Severity: Warning
Message: Trying to access array offset on value of type bool
Filename: friendly_urls/index.php
Line Number: 2449
Цілу весну, літо й пів-осені нічим вони не журилися. Пурхали від саду до саду, ласували виноградом і сливами, шовковицями та абрикосами, ловили мух і коників.
Та от минула тепла пора, повіяло холодом. Крук і каже горобцеві:
– Любий приятелю, уже студеніє, незабаром підуть дощі, а там і сніг, треба нам подбати про житло. Збудуймо разом хижку, й буде нам затишно й тепло.
– Навіщо мені морочитися з тою хижкою? – відказує горобець,– Заб’юся в якусь шпарку й безтурботно відлежуся до весни.
– Твоя воля,– мовив крук,– Коли не хочеш, я собі хижку сам поставлю.
Крук узявся до роботи, а горобець літав безтурботно, аж поки настала зима.
Того року лютували морози, випало багато снігу.
Горобець літав від покрівлі до покрівлі, а місця, де б можна було хоч трішки погрітися, не знаходив. Куди не кинеться, скрізь мороз дошкуляє. Нарешті не витримав і подався до крука просити, аби прихистив його в своїй хижці.
– Ти мій приятель,– каже крук,– але ти не схотів працювати разом зі мною, тож я хижку збудував лише для себе, удвох ми в ній не помістимося.
А горобець як заплаче та заголосить:
– Хай буде довгий твій вік, друже-круче, щоб ніколи ти лиха не знав, пожалій мене, пусти до своєї хижки! Не послухав я тебе, тепер каюся.Пусти, бо задубію на морозі.
– Що ж, заходь уже! – каже крук. – Однак сам зараз пересвідчишся, що двом нам ніде буде лягти. Та нічого вже з тобою не вдієш, залазь мені під лапи та й спи,– мовив господар.
Заліз горобець крукові під лапи, а заснути не міг, бо кігті, мов колючки, вп’ялися йому в тіло.
Колючки ви, колючки,
Кігті твої – колючки.
Покололи мене вкрай,
Не засну, хоч пропадай.
– Коли так, то залазь мені під голову! сказав крук.
Горобець умостився під головою, але й тут було не краще.
Тепер уже дзьоб увіп’явся йому в шию. Довелося знов будити приятеля.
Ой колючка ти колючка,
Навіть дзьоб і той колючка.
Поколов мене украй,
Не засну, хоч пропадай.
– Більше місця нема. Хіба що в піч залазь, коли хочеш.
У піч горобець просунув тільки голову. До дзьоба йому набилося попелу. Знову будить приятеля:
Піч у тебе замала,
А до того ще й зола
Заморила мене вкрай,
Не засну, хоч пропадай.
– Гей, неслухняний горобче! – не витримав крук.– Хіба не чув ти приповідки, що за дурної голови ногам лихо? Отак і ти через свої лінощі сам тепер мучишся й мене мучиш. Спи і мені дай виспатися!
Та як не старався горобець, а заснути не міг. Нарешті не витримав й вилетів надвір.
Прокинувся вранці крук, вийшов з хижки, а неслухняний горобець задубів перед дверима. Заплакав він гірко за своїм давнім другом. Та що з того? І слізьми вже не зарадиш.
Обсудить]]>– Що, попався непосидючий безтурботний жайвороне? Тепер скажи, як тебе з’їсти: з пір’ям чи таки обскубти?
– О чорний пишномовний круче! – мовив жайворонок.– Як добре, що я попався тобі. Адже ми з тобою одного роду. Я все одно не нині, то завтра попав би в пазури якомусь котюзі й пропав би ні за що. А ти як хочеш, так і з’їж мене, то вже твоя воля. Тільки ти щойно бабрався своїм дзьобом у стерві, а моє м’ясо чисте. Тож піди й пополощи дзьоба, а я за той час обскубу собі пір’я, аби ти міг із задоволенням поласувати.
Послухав крук жайворонка, полетів до арика3, та тільки хотів був помити собі дзьоба, як арик запротестував:
– Я чистий та охайний, з мене п’є воду всеньке місто, а твій брудний дзьоб смердить стервом. Візьми дзбан, набери з мене води і тільки так умийся.
Полетів крук до гончара, сів на дверях його ятки й каже:
– Дядьку гончарю, агей, дядьку гончарю, дайте мені дзбана. Я піду до арика, наберу води, помию собі дзьоба та з’їм жайворонка.
А гончар йому на те:
– Не маю глини. Піди й принеси з отого пагорба, і я виліплю тобі гарного дзбаночка.
Полетів крук, сів на пагорб і каже:
– Пагорбе, агей, пагорбе, дай но мені глини. Я віднесу її гончареві, той виліпить мені дзбана, наберу в нього води з арика, помию собі дзьоба – з’їм жайворонка.
А пагорб йому на те:
– Глина моя тверда, так просто її не набереш. Піди до гірського цапа й попроси, аби дав тобі свого рога, ним ти накопаєш глини.
Полетів крук, сів на верх гори, побачив там гірського цапа з розкішними рогами й каже йому:
– Цапе, агей, цапе, дай-но мені свого рога. Я накопаю ним на пагорбі глини, віднесу її гончареві, той виліпить мені дзбана, в дзбан наберу води з арика, помию собі дзьоба і з’їм жайворонка.
А рогатий цап йому на те;– Я дуже голодний. Принеси мені зеленої травиці, отоді й дам тобі рога.
Махнув крук крилами, спустився з верху гори на луку та й каже:
– Луко, дай-но мені трави. Я віднесу її цапові, візьму в нього рога, накопаю на пагорбі глини, дам її гончареві, гончар виліпить мені дзбана, я наберу води з арика, помию собі дзьоба і з’їм жайворонка.
– Трава моя жорстка, без серпа ти її не втнеш.
Полетів крук до села, сів на кузню й гукає:
– Дядьку ковалю, агей, дядьку ковалю, дайте мені серпа.
Я нажну трави, віднесу її цапові, цап дасть мені рога, накопаю ним на пагорбі глини, віддам її гончареві, гончар виліпить мені дзбана, в дзбан наберу води, помию дзьоба і з’їм жайворонка.
А коваль йому:
– Сьогодні у мене якраз скінчилося вугілля. Принеси його з Чорної гори, і я викую тобі добрячого серпа.
Полетів крук до Чорної гори й каже:
– Чорна горо, агей, Чорна горо, дай-но мені вугілля. Я віддам його ковалеві, той викує мені серпа, серпом нажну трави й віднесу її цапові, цап дасть мені рога накопати на пагорбі глини, глину віддам гончареві,- гончар виліпить мені дзбана, з дзбаном піду до арика, наберу води, помию собі дзьоба і з’їм жайворонка.
А гора йому відповідає:
– Вугілля в мене немає. Піди до лісу, принеси мені колод, я їх попалю й нароблю вугілля. Ти набереш його собі й підеш.
Полетів крук до лісу, сів на гілку чинора й каже:
– Лісе, агей, лісе, дай-но мені колод. Я віднесу їх до Чорної гори, та напалить з них вугілля, його я віддам ковалеві, коваль викує мені серпа, з серпом піду в леваду, нажну трави, віднесу її цапові, цап дасть мені свого рога накопати на пагорбі глини, глину віднесу до гончара, гончар виліпить з неї дзбана, я наберу в дзбан води, помию собі дзьоба і з’їм жайворонка.
Пожалів ліс крука, дав йому колод. Поніс їх крук до Чорної гори. Та взяла колоди, напалила з них вугілля. Крук віддав вугілля ковалеві. Коваль викував гострого серпа. Нажав крук на лузі трави й відніс її цапові. Цап дав йому рога накопати на пагорбі глини. З глини гончар виліпив Дзбана. Побачив крук того дзбаночка і так зрадів, що не знав, що йому казати. «Тільки б, не дай боже, не розбився»,– подумав про себе та й повісив дзбана собі на шию.
Приходить до арика й каже:
– Арику, гей, арику, я дзбана приніс, дай-но мені води.
– Набери собі сам,– відказав йому арик.
Підійшов крук ближче і, навіть не знявши дзбана з шиї, занурив його у воду. Дзбан пірнув і крука за собою потяг.
Як не силкувався крук, а вивільнитися не зміг, такі втопився.
Побачив це жайворонок, защебетав собі та й злинув угору.
* Арик – водогінний канал.
Обсудить]]>