Жила в селі молодиця Химка. Язик у неї був, як помело – мів усе, що бачив, і чого не бачив. Найбільше любила вона про чуже життя говорити, прикрашаючи правду вигадками, як різдвяний калач маком.
По сусідству жила дівчина Катруся – сирота, тиха, роботяща, як бджілка. Химку заздрість брала, що парубки на Катрусю задивляються, хоч та й посагу не має.
І пустила Химка по селу чорну плітку. Шепнула одній кумі, та – другій, і пішла брехня гуляти вулицями. Що нібито Катруся не така вже й чесна, що вночі до неї хтось у вікна лазить.
Опустила Катруся очі, плаче, на вулицю вийти соромиться, бо люди пальцями тикають.
Побачила Химка сльози сироти, і щось у неї в грудях зашкребло. Пішла вона до старого священника, отця Василя, сповідатися.
– Грішна я, отче, – каже. – Наговорила на людину даремно. Хочу спокутувати провину.
Подивився священник на неї сумно і каже:
– Добре, дочко. Але спокута твоя буде така: візьми вдома найбільшу пір’яну подушку, винеси її на дзвіницю, розпори і витруси все пір’я на вітер. А тоді приходь до мене.
Здивувалася Химка: "Легке завдання!". Побігла додому, схопила подушку, видерлася на дзвіницю. Вітер там гуляв сильний. Розрізала вона напірник – і біла хмара вирвалася на волю. Пір’я закружляло, полетіло над хатами, засіло в тинах, на деревах, у траві, посипалося на городи аж на інший куток села.
– Зробила! – радісно прозвітувала вона священнику.
– Добре, – кивнув отець Василь. – А тепер іди і збери все те пір’я назад у подушку. Щоб жодної пір’їнки не лишилося.
Химка аж зблілде.
– Та як же це можливо, отче?! – вигукнула вона. – Вітер розніс його по всьому світу! Одне в багнюку впало, інше в річку, третє на чужий дах залетіло. Я й за рік того не зберу!
– От бачиш, – сказав мудрий старець. – Плітка – це те саме розвіяне пір’я. Ти легко випустила зле слово на волю, але зібрати його назад вже не зможеш. Ти можеш вибачитися, можеш подушку нову пошити, але брудне пір’я так і залишиться лежати на людських дворах, а образа – на серці.
Пішла Химка від церкви, низько голову схиливши. Зрозуміла вона, що рана від ножа загоїться, а рана від слова кровоточить усе життя.