Severity: Warning
Message: Trying to access array offset on value of type bool
Filename: friendly_urls/index.php
Line Number: 2449
Якось уночі, зголоднівши, вони застрибнули через вікно на кухню до одного багатія і побачили на столі м'ясо. Подружки аж замуркотіли від утіхи, схопили кожна по шматку та й вистрибнули надвір. Раптом одна з них побачила, що у її подруги шматок більший, ніж у неї.
– Давай розділимо м'ясо порівну, – запропонувала вона, а тоді й з'їмо.
Але подружка відповіла:
– З чого б це? У мене великий шматок, а у тебе маленький. Кому який дістався, той нехай такий і їсть.
– Ах так! – розлютилася друга кішка і дряпнула подругу по носі. Та дряпнула її у відповідь і вже за мить вони обидві зчепилися і почали битися й кататися по землі.
Вони й не помітили, що за кущем причаївся шакал.
Втомившись, кішки припинили бійку, але від ненависті не могли навіть дивитися одна на одну.
Тут шакал вийшов з-за куща й запитав:
– Чому ви так посварилися?
– Пане шакале! Вночі, ризикуючи життям, я роздобула великий шматок м'яса, а їй дістався маленький. І вона заперечує проти того, щоб я з'їла свій, чесно здобутий шматок м'яса!
А кішка у якої був маленький шматок, сказала:
– Хіба це чесно? Схопила найбільший шматок – і не хоче ділитися!
Шакал послухав кішок та й говорить:
– Хіба ви не знаєте, що у цих місцях я – суддя? Принесіть ваги, я розділю м'ясо по-справедливості, а заразом і розсуджу, хто з вас правий, а хто винен.
Кішки побігли по ваги та миттю принесли їх.
Шакал сів під деревом і поклав м'ясо на ваги.
– Ох, цей шматок трохи важчий! – і шакал відхопив від великого шматка чималий кусень.
– Гм... все одно, він іще великий... – і він відкусив іще раз. Тепер ваги наче урівноважилися, але шакал ніяк не заспокоювався і по черзі кусав то від одного шматка, то від другого.
Кішки уважно дивилися, як їхнє м'ясо потроху зникає у пащі шакала. І, поки воно не зникло зовсім, сказали:
– Пане суддя! Ми у захваті від вашого суду. Віддайте нам те м'ясо, що залишилося, ми помиримося.
– Пізно! Раніше треба було миритися! Що ж ви, вважаєте, що я оце возився з вами пів ночі і весь ранок, а тепер маю через вас ходити голодний? Ще чого! – і він проковтнув останній шматочок м'яса.
Так і розійшлися кішки ні з чим, не дивлячись одна на одну.
Обсудить]]>Собаки тією грамотою страшенно пишалися, а коти хтозна-як заздрили їм. От одного разу зійшлися коти на раду і змовилися поцупити грамоту. Як вирішили, так і зробили. Дочекалися вони слушної хвилини, коли пес, що стеріг грамоту, побіг недалечко, викрали її та й затягли в комору поміж старе начиння. Там натрапила на грамоту голодна миша, котра шукала собі чогось попоїсти. Вона одразу ж гукнула своїх сестер і похвалилася, що знайшла таку коштовну річ.
Скликали миші раду і почали думати, що їм зробити, аби та грамота лишилася в них. Довго не могли вирішити, аж ось каже найстаріша миша:
– Здається мені, сестри, що найкраще буде, коли ми грамоту з’їмо! Тоді вже ніхто її у нас не забере!
Ці слова припали всім до серця. Розірвала мишва овечу шкуру на клапті, почала бенкетувати і з’їла дорогоцінну грамоту, так що й на макове зерно не лишилося.
За якийсь час зійшлися собаки й собі на раду і вирішили поглянути на свою грамоту. ІІес-охоронець мусив вийти наперед і з соромом признатися, що коти вкрали її у нього. Тоді собаки кинулися до котів, щоб ті вмить віддали грамоту. Пішли всі разом до комори, але так і не знайшли нічого.
Зрештою спало одному старому котові на думку, що до комори влізли миші, і тоді коти наказали мишам признатися, де вони поділи собачу грамоту. Тільки ж миші вже ніяк не могли грамоти повернути, бо давно з’їли її.
Отак і зродилася між ними велика ворожнеча, яка триває і досі. Собаки на котів гавкають і женуться за ними, де тільки побачать, а коти кидаються на мишей і нищать їх.
Обсудить]]>Як наступило літо й сонце добре припекло, гуси зібралися воду шукати. Ідуть, ідуть, ідуть. Зустріли курочку.
– Куди йдете, гуси?
– Шукаємо воду, бо велика спрагота.
– І я йду з вами, – каже курочка, бо ж і її сонце пригріло й дуже тепло їй вчинилося, що аж рот роззявила.
– Ну, ходи з нами.
Ідуть, ідуть, ідуть.
Зустріли кота.
– Куди йдете? – питає кіт.
– Шукаємо воду.
– І я з вами піду, добре?
– Ходи.
Ідуть, ідуть, ідуть. Нарешті побачили озеро. Гуси знялися на крила й полетіли у воду. Плавають, купаються, й так їм добре, що аж гогочуть.
Курочка й кіт стали на березі й дивляться. Сонце парить. Дуже хотіли б залізти у воду, але бояться… Аж ось помітили у воді таких, як вони, кота й курочку.
– Ну, коли вони не бояться, то чого нам боятися?
І поскакали у воду… Але нараз почали тонути.
Лиш з бідою вибралися на берег.
Кіт глянув на озеро, й так йому недобре вчинилося, що аж затрясся, втерся лапками та й каже:
– Не буду я більше такий дурний, щоб лізти у воду. Помиюся я й на печі.
А курочка собі:
– І я не буду дурна лізти більше у воду. Ліпше попорпаюся у попелі.
При цьому зібралися і йдуть додому. Курочка скочила в купу пороху й од радості замахала крилами.
– Се моя купіль! Сто раз ліпша, як вода!
А кіт шмигнув до хижі, скочив на піч, замурчав і почав лапками митися.
– Не проміняю я піч на озеро. На печі не треба плавати.
І від того часу гуси купаються у воді, коти миються на печі, а кури порпаються в поросі.
А хто не вірить, най перевірить!
Обсудить]]>