A PHP Error was encountered

Severity: Warning

Message: Trying to access array offset on value of type bool

Filename: friendly_urls/index.php

Line Number: 2449

Казки на ніч українською мовою ᐈ Казки для дітей на Дерево Казок https://derevo-kazok.org/ Читати онлайн 【казки українською мовою】 на сайті ⏩ Дерево Казок ⭐ Більше 3000 авторських та народних 【казок на ніч】 для дівчаток та хлопчиків ✔️ derevo-kazok.org Wed, 19 Jul 2023 16:03:02 +0300 en-ru MaxSite CMS (http://max-3000.com/) Copyright 2024, https://derevo-kazok.org/ <![CDATA[Гном у буфеті (Ірина Жиленко)]]> https://derevo-kazok.org/page/gnom-u-bufeti-irina-zhilenko https://derevo-kazok.org/page/gnom-u-bufeti-irina-zhilenko Wed, 19 Jul 2023 16:03:02 +0300 Гном у буфеті (Ірина Жиленко)

Ти знаєш, у нашому домі,

в старому буфеті, давно

живе мій добрий знайомий –

старенький буфетний гном.


Він знав ще дідуся хлоп’ям,

а маму – малим дівчатком,

гукав пустунам: "Ай-яй!",

Слухняним давав шоколадки.


Замкнувши буфет на гачок,

золотить на свята сервізи.

Багріє його ковпачок

за склом серед вазочок різних.


Він любить какао пить,

смоктати м’ятні гостинці.

Так довго і солодко спить

в старій музикальній скриньці.


Навчився він чемних манер

в одної маркізи з фарфору.

Сказала маркіза: – Тепер

дружити із вами не сором.


Ви просто – франтом, хоча

втягніть у петлицю троянду.

І прошу до мене на чай

Разом з цвіркуном-музикантом;


Століття, і друге, і третє, –

прислухайся! – чуєш? – завжди

клопочеться гном у буфеті,

бормоче, зітха, шарудить.


І тупа, і плямка в куточку,

і дзвонить в буфетні шибки.

І в довгі засніжені ночі

нашіптує дітям казки.

Обсудить]]>
<![CDATA[Король овочів (Ернест Теодор Амадей Гофман)]]> https://derevo-kazok.org/page/korol-ovochiv-ernest-teodor-amadej-gofman https://derevo-kazok.org/page/korol-ovochiv-ernest-teodor-amadej-gofman Sun, 29 May 2022 04:36:37 +0300 Якби вам трапилося пройти опівдні поблизу села Дапсельхайм, що розташовано у зеленій долині та оточено густими лісами, то ви неодмінно зустріли б довготелесого чоловіка у сірому капелюсі, сірому сюртуку й жилеті, у сірих панчохах та черевиках із сірим ціпком у руці. У цей час гер Цабельтау здійснював післяобідню прогулянку.

Цей дивакуватий чоловік жив у будинку, схожому на старовинний замок, у центрі якого височіла кругла сторожова вежа.

Король овочів (Ернест Теодор Амадей Гофман)

У вежі гер Цабельтау проводив більшу частину життя. Кажуть, там він займався чарами: читав магічні книги, варив чаклунські зілля та провіщав по зірках долю людей. Що ж, цілком ймовірно, так і було.

Зате його рум'яна та засмагла дочка Анна, чи Анхен, як її всі звали, була цілком земною істотою. Цілими днями вона поралася на городі, вирощуючи моркву, петрушку, цибулю та інші овочі. Більш за все на світі вона любила цю справу.

Мати її померла, коли Анхен не було й року, то ж з дитинства вона звикла до господарства. Допомагали їй дві моторні й веселі служниці.

Король овочів (Ернест Теодор Амадей Гофман) – 2

Тричі на день – до сніданку, до обіду й до вечері – гер Цабельтау спускався вниз, у їдальню. Сидячи з дочкою за столом, він часто розповідав їй про надзвичайні пригоди добрих та злих чарівників. Анхен слухала батька, затамувавши подих.

Так минали дні. Але одного разу трапилося неймовірне. Рано вранці дівчина пішла на город. Тільки-но вона нахилилася, щоб зірвати редьки до сніданку, як раптом почула:

– Анхен, зірви мене! Зірви мене!

Вона зірвала редьку і – оце диво! На ній виблискував золотий перстень з іскристим топазом.

Король овочів (Ернест Теодор Амадей Гофман) – 3

Радіючи знахідці, Анхен вдягла перстень на палець і навіть не помітила, як редька вислизнула у неї з рук та зникла під землею.

– Фрейлен Анхен, тепер ви наречена редьки, – розсміялися служниці, і дівчина теж розсміялася веселому жарту.

За сніданком Анхен розповіла про знахідку батькові та хотіла зняти перстень з пальця, але він ніяк не знімався. Побачивши це, гер Цабельтау скрикнув:

– Доню! Що ти наробила! Ти обручилася з одним із найхитромудріших та найпідступніших гномів! Мені буде дуже важно врятувати тебе.

Король овочів (Ернест Теодор Амадей Гофман) – 4

Не встиг він промовити цих слів, як у дворі пролунав звук ріжка і якийсь маленький вершник прогарцював перед вікнами дому.

– Фрейлен Анхен! – прокричав він на ходу. – Я посланець барона Акеродастеса, вашого нареченого. Він прибуде негайно.

І справді, двір одразу ж почав заповнюватися людьми, пішими й вершниками. Несподівано перед будинком зупинилася карета з найчистішого кришталю, запряжена вісімкою коней.

Тут же підбігли пажі й слуги, прочинили дверцята карети і звідти вискочив чоловічок завбільшки з п'ятирічну дитину із величезною головою. Анхен аж скрикнула: такої потвори вона зроду не бачила.

Король овочів (Ернест Теодор Амадей Гофман) – 5

Чоловічок подріботів до гера Цабельтау, кинувся йому на шию та задриґав у повітрі ніжками:

– Гер Цабельтау! Мій майбутній тестю! – вигукнув він верескливим голосом. – Нарешті я можу вас обійняти!

У цей час посеред городу якимось дивом стало рости розкішне шатро, прикрашене барвистими вінками та пір'ям. Воно зайняло майже весь двір, і його мотузки простяглися через село до найближчих лісів, де були прикріплені до стовбурів дерев.

Король овочів (Ернест Теодор Амадей Гофман) – 6

Руйнування улюбленого городу так засмутило Анхен, що вона ладна була заплакати.

Тим часом потворний карлик, узявши гера Цабельтау під руку, почав розповідати про себе:

– Я барон Океродастес. Усі мої предки були духами вогню. Для мене велика честь породнитися з таким відомим чарівником, як ви, гер Цабельтау.

Король овочів (Ернест Теодор Амадей Гофман) – 7

Почувши ці слова, гер Цабельтау зрадів.

– Доню! Я помилився. Барон не з роду гномів, а спадкоємець духів вогню. Породнитися з таким родом – велика честь.

Але Анхен і чути про це не хотіла.

Барон разом зі своїм численним почтом зник за заслоною шатра так само раптово, як і з'явився.

Король овочів (Ернест Теодор Амадей Гофман) – 8

Настала ніч. Бідолашна Анхен не могла заснути від горя. Думка про те, що вона стане дружиною карлика, не давала їй спокою.

– Люба Анхен! – почула вона раптом голос карлика. – Не сумуйте! Я відкрию вам таємницю, я не дух вогню, а король овочів Даукус Редька Перший. Ставши моєю дружиною, ви станете володаркою всіх городів на землі. Ходімо зі мною, я покажу вам ваш майбутній палац та всі свої володіння.

Почувши це, здивована дівчина тихенько, щоб нікого не розбудити, спустилася вниз скрипучими сходами та вийшла надвір. Тут вона побачила карлика.

Король овочів (Ернест Теодор Амадей Гофман) – 9

Даукус Редька взяв Анхен за руку та повів до свого шовкового палацу. Заслона шатра зметнулася, як завіси в театрі, і перед очима враженої дівчини відкрилася небачена картина.

Довгими рядами стояла королівська гвардія червоної моркви. Біля кришталевого трону юрмилися придворні: салатні принци, бобові принцеси, огіркові графи та капустяні князі, генерали цибулі й укропу, фрейліни петрушки та спараґи.

Король овочів (Ернест Теодор Амадей Гофман) – 10

Оркестр зіграв гімн, і Даукус Редька повів наречену між пістрявих рядів придворних до трону.

– Матінко Божа! – шепотіла зачарована Анхен. – Я згодна, згодна стати вашою дружиною! Бути королевою овочів – яке це щастя!

Наступного дня за сніданком вона сповістила батька про своє рішення, і гер Цабельтау привітав її. Вони спокійно доїдали сніданок, а на блакитній тарілці залишалася лише одна єдина картоплина, коли увійшов король Даукус.

Побачивши короля, картоплина раптом несподівано скочила з тарілки прямісінько на підлогу й почала рости. За мить вона стала такого ж розміру, як і Даукус, і на її боці помітно позначилася тонка шпага.

Король овочів (Ернест Теодор Амадей Гофман) – 11

Король відступив на крок та позеленів від люті.

– Як! – вигукнув він не своїм голосом. – Герцоге Картопля! Ви насмілилися потрапити мені на очі після того, як я вас вигнав?

– Ти не король, а самозванець. Справжній король овочів це я, Картопля! – і вихопивши шпагу, він кинувся на Даукуса Редьку.

Король овочів (Ернест Теодор Амадей Гофман) – 12

– Доню! – пробурмотів розгублений гер Цабельтау. – Нас обдурили. Твій наречений не дух вогню. Він злий гном та самозванець!

– Я знаю, батьку, що він король овочів, і готова стати його дружиною!

– Моє зачароване дитя! – простогнав гер Цабельтау. – Тебе обдурили! Ти піддалася сліпим чарам підступного гнома. Ходімо, я покажу тобі справжнє обличчя його володінь.

Він повів Анхен до шатра і ножиком проробив у ньому дірку. Анхен зазирнула у неї та відсахнулася.

Король овочів (Ернест Теодор Амадей Гофман) – 13

Замість розкішних барвистих рядів овочів вона побачила болото, затягнуте сіро-зеленою тванню, у якій копошилися найогидніші потвори.

Не тямлячись від жаху, Анхен кинулася бігти. Гер Цабельтау наздогнав її.

– Дитино! Схаменися! Ще не все пропало! Я врятую тебе від цього мерзенного ошуканця!

Король овочів (Ернест Теодор Амадей Гофман) – 14

Він привів її у дім та сказав:

– Сиди тут, поки я сам не погукаю тебе. А поки я дещо приготую.

Дівчина чула, як він спустився до кухні і довго гримів там каструлями й сковорідками та розпалював вогнище.

До обіду всі приготування було зроблено. Батько з дочкою чекали повернення Даукуса в їдальні. Незабаром гном повернувся. Вигляд у нього був не блискучий: одяг забруднений та весь подраний. Видно, перемога над герцогом Картоплею дісталася йому нелегко.

Король овочів (Ернест Теодор Амадей Гофман) – 15

– Ваша величність, – промовив гер Цабельтау. – Перш ніж одружитися з моєю дочкою, вам слід побачити, яка вона гарна господиня. Ходімо, я покажу вам її володіння. – І він повів Даукуса до кухні.

Спочатку він підвів короля до плити, де в каструлях варилися капуста, морква, квасоля та інші овочі.

– Біжи, королю! Рятуйся! Бо тебе зварять так само як і нас! – лунали голоси.

Король, здавалося, на мить здригнувся, але залишився стояти. Адже редьку не варять...

Король овочів (Ернест Теодор Амадей Гофман) – 16

Тоді гер Цабельтау підвів його до сковорідок, що стояли на жаровнях.

– Стережися, королю! – закричали йому зі сковорідок подрібнені цибуля, кабачки, червоний перець та помідори. – Тебе засмажать, як і нас!

Лоб у Даукуса спітнів, але і тут він витримав. Адже редьку не смажать...

Нарешті гер Цабельтау підвів його до столу, де дві служниці готували овочі до салату.

Король овочів (Ернест Теодор Амадей Гофман) – 17

– Рятуйся, королю! – закричали овочі. – Тебе хочуть нарізати в салат!

І тут Даукус не витримав... Він затремтів від страху, по пояс вгруз у земляну підлогу і одразу ж зник.

– Таксен-Ваксен-Кніксен! – промовив гер Цабельтау грізне магічне закляття і додав: – Тепер він ніколи більше не насмілиться тут з'явитися!

На честь позбавлення від злого гнома в домі влаштували святковий обід, на який запросили всіх сусідів із села. Ніжки стола підгиналися від численних страв. Щиро кажучи, всі страви були овочеві, адже Анхен найбільше в світі любила овочі.

Король овочів (Ернест Теодор Амадей Гофман) – 18

А після обіду гер Цабельтау, як завжди, вдягнув капелюх, узяв до рук ціпка та вирушив на прогулянку. Якщо ви пройдете поблизу села Дапсельхайм о цій порі, ви неодмінно зустрінете цього незвичайного довготелесого чоловіка.

*За мотивами казки Е.Т.А.Гофмана "Королівська наречена"

Обсудить]]>
<![CDATA[Підземний гном (Брати Ґрімм)]]> https://derevo-kazok.org/page/pidzemnij-gnom-brati-grimm https://derevo-kazok.org/page/pidzemnij-gnom-brati-grimm Thu, 21 Apr 2022 18:31:23 +0300 Жив колись на світі дуже багатий король, і було в нього три доньки, які щодня гуляли в саду королівського замку.

І от король, який дуже любив різні плодові дерева, сказав їм:

- Того, хто наважиться зірвати хоч одне яблучко з яблунь, я силою чар заховаю на сто сажнів під землю.

Підземний гном (брати Грімм)

Коли настала осінь, зачервоніли на одному дереві яблука, наче кров.

Королівни кожного дня ходили до того дерева і дивилися, чи не струсить вітром з нього хоч одне яблучко, оскільки вони ще ніколи не їли жодного яблучка, при тому, що на дереві яблук було так багато, що гілки згиналися під їхньою вагою, схиляючись до самої землі.

Підземний гном (брати Грімм) - 2

А молодшій королівні так сильно хотілося покуштувати хоч одне яблучко, що вона сказала своїм сестрам:

- Наш батько нас дуже любить, він не сповнить над нами своє закляття; я гадаю, що обіцяне ним покарання стосується лише чужих.

Потім вона зірвала велике яблуко, підбігла до сестер і сказала:

- Покуштуйте, любі сестри, я в житті не їла нічого смачнішого!

Підземний гном (брати Грімм) - 3

Тоді й дві інші сестри відкусили від того ж яблука по шматочку - і вмить усі троє провалилися під землю так глибоко, що й півнячого кукурікання там не чути.

Коли настав час обіду і король збирався сісти за стіл, дочок його ніде не могли знайти; сам він їх шукав і в замку, і в саду, і ніде їх не було. Він був так цим засмучений, що оголосив по всій країні: хто знайде його дочок, той може взяти собі будь-яку з них за дружину.

Підземний гном (брати Грімм) - 4

Багато молодих чоловіків зголосилися відшукати королівен, тим більше, що сестер усі любили - вони були і вродливі, і лагідні з усіма.

Серед інших вийшли на пошуки й три брати-мисливці.

Проїздивши днів вісім, приїхали вони до великого замку; в тому замку були багато обставлені кімнати, і в одній із них був накритий стіл, а на ньому поставлено багато всяких страв, на вигляд тільки-но приготовлених, оскільки з них ішла пара, при тому що в самому замку не було видно жодної людської душі.

Підземний гном (брати Грімм) - 5

Ось прочекали вони півдня, не сміючи торкнутися цих страв, а страви все такі ж гарячі й не охолоняють - пара від них так і йде. Нарешті голод узяв своє: посідали вони за стіл, попоїли, а потім вирішили між собою, що залишаться тут жити, по черзі хтось один житиме в замку, а решта будуть шукати королівну. Кинули жереб, і випало старшому залишитися в замку...

От на другий день двоє молодших братів пішли на пошуки, а старший залишився вдома.

Підземний гном (брати Грімм) - 6

Опівдні прийшов до нього якийсь гном і попросив у нього шматочок хліба; старший узяв хліб, відрізав йому великий шмат, і в той час, коли він подавав шмат гномові, той впустив його і попросив юнака йому той шмат підняти.

Тільки-но юнак нахилився перед гномом, як той схопив палицю і почав його бити.

Підземний гном (брати Грімм) - 7

На другий день залишився вдома середній брат, і з ним сталося те ж саме.

Коли інші два брати повернулися ввечері до замку, старший і запитав середнього:

- Ну, що? Як ся маєш?

- Ох, гірше й бути не може, - відповів середній брат старшому.

Почали вони один одному скаржитися на те, що з ними трапилося; а молодшому вони про це нічого не сказали, бо вони його ненавиділи і називали дурним Гансом.

Підземний гном (брати Грімм) - 8

На третій день залишився вдома молодший брат, і до нього теж прийшов той самий гном і попросив у нього шматок хліба; молодший йому подав, а той впустив шматок і попросив підняти.

Тоді юнак каже гномові:

- Що-о? Ти не можеш сам підняти того шматка? Якщо ти навіть заради хліба нагнутися не можеш, то тебе й годувати не варто.

Підземний гном (брати Грімм) - 9

Розсердився гном, почувши такі слова, і став наполягати, щоб юнак підняв йому шматок хліба; а юнак схопив його за комір і почав його бити.

Тоді гном став кричати:

- Не бий, не бий і відпусти мене, я тобі відкрию, де знаходяться королівни.

Підземний гном (брати Грімм) - 10

Почувши це, юнак припинив його бити, а гном розповів йому, що він живе під землею, що їх там таких живе багато, і повів юнака за собою, обіцяючи показати йому, де знаходяться королівни.

Привів він його до глибокого колодязя, в якому зовсім не було води.

Каже гном молодшому брату:

- Знаю я, що твої брати проти тебе зле замислили, а тому раджу тобі: якщо хочеш звільняти королівен, то роби цю справу сам. Твої брати теж хотіли б знайти королівен, але вони злякаються і не зможуть зробите те, що треба. Ти ж візьми великого кошика, сідай у нього зі своїм мисливським ножем і дзвіночком і вели опустити себе у колодязь; внизу побачиш три кімнати: в кожній з них сидить по королівні, і кожну королівну стереже багатоголовий дракон. Ти повинен обрубати цим драконам голови.

Підземний гном (брати Грімм) - 11

Сказавши все це, гном зник.

Увечері повернулися старші брати і запитали молодшого, як пройшов день.

- Нічого особливого! - сказав він. А потім щиро розповів їм, як приходив до нього гном, і що між ними тоді сталося, а потім передав братам і те, де слід шукати королівен.

Розгнівалися брати, коли почули все це, і аж позеленіли від злості.

Підземний гном (брати Грімм) - 12

Наступного ранку пішли вони до колодязя і кинули жереб - кому першому сідати в кошик. І випав жереб старшому.

Він сказав:

- Якщо я подзвоню у дзвіночок, то ви повинні мене скоріше витягти нагору.

Не встигли брати хоч трохи опустити кошика, як старший брат вже задзвонив, щоб його витягали.

Підземний гном (брати Грімм) - 13

Тоді на його місце сів середній брат, але і він вчинив так само: тільки-но його трохи опустили, він злякався і задзвонив, щоб його витягали.

Коли ж прийшла черга молодшого, він дав себе опустити на самісіньке дно колодязя.

Виліз він із кошика, узяв свій мисливський ніж, підійшов до перших дверей і став прислухатися, і виразно почув, як за дверима хропів дракон.

Тихесенько відчинивши двері, він побачив у кімнаті одну з королівен, а біля неї дев'ятиголового дракона, який поклав їй свою голову на коліна.

Підземний гном (брати Грімм) - 14

Узяв він свого ножа і відсік усі дев'ять голів дракона.

Королівна схопилася, кинулася його обіймати й цілувати, а потім зняла з себе намисто з чистого золота і наділа йому на шию.

Потім пішов він по другу королівну, яку стеріг семиголовий дракон, і звільнив її; нарешті вирушив по третю, молодшу, яку стеріг чотириголовий дракон, і її звільнив.

І всі королівни дуже раділи своєму визволителю, обіймали і цілували його.

Підземний гном (брати Грімм) - 15

Прийшли вони до того місця, де залишився кошик, і став молодший брат так гучно дзвонити, що нагорі його почули. Посадив він усіх трьох королівен до кошика і велів їх піднімати вгору.

Коли ж настав час йому підніматися, пригадалися йому гномові слова про те, що замислили брати проти нього зле. От він й узяв великий камінь, поклав його замість себе до кошика і подзвонив у дзвіночок.

Почав підійматися кошик, а коли піднявся майже до половини, підступні брати обрізали мотузку, і кошик із каменем впав на дно.

Підземний гном (брати Грімм) - 16

Подумали старші брати, що їх молодший брат забився до смерті, узяли вони королівен і, силою взявши з них клятву, що вони перед батьком назвуть їх обох своїми рятівниками, пішли до короля.

А коли прийшли до короля, то обоє братів захотіли одружитися з королівнами.

А тим часом молодший брат ходив, засмучений, по підземних кімнатах і гадав, що тут йому, мабуть, доведеться й померти.

Раптом побачив він флейту, що висіла на стіні. "Навіщо вона тут? - подумав юнак. - Адже тут не до веселощів!"

Підземний гном (брати Грімм) - 17

А потім подумав трохи, і вирішив трохи себе розрадити, загравши на флейті.

Тільки-но почав він грати, як раптом почали з'являтися гноми, і чим більше він грав, тим більше їх ставало...

От нарешті набилася їх повнісінька кімната. І всі питають його, чого він бажає. Юнак сказав, що бажає піднятися на землю, на Божий світ. Тоді вони одразу ж його підхопили і винесли через колодязь нагору.

Підземний гном (брати Грімм) - 18

Опинившись на землі, він одразу ж пішов до королівського замку, де щойно зібралися святкувати весілля однієї з королівен, і пішов до тієї кімнати, де сидів король зі своїми трьома доньками.

Коли королівни його побачили, то одразу знепритомніли.

Король був такий розгніваний, що наказав було негайно ж посадити його до в'язниці, припустивши, що він заподіяв якесь зло його донькам.

Але коли королівни прийшли до тями, вони стали просити за юнака і казати, що вони не сміють розповісти, чому вони за нього просять.

Підземний гном (брати Грімм) - 19

- Якщо не можете сказати мені, - відповів король, - то скажіть у пічку.

Стали королівни розповідати, а король стояв за пічкою і все чув.

Дізнавшись правду, наказав він повісити старших братів, а за молодшого видав свою молодшу доньку.

Обсудить]]>
<![CDATA[Зачаровані букви (Френк Баум)]]> https://derevo-kazok.org/page/zacharovani-bukvi-frenk-baum https://derevo-kazok.org/page/zacharovani-bukvi-frenk-baum Mon, 05 Mar 2018 01:18:04 +0300 Зачаровані букви (Френк Баум)Якось одного гнома втомило його красиве життя й він захотів чогось нового. Гноми володіють значно потужнішими чарами, ніж інші безсмертні істоти – окрім, можливо, фей та ельфів. Отож, здавалося б, гном, який може здобути все, що захоче, варто йому лише забажати, просто мусить бути щасливим і вдоволеним. Та не так було з Попопо, гномом, про якого ми говоримо. Він прожив на світі тисячі років і спробував усіх задоволень, які тільки міг придумати. Тому життя його стало нудне, як у того, хто не може здійснити жодного бажання.

Урешті Попопо цілком випадково згадав про людей, які населяють міста, і вирішив їх провідати, подивитись, як їм живеться. Це була б непогана забава, замість утомливих годин неробства.

Отож якось уранці, після сніданку такого вишуканого, що ви й уявити собі не можете, Попопо вирушив у світ і одразу опинився посеред великого міста.

Сам він мешкав у місці такому тихому та спокійному, що міський рев його страшенно перелякав. Нерви в нього не витримали навіть трьох хвилин розглядання навсібіч, тому він вирішив відмовитися від пригоди й негайно повернувся додому.

На якийсь час гномове бажання побувати в земних містах було задоволене, проте невдовзі монотонне існування знову обтяжило гнома, і в голову йому прийшла ще одна думка. Уночі люди сплять і в містах має бути тихо. Він їх провідає вночі.

Вибравши відповідний час, Попопо в одну мить перенісся у велике місто та й почав тинятися по вулицях. Усі спали. Не гуркотіли вози повз тротуари, не штовхалися, не кричали й не віталися на ходу юрби заклопотаних людей. Навіть полісмени тихцем дрімали і якось так склалося, що злодюг ніде не було.

Тиша заспокоїла Попопо нерви, і пригода почала йому подобатись. Він заходив у будинки і з великою цікавістю вивчав у них кімнати. Замки та засуви гнома не спиняли, а в темряві він бачив так само, як удень.

Незабаром Попопо зайшов у діловий район міста. Безсмертні істоти не знають крамниць; гроші, обмін та торгівля їм не потрібні. Тож гном просто розглядав з цікавістю товари та крам, як люди розглядають експонати в музеї.

Отак блукаючи, він зайшов у майстерню дамських капелюшків і здивувався, побачивши у великій скляній вітрині багато-пребагато жіночих капелюхів, на кожному чи там, чи тут було прикріплено по опудалу пташки. Хоч на деяких, найретельніше зроблених капелюхах, пташок було по дві, а то й по три.

А гноми ж відомі охоронці птахів і дуже їх люблять. Побачивши так багато своїх маленьких друзів у замкненій вітрині, Попопо розсердився й засумував, бо він же не знав, що капелюшники розміщують пташок на головних уборах навмисно. Тому він одсунув одні двері вітрини, свиснув малим щебетунцям особливим свистом, який гноми і всі птахи добре знають, та й гукнув:

– Друзі! Двері відчинені – вилітайте!

Попопо не знав, що пташки напхані клоччям, однак, напхана чи ні, а кожна пташка повинна коритися гномському свистові та томському заклику. Тому пташки злетіли з капелюхів, вилетіли з вітрини й запурхали по всій майстерні.

– Бідолашечки! – сказав добросердий гном, – як же вам хочеться знов опинитися в полях і лісах.

Він одчинив зовнішні двері й вигукнув:

– Летіть собі! Відлітайте, мої гарнюні, і будьте знову щасливі.

Здивовані пташки одразу скорилися. Коли вони здійнялися в нічне небо, гном зачинив двері та й пішов далі гуляти вулицями.

До світанку він побачив багато-чого цікавого, одначе, коли зажеврів день, іще не все місто обійшов, тому вирішив увечері прийти на кілька годин раніше.

Під кінець дня, одразу, як смеркло, він з’явився в місті і, проходячи повз капелюшну майстерню, помітив у ній світло. Зайшовши, гном виявив усередині двох жінок – одна схилила голову на стіл і гірко ридала, а друга її втішала.





Звісно, Попопо був невидимий для смертних, тож він став і послухав їхню розмову.

– Не плач, сестро, – сказала друга, – хоч твоїх гарних пташок і покрали, зате самі капелюшки лишилися.

– На жаль, – дужче заплакала перша, майстриня-капелюшниця, – підрізаних капелюшків ніхто не купить, бо тепер модно носити на них пташок. А якщо я не продам своїх товарів, я розорюся.

І вона знову заридала, а гном тихцем вийшов з майстерні, трохи засоромлений тим, що у своїй любові до пташок несвідомо скривдив і зробив нещасною земну істоту.

Ця думка трохи згодом повернула його в капелюшну майстерню, коли обидві жінки вже пішли з неї додому. Йому хотілось якось повернути пташок на капелюхи, щоб бідолашна жінка знову була щаслива. Він ходив, шукав, поки не набрів зовсім недалеко на підвал, повний сірих мишок, що жили там безтурботно, здобуваючи собі поживу тим, що прогризалися крізь стіни в сусідні будинки і крали з комор харчі.

– Це якраз те, що треба, – подумав Попопо, – я поміщу цих істот на капелюхи. їхнє хутро майже так само м’яке, як і пір’я пташок, і, здається мені, миші на диво гарні й витончені тваринки. Ба більше, вони живуть крадіжками, а як будуть на жіночих капелюшках, то перевиховаються.

І він виконав закляття, яке витягло всіх мишей з підвалу й помістило на капелюшки у вітрині, так, що вони замінили пташок на вільних місцях. Вийшло дуже пристойно – принаймні з погляду гнома, який у своєму житті мало де бував. Щоб миші не порозбігалися з капелюшків, Попопо їх знерухомив. І так йому сподобалась його робота, що він вирішив лишитися в майстерні й подивитись, як зрадіє капелюшниця, побачивши вишукано прикрашені капелюшки.

Вона прийшла рано-вранці у товаристві сестри, лице в неї було сумне й зажурене. Підмівши й витерши пилюку, розсунувши штори, майстриня відкрила вітрину і вийняла капелюх.

Та як побачила крихітну сіру мишку, що вмостилася серед стьожок та галунів, то голосно верескнула і, впустивши капелюха, одним стрибком вискочила на стіл. Сестра, почувши переляканий вереск, вискочила на стілець і вигукнула:

– Що таке? Що таке?

– Миша! – ахнула капелюшниця, дрижачи з жаху.

Попопо, бачачи це потрясіння, зрозумів, що миші людям особливо неприємні, і що він зробив серйозну помилку, вмістивши їх на капелюхи. Тому він тихо свиснув команду, яку почули тільки миші.

Вони всі негайно зістрибнули з капелюхів, вилетіли з одсунутих дверей вітрини й помчали до свого підвалу. Але ця дія так перелякала капелюшницю з сестрою, що вони, кілька разів голосно верескнувши, попадали додолу й повмлівали.

Попопо був добросердий гном, але побачивши, якого лиха завдала людям його нетямущість, одразу захотів додому й покинув бідолашних жінок самих приходити до тями.

Та він не міг позбутися прикрого почуття відповідальності і, добре поміркувавши, вирішив, що нещастя в капелюшниці почалися з того, що він випустив пташок, і все стане, як було, коли пташки знов опиняться у вітрині. Попопо любив пташок і не хотів знову прирікати їх на рабство, проте не знав, як інакше покласти край неприємностям.

Тому він подався шукати пташок. Вони за цей час залетіли далеко, але Попопо здолав цю відстань за одну секунду і виявив, що пташки сидять на гілках великого каштана й весело співають.

Побачивши гнома, пташки вигукнули:

– Дякуємо, Попопо. Дякуємо, що нас визволив.

– Не дякуйте мені, – відказав гном, – бо я прибув відіслати вас назад у капелюшну майстерню.

– Чого це? – сердито запитала блакитна сойка, а інші перестали співати.

– Бо я виявив, що та жінка вважає вас своєю власністю і ваше зникнення стало для неї великим нещастям, – відповів Попопо.

– Ти згадай, які нещасні в її вітрині були ми, – серйозно сказала червоногруда вільшанка. – А щодо її власності, то ти ж гном, природний охоронець усіх птахів, ти ж знаєш, що Природа створила нас вільними. Звісно, злі люди нас устрелили й зробили з нас чучела, і продали капелюшниці, але сама ідея, що ми її власність, безглузда!

Попопо був збентежений.

– Якщо я лишу вас на волі, – сказав він,

– то злі люди знову вас устрелять і буде вам не краще, ніж було.

– Дурниці! – вигукнула блакитна сойка,

– тепер не встрелять, бо ми – чучела. До речі, сьогодні вранці двоє мисливців кілька разів у нас стріляли, проте кулі тільки розкуйовдили нам пір’я й застрягли в нашій набивці. Ми тепер людей не боїмося.

– Слухайте! – сказав Попопо суворо, бо відчув, що пташки перемагають у суперечці,

– бідна капелюшниця розориться, якщо я не поверну вас у її майстерню. Ви просто необхідні, щоб належно прикрасити капелюхи. Така тепер мода, щоб жінки носили на капелюхах пташок. Вироби бідної капелюшниці, хоч і оздоблені стьожками та галунами, нічого не варті, доки на них не всядетеся ви.

– Моду, – урочисто сказав чорний дрізд, – придумали люди. Хіба є закон серед птахів чи гномів, який вимагає, щоб ми були рабами моди?

– Отож-бо! Яке нам діло до моди? – верескнула коноплянка. – Якби була мода носити на жіночих капелюхах гномів, невже б ти із задоволенням там сидів? Відповідай мені, Попопо!

Попопо був у розпачі. Він не міг скривдити пташок і відіслати їх назад до капелюшниці, але й не хотів, щоб капелюшниця страждала через їх пропажу. Тому він подався додому міркувати, що ж його робити.

Добряче наміркувавшись, він вирішив порадитися з королем гномів, одразу пішов до Його величності й усе чисто розповів.

Король насупився.

– Буде тобі наука, що втручатись у людські справи не годиться, – сказав він. – Та оскільки ти заварив цю кашу, то твій обов’язок усе виправити. Одне певно – наших пташок не можна поневолювати. Через це ти мусиш змінити моду, щоб жінкам більше не стильно було носити на капелюхах птахів.

– Як же я це зроблю? – спитав Попопо.

– Досить легко. Мода часто змінюється межи людьми, котрим скоро набридає носити щось одне. Коли вони читають у своїх газетах і журналах, що в моді таке й таке, то ніколи не ставлять цього під сумнів, а одразу скоряються велінню моди. Тому ти маєш піти в газети й журнали і зачаклувати букви.

– Зачаклувати букви! – луною відгукнувся здивований Попопо.

– Саме так. Змусь їх читати, що вже немодно носити на капелюхах пташок. Це буде розрада для бідолашної майстрині і водночас визволення для тисяч наших дорогих пташок, яких так жорстоко використовували.

Попопо подякував мудрому королю й виконав його пораду.

Гном завітав у редакції всіх журналів і газет того міста, а тоді інших міст, доки не лишилось на землі видання, на сторінках якого не було б надруковано про нову моду. Часом Попопо зачаровував букви, і той, хто читав часопис, бачив тільки те, що хотілося гномові. Часом він заходив до заклопотаних редакторів і дурманив їм голови, доки вони не писали точнісінько те, що він хотів. Люди рідко здогадуються, як сильно на них впливають феї, гноми та ельфи, як часто вони вкладають у їхні голови думки, зрозуміти які можуть тільки маленькі безсмертні.

На ранок, коли бідна капелюшниця переглядала газету, вона з великою радістю прочитала, що “ні одна жінка тепер не зможе носити на капелюшку пташок і бути модною, бо нове віяння потребує тільки стьожок та галунів”.

Попопо після цього з великим задоволенням провідав усі капелюшні майстерні, які тільки міг знайти, і пооживляв чучельця пташок, бездумно викинутих майстрами як непотріб. І вони полетіли в поля й ліси з піснями вдячності доброму гномові, який їх урятував.

Часом мисливець бахне з рушниці в пташку, а тоді дивується – влучив він чи ні. Але ви читали цю казку і зрозумієте, що та пташка – то, мабуть, чучело з якоїсь капелюшної майстерні, а його, звісно, з рушниці не вб’єш.

Обсудить]]>
<![CDATA[Вразливий Шустик (французька казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/vrazlivij-shustik-francuzka-kazka https://derevo-kazok.org/page/vrazlivij-shustik-francuzka-kazka Tue, 27 Sep 2016 00:12:48 +0300 Вразливий Шустик (французька казка)Був собі колись на світі маленький веселий гном. Звали його Шустик. Носив Шустик чепурненький синій каптанчик, чорні лаковані чобітки та яскраво-червоний ковпачок, що сидів у нього на голові завжди трішечки набакир. Гномик був лагідний, ніколи не журився і не цурався ніякої роботи. Щоправда, мав він одну ваду: був надзвичайно вразливий і довго не прощав кривди...

Та це тільки приказка, а казка далі буде.

Отож занадився Шустик до дядечка Чомутака, в якого куховарила добра бабуся Клюзере. І так гном її полюбив, що став уночі робити за неї всю роботу: кухню підмітав, посуд мив, сковороди та чавунці чистив, каструлі та мідні тази до блиску натирав ще й сумлінно змітав порох зі старих дубових шаф, буфетів і стільців.

Було, як усі поснуть, шусне гномик у дім, скине свій синій каптанчик і ну трудитися не згортаючи рук. А як упорається з усім, сяде на гладенький теплий камінець біля самої печі, поп’є з глечика теплого молока і, підперши голову рукою, слухає, немов зачарований, нескінченну пісню свого приятеля-цвіркуна.

Старенька Клюзере не знала, як і дякувати Шустикові, і годила йому як тільки могла: лягаючи спати, неодмінно лишала в печі трохи жару, щоб і в кімнаті було тепло, і камінець не нахолоняв. А на столі завжди ставила для Шустика глечик свіжого молока з густими вершками.

Щоночі чекала стара куховарка свого турботливого помічника, а коли той приходив, Клюзере милувалася на його охайну роботу. Одне лиш було прикро: ні разу не довелося їй побачити в напівтемній кухні Шустикове обличчя. Надто крихітний він був – такий, як долоня, не більший,– та ще й ковпачок, що звисав на лобик, заважав його розгледіти.

Отак жили всі вони в мирі та злагоді... Тільки спіткало їх горе: померла від старості Клюзере. Пожурився, пожурився хазяїн та й узяв у дім замість старої бабусі нову куховарку – сміхотливу пустунку Агнес. Знову Шустик став навідуватися до дядечка Чомутака та допомагати на кухні. І, треба сказати, полюбив він нову куховарку не менш, ніж любив колись добру Клюзере. Подобалися Шустикові і її дзвінкий сміх, і її веселі жартівливі пісні. Здавалося йому, що навіть старі каструлі та мідні тази дзвенять у неї в руках веселіше, ніж досі.

Все було б гаразд, якби не спало якось на думку Агнес недобре пожартувати зі своїм працьовитим приятелем. Розпекла вона в печі камінець, поклала його на місце, а сама шмигнула в постіль та й підглядає за гномиком.

Поробив гномик усю роботу, одягнув каптанчик і, взявши глечика з молоком, подріботів до свого камінця. Сів гномик на камінець та враз як підскочить! Вислизнув у нього з рук глечик і на дрізки розбився, а сам Шустик прожогом кинувся до дверей, перекидаючи тазики, каструлі, сковороди та інше кухонне начиння.

Побачила Агнес, що накоїла, схопилася з ліжка і ну кликати гномика:

– Вернися, Шустику! Вибач мені, нерозумній, що я так зле пожартувала з тебе. Вернися, Шустику! Пробач мені, якщо можеш!

Та було пізно. Не захотів Шустик простити їй того безглуздого жарту і зник хтозна й куди.

І пішло все в домі дядечка Чомутака шкереберть: у кімнатах порох та павутиння, на кухні – брудний посуд, іржаві тази, нечищені сковороди... Хоч як старалася Агнес дати всьому лад, нічого в неї не виходило. Ось тоді-то й збагнула вона, що значить скривдити доброго гнома! Невесело стало їй на душі. Розучилась вона співати й сміятися і щораз частіше мовчала та супилась. Та й дядечко Чомутак почав скоса позирати на куховарку: чого це, мовляв, у неї нічого не клеїться?

Змовчала Агнес, ні слова не сказала хазяїнові про свою безглузду витівку, а згодом забрала свої речі і пішла геть із села. Що ж, сама винна!

Як тільки вона пішла, Шустик знову повернувся до дядечка Чомутака. Правда, в будинку він більше не з’являвся і хатньої роботи не робив, зате припало йому до душі коней порати. Щоночі ходив він у стайню і брався до діла: вівса коням засипав, напував їх, чистив, розчісував хвости й гриви, а потім, помилувавшись на свою роботу, зникав у нічній темряві.

Здогадувався, звичайно, дядечко Чомутак, що все це Шустикова робота. Отож і вирішив він якось віддячити малюкові. Але як це зробити, коли Чомутак його навіть не бачив ніколи?

Покликав Чомутак до себе конюха і звелів вистежити вночі маленького гнома:

Вразливий Шустик (французька казка)– Коли з’явиться Шустик у стайні, негайно поклич мене, зрозумів? Та гляди не сполохни його ненароком.

Вислухав конюх хазяйську настанову і причаївся вночі біля стайні. Довго чекати йому не довелося. Якраз опівночі рипнули в стайні двері, і в тьмяному місячному сяйві з’явився крихітний гном у синьому каптанчику, в чорних лакованих чобітках і в червоному ковпачку. Не встиг гном і кроку ступити, а конюх – хап! – і зірвав ковпачок з його голови. Підскочив Шустик та як закричить на конюха:

– Негайно віддай ковпачка, бо лихо тобі буде: оберну тебе на віслюка!

– За що? – зареготав конюх.– Не віддам я тобі ковпачка, доки хазяїн не прибіжить та не подякує тобі за приязнь...

– Віддай ковпачка! Чуєш? – ще дужче розгнівався Шустик.

Та не послухався його конюх, а поки бігав по хазяїна, Шустика і слід прохолов. Розпитав дядечко Чомутак конюха, що там трапилося. Той і розповів усе як було. Розлютився дядечко Чомутак, вилаяв конюха за його безглузду запопадливість і, сердитий, спати пішов.

Наступного ранку вийшов дядечко Чомутак у двір, бачить: стоїть під стайнею якийсь клишоногий віслюк. Приголомшений Чомутак роздивився віслюка з усіх боків, і йому сяйнуло:

– Та це ж витівки Шустика! І віслюк цей – не віслюк, а. мій конюх. Еге, помстився Шустик за свій червоний ковпачок... Треба б його десь відшукати та повернути гномикові.

Довго Чомутак шукав ковпачка, а той наче в воду впав. Не день і не два минуло, поки знайшовся ковпачок на гілці високого дерева – очевидно, сам конюх і закинув його туди.

Узяв дядечко Чомутак ковпачка, почистив його гарно щіткою та й поклав на видноті. А коли на ранок зайшов у стайню, то побачив, що червоний ковпачок десь зник, а біля коней його конюх стоїть. Усміхнувся дядечко Чомутак, однак нічого не сказав, а лише подивився на вичищених, аж лискучих, коней і вийшов у двір...

От бачите: хіба можна кривдити добрих і працьовитих помічників?

Обсудить]]>