A PHP Error was encountered

Severity: Warning

Message: Trying to access array offset on value of type bool

Filename: friendly_urls/index.php

Line Number: 2449

Казки на ніч українською мовою ᐈ Казки для дітей на Дерево Казок https://derevo-kazok.org/ Читати онлайн 【казки українською мовою】 на сайті ⏩ Дерево Казок ⭐ Більше 3000 авторських та народних 【казок на ніч】 для дівчаток та хлопчиків ✔️ derevo-kazok.org Tue, 17 Jan 2017 03:28:20 +0300 en-ru MaxSite CMS (http://max-3000.com/) Copyright 2024, https://derevo-kazok.org/ <![CDATA[Батор-Седкіл (бурятська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/bator-sedkil-burjatska-kazka https://derevo-kazok.org/page/bator-sedkil-burjatska-kazka Tue, 17 Jan 2017 03:28:20 +0300 Батор-Седкіл (бурятська казка)Жив на світі богатир на ймення Батор-Седкіл – Богатирська душа. В нього був сусід, якого звали Айраном – Боягузливим. Ось напали на країну вороги, і піднявся народ на боротьбу за свою свободу. І Батор-Седкіл одягнув свій обладунок, узяв зброю, скочив на коня і вирушив у похід. А Айран забіг у степ і сховався там.

Довго тривав бій з ворогом. Багато загинуло воїнів, але і ворогів побили чимало. Втекли вороги, а мужні захисники повернулися додому. Але не було серед них відважного богатиря Батор-Седкіла. Кинулися люди шукати його. Нарешті знайшли батора в степу, запитують:

– Що з тобою скоїлося? Чому не повертаєшся додому?

– Улучила мене ворожа стріла, одна в праве око, а друга в ліве,– відповідає Седкіл.

Засмутилися люди, підняли брата й відвезли додому. Залишили сліпого Седкіла в його юрті, а сусідові Айрану наказали допомагати йому. Пообіцяв Айран, що доглядатиме Седкіла, як рідного брата. А сам подумав: «Не буду сторонній людині допомагати». І спокійно вклався спати.

Вранці прокинувся Айран і не може розплющити очі. Поки він спав, вони зникли. Злякався Айран, заголосив. Почув його плач Батор-Седкіл. узяв свій ціпок і поспішив на допомогу сусідові.

Дорогою зустрічає він подорожнього.

– Куди ти йдеш? – питає той.

– До сусіда. Він потребує моєї допомоги,– відповідає сліпий Седкіл.

– Твоєму сусідові я сам допоможу. А ти краще скажи, чому ти осліп? – знов питає подорожній.

– Мої очі вибила ворожа стріла. Не бачу я ні сонця, ні степу, ні вірного коня,– з сумом відповідає Седкіл.

Почув подорожній та й каже:

– Той, хто бився з ворогами за рідну землю, повинен і землю, і сонце над головою, і небо блакитне бачити. Тому я хочу допомогти тобі. Іди прямо й нікуди не завертай. Коли наразишся на величезний камінь, доторкнися до нього вказівним пальцем і чекай.

Сказав так подорожній і зник.

Пішов відважний батор прямо по дорозі, як радив йому подорожній. Довго йшов Седкіл, притомився. Нарешті наштовхнувся на величезний камінь. Доторкнувся до нього вказівним пальцем – і прозрів. Зрадів Батор-Седкіл, аж заплакав од щастя. Тільки-но зібрався Седкіл рушати додому, коли побачив на горі чудовий палац. Закортіло йому довідатися, хто там живе.

Почав Седкіл сходити на гору, коли бачить людину, яка штовхає камінь. Здивувався Батор-Седкіл і запитує її:

– Такий величезний камінь несила і десятку богатирів підняти. Хіба ж ти зрушиш його сам?

А людина йому відповідає:

Батор-Седкіл (бурятська казка)– Ні десяток, ні тисяча богатирів не зможуть зрушити цей камінь з місця. Це під силу лише тому воїну, для якого честь дорожча за життя. Якщо він доторкнеться до каменя, то камінь розсиплеться на дрібні шматочки. Камінь той затуляє гірське джерело. Люди страждають без води, й нікому допомогти їм.

Спробуй ти, хоробрий баторе.

Штовхнув Батор-Седкіл камінь, але він не зрушив з місця.

Пішов далі Батор-Седкіл, скоро досяг вершини гори. Побачив там великий красивий будинок. Зайшов він у будинок, але там нікого не було. Посеред кімнати лежав красивий килим, а на ньому – страви, різні напої. Захотілося Батору-Седкілу їсти, але не може він доторкнутися до їжі без господаря. Вирішив чекати господаря, довго чекав...

Раптом щось загуркотіло, і з’явилося страшне чудовисько.

– Ти що тут робиш? – запитує чудовисько.

– Господаря чекаю. Зголоднів я дуже.

Чудовисько йому каже:

– Їж, господарі завтра прийдуть.

Але не став відважний богатир без господаря пригощатися. Розсердилося чудовисько, кинулося на богатиря. Довго вони билися. Все навкруги оповило чорним димом, який шугав із пащі чудовиська. Кричить воно богатирю:

– Їж, або тут тобі смерть.

Чує богатир, що здолало його чудовисько, але не здається:

– Не можу я честь свою ганьбити. Воїну честь дорожча за життя!

Тільки-но вимовив він ці слова, як у небі загуркотів грім, зблиснула блискавка, а дим розвіявся. Побачив хоробрий богатир старого дідуся.

Каже йому старий:

Це я тобі дорогу до чарівного каменя вказав.

Запитує у старого Батор-Седкіл:

– А де ж чудовисько?

– Це я обернувся на чудовисько. Хотів дізнатися, що тобі дорожче – життя чи честь. Бачу, що честю ти дорожиш найбільше за все на світі. Живи й далі, як жив!

Пішов Батор-Седкіл додому. Дорогою зупинився відпочити біля каменя, що затулив джерело, доторкнувся до нього, а камінь розсипався на дрібні камінчики. А на його місці задзюркотіло джерело.

Іде далі Батор-Седкіл і зустрічає свого сусіда Айрана. Йде Айран, спотикається, спирається на ціпок.

– Що з тобою, Айране? Де твої очі? – запитує Батор-Седкіл.

Відповідає йому Айран:

– Трапилось зі мною лихо. Перестав я бачити, очей своїх позбувся.

Показав Батор-Седкіл йому дорогу до чарівного каменя. Сказав, щоб він доторкнувся до каменя вказівним пальцем. Пішов Айран шукати чарівний камінь. Довго йшов і нарешті наткнувся на великий камінь. Доторкнувся до нього Айран один раз вказівним пальцем,– з’явилось у нього праве око, доторкнувся вдруге – з’явилося ліве око. Зрадів Айран, але був такий пожадливий, що захотів мати ще одне око. Втретє доторкнувся він до каменя – і третє око з’явилося у нього на лобі. Дуже зрадів Айран, аж затанцював на радощах. Хотів було додому вертатися, коли побачив на вершині гори чудовий палац. Піднявся він на гору, зайшов у дім, побачив килим, а на килимі їжу, напої різні. Озирнувся Айран, нікого немає. Ще дужче зрадів Айран:

Батор-Седкіл (бурятська казка)– От і добре... Наїмся донесхочу!

Все з’їв Айран, нічого не залишив. Прилетіла тут сорока, подзьобала крихти – теж захотіла поласувати; розсердився Айран, кинув у неї кістку, прогнав сороку.

Настала ніч. Боягузливий Айран злякався вночі додому повертатися, вирішив у будинку заночувати, ліг на м’якій повстині і міцно заснув. На світанку почали збиратися в кімнаті різні тварини. Побачили вони, що їжі не залишилося, розсердилися, заревли, стали шукати злодія. Побачили на м’якій повстині Айрана, хотіли роздерти його, але згадали, що тигр заборонив їм чіпати людей. Дуже засмутилися тварини. Але прилетіла сорока й застрекотіла:

– Це не людина, це невідома тварина, бо має аж три ока.

Тоді підвівся лев, подивився в обличчя Айрану, бачить – правду каже сорока.

– Хапайте його! Це не людина, це невідома тварина з трьома очима! – рикнув лев.

Так був покараний Айран за жадібність і боягузтво.

Обсудить]]>
<![CDATA[Хоробрий кравчик (македонська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/horobrij-kravchik-makedonska-kazka https://derevo-kazok.org/page/horobrij-kravchik-makedonska-kazka Tue, 13 Sep 2016 03:09:45 +0300 Хоробрий кравчик (македонська казка)Якось один кравчик їв груші. Які добрі, у рот клав, а гнилі відкидав на купку. До них назліталося повно мух. Кравчик ударив по гнилих грушах,– мухи так і попадали. І от він здумав порахувати вбитих мух. Порахував: їх виявилося сорок.

«Ого,– подумав собі кравчик,– за одним махом сорок душ я убив. Отже, я дуже великий силач. А якщо я такий силач, то чого мені тут сидіти? Піду світом, пошукаю, чи є хто сильніший від мене!»

Вирубав кравчик жердину, прив’язав до неї прапорець, а на ньому, щоб усі знали, хто він такий, написав: «За одним махом сорок душ побивахом»,– і подався шукати сильнішого від себе. Іде і питається, чи хто не знає, чи не чув яких-небудь силачів десь поблизу. От люди йому й сказали, що в темному лісі живе два брати-молодці. Султан побудував їм хату, посилає харчі, а вони охороняють йому державу.

Кравчик вирішив розшукати братів-молодців і переконатися, що вони за силачі. Отож він повернув у темний ліс і довго так йшов, доки надибав криницю. Коло неї ріс гіллястий дуб, а на криничних цямринах було написано: «Хто сяде під дуба, намнемо тому чуба». І внизу підпис: «Брати-молодці». Але кравчик анітрохи не злякався. Він напився води з криниці, устромив свій прапорець у землю й ліг собі під дубом спати.

Не минуло багато часу, аж їдуть два брати-молодці – коні під ними в землю вгрузають. Глянули: під їхнім дубом спить-таки хтось, а йому в головах прапорець стоїть устромлений. Ближче під’їхали, читають: «За одним махом сорок душ побивахом». Спочатку брати-молодці було хотіли завдати чосу тому сміливцеві, а то вже й охололи: де ж бо – сорок за одним разом! Підступилися обережно до кравчика, шанобливо розбудили його й запросили до себе в гості.

Кравчик пішов до них. Пригостили брати його добре, а потім на прогулянку вийшли. Брати-молодці узяли з собою здоровенну залізну булаву й надворі стали кидатися нею: один підкине її вгору – другий ловить, а потім навпаки. Отак якусь часинку погралися, а тоді й кажуть кравчикові:

– Покидайся й ти.

Кравчик узяв булаву в обидві руки – і ледве втримався на ногах: така вона була важкезна.

– Ех,– каже,– таку гарну річ шкода запропастити. Бо як підкину я цю соломинку вгору, то вона вже й не повернеться на землю – так і зависне в небі.

– Е, то тоді не треба,– кажуть брати. І забрали в нього булаву назад.

А в одному лісі був здоровенний ведмідь, усій околиці збитки чинив:

то овець подушить, то корові бока обдере, а то й на людей почав кидатися. І саме султан переказав двом братам, щоб вони приборкали нарешті того страшного звіра.

Два брати-молодці узяли з собою кравчика, і пішли вони втрьох. Довго йшли, поки дісталися до лісу, де жив той ведмідь. А він уже багатьох мисливців, що хотіли його вполювати, на смерть задер. Тому брати-молодці і кравчик повилізали на дерева, щоб звідти безпечніше було стріляти по ведмедеві.

А ведмідь, як тільки нанюшив людей у лісі, відразу так і кинувся до них. І спершу підбіг саме під те дерево, на якому сидів кравчик. У того ноги й руки так і затрусилися, і він не втримався й упав просто ведмедеві на спину. Ведмідь застрибав, закрутився на місці, щоб скинути кравчика з себе, але де там: той зі страху так учепився йому в шкуру, що, здавалося, ніяка сила його не відірве.

Брати-молодці тим часом прицілилися добре, вистрілили влучно й убили ведмедя. А кравчик, як оговтався трохи, то й почав дорікати братам:

– Ах, що ж ви наробили! Я ж хотів живим привести ведмедя султанові. Я вже так міцно тримав його, а ви вбили, всю справу зіпсували.

Здивувалися брати-молодці, який то силач трапився їм, і про все розповіли султанові. Султан зрадів, що має такого дужого вояка, дав йому повно дарунків і сказав, щоб відтепер вони втрьох жили разом і захищали його державу.

Хоробрий кравчик (македонська казка)Не минуло багато часу, як на країну напав чужий цар з великим військом. Султан негайно покликав своїх трьох силачів-молодців, щоб ішли битися з тим царем.

Силачі-молодці осідлали добрих коней,– а кравчик ще й наказав закувати собі ноги під животом у коня, поклявшись, що він доти не зійде на землю, доки всіх ворогів не винищить,– і вони рушили супроти чужого війська. Коли ж під’їхали ближче і кравчик побачив, що то за сила висипала на бойове поле, то зовсім перелякався. І подумав про себе: «Все одно погибати, то вже краще сам собі заподію смерть, аніж мають мене вороги посікти на капусту».

Нагледів кравчик неподалік товстелезне дерево, повернув коня до нього, під’їхав упритул та й обхопив його міцно. А тоді як пришпорить коня: нехай, мовляв, кінь надвоє розірве його. Але дерево було сухе й підгниле, тож і зламалося, а кінь злякався і поніс кравчика з деревиною в руках просто на ворожі лави. Побачило чуже військо, що на них вихором мчить дивний воїн із страшенною довбнею, та й, перелякане, кинулося врозтіч. Тут уже, рятуючи життя, і свої своїх не щадили: з ніг збивали, розтоптували, списами кололи, аби швидше втекти від того страховища. Братам-молодцям уже й робити було нічого. Кравчик сам справився з ворожим військом.

Коли ж брати-молодці та кравчик прибули до султана й розповіли, як ворогів прогнали, султан зрадів неймовірно і дав їм багаті дарунки, а найкращі й найдорожчі вручив найхоробрішому й найсильнішому з-поміж них – кравчикові. Тоді повернулися брати-молодці до своєї хати в темному лісі, а з ними й кравчик, і стали жити в спокої й достатках. І, може, й досі там живуть, якщо не повмирали.

Обсудить]]>
<![CDATA[Горила, пантера і шимпанзе (африканська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/gorila-pantera-i-shimpanze-kazka https://derevo-kazok.org/page/gorila-pantera-i-shimpanze-kazka Sat, 02 Apr 2016 20:50:03 +0300 Горила, пантера і шимпанзе (африканська казка)Якось горила, пантера і шимпанзе надумали поласувати горіхами з високої олійної пальми, яка росла неподалік. Але пантера хотіла поласувати ще й горилою та шимпанзе.

Швиденько прийшли звірі на галявину, де росла пальма. Але як дістати горіхи із самого вершечка? Розгубилися вони. От шимпанзе й каже:

– Невже треба шукати ще якогось верхолаза, коли я тут?

А щоб слова не розходилися з ділом, кинулася вона до стовбура пальми і швидко та спритно видряпалася на вершечок, туди, де ріс кетяг горіхів.

Здивувалися горила та пантера і питають, чого шимпанзе не взяла сокиру.

– Зачекайте,– відказала та,– ось побачите, як я зриватиму горіхи!

Міцно обхопила вона стовбур, а ногами твердо вперлася в пальмове листя

коло горіхового грона. Натиснула дужче – і горіхове гроно разом із листям полетіли вниз.

– Ловіть! – крикнула шимпанзе приятелям.

Горила вискочила наперед, випнувши груди. Мить – і горіхове гроно, як блискавка, впало їй просто на груди. А горила, й оком не зморгнувши, зловила велетенське гроно і обережно поклала його на землю. Тим часом і шимпанзе злізла з пальми. Але лишалася ще одна важка справа: обчухрати горіхи.

– Ну то вже моє діло! – загарчала пантера і висунула пазурі.

В одну мить було все зроблено.

– Зберіть лишень горіхи! – наказала пантера з виглядом переможця. Та інші заперечили:

– Е ні! Передусім треба нарвати листя, щоб було їх у що загорнути.

І подалися вони шукати листя. От іде горила та й каже сама до себе: «Відколи живу, ще не бачила, щоб отак обчухрували горіхи з грона! Чи хто коли бачив такі пазурі? Якщо пантера так легко дає собі раду з горіхами, то що вона може зробити з живою істотою? Якби вона на мене напала, то подерла б, певно, на шматки! А та клята шимпанзе? Чи ж хто коли бачив, щоб зривали ціле гроно пальмових горіхів голими руками! Навряд чи вдасться мені по-дружньому поділитися горіхами з пантерою та шимпанзе. Хай вже ділять без мене!»

Сказавши це, подалася вона додому.

А шимпанзе в цей час йде та й каже до себе: «От де нечиста сила, мої сьогоднішні приятелі! Відколи живу, такого не бачила. Пантера самими пазурами обдирає пальмові горіхи. Хоча таких колючок, як у тих горіхів, ще треба пошукати! Як у неї такі звички, то що буде з живою істотою, яка потрапить їй до лап! А горила! Велетенське гроно пальмових горіхів, що летить з такої висоти, вона ловить та ще й кладе так, ніби їй це заіграшки! Якщо горила може піймати таке гроно горіхів, то я для неї не більше, як кулька для жонглювання. Хай уже беруть і мою частку, а я піду додому».

І шимпанзе пішла додому.

А пантера знайшла місце, де було багато гарного зеленого листя. Зрізала вона кілька листків, якраз таких, щоб горіхи загортати. Коли це схаменулася й каже собі: «Звідки це на мою голову одразу двоє цих чортяк! Зроду таких не бачила. Те голими руками зриває велетенський кетяг пальмових горіхів, друге його ловить, і оком не зморгнувши, а потім спокійнісінько кладе на землю. Е ні! Як вони так дають собі раду з велетенським гроном горіхів, то що зроблять зі мною, коли розлютяться? Хай уже беруть собі і мою частку, а я піду краще додому».

І пантера пішла собі додому.

Отак горила, пантера і шимпанзе кинули в лісі горіхи, які здобули власною працею, бо кожен злякався сили двох інших.

Обсудить]]>