Severity: Warning
Message: Trying to access array offset on value of type bool
Filename: friendly_urls/index.php
Line Number: 2449
Одного разу дід захворів. І пішов до баби просити, щоб вона йому одне яєчко дала, бо він дуже голодний. А баба й каже йому:
– Ти ж маєш півня, хай він тобі знесе яйце або заріж його.
Стислося дідові серце. Повернувся він до своєї хати і каже півневі:
– Ну от, ти їси та п’єш – а що ми маємо з того? Іди краще між люди, може, десь служити наймешся.
Пішов півень світом та все журиться: де його ту службу знайти? Аж зустрічає вовка. І питає його:
– Куди ви, дядьку вовче, йдете?
– Та йду їсти шукати.
Півень і каже йому:
– То ходімо разом, веселіше буде.
Ідуть вони удвох, ідуть, вовк уже ледве ноги волочить – так утомився.
І питає його півень:
– Дядьку вовче, то ви вже пристали і йти не можете?
– Так,– відповідає вовк,– пристав.
– Тоді залазьте в мене.
Вовк шусть – і вже в півневі сидить. Пішов півень далі, аж тут лисицю здибав.
– Куди ви зібралися, тітко? – питає він її.
– Та йду їсти шукати.
– То ходімо разом, веселіше буде.
Ідуть вони світом, ідуть, лисиця аж шкутильгати стала – так підбилася від довгої дороги. І питає її півень:
– То що, не можете йти – натрудили ноги? Тоді залазьте в мене, понесу вас.
Лисиця скік – та й уже в півневі. Пішов півень далі. Аж бачить: вода тече. От він і питає її:
– Водо, куди пливеш?
– Та пливу світ за очі.
– Ходімо разом, веселіше буде.
Іде півень, іде, а вже вода поруч нього ледь дзюркотить – так зморилася. І півень її питає:
Не можеш, водо, пливти – сили тебе зраджують?
– Так,– відповідає вода,– втомилася.
– Тоді запливай у мене, понесу тебе.
Вода плюсь – та й уже в півневі хлюпає. А півень далі світом іде та й бачить: рій бджолиний летить. От він і питає його:
– Куди це путь держиш, рою?
– Та нове дупло шукаю.
– То ходімо разом, веселіше буде.
Ішли вони так, ішли, аж і бджолиний рій уже з сил вибився. То півень і каже йому:
– Залітай у мене, і тебе понесу.
Залетіли бджоли в півня. А півень далі пішов і дістався до якогось замку. Там росло високе дерево. А вже темно зробилося. От півень і вискочив на те дерево, вмостився на гілці й заснув. Так і переспав усю ніч.
А як тільки світати почало, заспівав на все горло:
– Кукуріку, пан під коритом!
Прокинувся пан у замку, зірвався з ліжка: як це про нього, про пана такого, хтось там сміє отаке співати? Прислухався пан, аж півень знову своєї:
– Кукуріку, пан під коритом!
Розсердився дуже пан, гукнув свого слугу, а той наказав наймитам того співака зловити й між коней кинути – хай затопчуть. Ринули наймити, схопили півня, кинули його між коней і стайню замкнули. А півень і каже:
– Дядьку вовче, вилазьте та коней приборкайте, щоб мене не затоптали.Вийшов вовк, розправився з кіньми, викопав діру під стіною, і півень та вовк утекли надвір.
А вранці, ще сонце не сходило, півень уже знову співає на дереві:
– Кукуріку, пан під коритом!
Пан схопився з ліжка, гукнув свого слугу і наказав, щоб наймити негайно пішли подивилися, що там роблять коні, чого те створіння знову на волі горлає. Метнулися наймити до стайні, відчинили двері: аж там усі коні неживі лежать. Сказали про це панові, пан ще дужче розсердився й закричав:
– Зловіть його і киньте між гусаків – хай заклюють!
Побігли наймити, схопили того півня й кинули між гусаків. А півень каже:
– Тітко лисице, вийдіть та злючих гусаків приборкайте.
Вийшла лисиця, розправилася з гусаками, підкопала під стіною діру, і півень та лисиця втекли з хліва. Вранці півень знову співає:
– Кукуріку, пан під коритом!
Пан дуже розлютився й наказав, щоб наймити подивилися, що там гуси роблять. Подивилися наймити і розповіли йому все. Розкричався пан та звелів добре піч напалити і в неї того непоштивого співця кинути – хай там спечеться. Погналися наймити за півнем, упіймали його та й жбурнули в піч. А він і каже:
– Водо, вийди та піч погаси.
Вода вийшла, розлилася по черені й погасила піч. Другого ранку прийшли наймити подивитися, чи півень уже спечений, аж він собі надворі співає:
– Кукуріку, пан під коритом!
Розлютився пан, розсердився, сам побіг за тим пересмішником, а коли схопив його, то не мав куди та під сорочку засунув. А півень і каже:
– Бджоли, виходьте, пана жигайте.
Загудів, заворушився бджолиний рій та й ну пана жигати, та й ну жигати. А пан у крик, проситися почав. Півень тоді й каже до пана:
– А що даси, щоб тебе бджоли не жалили?
Пан відповідає йому:
– Стільки дукатів, скільки піднімеш.
Півень відпустив бджіл, а пан дав йому стільки дукатів, що він ледве підняв: понапихав їх під крила, навіть поковтав чимало. І поспішив із тими грішми додому. Прийшов до дідової хати та й ще здалеку закукурікав:
– Кукуріку, розстеляй, діду, плахту велику!
Дід зрадів незмірно, заметушився, гукає:
– Мій півник прийшов, подарунки приніс!
Розстелив дід плахту, півень висипав на неї дукати – не вмістилися всі. Ще одну і ще одну дід розстелив – аж три плахти дукатів насипав йому півень. Веселий дід, півня добре годує і сам має що їсти.
Почула баба, що в діда стільки грошей завелося, прийшла до нього та й просить:
– Дай мені, діду, кілька дукатів.
– Не дам,– каже дід,– ти ж мені навіть одного яєчка не дала, коли я тебе просив.
Повернулася баба додому та й каже своїй курці:
– Іди у світ, десь наймися служити, грошей мені принесеш.
Вийшла курка з двору, дійшла до гною й почала гребтися. Знайшла
щербатий гріш, гарненько сховала його та й сокоче: «Ко-ко-ко!» Ще погреблася – іржавого цвяха знайшла і його сховала й побігла додому. Прибігла до бабиної хати й гукає:
– Кудкудак, розв’язуй, бабо, клумак, розстеляй на подвір’ї не три плахти – чотири! Ко-ко-ко, розстеляй широко!
Баба рада, розстеляє плахти, ще й натягує їх, щоб ширші були. Курка над одною потрусилася – щербатий гріш витрусила, над другою – іржавий цвях випав, над третьою та четвертою плахтою трусилася, трусилася нічого не витрусила. Тоді баба питає її:
– І це все?
– Більше нема,– відповідає курка.
– Тю-тю.– їй баба на це,– то не було чого й з дому іти.
Отак півень дідові багатство приніс, а курка бабі щодня одне яєчко зносить.
Обсудить]]>– Ну, бабо, йди доїти!
Вона злізла з печі, подоїла козу, загнала в хлів. Наступного дня знову дід пішов у ліс. Як стукне по горобині вискочила коза ряба. Взяв він її за роги й привів додому.
– Ну, бабо, йди доїти!
Баба злізла з печі, подоїла козу, загнала в хлів. На третій день знову дід пішов у ліс із сокирою. Як стукне по осиці вискочила коза сива. Взяв він її за роги й привів додому.
– Ну, бабо, йди доїти!
Баба злізла з печі, подоїла козу і в хлів загнала. На четвертий день знову дід узяв сокиру й пішов у ліс. Як стукне по ялині – вискочила коза чорна. Взяв він її за роги й привів додому.
– Ну, бабо, йди доїти!
Баба злізла з печі, подоїла козу, загнала в хлів. Тоді на другий день посилає дід старшу дочку пасти кіз. Вона погнала кіз у ліс. Пасла-пасла по моховинню, по болотах, увечері жене додому. А дід став у воротах і питає у кіз:
– Кізоньки мої милі, чи пили ви, чи їли?
А кози кажуть:
– Ні, ми не їли й не пили: по кленовому листочку з’їли, по наперсточку води випили.
Розгнівався дід на дочку, під піч підкинув, ступою закотив. сковородою завісив. На другий день виряджає дід другу дочку пасти кіз. Погнала вона їх у ліс, пасла-пасла по моховинню, по болотах. Вони наїлися, як діжки.
Увечері напоїла й жене додому. А дід забіг наперед до них і питає:
– Кізоньки мої милі, чи пили ви, чи їли?
– Ні, діду, не їли ми й не пили, тільки з’їли по кленовому листочку й по наперсточку води випили.
Розгнівався дід на дочку, під піч ногою заштовхнув, ступою закотив, сковорідкою завісив, соломкою підпалив. На третій день посилає третю дочку пасти кіз. Погнала вона їх у ліс, пасла-пасла по моховиннях, по болотах. Вони наїлися, як діжки. Ввечері напоїла й жене додому. А дід забіг наперед до них і питає:
– Кізоньки мої милі, чи пили ви, чи їли?
– Ні, діду, не їли ми і не пили, тільки з’їли по кленовому листочку й по наперсточку води випили.
Розгнівався дід на дочку, під піч підкинув, ступою закотив, сковородою завісив. На четвертий день погнала кіз баба. Погнала вона їх у ліс, пасла-пасла по моховиннях, по болотах. Вони наїлися, як діжки. Увечері напоїла й жене додому. А дід забіг наперед до них і питає:
– Кізоньки мої милі, чи пили ви, чи їли?
– Ні, діду, не їли ми і не пили, тільки з’їли по кленовому листочку й по наперсточку води випили.
Розгнівався дід на бабу,
під піч підкинув, ступою закотив, сковорідкою завісив, соломкою підпалив. На п’ятий день уже дід сам погнав пасти кіз. Пас-пас по моховиннях, по болотах. Наїлися, напилися, увечері жене додому. А сам забіг наперед і питає:
– Кізоньки мої милі, чи наїлися, чи напилися?
– Ні, діду, не наїлися, не напилися, тільки з’їли по кленовому листочку й по наперсточку води випили!
Дід розгнівався. Узяв загнав їх у хлів, а сам пішов у хату по
ножа. Прийшов з ножем у хлів, піймав одну козу і почав лупити. Лупив-лупив, ніж затупив. Пішов у хату гострити ніж, а коза одірвалася і побігла. Бігла-бігла, прибігла у ліс. Чики-брики, і потрапила в лисячу нору. А лисиці нема вдома. Приходить лисиця: – Хто тут є у моїй норі?
– Я, коза Дорота, півбока порота. Як вистрибну рогами заколю, з’їм!
Лисиця сидить і плаче. Біжить заєць.
– Чого ти, кумонько-голубонько, плачеш?
– Як мені не плакати, коли в моїй норі хтось сидить.
– Ну, почекай, може, я вижену?
Прийшов до нори, питає:
– Хто тут у норі?
– Коза Дорота, півбока порота. Як вистрибну – рогами заколю, з’їм!
Заєць ізлякався і побіг у ліс.
Іде вовк.
– Чого ти, кумонько-голубонько, плачеш?
– Як же мені не плакати, коли в моїй норі хтось сидить.
– Ну, почекай, може, я вижену?
Прийшов до нори, питає:
– Хто тут у норі?
– Коза Дорота, півбока порота. Як вистрибну рогами заколю і з’їм!
Вовк ізлякався й побіг. Після вовка прийшов ведмідь, і він злякався кози.
Летить джміль.
– Чого ти, кумонько-голубонько, плачеш?
– Як же мені не плакати, коли в моїй норі хтось сидить. Заєць гнав – не вигнав, вовк гнав – не вигнав, ведмідь гнав не вигнав.
– Ну, ходім же, може, я вижену?
Вона привела його до нори, він питає:
Хто тут у норі?
– Коза Дорота, півбока порота. Як вистрибну – рогами заколю і з’їм!
А джміль заліз у нору, за луплений бік як укусить... Коза й вибігла з нори. Біжить-біжить, аж стоїть хатка на курячих ніжках, на баранячих ріжках, стоїть, туди-сюди повертається. Вона в тую хатку – й живе собі. Навела козенят там. Тоді сама пішла їжу шукати, замкнула козенят у хатці й сказала їм, щоб вони нікому не відчиняли, бо вовк поїсть... Пішла, наїлася й приходить.
– Козенятка, голуб’ятка, відчиніть! Несу горщик сиру, повне вим’я молока!
Вони відчинили, коза нагодувала їх і знову пішла.
– Глядіть же, нікому не відчиняйте, бо вовк із’їсть!
Почув вовк, що козенята мекають, підійшов до хатки і каже
грубим голосом:
Козенятка, голуб’ятка, відчиніть! Несу горщик сиру, повне вим’я молока!
А вони кажуть:
– Ні, ти не мати, а ти вовк, мати тоненько співає, а ти грубо. Тобі не відчинимо.
Вовк пішов до коваля і каже:
– Клади!
Він поклав язика на колодку, а коваль узяв сокиру, як улупить по язиці обухом – язик і потоншав. Вовк тоді пішов до хатки й каже тоненьким голосом:
– Дітки, голуб’ятка, відчиніть! Несу горщик сиру, повне вим’я молока!
Вони відчинили, він і поїв їх, тільки одне сховалося у дровах. Прийшла мати і каже:
– Дітки, голуб’ятка, відчиніть! Несу горщик сиру, повне вим’я молока!
А козенятко боїться відчинити: воно думало, що вовк. Коза під стіну підкопалася і залізла в хатку.
– Козенятка, голуб’ятка, де ви?
Воно вискочило і каже:
– Вовк поїв тих!..
Вона взяла позбирала їхні кісточки, посушила, в ступі потовкла, вчинила млинці й послала зайця кликати вовка на поминки. Він побіг до вовка.
– Стук-грюк у вовчу хату!
– Чого?
– Послала коза кликати на поминки!
– Ну, почекай, тільки взуюся та помиюся.
Заєць і побіг. А коза каже:
– Ну, чи йде вовк?
– Казав, тільки взується та помиється.
– Ну, біжи по нього!
Заєць побіг.
– Стук-грюк!
– Хто там?
– Заєць!
– Чого?
– Послала коза на поминки кликати!
– Почекай, тільки одягнуся!
– Ну, хутчіш!
Ось вовк вийшов, і пішли вони. Прийшли в хатку. Коза подала млинець вовкові, він узяв. Коза питає:
– Чи смачно?
– Смачно, кумонько-голубонько!
– Ну, я смачнішого дам. Поклади руки на коліна, очі заплющ, рот роззяв, я тобі вкину млинця.
Вовк сів на порозі, очі заплющив, лапи поклав на коліна, рот роззявив, а коза розжарила сковороду та йому в пельку і вкинула. Ось тобі, вовче...
Обсудить]]>
Швидко-швидко вузенькою стежиною млинець покотився до лісу. Коли це назустріч – зайчик.
– Гей! Пухкенький, ану, стій! – крикнув вухань. – Зараз тебе з’їм!
– Я від трьох бабусь утік, – усміхнувся рум’яний. – То невже від зайчика-побігайчика не наважуся?
І помчав далі. Не встиг далеко відкотитися, аж назустріч – вовк:
– Гей! Пухкенький, зачекай! Зараз тобою пообідаю!
– Я від трьох бабусь утік і від побігайчика! – весело крутнувся навколо сіроманця мандрівник. – То невже вовка-зубаня злякаюся?
І покотився. Аж ось на стежині коза мекає:
– Гей! Пухкенький, ану, стій! Хочу скуштувати тебе!
– Я від трьох бабусь утік, і від побігайчика, і від зубаня! – сміється-заливається рум’яний. – Невже від кози-дерези не сховаюся?
І, перестрибуючи пеньочки та горбочки, покотився далі. Раптом на дорогу вибіг кінь.
– Гей! Пухкенький, зупинися! – заіржав гривастий. – Зараз тебе з’їм!
– Я від трьох бабусь утік, і від побігайчика, і від зубаня, і від дерези! Невже від коня-топтуна не наважуся?
І покотився далі. Аж назустріч дикий кабан мчить і вищить:
– Ані руш із місця, пухкенький! Хочу тобою поласувати!
– Я від трьох бабусь утік, і від побігайчика, і від зубаня, і від дерези, і від топтуна! – сміється веселун. – Невже від вепра-хрюкана не наважуся?
І помчав далі. Котиться мандрівник, навколо озирається. Аж назустріч – троє малюків. Бідолашні цілий день гриби збирали, потомилися та зголодніли.
– Млинчику, зачекай, будь ласка! У нас за цілий день крихти в роті не було!
І тоді пухкенький заскочив дітям у кошик і дозволив себе з’їсти.
Обсудить]]>