сліз реготати. Насилу заспокоїлася, сльози витерла й каже:

– Дивак ти, Ведмедику! Це не питання мої, а дурість твоя винна! Я ж тобі казала, щоб ти до ладу відповідав! От якби в мене в роті куріпка була, та мене б запитали, звідки вітер дме, – я б ніколи в житті не сказала «із заходу».

– А як би ти сказала? – здивувався Ведмідь.

А Лисиця щелепи міцніше стиснула та крізь зуби процідила:

– З півночі! З півночі, Ведмедику!

Обсудить]]>
<![CDATA[Лисичка-сестричка і вовк-панібрат (українська народна казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/lisichka-sestrichka-i-vovk-panibrat https://derevo-kazok.org/page/lisichka-sestrichka-i-vovk-panibrat Fri, 15 Jul 2022 01:34:20 +0300 Лисичка-сестричка і вовк-панібрат (українська народна казка)

Були собі дід та баба. От раз у неділю баба спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує – пиріжки пахнуть. Підкралась до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й подалась. Вибігла на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить.

От біжить, а хлопці товар женуть.

– Здорові були, хлопці!

– Здорова, здорова, лисичко-сестричко!

– Поміняйте мені бичка-третячка за маковий пиріжок!

– Де ж таки – бичка за пиріжок!

– Та він такий солодкий, що аж-аж-аж!..

– Таки найшла одного, – проміняв.

– Глядіть же, – каже, – хлопці, не їжте пиріжка, аж поки я зайду в ліс!

Та й побігла і бичка гоном погнала. Ті почекали, поки вона сховалась у лісі, тоді до пиріжка, – аж там сміттячко... А лисичка тим часом пригнала бичка у ліс, прив’язала його до дуба, а сама пішла рубати дерево на саночки. Рубає та й приказує:

– Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!

Нарубала дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сіла та й їде. Аж біжить вовк-панібрат.

– Здорова була, лисичко-сестричко!

– Здоров, вовчику-братику!

– А де це ти взяла бичка-третячка та саночки?

– От, де ж там? Бичка заробила, саночки зробила та й їду.

– Ну то підвези ж і мене!

– Куди я тебе візьму? Ти мені саночки поламаєш!

– Ні, не поламаю, я тільки одну лапку покладу.

– Та клади вже, ніде тебе діти.

От вовк і поклав лапку. Від’їхали трохи, вовк і каже:

– Покладу я, лисичко-сестричко, і другу лапку.

– Е, вовчику-братику, ти мені санки поламаєш!

– Ні, не поламаю.

– Ну, клади!

Вовк і поклав. їдуть, їдуть, коли це – трісь!

– Ой, лишенько, – каже лисичка, – санки тріщать!

– Та ні, лисичко-сестричко, то в мене кісточка хруснула.

Ну, дарма, – їдуть... А вовчик знову:

– Покладу я, лисичко-сестричко, і третю лапку.

– Та де ти И кластимеш? Та ти мені зовсім санки поламаєш!

– Та ні, чого б вони ламалися?

– Та вже клади!

Тільки поклав, а саночки знову – трісь-трісь!

– Ей, вовчику, саночки тріщать! Злазь, бо поламаєш!

– Та де там вони тріщать! Що ж бо ти, лисичко-сестричко вигадуєш? То я орішок розкусив.

– Дай же й мені!

– Так останній.

Проїхали ще трохи.

– Ой лисичко-сестричко, сяду я й увесь!

– Та куди ти сядеш? Тут ніде тобі й сідати!

– Та я зібгаюсь так, що поміщусь.

Лисичка-сестричка і вовк-панібрат (українська народна казка) – 2

– Та ти мені санки зовсім поламаєш! Чим же я тоді дровець привезу?

– От-таки, чого я поламаю? Я легенький. Сяду я, лисичко-сестричко, бо притомивсь. Я помаленьку.

– Та вже сідай.

От він вліз зовсім у саночки, та тільки сів, а санки – трісь-трісь-трісь! Так і розсипались.

Давай тоді його лисичка лаяти:

– А щоб тобі добра не було, капосний вовцюгане! Що це ти мені наробив!

Лаяла його, лаяла, а тоді:

– Іди ж тепер та рубай дерево на санчата!

– Як же його рубати, лисичко-сестричко, коли я не вмію і не знаю, якого треба дерева?

– А, капосний вовцюгане! Як санчата ламати, так знав, а як дерево рубати, то й ні! Кажи: «Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!» Пішов вовк. От увійшов він у ліс та й почав:

– Рубайся, дерево, криве й криве! Рубайся, дерево, криве й криве!

Нарубав, тягне до лисички. Глянула та, аж воно таке корячкувате, що й на полицю в плуг не вибереш, не то на полозок. Давай вона його знову лаяти:

– Нащо ж ти такого нарубав?!

– Коли воно таке рубається!

– А чом же ти не казав так, як я тобі веліла?

– Ні, я так саме й казав: «Рубайся, дерево, криве й криве!» – Ну і дурний же ти який і до того недотепний! Сиди ж тут, бичка погляди, а я сама піду нарубаю!

Пішла вона.

А вовк сидить сам собі, та так йому хочеться їсти! Почав він перекидати, що було в санчатах, – ні, нема ніде нічого. Думав, думав та й надумав: «З’їм бичка та й утечу!» Приходить лисичка...

– Ну стривай же ти, вовцюгане! Я ж тобі це згадаю!

Та й побігла шляхом.

Біжить, коли це їде валка запізнілих чумаків з рибою. Вона впала серед шляху і ноги відкинула – притаїлась, мов нежива.

Чумаки зараз її й побачили:

– Дивіться, хлопці, яка здорова лисиця лежить!

Обступили її, перевертають. Треба взяти – дітям шапочки будуть. Кинули її на задній віз і знову рушили. Їдуть попереду, а лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, і давай кидати рибу з воза. Кидає та й кидає по рибці на шлях, усе кидає... Накидала багато та нишком і зіскочила з воза. Чумаки поїхали собі далі, а вона позбирала ту рибу, сіла та й їсть.

Зирк – аж і вовк-панібрат біжить.

– Здорова була, лисичко-сестричко!

– Здоров!

– А що це ти робиш, лисичко-сестричко?

– Рибку їм.

– Дай же й мені!

– Отак! Я скільки морочилась, ловила та й віддай! Піди сам собі налови!

– Та як же я наловлю, коли не вмію? Хоч навчи, як її ловити!

– Та як же ловити? Піди до ополонки, встроми хвоста в ополонку і сиди тихенько та й приказуй: «Ловися, рибко, велика й маленька!» То вона й наловиться.

– Спасибі за науку!

Побіг вовк мерщій на річку та до ополонки, та хвіст в ополонку...

– Ловись, – каже, – рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика!

Не хочеться йому малої. А мороз надворі такий, що аж шкварчить! Лисичка бігає по березі та все:

— Мерзни, мерзни, вовчий хвосте! Мерзни, мерзни, вовчий хвосте!

А вовк:

— Що ти, лисичко-сестричко, кажеш?

— Та то ж і я кажу: ловися, рибко, велика й мала!

— Ану й я так: ловися, рибко, велика та все велика!

Ворухнув вовк хвостом – важко вже. А лисичка :

– Ото вже рибка почала чіплятися.

Трохи згодом:

– Ану, вовчику, тягни!

Лисичка-сестричка і вовк-панібрат (українська народна казка) – 3

Вовк як потяг, а хвіст уже прикипів до ополонки, – не витягне. А вона його ще й лає:

– А, капосний вовцюгане, що ти наробив?! Бач, казав: «Ловися, рибко, велика та все велика», – от велика начіплялася, тепер і не витягнеш. Треба ж тобі помочі дати, – побіжу покличу людей.

Та й майнула на село. Біжить селом людей гукає:

– Ідіть, люди, вовка бить! Ідіть, люди вовка бить!

Як назбігалося людей!... Хто з сокирою, хто з вилами, з ціпами, а баби з рогачами, з кочергами! Як почали вони того бідолаху вовка періщити! А лисичка тим часом ускочила в одну хату, – нікого нема, хазяйка побігла на річку вовка бити і діжу немішану покинула. Вона взяла вимазала голову в тісто – та в поле... Коли дивиться – вовк насилу лізе, – добре дали йому, сердешному. Вона зараз-таки прикинулась хворою, тільки стогне. А вовк побачив її:

– А, – каже , – така ти! Наробила ти мені добра, що й хвоста збувся!

А вона:

– Ой вовчику-братику, хіба ж то я? Хіба ж ти не бачиш, що з мене й мозок тече, – так мене побили, що й голову провалили мені. Вовчику-братику, підвези мене!

– Та я й сам нездужаю!...

– Та в тебе ж тільки пів хвоста нема, а мені й голову провалили. Ой-ой-ой, не дійду додому!...

– То сідай уже, що з тобою робити...

Вона злазить йому на спину, вмощується та так стогне. Повіз її вовк.

От вона їде та все приказує:

– Битий небиту везе! Битий небиту везе!

– Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш?

– Та то я кажу: битий биту везе.

А сама знов нищечком:

– Битий небиту везе!

От довіз він її до хатки:

– Уставай, лисичко, доїхали!

Вона тоді плиг з вовка та:

– Битий небиту привіз! Битий небиту привіз.

Вовк до неї, хотів її зубами, а вона в хатку та й зачинилася. Не влізе вовк.

А вона ще визирав у вікно та й дражнить:

– Битий небиту привіз!

Тупцявся вовк, тупцявся коло лисиччиної хатки – не влізе.

– Не клята ж лисичка?... Отак піддурила! Та й потяг додому.

А лисичка живе та курей ловить.

Читати казку "Лисичка-сестричка і вовк-панібрат" іншими мовами:
Обсудить]]>
<![CDATA[Намисто для лисички (Ольга Зубер)]]> https://derevo-kazok.org/page/namisto-dlja-lisichki-olga-zuber https://derevo-kazok.org/page/namisto-dlja-lisichki-olga-zuber Wed, 13 Jul 2022 04:17:40 +0300 Намисто для лисички (Ольга Зубер)

Прокинулася вранці Лисичка. Виглянула у віконечко, а там – все біле-біле від снігу!

Зраділа вона, одягла свою тепленьку шубку, шапочку, чобітки, рукавички на лапки. Вийшла надвір, стоїть, милується. Гарно в лісі! Зелені ялинки стали білосніжними, стежки-доріжки сніжком присипані, сніжинки блищать-переливаються.

І вирішила Лисичка сплести собі зі сніжинок зимову прикрасу. Взяла вона ниточку, нанизала на неї сніжинки й одягла на себе. Ходить по всьому лісу, хвалиться:

– Подивіться, яке в мене намисто! Ні в кого такого нема!

З усього лісу позбігалися звірі, щоб подивитися на диво-намисто.

– Ой, гарне! – кажуть.

– Дуже гарне! – радіє Лисичка.

Та забігла вона в хатину, щоб помилуватися на себе в дзеркало. А намисто – кап-кап – та й розтануло.

Вибігла Лисичка надвір, сіла на пеньочку і плаче.

– Ой-ой-ой! Що ж це таке?! Було намисто, та взяло й розтануло!

Почули звірі, що Лисичка голосить, посходилися й питають:

– Що сталося? Ти ж щойно така весела була, а тепер плачеш?

– Ой! – схлипує Лисичка. – Так прикро! Так прикро! Намисто моє чудове розтануло!

Звірята давай руденьку втішати. І так стараються, і сяк.

– Я тобі шишечок дам! Зробиш із них нове намисто! – каже Білочка.

– Не хочу з шишечок! – плаче Лисичка.

– Я тобі грибочків принесу! – каже Їжачок.

– Не хочу з грибочків!

– Я тобі зерняток дам! – пищить Мишка.

– Не хочу! Не хочу! Не хочу! – заголосила ще більше Лисичка й побігла, куди очі дивляться.

Звірята тільки перезирнулися. Не знають, як Лисичку заспокоїти.

А сама Лисичка забігла аж на край лісу. Сіла під ялинкою і плаче.

Побачила її маленька Дівчинка, що саме каталася на санчатах. Підійшла, питає:

– Лисичко, чому ти плачеш?

– Ой, – почала жалітися лисичка, – сплела я собі чудове намисто зі сніжинок, а воно взяло й розтануло! А я так засмутилася, що й на друзів нагримала. Що тепер робити?..

– Чекай мене тут! – сказала Дівчинка й кудись побігла.

Дивиться Лисичка услід Дівчинці, слізки лапкою витирає.

А дівчинка не забарилася. Прибігла, простягла до Лисички маленькі рученята. А там – намисто з різнокольорових сніжинок переливається!

– Ого, яка краса! – дивується Лисичка. – Я ще ніколи не бачила таких сніжинок!

– А це не справжні сніжинки, – каже Дівчинка. – Я їх з бісеру сплела. Подобається? Візьми, це для тебе подарунок!

– Для мене? – зраділа Лисичка.

Намисто для лисички (Ольга Зубер) – 2

– Так!

– А воно не розтане?

– Ні, не розтане, – сміється Дівчинка.

Взяла Лисичка в лапки намисто, милується.

– Як ти так умієш? – питає.

– Отак! Хочеш, і тебе навчу?

– Ой! Дуже хочу! Я тоді ще й для друзів своїх подаруночки зроблю!

Дістала дівчинка з кишеньки пакуночок з бісером і навчила Лисичку кольорові сніжинки робити. А тоді ще й бісеру їй подарувала.

Щаслива Лисичка взяла пакуночок, гарненько подякувала Дівчинці й побігла до своєї хатинки – подарунки друзям готувати.

А що в неї тепер з’явилося нове цікаве заняття – то Лисичка й капризувати перестала. І відкрила в своїй хатинці для всіх звіряток майстерню кольорового намиста.

Обсудить]]>
<![CDATA[Лисиця та горобець (українська народна казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/lisicja-ta-gorobec-ukrayinska-narodna-kazka https://derevo-kazok.org/page/lisicja-ta-gorobec-ukrayinska-narodna-kazka Mon, 27 Jun 2022 01:11:45 +0300 Лисиця та горобець (українська народна казка)

Якось злетів з дерева горобчик на землю, бо знайшов дрібне насіннячко поклювати, та незчувся як лиска з-за куща хап, та й ухопила його за хвостик.

Вхопила, держить у пащі, та все й думає, як його хутенько заїсти. Зрозумів бідолаха, що життя його на волосинці та й вдався до хитрощів. Мовить лисиці:

– Ой, лисуню, лиско! Товаришував я з твоїм батьком. Що за лис був. Розумний, хитрий, хороший такий був.

– Угу, – каже лисиця, а сама міцно стискає щелепами хвостик горобцю.

– Ой, лисонько рудасю, радився не раз я з матір’ю твоєю. Ото мудра була, діло завжди казала – куди іншим лисицям до неї!

– Угу, – знову пробурмотала лиска, а горобчика то ще міцніше тримає.

– Ой, лисице-кумасю, знавав я твоїх братів та сестер. Що ж то за гарні та славні були! Сказано – хорошого роду.

– Угу, – знов відмовила лисиця.

– Але ж найкраща, найрозумніша, хитра та спритна ти, моя дорогенька! У світі такої чудової лисуні немає! Правда ж?

Від такої гарної мови лисиця так зраділа, так запишалась, що забула про свою здобич, та гукнула на всю пащу:

– Так, так, так!

А горобчику того й треба – пурхнув на гілочку, та й бачила його лисиця! Облизнулась лиска, а горобчик мовить:

– Велику силу має облесливе слово…

Обсудить]]>
<![CDATA[Дві білочки й лисиця (українська народна казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/dvi-bilochki-j-lisicja-ukrayinska-kazka https://derevo-kazok.org/page/dvi-bilochki-j-lisicja-ukrayinska-kazka Mon, 23 May 2022 03:44:51 +0300 Дві білочки й лисиця (українська народна казка)

Дві білки знайшли горіх і повадилися між собою.

– Він мій, – сказала перша білка, – бо я його перша знайшла.

– Ні, він мій, – кричала друга. – Я його підняла.

Услухала цю суперечку лисиця.

– Не сваріться, – сказала вона, – я помирю вас!

Стала між білками, розкусила горіх і сказала:

– Ця половина належить тому, хто увидів горіх, ця ж – тому, хто його підняв; а зерно – мені: за те, що я вас помирила.

По сих словах передала білкам порожні скорлупи, зерно ж положила собі в рот і втекла.

Обсудить]]>