Severity: Warning
Message: Trying to access array offset on value of type bool
Filename: friendly_urls/index.php
Line Number: 2449
Високо на небі жила маленька Зірочка. Вона любила дивитися на землю і спостерігати як живуть люди та тварини. Їй було одиноко самій. Зірки, навіть, в одній галактиці, мешкають за мільйони кілометрів одна від одної. Вони спілкуються, відсилаючи світлові сигнали, проте, нашій зірочці хотілося справжнього близького та душевного спілкування.
Одного разу маленька побачила, як з неба падає зірка, яку вона давно знала і вважала своєю подругою. Це було неймовірно прекрасно й водночас жахливо. Зірочка заплакала.
***
Кожного дня Зірочка думала про далеку землю – голубу планету, яка так разюче вирізнялася поміж інших і про зниклу подругу. Ці думки бентежили її та зовсім позбавили спокою.
Одного разу Зірочка загадала бажання: «Хочу опинитися з подругою на землі». Щойно вона його вимовила, як золоті ниточки, на яких вона висіла мільярди років, обірвалися й відчайдуха полетіла. Вона не падала вниз, бо в космосі немає верху та низу. Вона прямувала до омріяної планети Земля.
***
Плюх… Перелякані рибки розпливлися в різні боки. Вони побачили сяйво й хмару блискучих бульбашок…
Зрештою, діставшись дна океану Зірочка спинилася. Почувалася розгубленою та засмученою. Дивилася крізь чисту прозору воду на своїх сестер на небі та сумувала.
− Привіт. Ми давно на тебе чекаємо, − Зірочка здивовано озирнулася. Навкруг неї кружляли морські зірочки, що відливали всіма відтінками червоного. Їхній танок справляв надзвичайне враження.
− Ви такі гарні. Та ми не знайомі, − морські зірочки розсміялися і навкруг них утворилися веселі кольорові бульбашки.
− Ти мене не впізнаєш? – звернулася на неї гарна морська зірка з перламутровим відливом. − Я та сама зірочка, що була твоєю подругою. Ми всі, коли падаємо з неба, потрапляємо в океан та перетворюємось на морських зірок. – Маленька Зірочка подивилася на себе і зрозуміла, що вона така, як решта.
Це її так розвеселило, що вона почала ворушити промінчиками в танку, який підхопили подружки. Всі закружляли у хороводі.
Життя зірочки відтепер не триватиме мільярди років, але вона отримала те, чого найбільше хотіла – справжнє душевне спілкування.
Обсудить]]>От якось вирядилися Сонце, Вітер і Місяць до дядька Грома та тітки Блискавки в гості.
Зібралися й пішли. А мати лишилася вдома на господарстві.
Сонце та Вітер були невдячні діти, думали тільки про себе. В гостях вони добре наїлися, а про матір і не згадали.
А Місяць був добрий син, чуйний, сердечний. Щоразу, як до столу подавали нову страву, він ховав трохи й для матері.
От вернулися діти додому, мати їх і питає:
– Чим вас там пригощали? А мені ви принесли що-небудь?
Сонце відповідач:
– Я наїлося досхочу, а тобі нічого не принесло. Хіба ж я задля цього в гості ходило?
Вітер каже:
– Я до дядька з тіткою теж не за тим у гості ходив, аби додому щось нести. Зате сам я добре пообідав.
А Місяць виклав на стіл усе, що приніс із собою. Вийшов такий обід, якого в їхньому домі ніколи не бувало.
Тоді Зірка повернулася до Сонця та й каже:
– Ти думало тільки про себе, щоб тобі добре було. За це я зроблю твоє проміння таким палючим, що люди, побачивши тебе, заплющуватимуть очі й запинатимуть голови.
Потім Зірка мовила до Вітра:
– І ти такий само жадібний: про матір теж не згадав. То вій же тепер палючою спекою. Ніхто тебе не любитиме, всі одвертатимуться від тебе.
А Місяцю Зірка лагідно сказала:
– Любий мій сину! Ти не забув про матір, подбав про неї. Ти будеш ясним і прохолодним, і всі люди любитимуть тебе.
Ось чому індійське сонце таке гаряче, вітер такий палючий, а місячні ночі – ніжні й прохолодні.
Обсудить]]>