A PHP Error was encountered

Severity: Warning

Message: Trying to access array offset on value of type bool

Filename: friendly_urls/index.php

Line Number: 2449

Казки на ніч українською мовою ᐈ Казки для дітей на Дерево Казок https://derevo-kazok.org/ Читати онлайн 【казки українською мовою】 на сайті ⏩ Дерево Казок ⭐ Більше 3000 авторських та народних 【казок на ніч】 для дівчаток та хлопчиків ✔️ derevo-kazok.org Sun, 16 Oct 2016 02:16:38 +0300 en-ru MaxSite CMS (http://max-3000.com/) Copyright 2024, https://derevo-kazok.org/ <![CDATA[Правда і брехня (естонська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/pravda-i-brehnja-estonska-kazka https://derevo-kazok.org/page/pravda-i-brehnja-estonska-kazka Sun, 16 Oct 2016 02:16:38 +0300 Правда і брехня (естонська казка)Йшли дорогою правда і брехня. В обох було по торбині з хлібом. Схотілося їм їсти.

– Давай спершу твій хліб з’їмо, а тоді й до мого візьмемося,– сказала брехня.

Правда, не передчуваючи ніякого лихого заміру, погодилась. Так вони харчувалися з тієї торбини, поки там не лишилося нічого. Настала черга поділитися харчами брехні, але вона не дала ні крихти. Правда з голоду насилу ноги переставляла і, врешті, зовсім знесиліла. Бідолашна попрохала шматочок хліба. Брехня спершу навідріз відмовила, а потім додала:

– Гаразд, я дам тобі хліба, якщо ти виколеш собі очі.

Спрага жене вола до колодязя, мовиться у приказці.

Тож правда, щоб не вмерти з голоду, зробила так, як вимагала брехня. Але брехня й після цього не дала їй ні рісочки.

Правда попросила показати дорогу до людей – вони щось дадуть поїсти. Брехня завела її на цвинтар і сказала:

– Залишаю тебе у великому місті, ти знайдеш тут усе, що тобі потрібно.

Але сліпа тільки натикалася на могильні плити і пам’ятники – ні будинків, ні людей не було. Довго просила правда, довго благала допомоги, але жодна душа не обізвалася.

Нарешті правда натрапила на якусь будівлю. То була капличка. Втомлена, присіла під стіною й заснула. Прокинувшись, правда почула розмову. Вона вже хотіла гукнути, щоб її побачили, а тоді прислухалася: говорили два ворони. Правда розуміла мову птахів – у давнину багато хто знав її.

– Мені таке відомо, чого ніхто не знає! – сказав перший ворон.

– Не вихваляйся своєю новиною, я теж знаю неабияку таємницю. Ліпше поділімось один з одним і станемо ще мудрішими,– прокаркав другий.

– Згода,– мовив перший ворон, почистив дзьоба і розповів: – Які ці люди дурні, а ще вважають себе мудрими! Серед них багато сліпих, але ніхто не знає, що під правим наріжним каменем сходинок цієї каплиці є цілюща земля. Хто протре нею незрячі очі, а потім вимиє чисто в річці, що тече в пониззі, той знову бачитиме.

– Авжеж дурні,– погодився другий ворон.– А тепер я розповім свою таємницю. У нашого короля смертельно хвора донька. До неї скликали всіх наймудріших лікарів, та вони безпорадні перед її недугою. А королівні можна легко допомогти. За містом є великий камінь, а під ним – джерело. Якби хворій дали напитися тієї джерельної води, вона відразу одужала б.

Вислухали ворони один одного та й полетіли.

Останніми зусиллями правда звелася на ноги і навпомацки знайшла сходи каплички. Сяк-так наскребла з-під наріжного каменя землі і протерла очі. Тоді довго блукала довкола, шукаючи річку, поки, нарешті, почула плескіт хвиль. Промила очі холодною водою – сталося диво: правда побачила світло, до неї повернулася колишня сила. Правда легко знайшла людей, які привітно зустріли її і нагодували.

Правда попрямувала до столиці королівства. Там усі були дуже сумні, тільки й говорили що про недугу королівни. Правда поспішила до палацу і попрохала сповістити короля, що хоче вилікувати його дитину. Потопаючий хапається й за соломинку – в батьковій душі спалахнула іскра надії. За зцілення доньки король пообіцяв половину свого багатства.

Правда взяла дванадцять дужих чоловіків і пішла з ними за місто до великого каменя. Чоловіки насилу зрушили важучий валун. Під каменем било джерело. Правда зачерпнула з нього води і принесла напитися королівні. І диво дивне – скоро після цього дівчина відчула себе краще й попрохала їсти. Через кілька днів вона цілком одужала.

Король дотримав свого слова і віддав половину своїх скарбів правді.

Їй дякували всі за допомогу, а коли вона від’їжджала із столиці, спорядили валку возів з добром.

Дорогою зустрілася їй брехня. Несподіване багатство правди приголомшило її, і вона довго розпитувала, як це їй пощастило. Правда чистосердечно про все розповіла.

Тоді брехня стала просити, щоб правда осліпила її, як колись себе, і відвела на цвинтар. Правда все не погоджувалась, але брехня так умовляла, так благала, що вона сповнила її бажання.

Відвела правда брехню на цвинтар, і та лишилася чекати воронів. Птахи скоро прилетіли. Спочатку вони довго

сварилися, вихваляючись один з-поперед другого своєю мудрістю. Раптом один ворон насторожився:

– Може, тут знов хтось підслуховує нашу таємну розмову, щоб добути собі щастя, як це трапилося недавно.

Вони полетіли навколо каплички, щоб поглянути, чи нема когось. І знайшли біля муру брехню. Ох і було вже роботи їхнім дзьобам! Подзьобали брехню так, що вона й не підвелася.

Обсудить]]>
<![CDATA[Брехун з брехунів (японська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/brehun-z-brehuniv-japonska-kazka https://derevo-kazok.org/page/brehun-z-brehuniv-japonska-kazka Sat, 02 Jul 2016 06:25:18 +0300 Брехун з брехунів (японська казка)Давно колись жив у місті Нарі чоловік, який прагнув одного: здобути собі серед людей слави брехуна

з брехунів.

Отож одного дня пустився він у мандри. Поїхав на схід і нарешті добувся до Камакури.

«Найшвидше б зустрітися з тутешніми брехунами!» – проказував він подумки і раптом побачив дороговказ із написом: «Село Брехачі».

«Отут я зможу нарешті набрехати, скільки сам схочу!» – зрадів чоловік і повернув до села.

Незабаром він побачив на узбіччі хлопчика в брудній, подертій одежині.

– Гей, хлопче! Я – брехун з брехунів! Проведи мене в село,– попросив чоловік.

– Не можу – хату стережу. Гора Фудзі перекинулась, і батько пішов підперти її трьома кадильними паличками. Повернеться аж затемна.

– А де ж твоя мати?

– Немає. Учора ввечері полилася вода з берегів Біва, і мати побігла перепиняти їй дорогу мішком рисових висівок.

«Чудово бреше, нічого не скажеш!» – захоплено подумав брехун з брехунів. Та за мить схаменувся – хіба можна йому, брехунові з брехунів, кимось іншим захоплюватися?

І він сказав:

– А ти знаєш, хлопче, що недавно зірвався страшний вітер, який зірвав дзвін із дзвіниці храму Великого Будди в Нарі й поніс його кудись на схід?

– Авжеж, знаю.

– Ну, коли знаєш, то скажи, де він упав.

– Заплутався у павутинні на горищі нашої хати і так набридливо гудів, що довелося віялом його вимітати.

– Це правда?

– Правда. Як не вірите, спитайте у людей.

– Зрозуміло, зрозуміло,– відповів приголомшений чоловік.

«Якщо малі діти в цьому селі такі спритні на язик, то якої брехні можна сподіватися від дорослих? – міркував він.– Очевидно, на перемогу надії мало».

Кажуть, після такої розмови брехуна з брехунів в цьому селі більше не бачили.

Читати казку "Брехун з брехунів" іншими мовами:
Обсудить]]>
<![CDATA[Як син бідняка короля перехитрив (угорська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/jak-sin-bidnjaka-korolja-perehitriv-ugor https://derevo-kazok.org/page/jak-sin-bidnjaka-korolja-perehitriv-ugor Sat, 05 Mar 2016 20:35:55 +0300 Як син бідняка короля перехитрив (угорська казка)

За сімома морями, там, де володарює куцохвосте порося, жив на селі бідний чоловік з трьома синами.

Аж ось до села дійшла чутка, що король віддасть дочку ще й половину королівства тому, хто скаже таке, чому він не повірить.

Почув про це бідняк і каже синам:

– Ну, сини мої любі, спробуйте щастя, може, й вдасться.

Найстарший син і середульший відмовились.

Але наймолодший син не забарився. Він схопився з місця і отак, у чому був, пішов прямісінько до міста, де жив король.

Прийшов він у місто, зайшов за мури королівського палацу, бачить: на подвір’ї аж кишать королевичі, герцоги, графи, барони й інша знать. А ще там були словак у височезній шапці та циганчук. Брехали вони, скільки влізе. Один перебріхував одного. Та хоч би що вони казали, король усьому вірив.

Та коли нарешті всі позамовкали, а там і пішли собі з подвір’я, наймолодший син бідняка підійшов до короля і вклонився:

– Добридень ваша величносте!

– Добридень, парубче! А чого тобі тут треба?

– Та я, хоч ви, може, й не повірите, ваша величносте, хотів би одружитись з вашою дочкою.

– Вірю тобі, парубче, але з чого ви будете жити?

– Є у нас невеличкий клаптик землі.

– Вірю.

– Крім землі, є у нас ще й теличка.

– Вірю, вірю.

– А недавнечко на нашому подвір’ї виросла купа гною заввишки із церкву.

– Вірю, чому б не вірити!

– Оту гору гною я з братом виніс на ношах за два дні.

– Вірю, вірю охоче.

– Воно-то так, але повиносили ми гній не на свою землицю, а на сусідню.

– Вірю, вірю...

– Тут я схаменувся, пішов додому й розказав про це лихо батькові.

– Вірю, охоче вірю.

– Отож вийшли ми четверо, взяли землю за чотири боки і гарненько вивернули гній на свою землю.

– Вірю, повірив би й тоді, коли б ти цього й не казав.

– Потім ми засіяли землю пшеницею.

Вірю, так і слід робити.

– Але з пшениці виріс такий густий ліс, якого ви, найясніший королю, ще ніколи не бачили. І було на тих деревах стільки жолудів, скільки зірок на небі.

– Вірю, вірю тобі охоче.

– Тоді батько нам кажуть: «Не рубатиму я цього лісу, куплю краще стадо свиней, нехай поїдять усі жолуді».

– Вірю, парубче, вірю.

– Та до череди треба було найняти свинопаса.

– Вірю, парубче, а як же інакше?

– І що б ви думали, ваша величносте, кого тато найняли в свинопаси? Нікого іншого, як батька вашого.

– Брешеш, шибенику! – сердито гримнув король.

Схаменувся він, та пізно. Всі побачили, що король програв.

Довелося йому віддати наймолодшому синові бідняка свою дочку й

половину королівства.

Справили бучне весілля. Кожному гостеві щось дарували. Мені теж подарували кістк” Он воно як було.

Хто не вірить, хай перевірить.

Обсудить]]>
<![CDATA[Істинна правда (Ганс Андерсен)]]> https://derevo-kazok.org/page/istinna-pravda-g-h-andersen https://derevo-kazok.org/page/istinna-pravda-g-h-andersen Fri, 12 Jun 2015 11:22:55 +0300 Істинна правда (Г. Х. Андерсен)

– Жахлива подія,– сказала курка, яка мешкала зовсім в іншому кінці міста, а не там, де трапилась подія.– Жахлива подія в курнику. Я прямо не зважуюсь тепер спати сама. Добре, що нас багато на сідалі.

І вона почала розповідати, та так, що у всіх курок пір’їнки піднялись, а у півня гребінець зморщився. Так, так, істинна правда!

Але ми почнемо спочатку, а почалося все в курнику в іншому кінці міста.

Сонце заходило, і всі курки вже були на сідалі. Одна з них, біла коротконіжка, курка з усіх боків добропорядна і поважна, яка постійно несла належну кількість яєць, зручно вмостившись, почала перед сном чепуритись і розправляти пір’їнки. І ось одна маленька пір’їнка вилетіла й упала на підлогу.

– Бач як полетіла,– сказала курка.– Та дарма, чим більше я чепурюсь, тим роблюся вродливішою!

Це було сказано так, жартома,– курка взагалі була веселої вдачі, але це ніскільки не заважало їй бути, як уже сказано, дуже й дуже добропорядною куркою. З цим вона й заснула.

В курнику було темно. Курки всі сиділи одна біля одної і та, що сиділа поруч з нашою куркою, не спала ще: вона не те щоб навмисне підслуховувала слова сусідки, а, так, слухала впіввуха – так і слід робити, якщо хочеш жити в злагоді з близькими! І ось вона не втерпіла й шепнула іншій своїй сусідці:

– Чула? Я не хочу називати імен, але тут є курка, яка ладна вискубти собі все пір’я, щоб бути вродливою. Коли б я була півнем, то зневажала б її!

Над курками сиділа в гнізді сова з чоловіком та дітками: у сов вуха гострі, і вони не пропустили жодного слова сусідки. Всі сови при цьому посилено водили очима, а совиха махала крилами, наче віялами.

– Т–с–с! Не слухайте, дітки! Втім, ви, звичайно, вже чули? Я теж.. Ох! Прямо хоч вуха затуляй. Одна з курок до того з глузду з’їхала, що почала вискубувати собі пір’я прямо на очах у півня!

– Обережно, тут діти! – сказав сова–батько,– Дітям зовсім не варто слухати подібне!

– Треба буде все–таки розповісти про це нашій сусідці сові, вона така приємна особа!

І совиха полетіла до сусідки.

– Пу–гу, пу–гу! – загукали потім обидві сови прямо над сусідньою голуб’ятнею.–Ви чули? Ви чули? Пу–гу! Одна курка вискубла собі все пір’я через півня! Вона замерзне, замерзне до смерті! Якщо ще не замерзла! Пу–гу!

– Тур–тур! Де, де? – затуркотіли голуби.

– На сусідньому дворі! Це майже на моїх очах було! Прямо непристойно й казати про. це, але це істинна правда!

– Віримо, віримо! – сказали голуби й затуркотіли до курок, які сиділи внизу.

– Тур–тур! Одна курка, говорять, навіть дві, вискубли собі все пір’я; щоб привернути до себе увагу півня. Ризикована витівка. Адже можна застудитися і померти, та вони вже й померли!

– Кукуріку! – заспівав півень, злітаючи на паркан.– Прокиньтеся! – В самого очі ще зовсім злипалися від сну, а він уже кричав: – Три курки загинули від нещасливого кохання до півня! Вони вискубли собі все пір’я. Така неприємна історія! Не хочу мовчати про неї! Нехай лине по всьому світу!

– Нехай, нехай! – запищали кажани, закудахкали курки, закричав півень. .

– Нехай, нехай!

І історія долинула до того місця, звідки започаткувалась.

– П’ять курок,– розповідалось тут,– вискубли собі все пір’я, щоб показати, хто з них більше схуд від кохання до півня! Потім вони заклювали одна одну до смерті на ганьбу і сором всьому своєму родові і на збиток своїм господарям!

Курка, яка загубила одну пір’їну, звичайно, не впізнала своєї власної історії і, як курка з усіх боків добропорядна, сказала:

– Я зневажаю цих курок! Але таких же багато! Про подібне не можна, однак, мовчати! І я, з свого боку, зроблю все, щоб ця історія потрапила до газет! Нехай вона рознесеться по всьому світу – ці курки і весь їхній рід варті того!

І в газетах дійсно опублікували всю історію, і це істинна правда: одній маленькій пір’їнці зовсім легко перетворитись аж в п’ять курок!

Читати казку "Істинна правда" іншими мовами:
Обсудить]]>