A PHP Error was encountered

Severity: Warning

Message: Trying to access array offset on value of type bool

Filename: friendly_urls/index.php

Line Number: 2449

Казки на ніч українською мовою ᐈ Казки для дітей на Дерево Казок https://derevo-kazok.org/ Читати онлайн 【казки українською мовою】 на сайті ⏩ Дерево Казок ⭐ Більше 3000 авторських та народних 【казок на ніч】 для дівчаток та хлопчиків ✔️ derevo-kazok.org Fri, 21 Jul 2023 21:23:24 +0300 en-ru MaxSite CMS (http://max-3000.com/) Copyright 2024, https://derevo-kazok.org/ <![CDATA[Казка про гуску, яку змушували нести прості яйця замість золотих (Емма Андієвська)]]> https://derevo-kazok.org/page/kazka-pro-gusku-jaku-zmushuvali-nesti-prosti-jajcja-zamist-zolotih-emma-andiyevska https://derevo-kazok.org/page/kazka-pro-gusku-jaku-zmushuvali-nesti-prosti-jajcja-zamist-zolotih-emma-andiyevska Fri, 21 Jul 2023 21:23:24 +0300 Читати казку Емми Андієвської про гуску, яку змушували нести прості яйця замість золотих

Колись так трапилося, що в одного господаря серед зграї добре вгодованих гусей одна гуска, яка нічим не відрізнялася від інших, почала раптом нести золоті яйця.

«В моєму зразковому господарстві я не терпітиму жодних неподобств, – попередив господар гусячу зграю,– бо кожне відхилення від природного стану речей рано чи пізно призводить до лиха, згубного для всіх створінь».

Але попри цю догану наступного дня, коли господар пішов із кошиком збирати гусячі яйця, він знову побачив свіже золоте яйце, і це вже його не абияк схвилювало.

«Цей злісний вибрик клятого птаха мені дедалі менше подобається, – вирішив господар, вражений затятим непослухом. – Бо якщо мене не слухатиме навіть моя власна гуска, яку я можу щомиті зарізати, хто ж тоді на світі мене взагалі шануватиме».

І тому ще раз насамоті обміркувавши всі можливі переваги й небезпеки такого явища, стурбований господар став перед усіма гусками й заходився прилюдно соромити ту, яка несла золоті яйця, кажучи, що бажання, замість звичайних, нести золоті яйця, походить від пихи, згубної для кожного створіння, котре забуває, що досі ще ніхто не спромігся насититися, нехай і яким коштовним металом.

Однак головна небезпека навіть не в примножуванні цієї золотої марноти, а в тому, що гуска, яка затялася нести золоті яйця, вочевидь ступила на хибний шлях, забувши скромність, окрасу земних створінь, а пиху, як відомо, кожному доводиться гірко покутувати. Зрештою, ні для кого не таємниця, що пиха позбавляє кожне створіння можливості перевтілитися у щось ліпше й досконаліше в наступному житті, бо ж, сливе ще ніхто ніколи не чув, аби пихате створіння добігло і наймізернішої місцини в раю.

Почувши таке, гуска дуже засмутилася й, пішовши в найтемніший закуток двору, попросила Провидіння, щоб воно зробило її такою, як усі. Проте, чи тому, що Провидіння саме терміново клопоталося чимось іншим, а чи ще з якихось, не менш важливих причин, гусчине прохання не досягло найвищих вух, отож хоч і що гуска чинила, намагаючися зарадити своєму ґанджеві, вона вперто несла тільки золоті яйця.

А що сумлінного птаха дуже боліли докори господаря, які її не абияк схвилювали, бо ж гуска, як і кожне тямуще створіння, прагнула у винагороду за дотримання законів і гідних правил поведінки отримати якщо вже не якийсь закапелок у Божому раю, то бодай змогу перевтілитися в наступному житті у щось ліпше й досконаліше, то вона, трохи повагавшися, подалася до місцевої ворожки й попросила ту їй якось допомогти. Ворожка дала гусці три хлібні кульки, велівши класти по одній кульці на язик під час цілковитої повні місяця й чекати, заки лік подіє.

Гуска низенько вклонилася своїй добродійниці, дякуючи за допомогу, й, нікому нічого не кажучи – заходилася лікувати сама себе від пихи, старанно дотримуючися вказівок ворожки.

Лише чи тому, що гуска від нетерпіння ніяк не годна була дочекатися цілковитої повні, конечної для дієвості ліку, чи тому, що перші-ліпші наслідки завжди мають не лише видиму, а й глибоко приховану причину, але того дня, коли гуска сподівалася, що нарешті, замість золотого яйця, вона знесе свіже, як усі порядні гуски, на її велике горе й розчарування вона знесла діамантове яйце, яке засяяло на весь гусятник, змусивши господаря серед ночі схопитися з ліжка й вибігти на двір подивитися, чи не скоїлося великої пожежі.

Цього разу господар уже не на жарт розгнівався на гуску. Він не тільки знову присоромив її перед усім птаством, назвавши її вчинок виявом неколеґіального себелюба, якому не місце в пристойному товаристві, за мораль котрого він, господар, несе відповідальність перед вищими силами, а й сказав, що подібний приклад пихи й непослуху гідний найвищої кари, і тому вдосвіта, щойно зійде сонце, він сам скарає гуску на горло.

Почувши з уст господаря такий страшний вирок, гуска спробувала докинути на свій захист, що вона справді не знає, яким побутом її яйця, замість звичайних, спочатку були золоті, а тепер, на її лихо, обернулися й на діамантові, бо ж усе, чого вона, гуска, щиро прагне, це знести звичайнісіньке яйце, і це справді не її провина, що її яйця чомусь відрізняються від звичайних.

Однак господар перепинив її, кажучи, що це в неї зайвий раз промовляє пиха й гординя, яка розкладає мораль усієї гусячої зграї.

Мовляв, усі її, гусчині нарікання – марні, бо вона заслужила на те, що її тепер очікує, і її спостигне справедлива кара.

Тяжко засмутилася гуска. А що в ті часи небо ще не було далеко від землі, то гуска й вирішила, доки господар нагострить сокиру, хутенько податися до самого Господа по справедливість.

Тоді Всевишній щойно упорядковув рай, і на воротях не стояло ані озброєної вогняними мечами янгольської сторожі, ані святих ретельників, і тому гуска одразу ж і втрапила до самого Господа. Глянув Усевишній на прохачку, глянув на роз'юшеного господаря з нагостреною сокирою й про всяк випадок, аби до неба не бігали з кожною дрібницею, вдарив ногою небесну твердь, яка одразу ж піднеслася високо над землею, назавжди зруйнувавши всі ті стежини, котрими доти звірі й люди вільно ходили до Всевишнього.

Побачивши себе на такій високості, гуска зблідла від переляку й заплакала, потерпаючи, що від нині вона не матиме ні кола, ні двора, хоч вона про те нічого не сказала голосно. А що Всевишньому видно найменший порух думки навіть у гусчиній голові, то Він заспокоїв птаха, пообіцявши, що відтепер вся світобудова буде гусячим двором, в першому-ліпшому закутку якого гусці вільно нести всім на втіху золоті й діамантові яйця, що їх люди, внаслідок своєї короткозорості, називатимуть зорями, хоча в дійсності це будуть лише видимі сходинки до Бога, де тільки й панує суцільне добро й справедливість.

Обсудить]]>
<![CDATA[Як людям і тваринам бог ділив літа (українська народна казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/jak-ljudjam-i-tvarinam-bog-diliv-lita-ukrayinska-narodna-kazka https://derevo-kazok.org/page/jak-ljudjam-i-tvarinam-bog-diliv-lita-ukrayinska-narodna-kazka Fri, 17 Jun 2022 22:21:50 +0300 Як людям і тваринам бог ділив літа (українська народна казка)

В той час, коли бог створив світ, ще не було визначено, кому скільки років жити. Не було і того, скільки літ дається на землі звірям, скільки людям.

Додумався бог у цій справі порядок навести. І дав він знати чоловікові, тварині й птасі, щоб зійшлися на розподіл літ для життя.

Зібралися всі, що були покликані, коло божого шатра. Першим бог запросив до себе на бесіду чоловіка. І каже йому так:

– Ти у мене найкраще створіння! Я думаю тобі дати для життя рівно тридцять літ.

Засмутився чоловік.

– Боже, це дуже скупо ти мені даєш! Що я встигну зробити за тридцять літ? Тільки розживуся, а вже помирай!

– Зі мною торгівлі нема! Я тебе покликав не на ярмарок! Дістав ти свої тридцять літ і забирайся! – незадоволений був господь, що чоловік з ним так розмовляє.

Вийшов чоловік, чекає, що буде з іншими. Зайшов після чоловіка до бога віл.

– Даю тобі тридцять літ для життя!

– Ой боже милостивий! Не думаєш, що це багато для мене! Тридцять літ носити, ярмо, тягати воза, ходити в плузі?! Зніми з мене!

– Дістав ти своє і йди!

Вийшов віл зажурений. Та чоловік тут до нього:

– Скільки тобі дав?

– Тридцять! Для мене багато, а зняти хоч пару літ не хоче.

– Мовчи! Твої роки від тебе я куплю собі! Ще й заробиш!

Як людям і тваринам бог ділив літа (українська народна казка) – 2

Поторгувалися-потокмилися, й чоловік собі купив від вола рівно двадцять літ. Волові залишилося десять, у чоловіка вже п’ятдесят.

Зайшов після вола до бога пес. Дістав і він свої тридцять. Гавкає пес, сердиться:

– Тридцять мені багато. Дай десять! Тридцять літ гавкати й держати прив’язь на шиї?!

– Як сказано, так буде!.. – пригрозив бог, бо не любив таких, що не погоджувалися з ним на першому слові.

Чекає чоловік коло шатра далі. Сподівається ще урвати для себе щось. Вийшов пес, сказав, яке його лихо спіткало, а чоловік не довго думав, купив собі й від пса двадцять літ.

Тепер уже має цілих сімдесят. Радий неборак! Як не як, сімдесят літ – не тридцять!

Після пса до бога зайшла мавпа. Викручується, чекає, що їй бог присудить. А бог подивився на неї і відразу:

– І тобі тридцять!

– Як тридцять? Тридцять літ смішити людей? Боже, ти маєш розум?

– Мовчи, сяка-така, я тобі покажу! – гаркнув на мавпу бог і показав на двері.

Чоловік під шатром стоїть, не може дочекатися, коли вийде мавпа. А та покрутилася, покрутилася, думала, що бог змилостивиться, та й вийшла.

Як людям і тваринам бог ділив літа (українська народна казка) – 3

– Тобі скільки? – питає чоловік.

– Тридцять! – каже з смутком мавпа.

Продай мені двадцять!

– Купуй!

Вдарили по долонях чоловік з мавпою. Мавпа собі залишила десять літ, чоловікові відпустила двадцять. І так у чоловіка вже зібралося цілих дев’яносто. Ото радий неборак, що поживе-таки на світі!

Зайшов до бога смиренний ворон і став коло дверей. Дивиться бог на ворона і чомусь йому так шкода стало його. І думає собі: цьому дам найбільше! Най живе за всіх!

– Тобі – триста літ!

Почув ворон цю щедрість і на радості:

– Кра-кра, кра-кра, кра-кра…

– Що ти каркаєш? Мало?

– Кра-кра! – каркнув чорний ворон і був за дверима. "Отут я поторгуюся! Куплю відразу сто!" – подумав собі чоловік. І тільки почав ярмаркувати, як ворон своє: "Кра-кра-кра!" Почув господь галас і відразу вийшов з шатра.

Як людям і тваринам бог ділив літа (українська народна казка) – 4

– Що ти тут, чоловіче, ярмаркуєш? Ану, забирайся звідси так, щоб твого духу не було чути!

Пішов чоловік засмучений, що торг не удався, постояв бог і ще вслід чоловікові кинув: "Як собі постелив, так будеш спати!"

Сказав тоді бог і слова додержав. Залишив волові таки десять, собаці – десять, мавпі – десять. Ворон своїх не встиг продати, так йому і є триста літ для життя. А чоловік? Тридцять літ він здоровий, молодий, красний, дужий! Не мав великої жури й не ходить по лікарях. Оце і є його людські літа. Після них приходять волячі, куплені. Тут чоловік мусить тягнути, як віл. Бо немало лягає на його голову жури – родина, діти, заробіток! І так тягнеться до п’ятдесяти. Після п’ятдесяти до нього приходять собачі літа: сам він уже немолодий, діти повиростали, та сил у нього нема. Діти мають його за сторожу коло хати. І так він тягне до сімдесяти. Після сімох десятків приходять до чоловіка літа мавпячі. Бавиться чоловік з онуками, розум у нього слабкий-слабкий. І так до дев’яноста. А тут уже літ і нема! Ось як бог посміявся з чоловіка.

Обсудить]]>
<![CDATA[Бог, христос і диявол (українська народна казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/bog-hristos-i-dijavol-ukrayinska-kazka https://derevo-kazok.org/page/bog-hristos-i-dijavol-ukrayinska-kazka Wed, 08 Feb 2017 01:27:52 +0300 Бог, христос і диявол (українська народна казка)До Христового народження в Бога з дияволом була розписка: поки людина жива, вона Божа, а як помре, – дияволова. Бог поклав ту розписку в скриню й кинув її в Ордань-річку.

Народився Христос. Прийшов час хреститься, він пішов до Ордані й прийняв хрещення. Став виходить із води – Ордань загорілась. Згоріла й скриня з розпискою. Пішов Христос у пекло за душами, а диявол не пускає:

– У мене, – каже, – розписка є…

– Ну, покажи, – каже Христос.

Лукавий пірнув раз – не знайшов, пірнув удруге – не знайшов, пірнув утретє, а Господь і заморозив Ордань на три аршини. Товкся той лукавий, товкся і пробив лід рогами… Вискочив із води, а Ордань знову замерзла.

Надворі мороз, вітер – аж дух забився! Лукавий змерз, хотів у воду, так лід товстий. Він і зостався мерзнути.

Христос питає:

– А що, дістав розписку?

– Нема.

Взяв Христос і повипускав душі з пекла.

Від Водохреща до шести тижнів баби не ходять прати сорочок, бо гріх: як баба ляпне сорочкою, то чорт і вскочить в ополонку. Хай краще чорт мерзне: менше людям шкоди.

Обсудить]]>
<![CDATA[Тесля із Арля (французька казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/teslja-iz-arlja-francuzka-kazka https://derevo-kazok.org/page/teslja-iz-arlja-francuzka-kazka Mon, 26 Sep 2016 03:48:14 +0300 Тесля із Арля (французька казка)Жив колись у місті Арлі один тесля. Палко любив він своє ремесло, а крім усього іншого, був напрочуд гостинний чоловік. І зайшли якось до нього двоє прочан. Один товстий, з великою бородою, другий – маленький, непоказний. Побачив їх тесля і одразу зметикував, що ніякі вони не прочани. Бородатий – то сам господь бог, а його супутний – святий Петро, отой, що в нього ключі від раю зберігаються. Впізнав їх тесля, але не показав цього.

А бородатий підступив до нього та й каже:

– Чи ти, чоловіче добрий, не нагодуєш нас?

– З дорогою душею,– обізвався тесля і приготував для непроханих гостей смачний обід.

Наївшись, бог попустив очкур і спитав у теслі, скільки вони мають заплатити за обід.

– Ані єдиного су,– відповів тесля.– Бо ж навіть по одежі видно, що гаманець у вас порожній. Іншим разом поквитаємося,

Здивувався бог з такої доброти і каже:

– Якщо так – ми тобі в інший спосіб віддячимо. Скажи мені три своїх бажання, і я неодмінно їх виконаю.

Тесля був чоловік кмітливий і відразу зрозумів, яка незвичайна нагода йому випала. Задумався він і раптом чує – святий Петро шепоче йому на вухо:

– Попроси місце в раю!

Глянув на нього тесля, скривився та й каже богові:

– Люблю я в карти пограти. От коли б мені завжди вигравати!

– Що ж, це штука нехитра. Віднині будеш ти завжди вигравати. Яке ж твоє друге бажання?

Святий Петро підштовхнув теслю ліктем і знову зашепотів:

– Не будь дурнем! Проси для себе місце в раю!

– Не говори під руку, до раю мені ще далеко,– всміхнувся тесля і, відвернувшись од святого Петра, каже богові: – Лежить там у мене в кутку здоровенний сувій полотна. От коли б зробити так: як хто сяде на нього – хай сидить доти, доки я сам не дозволю йому встати.

– Гаразд, віднині так і буде. Ну, а яке ж твоє третє – вже останнє – бажання?

Знову задумався тесля, а святий Петро просто нетямиться: штовхає та штовхає його ліктем:

– Подумай про рай! Проси там собі місце!

– Стривай, не заважай мені... Ось вам і останнє моє бажання. Росте у мене в саду персикове дерево. Хай той, хто залізе на нього, там і сидить, поки я не дозволю йому спуститися.

– Що ж, і це бажання збудеться. Ну, а тепер дякую тобі за хліб-сіль і – до побачення.

– До побачення, до побачення...– вклонився тесля.

– До побачення, дурню, во гріхах погрузлий! – буркнув святий Петро.– Ми ще зустрінемося з тобою, друже.

І пішли вони далі, а гостинний тесля лишився із своїми радощами та клопотами.

Пролетіли літа, постарів тесля, згорбився, і одного разу прийшла до нього пані Смерть.

– Ну, теслю, пожив ти немало на білому світі. Досить уже, збирайся . в дорогу, підеш зі мною.

– Зажди хвилинку, – попросив тесля, – я тільки перевзуюсь. А ти посидь тим часом он там, на сувої. Там м’яко.

– Гаразд, посиджу, відпочину. Але ти не зволікай!

Всілася Смерть на полотно і жде. Не минуло й хвилини, а тесля вже стоїть перед нею.

– Готовий? – усміхнулася Смерть.– Ну що ж, ходімо!

Хотіла Смерть підвестися, та де там! Рвонулася раз, другий – марно. Так і лишилася сидіти на сувої як приклеєна. А тесля стоїть, руки в боки, сміється, аж заливається.

– Попалася! От і посидь тут, подумай, до кого тобі приходити. А я тим часом добрим людям поможу – кому хату поставлю чи хлів, а кому двері чи раму зроблю... Роботи в мене, як бачиш, чимало.

– Та й мене діло жде! – каже Смерть.

– Ет,– махнув рукою тесля,– твоє діло не спішне, підожде.

Бачить Смерть, що тесля не збирається її відпускати, та й ну благати його:

– Відпусти мене, голубе! Не заважатиму я твоєму теслярському ремеслу. Повір мені!

– Ну добре, відпущу я тебе на всі чотири сторони, тільки з умовою: раніше як через сто літ і не показуйся мені.

Зітхнула Смерть – шкода випускати з рук теслю! Проте згодилася. Тоді тесля дозволив їй підвестися з сувою. Схопилася Смерть і побігла без оглядки.

Минуло сто років – знову прийшла Смерть, до теслі.

– Привіт, друже! – усміхнулася вона. – Я по тебе. Пора вже тобі збиратися.

– А-а, це ти! Зараз я зберуся, а ти поки що лізь он на те дерево, поласуй солодкими персиками.

– Ай правда – в тебе дуже смачні персики!

– От і пригощайся.

Вилізла Смерть на дерево і ну ласувати соковитими плодами. Наїлась уволю і хотіла була вже з дерева злізти, та де там! Не може одірватися від стовбура, ніяк не може.

Збагнула Смерть, що й на цей раз підманув її тесля.

– Попалася! От і сиди на дереві.

– Не личить мені тут, на дереві, сидіти. Відпусти краще мене додому, теслю, а я поки що не чіпатиму тебе.

– Відпущу, тільки з умовою: ти даси мені ще двісті літ пожити, а то не встиг я всю свою теслярську роботу зробити. Згодна?

– Що ж удієш? Згодна.

– Коли так, то поклянися, що раніше не з’явишся до мене,

– Клянуся, хай тобі грець!

– Гаразд, тоді злазь із дерева і геть звідси! Прийдеш через двісті літ.

– До кого-кого, а до тебе таки прийду,– буркнула Смерть і щезла.

Минуло двісті років, і знову Смерть з’явилася до теслі.

А щоб не дати маху й на цей раз, прийшла до нього вночі. Схопила теслю, коли той спав, і потягла прямо в рай.

Але в рай тесля не попав. Побачивши його, святий Петро вмить зачинив ворота і закричав на все горло:

– Геть, нечестивцю! Не хотів колись місце в раю дістати – нарікай тепер на себе. Тягни його, кирпата, прямо в пекло!

Та замість пекла Смерть потягла теслю спочатку в чистилище. І в чистилище його не прийняли: не було в списках.

Аж тоді вже привела його Смерть у пекло. Ну, а в пекло, самі знаєте, всіх пускають.

– Заходь, пане тесля, не бійся. Ми всіх приймаємо,– люб’язно запросило чортеня, що стояло на варті біля воріт.

– Дякую за ласку, доведеться у вас пожити,– похмуро мовив тесля і ніби ненароком переклав із одної кишені в другу новеньку колоду карт.

Чортеня помітило це й питає:

– Ти що, може, в карти граєш?

– Ого! На землі мене ніхто не обігрував. Ну, а тут, ясна річ, не до карт. А жаль!

– Ти, видно, просто хвастаєш, ніби всіх обігрував. Не буває такого! Брешеш ти!

– Брешу?! Та, якщо хочеш знати, я можу обіграти навіть сатану!

Привело чортеня теслю до сатани і розповіло про його похваляння. Вислухав сатана, що казало чортеня, та як гримне на теслю:

– Що таке?! Як ти смієш похвалятися, буцімто навіть мене, сатану, можеш обіграти?

– Не гнівайтеся на мене, пане сатана, але я таки й справді можу вас обіграти.

– Гм... Сміливий ти, бачу. Ну, тоді зіграймо. Тільки на що ж ти гратимеш?

– Як бачите, нема у мене нічого, окрім душі. От і поставлю я на кін свою душу. Якщо виграєте – забирайте душу, а якщо ні – відпустіть мене назад.

Почали вони грати. І скільки не грали – сатана весь час програвав.

Виграв тесля останню гру, і його, як домовлялися, виставили за двері, а двері на здоровенний засув замкнули: хай, мовляв, цей тесля ніколи більше сатані на очі не попадається, а то не минути йому лиха!

Посидів тесля під стіною пекла, відпочив і подався до воріт раю. Прийшов, постукав.

– Хто там? – сонним голосом озвався святий Петро.– А-а, це знову ти. Видно, хитрощами втік із пекла? Тільки даремно ти сюди заявився: місця для тебе немає і не буде. Чом ти не послухав тоді мене?

– Відкіля ж мені було знати, що ви – святий Петро,– ніяково почухав тесля потилицю.– Згляньтеся на мене, бідолашного, дозвольте десь тут у вас притулитися. Не блукати ж мені, як неприкаяному.

– Е ні, твоє місце в пеклі. Як це тобі вдалося звідти вирватися?

Розказав тесля святому Петрові, як він поставив на кін свою безсмертну душу, як грали вони з сатаною, як він обіграв сатану і як його вигнали з пекла та ще наказали, щоб ніколи назад не вертався.

І поки тесля відповідав, зібралися біля воріт раю всі його мешканці і, слухаючи веселі теревені, аж качалися зо сміху. Так їм цей чоловік сподобався, що почали вони благати святого Петра залишити небораку в раю. Але не послухав їх святий Петро і тут же, хряпнувши дверима, двічі повернув важкий ключ.

Подивився тесля на замкнені ворота, плюнув з серцем і вернувся до себе додому, до свого верстата.

Певно, й понині живе там і працює.

А хто хоче впевнитися, хай сам піде в Арль, знайде теслю і послухає його веселі оповідки.

* Су – дрібна французька монета.

Обсудить]]>
<![CDATA[Птах-сурмач і грім (африканська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/ptah-surmach-i-grim-afrikanska-kazka https://derevo-kazok.org/page/ptah-surmach-i-grim-afrikanska-kazka Mon, 09 May 2016 02:49:09 +0300 Птах-сурмач і грім (африканська казка)Одного разу, коли королівська чапля завела свої голосні співи, раптом загуркотів грім, ніби кепкуючи з птаха-сурмача.

– Слухай, громе,– звернувся той до неба.– Всі тремтять від твого могутнього голосу. Але й мене можуть почути дуже далеко.

У відповідь Бог джунглів ще більше розгуркотівся, перекочуючи по небу дзвінкі переливи свого голосу і кепкуючи:

– Ти смієш рівнятися до мене?

– Аякже, я маю на це повне право!

– Добре, ось що ми зробимо: хай кожен з нас крикне своїй дружині, щоб приготувала просяного пива, а завтра підемо й перевіримо, чи вони почули.

– Хай буде по-твоєму,– погодився птах-сурмач.

Бог джунглів тоді загуркотів, загримів так, що здригнулася небесна широчінь, а тварини й люди аж поніміли від жаху.

– Чи чуєш, дружино? Я хочу, щоб назавтра ти приготувала калебас доброго пива! Я хочу пригостити ним свого зухвалого суперника.

Птах-сурмач і собі крикнув якнайголосніше, а тоді, очевидно задоволений, розправив крила і пішов у танок.

Наступного дня подалися вони вдвох до села, де на них чекали їхні дружини.

Тим часом, якщо дружина Бога джунглів наготувала пива, дружина зухвалого птаха тільки й змогла, що принести порожній калебас.

– Ти не загадував мені приготувати пива,– пояснила вона здивованому і обуреному птахові-сурмачу.

Присоромлений сурмач більше не наполягав на тому, що має дужий голос. Він зрозумів, правда, трохи запізно, що ніхто не годен змагатися з могутнім Богом джунглів.

А щедрий Бог джунглів пригостив пивом свого жалюгідного суперника.

Через пиху іноді забувають про повагу, але пам’ятай, що для змагання з іншими самої зухвалості мало.

Обсудить]]>
<![CDATA[Як з’явилися на землі перші люди (африканська казка)]]> https://derevo-kazok.org/page/jak-zjavilisja-na-zemli-pershi-ljudi-kazka https://derevo-kazok.org/page/jak-zjavilisja-na-zemli-pershi-ljudi-kazka Sat, 26 Mar 2016 19:53:42 +0300 Як з'явилися на землі перші люди (африканська казка)Могутній Дух Землі жив собі самотою у своєму великому селі і дуже нудьгував.

– Ох і нудьга! – бідкався він.

Та найбільше дошкуляло йому те, що не було в нього приятеля, з яким можна було б викурити люльку. А треба сказати, що тютюн ріс усюди. Отож Дух Землі був один-однісінький і мусив палити на самоті. А опівдні не було кому приготувати для нього обід. Йому зовсім не подобалося жити самому, і він вирішив: «Треба створити людей, щоб вони готували мені обід і палили зі мною тютюн».

Пішов він до лісу і знайшов дерево, на якому росли горіхи нкула. Потрусив він дерево, і горіхи попадали додолу.. Дух Землі позбирав горіхи й повернувся додому. Багато днів ходив він до лісу по горіхи нкула, аж поки наносив їх велику купу. Подивився на них Дух Землі і подумав: «Певно, вже досить».

Зсипав він усі горіхи до одного кошика і відніс його на берег великого озера. Там у нього була велика й гарна пірога. Пересипав він горіхи до піроги й покликав крокодила, що саме висунув голову з води:

– Йди-но сюди!

Крокодил підплив до Духа Землі, і той впріг його в пірогу.

– Пливи! – наказав він крокодилу. А треба вам сказати, що Дух Землі ніколи сам не веслував.

Крокодил слухняно потягнув пірогу за собою.

– Далі від берега,– наказав Дух Землі крокодилові, і той поплив на середину озера.

Крокодил довго гріб лапами, і з них почала сочитися кров, але він все гріб і гріб. То було велике озеро, таке велике, що й берегів не видно, таке велике, що тяглося аж туди, де сідає сонце. Отож крокодил усе плив і плив, тягнучи за собою пірогу все далі й далі.

Коли вже далеченько відплив від берега, Дух Землі наказав йому спинитися.

Крокодил охоче спинився. Дух Землі взяв найбільшого горіха, дмухнув на нього й мовив:

– Ти будеш першим чоловіком!

І кинув горіха у воду. Горіх не потонув, а поплив до берега.

Тоді Дух Землі схопив другого горіха, дмухнув на нього і теж кинув у воду:

– Ти будеш жінкою!

І цей горіх не потонув, а поплив до берега. Так само Дух Землі вчинив з усіма іншими горіхами.

А тоді наказав крокодилу тягти пірогу до берега.

Крокодил послухався, почав гребти лапами і потяг пірогу до берега. Коли вони дісталися берега, Дух Землі вийшов на сухий пісок, де на нього уже чекав натовп людей. їхній ватажок виступив уперед і сказав:

– Це я!

А інші закричали:

– Це ми! Це ми!

Дух Землі повів людей до своєї оселі і, коли вони прийшли на великий майдан, мовив:

– Ось тут ви житимете.

Дух Землі став вождем. Він розмовляв із чоловіками, жінки готували їсти, а треба сказати, що куховарити вони вміли, і Дух Землі більше не нудьгував. А після обіду чоловіки курили люльки і розповідали один одному про різні пригоди.

Обсудить]]>
<![CDATA[Бідняк і багач (Брати Ґрімм)]]> https://derevo-kazok.org/page/bidnjak-i-bagach-brati-grimm https://derevo-kazok.org/page/bidnjak-i-bagach-brati-grimm Mon, 04 Jan 2016 02:49:42 +0300 Бідняк і багач (Брати Ґрімм)У стародавні часи, коли Господь Бог ходив ще по землі, сталося так що одного разу під вечір він втомився, його застала ніч, і ніде йому було переночувати. А стояли по дорозі два будинки, один навпроти іншого; був один великий і красивий, а другий – маленький і на вигляд непоказний. Великий будинок належав багатієві, а маленький бідняку​​. І подумав Господь: "Багатого я об’їм, я у нього і заночую." Почув багач, що стукаються до нього в двері, відкрив віконце і запитав незнайомця, що йому треба. Господь відповів:

– Пустіть мене переночувати!

Оглянув багач чоловіка з голови до ніг, а так як Господь одягався в простий одяг і з його вигляду було не схоже, щоб у нього водилися гроші в кишені, то похитав багач головою і сказав:

– Я не можу вас впустити, кімнати у мене завалені овочами і насінням; якщо мені пускати на ніч всякого, хто в двері постукає, то довелося б мені самому йти по світу з торбою. Попросіться, може десь і пустять.

Він зачинив віконце, і Господь Бог залишився стояти біля дверей. Повернулися Господь і попрямував через дорогу до маленького будиночка. Тільки він постукав, відсунув бідняк клямку, відкрив свою дверку і запросив мандрівника увійти.

– Ночуйте у мене, – сказав він, – на дворі вже темно, та й куди вам тепер йти!

Це Господу Богу сподобалося, і він увійшов до нього в будинок. Подала дружина бідняка йому руку, привіталася з ним і сказала, щоб він влаштовувався, як буде йому зручніше, щоб було йому приємно; багато чого вони не мають, але те, що у них є, вони дадуть йому від щирого серця. Вона поставила на вогонь картоплю, і поки та варилася, подоїла козу, щоб пригостити його трохи молоком. Ось накрили стіл, сів Господь Бог і їв з ними разом, і йому сподобалася їх бідна їжа, того що обличчя у них були при цьому задоволені. Ось поїли вони, і настав час лягати спати. Покликала тихенько дружина свого чоловіка і каже:

– Послухай, чоловіче, давай нині постелимо собі на ніч солому, а бідний мандрівник нехай лягає на наше ліжко і відпочине: цілий день він був на ногах, тут всякий замориться.

– Я запропоную йому, – відповів той, підійшов до Господа Бога і запропонував, що якщо буде йому завгодно лягти спати в їх постіль, то він міг би на неї як слід відпочити. Господь не забажав відбирати у людей похилого віку їх постіль, але вони так йому пропонували, що, нарешті, він погодився і ліг в їхню постіль; а вони постелили собі на підлозі солому. На другий день піднялися вони вдосвіта й зварили гостю сніданок, такий хороший, який тільки могли. Ось вже засяяло сонце в віконце, встав Господь, поїв з ними і знову зібрався в дорогу. Він стояв уже в дверях, але обернувся і сказав:

– Від того, що ви були такі жалісливі і добрі, побажайте собі три різних бажання, і я вам їх виконаю.

І сказав бідняк:

– Чого ж мені собі побажати, як не вічного блаженства і щоб ми обоє, поки живі, були здорові і мали б свій хліб насущний; а третього я і не знаю, чого собі побажати.

І відповів милостивий Бог:

– Чи не хочеш ти мати новий будинок замість старого?

– О, так, – відповів бідняк, – якби я міг і його отримати, це було б мені дуже приємно.

І виконав Господь їх бажання, обернув старий їхній будинок в новий, дав їм ще раз своє благословіння і вирушив далі.

Був уже день, коли багач проснувся. Висунувся він у віконце, бачить – стоїть навпроти нього новий, будинок під червоною черепицею, а стояла там перше стара хатинка. Протер багач від здивування очі, покликавв дружину і каже :

– Скажи мені, як це трапилося? Адже вчора ж увечері стояла там стара, убога хатинка, а нині стоїть новий, гарний будинок. Збігай – но вниз та дізнайся, як все це сталося.

Пішла дружина, стала розпитувати бідняка. І він їй розповів:

– Зайшов вчора ввечері якийсь мандрівник, попросився у нас ночувати, а нині вранці, коли ми з ним прощалися, він виконав три наші бажання: вічне блаженство, здоров'я в житті і хліб насущний та ще замість нашої старої хатинки новий, гарний будинок.

Кинулася дружина багатія додому і розповіла чоловікові, як все сталося. А чоловік і каже:

– Я готовий сам себе на шматки розірвати: ех, якби я знав! Адже незнайомець заходив раніше до мене і хотів у нас переночувати, а я йому відмовив.

– А ти не барися, – каже дружина, – сідай мерщій на коня і зможеш наздогнати того чоловіка та й попросити, щоб він виконав твої три бажання.

Послухався багач доброї поради, помчав на коні і догнав Господа Бога. Заговорив він з ним м'яко і ввічливо і став просити, щоб той не ображався, що його не впустили, поки він шукав де ключ від дверей, а той тим часом пішов. Якщо буде назад повертатися тією ж дорогою, то нехай, мовляв, зупиняється у нього.

– Добре, – сказав Господь, – якщо я коли буду повертатися, то так і зроблю.

Спитав багач, чи не може і він побажати собі теж три бажання, як і його сусід?

– Так, – сказав Бог, – побажати, звичайно, можна, але це було б погано для тебе ж самого, і краще б тобі нічого не бажати.

Багач подумав, що треба б собі що – небудь таке придумати, що зробило б його щасливим, якщо буде воно виконане. І сказав Господь Бог:

– Їдь собі додому, і твої три бажання здійсняться.

Отримав багач те, що хотів, поїхав додому і дорогою почав роздумувати, що б це таке собі побажати: Думав він, роздумував і опустив поводи, і пустився кінь навскаки, а це заважало багатієві думати, і він ніяк не міг зібратися з думками. Поплескав він коня по шиї і каже:

– Лізо, тихіше, – але кінь продовжував скакати і почав ставати на диби. Розсердився багач і крикнув з нетерплячки: – ех, щоб ти собі шию зламала!

І тільки він вимовив ці слова – бух, звалився він на землю, а кінь лежав мертвим і не ворушився: так було виконано його перше бажання.

А так як багач був по природі скнарою, то не хотілося йому кидати сідла, зняв він його і взяв на власні плечі. Довелося йому тепер іти пішки. "Залишилося у мене ще два бажання," – подумав він і на цьому заспокоївся.

Йшов він повільно по піску, а в полудень сонце гріло гаряче, і стало йому жарко і так на душі прикро: сідло давило йому в плечі, а йому все ніяк не приходило в голову, що б це собі побажати. "Якби я побажав собі всі царства і всі скарби світу, – мовив він про себе, – то все – таки приходило б мені в голову то одне, то інше бажання, це я точно знаю; мені хочеться влаштувати так, щоб мені нічого не залишалося бажати. "Він зітхнув і сказав:

– Так, якщо б я був баварським селянином, у якого б теж залишалося три бажання, то я знав би, що робити, і побажав би собі, по – перше, побільше пива; по – друге, пива стільки, скільки б міг випити; а по – третє, бочку пива на додачу.

Та здавалося йому, що ось вже бажання у нього знайшлося, але потім він подумав що воно занадто дрібне. І згадалося йому, як добре його дружині, – сидить вона собі вдома в прохолодній кімнаті і їсть що – небудь смачне. Але це його порядно розсердило, і раптом ненароком він вимовив:

– Хотілося б мені, щоб сиділа вона краще вдома в сідлі і не могла б з нього злізти і щоб я не тягнув його на плечах.

Тільки зірвалося в нього з уст останнє слово, як зникло сідло з його плечей, і він зрозумів, що виконалося його друге бажання. Але стало йому тільки зараз по – справжньому спекотно, він пішов швидше й захотілося йому сидіти вдома одному в своїй кімнаті і думати про що – небудь таке велике – про останній своє бажання.

Приходить він додому, відкриває в кімнату двері, бачить – сидить там його дружина в сідлі і ніяк з нього злізти не може, стогне і кричить. А він і каже:

– Будь цим задоволена, я готовий побажати тобі все багатство на світі, тільки залишайся ти сидіти в сідлі.

Але вона обізвала його дурнем і сказала:

– На що мені всі багатства на світі, якщо я сиджу в сідлі? Ти цього мені побажав, ти і повинен допомогти мені з нього злізти.

І хотілося йому чи не хотілося, а довелося – таки висловити своє третє бажання: щоб позбулася дружина від сідла і змогла б з нього злізти. І негайно бажання це здійснилося.

Отже, дісталося йому одне лише: образа, переживання, лайка та вмерлий кінь. А бідняки жили собі в достатку, тихо і мирно, як живуть добрі люди до самої блаженної смерті.




== Читать на русском языке ==

Обсудить]]>