A PHP Error was encountered

Severity: Warning

Message: Trying to access array offset on value of type bool

Filename: friendly_urls/index.php

Line Number: 2449

Казки на ніч українською мовою ᐈ Казки для дітей на Дерево Казок https://derevo-kazok.org/ Читати онлайн 【казки українською мовою】 на сайті ⏩ Дерево Казок ⭐ Більше 3000 авторських та народних 【казок на ніч】 для дівчаток та хлопчиків ✔️ derevo-kazok.org Wed, 29 Jun 2022 03:14:11 +0300 en-ru MaxSite CMS (http://max-3000.com/) Copyright 2024, https://derevo-kazok.org/ <![CDATA[Жовтий лелека (китайська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/zhovtij-leleka-kitajska-kazka https://derevo-kazok.org/page/zhovtij-leleka-kitajska-kazka Wed, 29 Jun 2022 03:14:11 +0300 Кажуть, що жив колись у Фучжоу один бідний студент. Звали його Мі.

Ходив Мі по вулицях, грав на флейті веселі пісні, і бідняки подавали йому хто скільки. Так він і харчувався.

Жовтий лелека (китайська народна казка)

Одного разу зайшов Мі до чайної, щоб випити чашку чаю.

Господар чайної нагодував і напоїв бідняка.

Жовтий лелека (китайська народна казка) – 2

Настав час іти. Підвівся Мі та сказав:

– Грошей у мене немає, заплатити за все, що я тут випив і з'їв, мені нема чим. Однак я не хочу залишатися невдячним.

– Ось, дивіться! – І Мі вийняв з кишені шматок жовтої крейди і намалював на стіні чайної лелеку.

Жовтий лелека (китайська народна казка) – 3

Лелека був зовсім як живий, тільки жовтий.

– Цей лелека, – сказав Мі, – принесе вам вдесятеро більше грошей, ніж я заборгував. Кожного разу, коли зберуться люди, якщо тричі плеснути в долоні, він буде сходити зі стіни і танцювати.

– Тільки дивіться, – попередив Мі, виходячи з чайної, – ніколи не змушуйте лелеку танцювати для однієї людини. І якщо вже таке трапиться, то знайте – це буде востаннє. А тепер прощайте!

Жовтий лелека (китайська народна казка) – 4

Пішов Мі, а господар чайної з подивом дивився на лелеку і не знав, вірити чи не вірити тому, що сказав студент.

Коли на другий день у чайній зібралося багато людей, господар вирішив все ж таки спробувати. Він попросив усіх тричі плеснути в долоні.

Усі дружно заплескали в долоні, і одразу же жовтий лелека зійшов зі стіни на підлогу чайної.

Він змахнув крилами і почав танцювати. Та ще як весело і кумедно! Гості були у захваті.

Жовтий лелека (китайська народна казка) – 5

Коли лелека пішов назад на стіну, ніхто не міг повірити своїм очам. Усі мацали стіну, роздивлялися малюнок і дивувалися.

Чутка про таку дивину рознеслася всюди. У чайній стало багато відвідувачів, – всі хотіли бачити жовтого лелеку. Господар торгував з ранку до ночі та багатів з кожним днем. Обіцянка студента Мі здійснювалася.

Навіть на вулиці перед чайною завжди юрбився народ, заглядаючи у вікна. Охоче і весело танцював лелека для бідних людей.

Але якось проїжджав повз чайну жадібний мандарин зі своїми слугами.

Жовтий лелека (китайська народна казка) – 6

Побачив він, що народ юрбиться біля вікон чайної, і послав слуг дізнатися, в чому справа. Слуги повернулися і розповіли все мандарину.

Мандарин тут же захотів подивитися на жовтого лелеку.

Увійшов він до чайної і бачить: скрізь сидять селяни, ремісники та інший бідний люд.

Жовтий лелека (китайська народна казка) – 7

– Геть усі звідси! – закричав мандарин. – Не для вас така дивина, а для мене одного!

Одразу налетіли на гостей охоронці мандарина з палицями і всіх розігнали.

Залишився мандарин сам. Почав плескати в долоні. Але лелека навіть не поворухнувся.

Жовтий лелека (китайська народна казка) – 8

Тоді кинув мандарин на стіл срібний злиток і крикнув господареві чайної:

– Накажи лелеці танцювати для мене!

Побачивши срібло господар забув про все. Став він позаду мандарина і теж заплескав у долоні. Але лелека тільки повернувся до них спиною, настовбурчився, заплющив очі та так і застиг.

Жовтий лелека (китайська народна казка) – 9

Тоді наказав мандарин охоронцям:

– Візьміть цього лелеку і віднесіть до мого палацу! Там він у мене затанцює!

Кинулися охоронці з алебардами і мечами до стіни.

Вирубали вони цілий шматок стіни разом із жовтим лелекою.

Жовтий лелека (китайська народна казка) – 10

Вийшов мандарин з чайної, сів на свої ноші та вирушив до палацу. А охоронці понесли за ним жовтого лелеку.

У палаці мандарин наказав розмістити лелеку на підставці у гарному обрамленні, оточити квітами у дорогоцінних вазах та запалити різнокольорові ліхтарики.

Потім сів мандарин у крісло навпроти лелеки і урочисто тричі ляснув у долоні. Але лелека тільки сховав голову під крило, щоб не бачити мандарина та його палацу.

Плескав, плескав мандарин – всі руки відбив, а птах так і не зрушив з місця. Тоді мандарин вирішив, що лелеці нудно танцювати самому, і сам почав танцювати.

Жовтий лелека (китайська народна казка) – 11

Але коли мандарин підскочив надто близько до жовтого лелеки, той раптом висунув голову з–під крила і клюнув мандарина прямісінько в лоб!

Мандарин так і сів на підлозі.

– Рубайте цю кляту птицю! – закричав він охоронцям. – Для бідняків він танцював, а мене, мандарина, клює! Смерть йому!

Підбігли охоронці до жовтого лелеки, замахнулися мечами, але тут хтось гучно постукав у двері.

Кинулися охоронці до дверей, розчинили їх, дивляться, а перед ними стоїть студент Мі та мовчить.

Жовтий лелека (китайська народна казка) – 12

Мандарина аж затрусило від такої зухвалості, йому навіть забракло слів, щоб наказати охоронцям прогнати студента.

Мі вийняв з футляра свою флейту, і звуки веселої пісеньки залунали по палацу.

В ту ж мить жовтий лелека стрепенувся, зробив крок і зійшов зі стіни.

Жовтий лелека (китайська народна казка) – 13

Мі заграв ще веселіше і рушив до дверей, а жовтий лелека пішов за ним.

Занімівши від подиву дивилися мандарин і охоронці на дивного птаха. А Мі все йшов і йшов разом зі своїм жовтим лелекою, поки не зник з очей.

Жовтий лелека (китайська народна казка) – 14

Кажуть, що з того часу мандарин ніколи більше не бачив жовтого лелеки; чарівний птах під звуки флейти Мі танцював на площах та базарах тільки для бідних людей.

Обсудить]]>
<![CDATA[Як жаби захотіли собі короля (Леонід Глібов)]]> https://derevo-kazok.org/page/jak-zhabi-zahotili-sobi-korolja-leonid-glibov https://derevo-kazok.org/page/jak-zhabi-zahotili-sobi-korolja-leonid-glibov Mon, 13 Jun 2022 20:53:36 +0300 Обридло Жабам, як на гріх,

В болоті жити самостайно;

Ніхто їх не чіпав, дурних,

Жили та гралися звичайно…

Як жаби захотіли собі короля (Леонід Глібов)

Так ні, ще треба би не так,

І стали радить: – Квак та квак!

Чом короля у нас немає?

Усякий дурень теє знає:

Орел – у птиць, Лев – у звірей,

Є королі і у людей,–

Хіба вже ми й не люде?

І докіль так ще буде? –

Як жаби захотіли собі короля (Леонід Глібов) – 2

Розквакались, плигають, скрекотять,–

Приспіла ця робота,–

Рішили зараз же послать

Найбільших десять Жаб на другий бік болота

Просить у Долі короля.

Надвечір посланці вернулись відтіля

І землякам гукати стали:

– Гей, ставте могорич! Ми короля придбали!

І знов клопочуться: як короля стрічать,

Як підступить, як привітать…

Аж чують – щось шумить… всі разом закричали:

– Король! Король летить! – і повтікали.

Тут щось з розгону в воду бух,

А Жаби з переляку: – Ух!

Як жаби захотіли собі короля (Леонід Глібов) – 3

Який же там король став Жабам у пригоді?

Такий король, що сміх, та й годі:

Здоровий-прездоровий пень.

Стоїть він ніч, стоїть він день,

Сплилось багато Жаб великих і маленьких,

Старих і молоденьких.

Повитріщались, мовчки ждуть,

От-от, мов, озоветься,

А пень стоїть, не ворухнеться.

– Ну, що якби йому гукнуть? –

Шепочуть Жаби, – починайте!

Ось цитьте, потривайте…

Чого се він такий чудний?

Неначе неживий?

І зараз плиг одна, плиг друга… він нічого.

І Жаби годі вже мовчать,

Плигають сміло і кричать.

А деякі повилазили на його

Та ще й сміються відтіля –

Не боїмось, мов, короля!

Як жаби захотіли собі короля (Леонід Глібов) – 4

Додумались вони, що із такого дива

Не буде діла,

І почали вередувать:

– Не хочемо! Не треба нам такого!

Ходімте Доленьку благать,

Щоб короля дала живого,

Щоб він усюди походив,

Щоб жаб’ячий народ, болото звеселив! –

Як жаби захотіли собі короля (Леонід Глібов) – 5

І Доля Жабам догодила –

Лелеку королем зробила.

– От, – кажуть Жаби, – сей не так!

Хоч любо глянуть: і крилатий,

І довгоногий, і носатий,

І ззаду й спереду козак! –

Як жаби захотіли собі короля (Леонід Глібов) – 6

Недовго Жаби навтішались,

Бо виявилось те, чого не сподівались.

Лелека зразу холоду нагнав

І Жаб дурних клювати добре став, –

Найбільше молодих вподобав він ковтати:

Що день – десятків два і поминай як звати!

– От тобі, – кажуть, – дожились! –

І знов благати Долю поплелись:

– Ой Доле, змилуйся в пригоді!

Напало лишенько, та й годі:

Король просвітку не дає,

Клює нас та клює!

– А годі вам, не докучайте!

У вас усе недобрий час, –

Сказала Доля, – вибачайте!

Просили двічі – буде з вас. –

Прийшлося Жабам горювати.

– Немає правдоньки, і де її шукати?

Нум плакать, нум… –

І досі нумкають на глум.

Як жаби захотіли собі короля (Леонід Глібов) – 7

Не гріх сказать, що й люди так, як Жаби,

Частенько дурощі снують,

А доснуються до нахаби, –

Тоді вже лихо тчуть.

Обсудить]]>
<![CDATA[Лелеченя (Ірина Мацко)]]> https://derevo-kazok.org/page/lelechenja-irina-macko https://derevo-kazok.org/page/lelechenja-irina-macko Thu, 17 Mar 2022 23:16:45 +0300 Лелеченя (Ірина Мацко)

"З далекого краю, лелеки летіли,

Та в одного лелеченьки…" – співала мама доні.

– Ой, мамусю, не співай далі цю пісню! – просила маленька Катруся.

– Чому, доню? Я її дуже давно знаю. Це пісня про лелек, які поверталися додому з чужини, вона – моя улюблена.

– А моя – ні! Там… там лелеченя хвореньке. Мені його так шкода, аж плакати хочеться.

– Та то в пісні, доню! Лягай уже спати, а завтра підемо за село – подивимось, як лелеки у вирій збираються. На добраніч.

Сонний місяць уже вкладався в м’яку хмаринку, а Катруся все ще вдивлялась у небо, густо всіяне дрібненькими ліхтариками–зорями. Та раптом на темному небі з’явилася чорна цятка, а потім ще одна і ще. Цятки рухались і збільшувалися. Катруся злякалась і вже хотіла кликати маму, але зрозуміла, що це – птахи. Невеликий журавлиний ключ летів нічним небом. Від ключа відділивсь один птах і почав наближатися, збільшуватися. Через якусь мить на підвіконня до Катрусі сів справжнісінький лелека, а на його спині було маленьке лелеченя.

– На добраніч, Катрусю. Тебе ж Катрусею звати? Ми часто пролітаємо над твоїм подвір’ям й інколи приземляємося, щоб напитися води з вашої криниці. Збираємося летіти в далекі чужі краї і хочемо попросити твоєї підмоги. Чи допоможеш нам?

– Так, звичайно! Допоможу з радістю! А що потрібно зробити?

– У цього лелеченяти – переламане крильце. Хлопчина у дворі гравсь і ненавмисне поцілив палицею в його крило. Тепер цьому лелеченяті з нами не можна.

– Ай справді! Не треба! Не лети, лелеченько!

– Про це ми й хочемо тебе попросити. Всю зиму перебути тут важко. Холодно та їсти нема, де дістати. Чи прийняла б ти його перезимувати? Лелеченя добре, невибагливе, працьовите, допоможе в господарстві…

– Не хвилюйтеся, прийму і догляну. Летіть спокійно. А навесні повертайтеся. Ми будемо вас чекати.

– Дякуємо тобі, Катрусю! Ми полетимо спокійними. Далека дорога попереду. Ще водиці з твого колодязя нап’ємось – і в дорогу.

– А чому ж уночі? До завтра не зачекаєте?

Лелеченя (Ірина Мацко) – 2

– Небезпечно нам летіти зранку. Тільки–но сонце прокинеться – вороги вже чатують на нас. Тільки пильнуй, щоб крила не перебили, – сказав лелека. – А ось тобі, дівчино, перо чарівне. Коли буде потреба, важлива справа – підкинь його в лузі, щоб вітер підхопив, і станеш, ким забажаєш, здійсниш усе, що потрібно. Тільки пам'ятай: перо дає чарівну силу лише раз…

– Дякую, лелеченько. А маленького я догляну.

Лелеки напилися водиці з колодязя і полетіли, ледве засіріло надворі. А маленьке лелеченя залишилось у Катрусі зимувати. Весело було з ним. Катруся його поїла, годувала, а вечорами вони довго розмовляли. Мріяли разом про далекі краї, де тепер були лелеченяткові родичі. А згодом птах і допомагати почав – стояв біля криниці й великим дзьобом піднімав відерце з водою.

День за днем минули і осінь, і зима з морозами та хуртовинами. Лелеченя виросло, зміцніло, і крильце загоїлося. Птах уже повагом походжав по подвір’ю, як господар.

Потекли дзвінкі струмочки, заспівали крапельки з бурульок, прокинулася природа від ласкавого сонечного проміння. Лелека дедалі частіше почав виходити на луг і задивлятися в небо – чекав на своїх рідних, а їх усе не було.

– Не хвилюйся, прилетять, – заспокоювала Катруся. – Дорога ж далека, от і затримуються.

– Ще два дні тому мали прилетіти, а й досі нема, – сумував лелека.

– Йди відпочинь, поспи, може, завтра повернуться, – просила дівчинка.

– Я постою тут, біля колодязя. Вони ж з дороги пити, напевно, захочуть, тож спочатку сюди прилетять…

Усю ніч простояв біля криниці лелека. І наступну. А потім і вдень не відходив. Лелеки запізнювалися вже на тиждень. Катруся дуже хвилювалася, бо змарнів птах, засумував. Одного ранку дівчинка підійшла до лелеки, а він… застиг, задерев’янів. Перетворився на дерев’яного лелеку з відерцем у дзьобі.

Лелеченя (Ірина Мацко) – 3

Як же засумувала Катруся! І водою поливала, і співала йому – не оживає птах. А тоді згадала про чарівне перо, яке, відлітаючи, залишили лелеки. Вибігла на луг, пустила перо за вітром.

– Бажаю стати пташкою, щоб полетіти і дізнатися, де лелеки зараз. Повернути їх, показати дорогу до рідного дому…

Зашуміло раптом у синьому небі, загуло, а Катруся перетворилася на зозулю. Змахнула крильми і полетіла шукати лелек, які ніяк не поверталися. Довго летіла, виглядала й таки знайшла. Розповіла їм усе про лелеченя і про чарівне перо.

– Ми не могли вчасно повернутися, Катрусю. Негода збила нас із дороги. Але ж ти знала, що перо лише раз робить диво. Як же ти наважилася стати зозулею? – забідкалися лелеки.

– Мені було дуже шкода лелеченяти. Виглядаючи вас із далекої дороги, воно стало дерев’яним. Про себе я тоді зовсім не думала, щоб лише його врятувати.

– То летімо швидше! Врятуємо і його, і тебе…

– Полетіли!

…Надвечір лелеки із зозулею прилетіли на подвір’я, де біля колодязя стояв дерев’яний птах. Почувши рідний клекіт, лелеченя ожило і радісно заклекотало у відповідь. Потім торкнулося дзьобом зозулі й вона знову перетворилася на дівчинку. Все владналось, а лелеки з Катрусею стали добрими друзями і звили гніздо на її хаті.

Відтоді люди почали ставити біля колодязів дерев’яних лелек, щоб птахи вчасно поверталися додому, у рідні краї.

Обсудить]]>
<![CDATA[«Бий, ломачко!» (узбецька казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/bij-lomachko-uzbecka-kazka https://derevo-kazok.org/page/bij-lomachko-uzbecka-kazka Fri, 22 Dec 2017 00:37:52 +0300 Обсудить]]> <![CDATA[Лелека (таджицька казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/leleka-tadzhicka-kazka https://derevo-kazok.org/page/leleka-tadzhicka-kazka Mon, 12 Jun 2017 19:42:49 +0300 Лелека (таджицька казка)Був собі меткий дбайливий хлопець. Жили вони удвох з ненькою на березі річки. З ранку до вечора хлопець ходив на лови, а ненька в господі ладувала.

Якось молодому мисливцеві перестало таланити. Кілька днів не вдавалося йому вполювати ніякої дичини. А в хаті вже не було чого їсти.

Хлопець журився, та нічого не міг удіяти. І ось одного дня до його сильця потрапив лелека. Мисливець зрадів, виплутав довгі пташині ноги і вже дістав ножа, щоб відтяти здобичі голову, як лелека враз заговорив людською мовою:

– Яка тобі користь від того, що вб’єш мене? Краще відпусти, а я тобі в пригоді стану.

– Чим же ти зможеш мені допомогти? – спитав мисливець.

– Прийди в мою країну, і я дам тобі одну корисну річ,– одказав лелека

– Яку?

– Річ, яка дасть тобі все, чого тільки забажаєш.

– А де твоя країна?

– Віднеси мене на покрівлю своєї оселі і відпусти. Куди я полечу, там і шукай мою країну.

Узяв хлопець лелеку й поніс додому. Розповів усе матері, й стали вони міркувати. Якщо вб’ють і з’їдять лелеку, злиднів все одно не позбудуться, а відпустять – може, й справді птах допоможе їм.

Лелека (таджицька казка)Виліз мисливець на покрівлю й відпустив свою здобич. Лелека полетів туди, де вдалині маячіли гори. Мисливець і собі подався в той бік.

Ішов він, ішов, аж натрапив на череду кіз.

– Чия це череда? – спитав пастуха.

– Лелечина,– відповів той.

– А сам лелека де?

– Про це спитай У вівчаря, – порадив пастух.

Пройшов хлопець ще трохи й набрів на отару овець.

– Чия це отара? – спитав вівчаря.

– Лелечина,– відказав той.

– А сам лелека де?

– Навіщо він тобі? – спитав вівчар.

Хлопець оповів йому свою пригоду з лелекою.

– Візьми з отари двох баранів, – порадив вівчар,– сідай на білого верблюда і їдь у гори, їхатимеш, доки не побачиш замок. У ньому й живе лелека.

Біля брами сидітимуть два сторожові пси. Віддай їм баранів і сміливо заходь у браму.

– Що б ти порадив мені попрохати в лелеки? – спитав хлопець.

– Попрохай скатертину достатку,– порадив вівчар.

Хлопець подякував йому, взяв двох баранів, сів на білого верблюда й поїхав до лелечиного палацу.

Тільки-но під’їхав він до брами, а звідти вискакують два пси й до нього. Хлопець дав кожному по баранові й без усяких перешкод увійшов до замку. Неподалік побачив лелеку. Зліз з верблюда, привітався з птахом і каже:

– Пам’ятаєш, я витяг тебе з сильця, а тепер от прийшов, як ти радив.

– Прошу, прошу, а я гадав, ти не знайдеш мене.

– Чому ти так подумав? – спитав хлопець.

– Дорога далека й важка, люди втомлюються й зневіряються,– відказав лелека.

– Голод пригнав мене сюди, – пояснив мисливець.

– Твоя правда, голод має велику силу. Та я дам тобі таку річ, яка завжди тебе нагодує.

– Дай мені скатертину достатку, зажадав хлопець.

– Добре, – погодився лелека, – ти повівся зі мною по-людському, я й віддячу тобі добром.

Лелека дав хлопцеві скатертину. Хлопець подякував лелеці й рушив додому. Дійшов до вівчаря, показує лелечин подарунок.

– Скатертино, розстелися,– промовив вівчар.

Скатертина вмить розіслалася, а на ній з’явилися страви.

Пригостив мисливець вівчаря й подався далі. А через кілька днів живий та здоровий дістався до рідної домівки.

Лелека (таджицька казка)Відтоді ненька з сином не знали, що таке голод. Поділилися вони добром і з односельцями, закликали їх на гостину. Гості були раді, а разом з ними раділи й господарі.

Невдовзі чутка про диво-скатертину загула по всій країні. Дійшла вона й до падишаха. Той звелів своїм воякам відібрати в хлопця скатертину й принести йому. Вояки вмить кинулися виконувати наказ і забрали скатертину. Зажурився хлопець.

– Піди, синку, до лелеки й розкажи йому все, що сталося! – порадила неня.

Мисливець знов подався до лелечиного замку. Через якийсь час дійшов до вівчаря й розповів про халепу.

– Лелека має чарівного гарбуза, попроси, хай дасть тобі, – порадив вівчар.

Прийшов хлопець до птаха й каже:

– О заступнику вбогих, сталася халепа. Знову я до вас по допомогу.

– Гаразд, – мовить лелека,– я ще раз зможу допомогти тобі.

Мисливцеві відлягло від серця, й він наважився попрохати гарбуза.

Узяв нового лелечиного подарунка й рушив додому. Прийшов до вівчаря. Той поклав гарбуза на землю й промовив:

– Побивани, виходьте!

З гарбуза враз вискочило десятків зо три дужих молодиків з дубцями й ну лупцювати мисливця. Хлопець залементував, заблагав, аби ті змилосердилися над ним.

– Побивани, на місце! – звелів вівчар, і молодики з дубцями вмить поховалися.

– Зрозумів, навіщо тобі цей гарбуз? – спитав вівчар.

– Еге, зрозумів, – відказав мисливець і радий-радісінький подався в рідні краї.

Прийшов просто до падишаха й зажадав, аби той віддав йому скатертину. Розлючений володар звелів вигнати мисливця з палацу. Тоді хлопець поклав гарбуза й промовив:

– Побивани, виходьте!

Як вискочили з гарбуза молодики з дубцями, як кинулися на падишаха. Вартові з переляку порозбігалися хто куди. Бачить володар, що непереливки, й ну плакати й благати:

– Годі, годі, пожалій мене, віддам твою скатертину.

– Побивани, на місце! – звелів мисливець.

Молодики з дубцями вмить поховалися.

А хлопець забрав скатертину й чарівного гарбуза й пішов додому.

Відтоді вони з ненькою вже нікого не боялися і стали жити спокійно й щасливо.

Обсудить]]>
<![CDATA[Лелека-лікар (таджицька казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/leleka-likar-tadzhicka-kazka https://derevo-kazok.org/page/leleka-likar-tadzhicka-kazka Fri, 31 Mar 2017 03:30:22 +0300 Лелека-лікар (таджицька казка)Жив колись один вовк. Дуже любив він красти й жерти овець. І до пори до часу це йому миналося. Та одного разу кістка застряла вовкові в горлі. Йому забило дух, тільки піна з рота котиться. Злякався сірий і подався до лікаря.

– На твою болячку нема ради,– сказав той, – Надто глибоко застрягла кістка. Доведеться тобі сконати.

Жахнувся вовк і гірко-гірко заридав.

Неподалік бродив болотом лелека – жаб ловив. Почув плач

підійшов до вовка й питає:

– Що з тобою, вовче, чого плачеш?

– Ет, не питай,– відказує той.– Настав край моєму життю. В горлі застрягла кістка, а лікар нічого не може вдіяти.

Жаль зробилося лелеці.

– А підійди-но ближче! – каже він вовкові.– Батько мій був лікар. Я теж трохи на цьому знаюся.

– О любий приятелю! – зрадів вовк.– Якщо вирятуєш мене з цієї халепи, я зроблю для тебе все, що тільки забажаєш.

Лелека устромив свого довгого дзьоба звірові в горло й витягнув кістку.

Вовкові одразу полегшало, він підвівся й подався геть.

– Почекай, а хто ж обіцянку виконає? – гукнув йому лелека.

– Тобі ще мало? – гаркнув хижак.- Ти ж застромив мені в пащу свою голову, й вона лишилася цілісінька. Адже я міг тебе зжерти. Геть мені з-перед очей та більше не потрапляй, бо з’їм.

Нічого не відказав на те лелека, тільки подумав, що тим, хто забуває про добродіяння, допомагати не варто.

Обсудить]]>
<![CDATA[Лисиця та лелека (болгарська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/lisicja-ta-leleka-bolgarska-kazka https://derevo-kazok.org/page/lisicja-ta-leleka-bolgarska-kazka Sun, 28 Jun 2015 22:56:38 +0300 Лисиця та лелека (болгарська казка) Якось заприятелювали лелека і лисиця. Одного разу лелека покликав лисицю на гостину. Посиділи, побалакали, як годиться, затим господар надумав гостю почастувати. Налив молока в глечик із вузькою шийкою, накришив туди хліба і припрошує:

– Добре, що ти прийшла, кумонько. Покуштуємо, що маю, що зміг приготувати. Це чоловіче порання, чоловіча робота, не те що жіноча, але все ж покуштуй. їж, кумонько, їж, смачного тобі.

Лисиця і крутилася навколо глечика, і лизала його, але нічого не дістала. її велика голова не влазила у вузький глечик. А лелека своїм довгим дзьобом поклював сам усю тетерю. Лисиця лишилася голодна.

Наступного дня лисиця кличе лелеку на гостину. Наварила каші, насипала у велику мілку тарілку і припрошує:

– Їж, лелеченько, їж, голубчику. Добре, що ти прийшов, розвеселиш мене, побалакаємо. їж, голубчику, сил набирайся, смачного тобі.

Лелека стукав, стукав дзьобом по тарілці, та так нічого й не схопив. А лисиця лизь та лизь, геть чисто виїла всю кашу.

От зібрався лелека йти, лисиця вийшла за ним, а він і каже:

– Кумонько, як я тебе запрошував у гості, ти добре наїлась. А от я сьогодні йду голодний від тебе, щиру правду кажу.

А лисиця на те:

– Е, вибачай, куме, ти кривиш душею. Ти так стукав дзьобом по тарілці, що всі сусіди знають: ти їв і наївся, а я як була в тебе, нічого з глечика не дістала і пішла голодна.

Засоромився лелека, похнюпив голову і пішов собі. Відтоді й ворогують лисиця з лелекою.

Обсудить]]>