Severity: Warning
Message: Trying to access array offset on value of type bool
Filename: friendly_urls/index.php
Line Number: 2449
– Як був я молодий, то хазяїн мене любив, а як став старий – ніхто мене не хоче.
– То будь мені мужем. Як будеш, то, гай, ходи до мене.
І кіт пішов з нею. Привела лисичка кота до себе додому, і сидять вони в хаті. А до лисички ідуть парубки: ведмідь, вовк, дикий кабан і зайчик. Лисичка зустріла їх та й каже:
– Не йдіть, парубки, до мене, бо в мене е муж.
– А як твого мужа звати?
– Іван Котайлович.
– Як би ми його побачили?
Пішли вони в череду, роздерли корову і посилають ведмедя кликати Івана Котайловича на обід. Ведмідь не хоче йти. Посилають вовка – не хоче. Посилають зайчика. Він не хоче, але йде, з ножки на ножку переступає. Прийшов до хати.
– Добрий день! Просили вас ведмідь, вовк, кабан і я вас просю: приходіть на обід.
– Добре, прийду, – каже Іван Котайлович. Прийшов зайчик до товаришів та й каже:
– Іде вже Іван Котайлович.
– А який він?
– Страшний такий. Сидить під ватрою, а хвіст аж до землі.
– То давай сховаємось, – сказав ведмідь і поліз на дуба. Кабан сховався в сухому листі під дубом, а зайчик з вовком пішли за гору.
Прийшов кіт і став їсти м’ясо. Та й варкає, як усі коти варкають, коли м’ясо їдять. Кабан у листі поворушив хвостом, і листя зашелепотіло. Кіт подумав, що то миш, і скочив на кабана. Кабан напудився, вискочив з листя та й пустився втікати. Кіт напудився кабана і поліз на дуба. А ведмідь думав, що кіт хоче його з’їсти, та й скочив з дуба.
Прибіг ведмідь до вовка й зайчика, а вовк його питає:
– Як там той Іван Котайлович? А ведмідь їм:
– Нас кілко їло м’ясо, і не було нам мало, а воно таке мале і все казало: «Мало, мало». А тоді скочило до кабана. Кабан утік, то воно полізло на дуба за мною. Добре, що ми з кабаном втекли, а то було б нас порозривало.
Обсудить]]>А за ними бігло слідом
довговухе цуценя.
Задивилась, мабуть, внучка
на ялинку, на сосну
і зронила якось з ручки
рукавичку хутряну.
Рукавичка невеличка
на снігу собі лежить.
Раптом мишка
тишком-нишком
з нірки вилізла й біжить
– Ну й хатинка!
Ну й дивинка!
Відгукнися – хто тут є?
Тільки голосу з хатинки
щось ніхто не подає.
Влізла мишка в рукавичку
і сама в ній стала жить.
Раптом зайчик-
побігайчик
з-під ялиночки біжить.
– Ну й хатинка!
Ну и дивинка!
Відгукнися – хто тут є? –
Чує зайчик: Із хатинки
хтось там голос подає:
– Є тут мишка-гострозубка.
Ну, а ти хто?
Що за гість?
– А я зайчик-
побігайчик
довгі вуха, куций хвіст!
Вліз і зайчик в рукавичку,
стали вдвох у хатці жить.
Раптом білка –
стриб із гілки!
Та по стежечці біжить.
– Ну й хатинка!
Ну й дивинка!
Відгукнися –хто тут є? –
Чує білочка: з хатинки
хтось там голос подає:
– Є тут мишка-гострозубка,
є тут зайчик–куций хвіст!
– А я білка–тепла шубка,
невеличка я на зріст!
Влізла й білка в рукавичку,
стали втрьох у хатці жить,
Глядь, поглядь, аж ось лисичка
попід соснами біжить.
– Ну й хатинка!
Ну й дивинка!
Відгукнися –хто тут є? –
Чує лиска: із хатинки
хтось там голос подає:
– Є тут мишка-гострозубка,
є тут зайчик–куций хвіст,
є тут білка–тепла шубка.
Ну, а ти хто? Що за гість?
–Хто ж не зна мене, лисичку,
і вигадливу, й метку? –
Влізла й лиска в рукавичку,
примостилась у кутку.
Ще й кабан прибіг ікластий,
і куниця, й їжачок.
Тут і голці ніде пласти!
Скільки сміху й балачок!
Рукавичка
невеличка
на снігу собі лежить.
А з барлогу
на дорогу
вийшов заспаний ведмідь
– Що за зборище зібралось?
Що за хата?
Хто тут є?
Хто здіймає сміх та галас,
зовсім спати не дає?
– Є тут мишка-гострозубка,
є тут зайчик–куций хвіст,
є тут білка–тепла шубка,
то малесенька на зріст.
Ще й лисиця є, сестриця,
і вигадлива, й метка,
є кабан, їжак, куниця.
Ну, а хто це нас ляка?
– Я ведмідь, я хочу спати,
сміху-жартів не люблю!
Сяду я на вашу хату
всіх вас разом роздавлю!
Злий ведмідь гарчить, лютує
ломить всі кущі підряд.
Що робити? Хто врятує
переляканих звірят?!
А тим часом дід та внучка
вже ялинку принесли.
Так у внучки змерзла ручка,
що аж зашпори зайшли.
– Рукавичка де ж поділась?
Загубила!.. Ай-ай-ай!
Побіжи, мій песик милий,
рукавичку відшукай!
Песик дівчинку послухав,
хвіст– угору, в землю – ніс,
і примчався скільки духу
на те саме місце в ліс.
Рукавичка як живая,
ходить ходором, тремтить.
А до неї підступає
розлютований ведмідь.
Як загавкав пес на нього –
аж ведмідь оторопів,
зразу втік і до барлога
причвалав і захропів.
Тут звірята всі зраділи,
стали песика хвалить,
що прогнав ведмедя сміло,
не злякався ні на мить.
Каже песик: – Дуже прошу
інше мешкання знайти.
Треба дівчинці хорошій
рукавичку віднести.
– А хіба ж це рукавичка?! –
загукали всі. – Невже?!
В нас нема такої звички
забирать собі чуже!
Всі ми підемо з тобою
рукавичку повернуть! –
І веселою юрбою
звірі вирушили в путь.
До дівчатка за хвилинку
рукавичку віднесли,
і всі разом круг ялинки
танцювати почали.
Та подейкували, нібито кабан сильніший за неї.
Почувши це, черепаха розгнівалася.
«Кабан? А хто це такий?» – подумала вона.
Одного дня зібралися звірі на змагання. Прийшла і черепаха. «Покажу і я, на що здатна»,– вирішила вона і глянула на кабана. А кабанові байдуже – стоїть і гордовито покашлює.
Та черепаху не так легко було залякати. Підступила вона до кабана й запитала:
– Це правда, що ти – силач?
– Правда. А що таке? – і кабан підняв угору своє довге рило. Такою ж довгою була і його шия.
– Ну то спробуй придушити мене.
– Що?..– здивувався кабан, але послухавсь – заходився тиснути зверху на черепашачий панцир.
Звірі поставали колом і захвилювалися: хто ж переможе?
– Сильніше тисни!
Черепаха міцно впиралася в землю своїми довгими лапами. Кабанові ніяк не вдавалося її подужати.
Та от лапи черепахи почали коротшати.
– Ще, ще!..– гукали звірі. Нарешті черепаха сховалася під панциром.
– Ну то як, здаєшся? – Кабан перестав тиснути бідолашну черепаху, а тоді гордовито запитав: – Охочих помірятися зі мною силою більше нема?
Звірі мовчали.
– Слабодухи! – вигукнув кабан і кинувся на них. Звірі – врозтіч, хто куди. Кабан з розгону як удариться рилом у скелю, аж луна пішла навколо!
Кажуть, що відтоді шия в кабана стала зовсім куца – її майже не видно.
Обсудить]]>Обсудить]]>
– Гей, вугляре, я голодний, і я тебе з’їм! – рикнув ведмідь.
– Ой ведмедю, ведмедю, я від тебе не оборонюся, бо вас аж двоє, а я сам один. Тільки ж є в мене з собою обід, то дай мені хоч востаннє наїстися! – каже вугляр.
Ведмідь йому дозволив. А у вугляра був з собою окраєць хліба і свиняча ковбаса. Попоїв він трохи, кинув і ведмедеві ковбаски. Ведмедю вона припала до смаку, облизався він та й питає:
– Скажи мені, вугляре, а де ростуть такі корінці?
– Е, братику, – каже вугляр, – я б сказав, та не смію.
– Не бійся нічого, – мовив ведмідь, – тільки скажи!
Вугляр показав па дикого кабана і каже:
– Ось із цього вепра, вийшло б чимало таких корінців!
Ведмідь вхопив кабана, роздер його і кинув вугляреві:
– Ось тобі свиня, роби з неї корінці!
– Гай-гай, це так просто не робиться, – всміхнувся вугляр. – Для цього треба ще вогню і горшків, та й помитися я ще мушу, бо руки в мене брудні, і корінці тобі не смакуватимуть!
– Ну то йди собі й помийся, – звелів ведмідь.
Вугляр вимив руки в потічку, але не мав чим втертися, тому ведмідь дозволив йому обтерти руки об свій кожух.
Покликав ведмідь свою куму лисичку і послав її по горшки, а тоді ще гукнув свого небожа вовка, щоб той розклав вогонь. Вугляр узяв сокиру і почав поратися біля здоровенної букової колоди. Надколов її з одного боку, забив у колоду клин.
– Ну ж бо йди сюди, ти в нас силак! Давай сюди передні лапи і допоможи розколоти колоду, – каже до ведмедя.
– Стережіться, дядечку, бо цей вугляр – хитра шельма. Глядіть, щоб він вам чогось не натворив, – гукнув ведмедеві вовк.
Ведмідь на те не зважав, бо дуже йому кортіло попоїсти смачних свинячих корінців, і він щосили помагав вугляреві. Отож вугляр вибив сокирою клин і защемив ведмедеві обидві передні лани в буковій колоді.
– Ой, болить! Ой, тисне! – заревів ведмідь.
– Потерпи, це так і має бути, ти тільки помагай! – каже вугляр.
Потім ухопив важкий дубець, узяв ведмедя за хвіст і як заходився
йому латати боки, аж шерсть полетіла.
Заревів ведмідь на весь ліс, а вовк тоді й каже:
– Чи ж я вас, дядечку, не попереджав, щоб береглися вугляра? Чи ж я не казав, що то хитра шельма? І хотів би вам підсобити, але боюсь, що й мені лихо буде, як і вам!
Покинув він вогнище і втік до лісу. Лисичка принесла була горщики, та як побачила, що кумові непереливки, мерщій узяла ноги на плечі.
Ведмідь заприсягнув вугляреві, що не зробить йому шкоди і залишить всього вепра, аби тільки відпустив його живого. Тоді вугляр знову вбив клин у колоду, ведмідь витяг звідти лапи, облизав їх, заревів і сумно пошкандибав до лісу. А вугляреві залишився весь дикий кабан.
Обсудить]]>