A PHP Error was encountered

Severity: Warning

Message: Trying to access array offset on value of type bool

Filename: friendly_urls/index.php

Line Number: 2449

Казки на ніч українською мовою ᐈ Казки для дітей на Дерево Казок https://derevo-kazok.org/ Читати онлайн 【казки українською мовою】 на сайті ⏩ Дерево Казок ⭐ Більше 3000 авторських та народних 【казок на ніч】 для дівчаток та хлопчиків ✔️ derevo-kazok.org Sun, 06 Mar 2016 13:53:39 +0300 en-ru MaxSite CMS (http://max-3000.com/) Copyright 2024, https://derevo-kazok.org/ <![CDATA[Як швець попа кругом пальця обкрутив (чеська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/jak-shvec-popa-perehitriv https://derevo-kazok.org/page/jak-shvec-popa-perehitriv Sun, 06 Mar 2016 13:53:39 +0300 Як швець попа кругом пальця обкрутив (словацька казка)Жив собі один швець із своєю жінкою, і такі убогі, що вже й не знали, як їм далі бути. Ходили вони по наймах, бо своєї нивки і клаптя не мали, а чобіт шити ніхто їм не ніс, так що пан швець не мав куди й шилом ткнути. Тільки й того, що дітей мали повну хату. От одного разу, коли й на зуб нічого не було, і не стало вже нічого з одежі, щоб тіло прикрити, і нізвідкіля було помочі чекати, бідний швець сам собі н сказав:

– Оце вже мені іншого не лишається, як померти або навчитися красти.

Та помирати йому все-таки не хотілось, тому що був чоловік і при силі, і при здоров’ї. Скільки ж то йому могло бути років? Десь біля чотирьох десятків. Покинути жінку й дітей – теж нелегко, отож і зважився він на таке шалапутство. Щоправда, на серці в шевця було неспокійно. Ну, та що вдієш: як не зміг жити правдою, доведеться спробувати кривдою.

Отож швець і почав вчитися красти.

В одного хазяїна на задвірку була велика купа землі, бо думав той чоловік насипати собі грядки. От узяв швець дома шмат шкури, пробрався потайки до тієї купи, нагріб землі і принишк. За хвилину устав, озирнувся на всі боки, вхопив шкуру та й потюпав з нею додому. Так учився бідолашний швець красти цілісінький день. Та коли думав він, що жодна жива душа його не побачить, то помилився. За муром у своєму саду стояв піп і все бачив, тільки не втямив, що то швець витворяє. Отож погукав він шевця до себе в дім та й каже:

– Що це ти, шевче, робиш? Я зранку дивлюсь, як ти щоразу нагрібаєш землі з купи і чухраєш з нею до своєї хати. Видно, або чаклуєш, або чаруєш. Ану ж признавайся!

– Я не чарую і не чаклую, а вчуся красти, щоб разом із жінкою й дітьми не вмерти з голоду,– каже йому швець.

– Ну і як, навчився?

– Та думаю, що вже зміг би.

– Тоді знаєш що? Я тебе випробую! Ось тобі задачка: якщо викрадеш у мене до ранку найкращу ялівку з хліва – буде вона тобі, ще й дам сотню срібняків на додачу. А як спіймаєшся – відпочинеш у буцегарні.

– Домовились! – вигукнув швець і подався додому, щоб швидше переказати жінці, про що вони говорили з попом.

– Не сподівайся, що це тобі легко вдасться,– налякала його жінка.– Піп пильнуватиме телицю як ока в лобі. Та вже не журись, якось зробимо!

Мав швець мудру жінку. Пішла вона до корчмаря, купила пляшку спотикача, потім убралася, наче старчиха, узяла на спину кошик для картоплі і пішла ввечері до попової садиби проситись переночувати.

– Та в мене, мабуть, не можна,– пошкрябав собі піп потилицю. Звісно, що вигнати за двері бідну стару бабу він не міг так просто, бо якраз у неділю мав говорити казання про милосердні діла, а хто не знає, що приймати до хати подорожніх і є милосердне діло? – Тісно у мене вдома, та ще й бліх ви мені напустите, тож ідіть краще до хліва, де сплять наймити. Скажіть їм, що я послав, хай дадуть соломки, там і переспіть собі, – вирішив піп, аби відчепитися від старої.

Шевцева жінка пішла до хліва і просила наймитів так довго, аж поки вони сказали:

– Ну, добре, бабо, лягайте собі нишком отам на соломі. А нам цілу ніч заснути не вільно, бо ми чекаємо злодія!

Старчиха сіла на ослінчику, витягла чотки і почала молитися, але поміж молитвами видобула з торби пляшку.

– А що воно у вас таке, бабо? – зиркнули на неї наймити.

– А це в мене такі ліки від кашлю. Скуштуйте, якщо кортить.

Наймити ковтнули раз, ковтнули вдруге і прикладалися до пляшини доти, поки видудлили всі ліки, після чого поснули, мов катоди. Тоді шевцева жінка встала, відв’язала телицю від ясел, і разом з чоловіком, який вже чекав надворі, відвели худобу до своєї хати.

А вранці, як тільки сонечко встало, піп схопився з ліжка і побіг швидше до хліва. Наймити ще спали, мов постріляні, а ялівки не було й сліду. Піп одразу ж впізнав, звідки вітер віє. Послав він по шевця, поплескав його по плечу і заплатив сотню срібних. Та хоч швець і зробив, що йому було загадано, але іспит для нього ще неї скінчився.

– Око за око, зуб за зуб,– мовив піп по-вченому.– Якщо ти вже поцупив у мене ялівку, то мусиш щось принести на заміну.

– А що б в» хотіли? – спитав швець.

– Якраз учора пропав наш півень, і треба нам іншого. От і вкради його десь. Тільки ж я хочу такого півня, щоб і не спав, і не їв нічого! Принесеш – дістанеш дві сотні срібняків, а ні – до криміналу відправлю!

– Домовились! – жваво вигукнув швець і подався додому.

Поки він ішов, хоробрість у нього розвіялась, дома він усе розповів жінці і знову зажурився. Проте жінка всміхнулась і сказала:

– Це зробити неважко. Такий півень в усьому селі тільки один, і сидить він на даху цвинтарної сторожки.

У шевця в ту ж мить спав камінь із серця. Цього разу він уже не боявся, а коли звечоріло, пішов на кладовише. видерся на дах сторожки і зірвав з нього бляшаного півня. Потім почимчикував до попового двору і там запхав півня в курник.

Вранці хотіла куховарка випустити курей, а вони не можуть вийти. Зазирнула вона в курник і бачить, що дорогу затуляє шмат бляхи. Витягла вона його, але одразу ж випустила з рук, мов розпечене залізо, і загаласувала з переляку, бо впізнала півня з кладовища. Побігла куховарка до попа, але той засміявся і послав по шевця. Дав йому дві сотні, поплескав по плечу й каже:

– Ну ти ж і дурисвіт! Тепер дам я тобі найважче завдання. Якщо й цього разу тобі пощастить, дістанеш таку нагороду, що зможеш ні про що більш не дбати, а як ні – чекає на тебе холодна. Найбільше дошкуляють мені мої помічники – капелан, кантор і паламар. Вони щодня пиячать, мене не слухаються, і якщо ти їх вкрадеш, зроблю тебе самого паламарем, і минуться всі твої злидні та клопоти.

– Гаразд! – вигукнув швець і гайнув додому.

Там сміливість його покинула, розповів він жінці, що має зробити, і вдарився руками об поли:

– Ой лишенько, цього вже я ніяк зробити не зможу, і залишимось ми навіки-віків старцями!

– Та ти не побивайся,– втішила його жінка.– Разом ми й не таке подужаємо! Аби мені спало щось на думку. А поки що облиш мене і нічого це бійся!

Пішла вона на річку і наловила повен кошик раків. У крамаря купила копу тонесеньких свічечок, які світять по церквах, дома прихопила три порожні мішки, і, коли під вечір паламар пішов дзвонити, вони удвох з чоловіком прошмигнули в костьол і причаїлися, щоб їх там замкнули. У темряві повитягали раків з кошика, застромили кожному в клешні по свічці і, коли дзигарі на вежі відбили північ, запалили всі свічки та й пустили раків по костьолу. Самі ж піднялися на хори, жінка заходилась роздувати міхи, а швець сів за орган і почав грати. Нічний сторож не почув, побачив, що в костьолі світяться вікна, і побіг прямісінько до корчми, де ще сиділи капелан з кантором і паламарем, пили, гуляли і грали в карти.

Попа якраз не було вдома, кудись поїхав на ніч, тож мусив капелан встати від столу, взяти ключі і піти подивитися. А що совість в нього була нечиста, то й прихопив він із собою кантора й паламаря. Усі троє підійшли до костьолу і, коли піднялися на паперть, побачили, як у вікнах блимають вогники, немов усередині ходить натовп людей із свічками, як грає орган і хтось співає:

А хто у райські хоче простори,

Хай усі гроші бере із собою.

– Хай йому лихо! – мовив капелан.– А ми хіба не хочемо? Гайда всі додому по гроші та й пожертвуємо їх, а то гірше нам буде.

Послухалися вони його, побігли по гроші, потім відімкнули костьол і побачили, що скрізь повно вогників, які наче плавають по храму. Капелан одразу ж крикнув:

– Це душі з чистилища, вони за нами прийшли!

І всі троє затрусилися із переляку, як листя на осиці.

А швець, який сидів за органом, набрався духу і заспівав під музику ангельським голосом, немов із того світу:

Хай грішні люди гроші забирають –

у мішки мерщій залізають!

В ту ж мить лантухи злетіли вниз, і капелан, кантор та паламар так очманіли, що один поперед одним позалазили в них. Тоді швець вискочив з-за органа, міцно зав’язав лантухи і повитягав їх надвір. Л жінка його тим часом побігла швиденько додому по візок.

То звісно, що було трьом горілчаним приятелям непереливки, коли швець тягнув їх через поріг, а потім по приступках і далі від костьолу, співаючи:

До неба дорога тверда й кам’яниста,

Трохи потерпиш – душа буде чиста!

Отож ті троє чули його слова і мовчали, радіючи, що незабаром потраплять на небо. Швець поскладав мішки на візок, жінка спереду тягла за мотузку, він штовхав ззаду, і так вони хутко привезли їх додому і поскладали в гусячому хлівці.

На світанку почали гуси гелготати, і аж тепер капелан подав голос:

– Оце вже скоро кінець нашим мукам! Я чую, як співають ангели.

Тоді вже й півні почали кукурікати.

– І я чую,– зрадів кантор.

– І я, я теж чую,– озвався з лантуха паламар, коли занявкали коти. Такі були всі троє задурені, що навіть не впізнали звірячих голосів.

Вранці зібралися люди перед костьолом і чекали, коли ж це відімкнуть двері. В цей час біжить паламариха і бідкається, що в неї пропав чоловік. За нею канторова жінка ламає руки. А там куховарка з попового будинку подає голос, що капелан теж кудись подівся. Тут прийшов піп у ризах.

– А де це наш паламар? Чого це костьол не відімкнутий? – питає.

Тієї миті згадав він про шевця і каже, наче нічого не знає:

– А чи не покрав їх хто часом? Треба пошукати,– та й повів людей просто до шевцевої хати. Той уже здалеку реготав, коли їх побачив, відімкнув хлівець і розв’язав лантухи. Ото було сміху! Всі трос одразу подалися в інші краї,– такого сорому набралися.

Обсудить]]>
<![CDATA[Швець і п’ятнадцять сентаво боргу (кубинська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/shvec-i-pjatnadcjat-sentavo-borgu-kubi https://derevo-kazok.org/page/shvec-i-pjatnadcjat-sentavo-borgu-kubi Wed, 14 Oct 2015 01:59:17 +0300 Швець і п'ятнадцять сентаво боргу (кубинська казка) Жив собі один чоловік, що багатьом заборгував гроші. Йому охоче давали позички, бо він усім хвалився, ніби скоро отримає спадщину. Отож він позичав гроші та позичав, а боргів не віддавав нікому. Та один швець, якому той чоловік заборгував менше, ніж іншим,– усього п'ятнадцять сентаво,– щодня приходив до нього, стукав у двері й щосили горлав:

– Віддай мої п'ятнадцять сентаво або скидай черевики!

Тоді чоловік, у якого назбиралося стільки боргів, і каже дружині:

– Я прикинуся мертвим, щоб ці настири нарешті відчепилися від мене.

Сказано – зроблено. Дружина заголосила над чоловіком, а він лежав і не ворушився. Позбігалися сусіди, і дружина сказала, що її чоловік помер. Прийшов шинкар, якому небіжчик заборгував вісімдесят песо, й каже:

– Нехай Бог простить цьому бідоласі, як я прощаю йому свій борг.

Потім прийшов аптекар, у якого покійний позичив п'ятдесят песо, і каже:

– Нехай Господь простить йому, як я прощаю свій борг.

Та ось прийшов швець і зажадав від дружини померлого:

– Віддай мої п'ятнадцять сентаво, а ні, то заберу черевики. Як не заплатиш, я роззую мерця.

А та йому:

– Невже ти справді роззуєш мого чоловіка? Хіба ти не бачиш, що він упокоївся?

А швець їй у відповідь:

– Роззую, авжеж, роззую! Як не віддаси п'ятнадцять сентаво, я піду на кладовище і там зніму з нього черевики.

Тут посходились на похорон люди, принесли труну та чотири свічки. Мерця поклали в труну, відвезли на кладовище, занесли до каплиці й там залишили, бо так роблять завжди, коли лікар ще не засвідчив смерть. Саме на це боржник і розраховував, коли прикинувся мертвим, бо він збирався втекти з каплиці й заховатись.

Та саме в той час неподалік кладовища четверо злодіїв украли повний мішок монет, і один з них, найкмітливіший, каже:Швець і п'ятнадцять сентаво боргу (кубинська казка)

– Ходімо до каплиці – там нема нікого, й туди ніхто не зважиться прийти. Якщо там мрець, тим ліпше. На його труні ми порахуємо гроші.

Отож злодії подалися на кладовище й зайшли до каплиці. Побачивши там труну з мерцем, вони перекинули її, мерця вивалили на підлогу й почали рахувати на труні гроші. Той, хто розкладав монети на чотири однакові купки, казав:

– Тисяча тобі, тисяча мені, тисяча йому і тисяча йому...

Поділились вони отак, але в мішку ще залишилося тисяча вісімсот песо. Тоді чоловік, що прикинувся мертвим, вигукнув:

– А ці тисяча вісімсот мені!

Побачили четверо злодіїв, що мрець підводиться, дременули навтіки, покинувши золото й не пам’ятаючи себе від страху.

В цей час прийшов на кладовище швець, щоб зняти з небіжчика черевики, і побачив свого боржника не мертвого, а живого-живісінького – той саме згрібав у мішок золоті монети.

Швець йому й каже:

– Хіба ти не вмер?

– Ні, чоловіче,– відповів той. – Я тільки хотів обдурити людей, яким заборгував гроші.

А швець йому:

– Віддай мені п'ятнадцять сентаво, а то зніму з тебе черевики.

Швець і п'ятнадцять сентаво боргу (кубинська казка) – Зачекай хвилинку,– каже чоловік.– Ось розміняю золоту монету, тоді й віддам тобі п'ятнадцять сентаво.

Та швець не захотів чекати. Поки вони отак сперечалися, четверо злодіїв трохи отямились, і один каже:

– Хай там як, а я піду заберу наші гроші. Не так легко було нам украсти те золото, щоб тепер віддати мертвякові.

Товариші побоялися супроводити його, і найхоробріший злодій пішов по гроші сам, а інші стали чекати, що з того вийде.

Прийшов на кладовище злодій, ще здалеку почув суперечку між покійником і шевцем, затремтів зі страху і кинувся навтіки. Прибіг до приятелів, які сподівалися, що він вернеться з мішком золота, і каже:

– Тікаймо, хлопці, бо там уже не один мрець, а тьма-тьмуща. Вони ділять наше золото. Кожному дали тільки по п'ятнадцять сентаво – і то не вистачило на всіх. Їх там тисяч тридцять – не менше!

* Сентаво – одна сота частина песо, основної грошової одиниці Куби.

Обсудить]]>